05 грудня 2025 рокуСправа №160/26991/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасувати рішення №047050032924 від 30.07.2025р., визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
19.09.2025р. ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-1 від 30.07.2025р. №047050032924;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача-1, що полягає у не зарахуванні позивачеві до пільгового стажу роботи за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженого Кабінетом Міністрів України, період роботи з 29.12.2011р. по 25.12.2012р. в Публічному акціонерному товаристві "Дніпровський металургійний комбінат";
- зобов'язати відповідача-2 зарахувати позивачеві до стажу її роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженого Кабінетом Міністрів України, період роботи з 29.12.2011р. по 25.12.2012р. в Публічному акціонерному товаристві "Дніпровський металургійний комбінат";
- зобов'язати відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженого Кабінетом Міністрів України, з 17.07.2025р.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 23.07.2025р. вона звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до якої надала всі необхідні документи, проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №047050032924 від 30.07.2025р. було відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи та у рішенні зазначено про те, що до пільгового стажу не зарахований період роботи з 29.12.2011 р. по 25.12.2012 р., згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №623-1762 від 15.07.2015 р., виданої ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського», оскільки в даний період є перерва між проведеними атестаціями робочих місць за умовами праці для визначення прав робітників на пільгове пенсійне забезпечення, інші пільги та компенсації, передбачені діючим законодавством. Позивач вважає таке рішення відповідача-1 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернулася до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 06.10.2025р. було відкрито провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідачів, зокрема, надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.
22.10.2025р. через систему «Електронний суд», на виконання вищенаведеної ухвали суду, від відповідача-1 (Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області) надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі посилаючись на те, що страховий стаж позивача 34 роки 10 місяців 3 дні, пільговий стаж позивача: за Списком № 1 - 5 років 4 місяці 3 дні; до пільгового стажу не зарахований період роботи з 29.12.2011 р. по 25.12.2012 р., згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №623-1762 від 15.07.2015 р., виданої ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського», оскільки в даний період є перерва між проведеними атестаціями робочих місць за умовами праці для визначення прав робітників на пільгове пенсійне забезпечення, інші пільги та компенсації, передбачені діючим законодавством, з огляду на зазначене Головним управлінням відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу роботи.
Відповідач-2 (Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) на виконання вимог ухвали суду від 06.10.2025р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 06.10.2025р. про відкриття провадження у справі та позов з додатками відповідач-2 отримав 07.10.2025р. та 23.09.2025р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи.
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 05.12.2025р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
23.07.2025р. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до якої надала, зокрема, трудову книжку, архівні довідки про пільговий стаж, накази про атестацію робочих місць, що підтверджується наявною у справі роздруківкою відповідної заяви та не заперечується учасниками справи.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №047050032924 від 30.07.2025р. було відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи та у рішенні зазначено про те, що до пільгового стажу не зарахований період роботи з 29.12.2011 р. по 25.12.2012 р., згідно довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №623-1762 від 15.07.2015 р., виданої ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського», оскільки в даний період є перерва між проведеними атестаціями робочих місць за умовами праці для визначення прав робітників на пільгове пенсійне забезпечення, інші пільги та компенсації, передбачені діючим законодавством, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявною у справі.
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з рішенням відповідача-1 від 30.07.2025р. №047050032924, бездіяльністю відповідача-1, що полягає у не зарахуванні позивачеві до пільгового стажу роботи за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженого Кабінетом Міністрів України, період роботи з 29.12.2011р. по 25.12.2012р. в Публічному акціонерному товаристві "Дніпровський металургійний комбінат", у зв'язку з чим позивач просить захистити її порушене право на належне пенсійне забезпечення шляхом визнання таких бездіяльності та рішення відповідача-1 протиправними, скасування наведеного рішення та зобов'язання відповідача-2 зарахувати позивачеві до стажу її роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженого Кабінетом Міністрів України, період роботи з 29.12.2011р. по 25.12.2012р. в Публічному акціонерному товаристві "Дніпровський металургійний комбінат"; нарахувати та виплатити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженого Кабінетом Міністрів України, з 17.07.2025р.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) встановлено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається, зокрема, працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, зокрема, жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.
Пунктом 3 "Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах", затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України за № 383 від 18.11.2005р., передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
При цьому, згідно п.2 Наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005р. №383 “Про затвердження порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах», під повним робочим днем слід вважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу.
Відповідно до статті 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що жінки мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058 (за Списком №1) після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах, передбачених Списком №1, за умови повного робочого дня на відповідних роботах, але не менше 80% робочого часу, та за результатами атестації робочих місць.
При цьому, за відсутності необхідного стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, але за наявності не менше половини стажу на зазначених роботах та відповідного страхового стажу, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, зокрема, жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема у період з 29.12.2011р. по 25.12.2012р. позивач працювала повний робочий день в доменному цеху ПАТ “Дніпровський металургійний комбінат» на посаді бункерувальника доменних печей, яка була атестована за Списком №1, що підтверджується копіями трудової книжки позивача, архівних довідок Архівного управління Кам'янської міської ради Дніпропетровської області, наказів про атестацію робочих місць, наявними в матеріалах справи.
Вказаний період не було зараховано пенсійним органом до пільгового стажу позивача відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058 при вирішенні питання щодо призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах, так як в даний період є перерва між проведеними атестаціями робочих місць за умовами праці для визначення прав робітників на пільгове пенсійне забезпечення, інші пільги та компенсації, передбачені діючим законодавством, що підтверджується копією оспорюваного рішення №047050032924 від 30.07.2025р.
Відповідно до п. 1, 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442 (далі - Порядок №442), атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому. Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Пунктом 6 Порядку №442 встановлено, що атестація робочих місць передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідальність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
Згідно з п.10 Порядку № 442 результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків N 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
Пунктом 4 Порядку № 442 передбачено, що атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 21.08.2000 №205 затверджено Роз'яснення про проведення атестації робочих місць за умовами праці в окремих випадках, в якому зазначено, що в окремих випадках за скрутного фінансово-економічного стану, що склався на підприємстві з незалежних від нього причин, для проведення атестації робочих місць, де не сталися докорінні зміни умов і характеру праці у зв'язку з впровадженням нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, реконструкцією існуючих об'єктів, приміщень тощо, можливе використання результатів санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища і трудового процесу, отриманих під час попередньої атестації, за умови реалізації технічних і організаційних заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працівників за результатами попередньої атестації робочих місць і дотримання всіх інших вимог вищезазначеного Порядку.
При цьому, має бути затверджений наказом по підприємству за узгодженням з місцевою державною експертизою умов праці, головним державним санітарним лікарем, відповідно, Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, водного, залізничного, повітряного транспорту, об'єктів, що мають особливий режим роботи, та з виборним органом профспілкової організації і уповноваженим трудового колективу підприємства з питань охорони праці план-графік проведення атестації цих робочих місць у повному обсязі при поліпшенні фінансово-економічного стану підприємства, але не пізніше як через рік, за рахунок фонду охорони праці або інших коштів підприємства.
Так, в матеріалах справи містяться копії постанов ВАТ “Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського» №992 від 29.12.2006р. (період дії по 28.12.2011р.) та №658 від 26.12.2012р. (період дії до 25.12.2017р.), згідно яких, зокрема, проведено атестацію робочого місця позивача за Списком №1.
При цьому, в матеріалах справи міститься копія листа Головного державного експерта області з умов праці №003/07-1-406 від 29.11.2011р., яким продовжено термін дії атестації робочих місць за умовами праці (згідно наказу №992 від 29.12.2006р.) до 29.12.2012р.
Також і згідно наявної у справі копії додатку 1 до постанови №992 від 29.12.2006р. вбачається, що посада бункерувальника доменних печей була атестована згідно Протоколу рішення атестаційної комісії №8 від 18.12.2006р.
Аналізуючи вищенаведені норми законодавства, надані суду докази та встановлені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що за умови наявності у пенсійного органу вищезазначених доказів на підтвердження продовження дії атестації робочих місць позивача за Списком №1 у спірний період, відповідачем безпідставно не було зараховано період роботи позивача з 29.12.2011р. по 25.12.2012р. до пільгового стажу за Списком №1 та протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за оспорюваним рішенням.
При цьому, слід зазначити, що наявність атестації робочого місця не може бути визначальною обставиною, яка обумовлює право позивача на пільгову пенсію, зважаючи на наявність записів у трудовій книжці, які підтверджують факт роботи позивача на посаді, яка передбачена Списком №1 та характер роботи, яка дає підстави для призначення пільгової пенсії.
Вказаний висновок узгоджується і з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у його постанові від 19.02.2020р. у справі №520/15025/16-а та Верховного Суду, викладеними у його постанові від 12.07.2019р. у справі №348/2182/16-а.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У відповідності до ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем-1 не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття відповідачем-1 оспорюваного рішення від 30.07.2025р. №047050032924 та правомірність бездіяльності відповідача-1, що полягає у не зарахуванні позивачеві до пільгового стажу роботи за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженого Кабінетом Міністрів України, період роботи з 29.12.2011р. по 25.12.2012р. в Публічному акціонерному товаристві "Дніпровський металургійний комбінат", з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та з урахуванням правових позицій Верховного Суду, які наведені вище та не спростовані відповідачем жодними доказами.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття рішення відповідачем-1 оспорюваного рішення від 30.07.2025р. №047050032924 та правомірність бездіяльності відповідача-1, що полягає у не зарахуванні позивачеві до пільгового стажу роботи за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженого Кабінетом Міністрів України, період роботи з 29.12.2011р. по 25.12.2012р. в Публічному акціонерному товаристві "Дніпровський металургійний комбінат", суд приходить до висновку, що відповідач-1, при прийнятті оспорюваного рішення, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, суд приходить до висновку, що вчинивши вищенаведену бездіяльність та прийнявши оспорюване рішення, відповідач-1 порушив права позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача-1 від 30.07.2025р. №047050032924 та визнання протиправною бездіяльності відповідача-1, що полягає у не зарахуванні позивачеві до пільгового стажу роботи за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженого Кабінетом Міністрів України, період роботи з 29.12.2011р. по 25.12.2012р. в Публічному акціонерному товаристві "Дніпровський металургійний комбінат", у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у вказаній частині підлягають задоволенню.
Також, слід зобов'язати відповідача-1 зарахувати позивачеві до стажу її роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженого Кабінетом Міністрів України, період роботи з 29.12.2011р. по 25.12.2012р. в Публічному акціонерному товаристві "Дніпровський металургійний комбінат", враховуючи те, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача-1 щодо не зарахування такого періоду до пільгового стажу та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача-1 зарахувати позивачеві до стажу її роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженого Кабінетом Міністрів України, період роботи з 29.12.2011р. по 25.12.2012р. в Публічному акціонерному товаристві "Дніпровський металургійний комбінат", є належним способом захисту прав позивача.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженого Кабінетом Міністрів України, з 17.07.2025р., оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що у даному випадку, саме наявність у позивача необхідного загального та пільгового стажу, визначених п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058, є підставою для призначення останній пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку, при цьому, за нормами ч.2 ст.24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду, тобто повноваження щодо обчислення стажу є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати страховий стаж позивача для призначення пенсії, а, відповідно, без проведення розрахунку такого стажу і зобов'язувати призначати пенсії.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права за вищенаведених умов, є саме зобов'язання відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 від 23.07.2025р., відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, виходячи з вимог ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачеві пенсії за віком.
З огляду на зазначене, заявлені позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.
Такий підхід висловлений у постановах Верховного Суду від 24.05.2024р. у справі №460/17257/23, від 07.05.2024р. у справі №460/38580/22, висновки викладені в яких підлягають обов'язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єктів владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно фіскального чеку від 18.09.2025р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 605 грн. 60 коп., виходячи із розрахунку: 1211,20 грн./2.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасувати рішення №047050032924 від 30.07.2025р., визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №047050032924 від 30.07.2025р.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, що полягає у не зарахуванні ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженого Кабінетом Міністрів України, період роботи з 29.12.2011р. по 25.12.2012р. в Публічному акціонерному товаристві "Дніпровський металургійний комбінат"
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22; код ЄДРПОУ 13322403) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до пільгового стажу періоди роботи за Списком №1 в АТ "ДНІПРОАЗОТ" 18.07.1999 та з 07.02.2003 по 24.04.2007 згідно з уточнюючими пільговими довідками АТ "ДНІПРОАЗОТ" від 17.05.2024р. №018-1-153, №018-1-155.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22; код ЄДРПОУ 13322403) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 від 23.07.2024р., відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вул. Зодчих, 22; код ЄДРПОУ 13322403) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 грн. 60 коп. (шістсот п'ять грн. 60 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва