05 грудня 2025 року Справа 160/34278/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., перевіривши в м.Дніпрі матеріали позовної заяви Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «НУМІС» про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -
01 грудня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «НУМІС», що надійшла в підсистемі «Електронний Суд», в якій позивач просить:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НУМІС» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік у розмірі 10957071,05 грн.
Позовна заява обґрунтована протиправними діями відповідача, що стали підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/34278/25 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам ст. ст. 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 року №875-XII (далі - Закон №875-ХІІ).
Згідно з ч. 4 ст. 20 Закону №875-ХІІ адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Позови про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені пред'являються протягом шести місяців після закінчення строку для самостійної сплати, встановленого частиною четвертою цієї статті.
Саме з 16 квітня відповідного року у контролюючого органу виникає право на стягнення несплачених підприємством самостійно сум санкцій у судовому порядку. Крім того, на дані правовідносини поширюється строк звернення до суду, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України.
Тотожне правозастосування здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 21.05.2025 року у справі №160/15377/22
Отже, строк звернення до суду з цим позовом розпочав свій перебіг 16.04.2025 року та сплив 16.10.2025 року.
В свою чергу позов подано 01.12.2025 року, тобто - зі спливом строку звернення до суду на півтора місяці.
Строки звернення до суду за захистом свого порушеного права мають кілька важливих цілей, а саме: гарантувати правову визначеність шляхом фіксації провадження, захистити потенційних відповідачів від пізніх скарг, які можуть бути важкими для вирішення, та запобігти несправедливості, яка могла б статися, якщо суди були б покликані ухвалювати рішення про події, що мали місце в далекому минулому, на підставі доказів, у які вже не можна було повірити і які були б неповними через те, що минув час (такого змісту висновки були сформульовані в одному з рішень ЄСПЛ, фактичні обставини якого з певними винятками чи особливостями частково можна застосувати до обставин цієї справи. У цьому рішення ЄСПЛ послався на аналогічну прецедентну практику у справі «Стербінс та ін. проти Сполученого Королівства», рішення від 24 вересня 1996 року, Звіти про судові рішення та рішення 1996-IV, pp. 1502-1503, § 51; «Вo проти Франції» [GC], № 53924/00, § 92, ECHR 2004-VIII).
Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексу адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2025 року у справі №9901/415/21.
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, № 19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
В тексті позовної заяви позивач вказував, що звертався до суду 12.09.2025 року, однак позовну заяву було повернуто через несплату судового збору.
Щодо наведених позивачем доводів суд зауважує, що підстави пропуску строку є поважними, якщо обставини які їх зумовили є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що подає адміністративний позов, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Підстави пропуску особою строку можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежали від волі особи та унеможливили звернення з позовом у встановлений процесуальним законом строк.
Позивач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на звернення до суду, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом для чого, як особа, зацікавлена у поданні позову, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Відповідно до частини другої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини Лелас проти Хорватії Суд звертав увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
У справі Рисовський проти України Європейський Суд з прав людини ... підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок … і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси….
Тобто, виходячи з принципу належного урядування, державні органи зобов'язані діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на подання позову та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок особи, яка діяла добросовісно (у даному випадку - за рахунок відповідача).
Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими.
Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.
З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд констатує, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не є поважними підставами при вирішенні питання про поновлення строку.
Тотожне обчислення строку звернення до суду здійснене Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 18.07.2024 року у справі №340/10382/23.
Більш того, з судових рішень, постановлених у справі №160/26097/25 не вбачається заявлення позивачем навіть клопотань про відстрочення або розстрочення сплати судового збору. Обраний спосіб правозастосування фактично зводиться до створення формальних підстав для подальших повторних звернень до суду незалежно від тривалості допущеного прострочення, а також уможливлює зловживання зі сторони суб'єкта владних повноважень.
Суд повторює, що строк звернення до суду в даній справі пропущено саме суб'єктом владних повноважень, який виходячи з його правового становища та повноважень, сталого характеру їх здійснення обізнаний про усі відповідні обставини, їх значущість та передбачуваність. При цьому строк звернення до суду пропущено істотно.
Окрім цього, слід зауважити, що строк звернення до суду з цим позовом з 18.09.2024 року складає 6 місяців (збільшений з 3 місяців). Тобто, законодавець забезпечив позивачу більш сприятливі умови для реалізації своїх повноважень відносно інших суб'єктів владних повноважень (для яких за загальним правилом строк звернення до суду складає лише 3 місяці), фактично зрівнявши їх з умовами для громадян, які не є суб'єктами владних повноважень і не мають сталого характеру та умов реалізації повноважень.
Всупереч усьому вищевказаному, позивачем допущено істотне прострочення при зверненні до суду (фактично, на чверть відповідного строку).
Оцінку наведених позивачем підстав для пропуску строку звернення до суду судом наведено раніше.
Позивачем, в свою чергу, до позовної заяви не додано заяви про поновлення строку звернення до суду з цим адміністративним позовом, до якої не надано доказів поважності причин його пропуску в порушення вимог ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, згідно із частиною четвертою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Згідно ч. 1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи викладене, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення вказаних в цій ухвалі недоліків позовної заяви в спосіб подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням підстав, разом із доказами в їх обґрунтування.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 123, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ч.1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України).
За таких обставин, суд вважає, за необхідне, дану позовну заяву залишити без руху із наданням строку для усунення недоліків.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 133, 161, 169, 171, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Позовну заяву Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «НУМІС» про стягнення адміністративно-господарських санкцій - залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали надати до суду:
- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням поважних причин його пропуску з наданням суду на їх підтвердження відповідних доказів.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України та пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали надіслати особі, що звернулася із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями), згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко