01 грудня 2025 рокуСправа №160/25161/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним рішення №963330181397 від 09.10.2024р., зобов'язання вчинити певні дії, -
30.08.2025р. (згідно відомостей Укрпошта) ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та просить:
- визнати протиправним рішення відповідача-1 №963330181397 від 09.10.2024р. про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" у зв'язку з не зарахуванням до стажу державної служби періодів роботи в Державній податковій адміністрації у Харківському районі з 16.02.1998р. по 14.09.1998р. та у Харківському об'єднаному ДПІ з 15.09.1998р. по 08.12.2014р. відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.12.1977р. позивачеві;
- зобов'язати відповідача-2 призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" із зарахуванням до стажу державної служби періодів роботи в Державній податковій адміністрації у Харківському районі з 16.02.1998р. по 14.09.1998р. та у Харківському об'єднаному ДПІ з 15.09.1998р. по 08.12.2014р. відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.12.1977р. позивачеві, починаючи з дати звернення за призначенням пенсії з 01.10.2024р.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 01.10.2024р. позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу», до якої надала всі необхідні документи. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у перерахунку пенсії №963330181397 від 09.10.2024р. позивачеві було відмовлено в перерахунку пенсії щодо переходу з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію згідно Закону України «Про державну службу» та у рішенні зазначено про те, що періоди роботи ОСОБА_1 роботи в Державній податковій адміністрації у Харківському районі з 16.02.1998р. по 14.09.1998р. та у Харківському об'єднаному ДПІ з 15.09.1998р. по 08.12.2014р. не зараховуються до стажу роботи державного службовця, так як періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєнні персональні чи спеціальні звання, не зараховується до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців. Позивач вважає таке рішення відповідача-1 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а тому звернулася до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Конституційного Суду України та постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 29.09.2025р. було поновлено позивачеві строк звернення до суду з даним позовом, відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідачів, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач-1 (Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) на виконання вимог ухвали суду від 29.09.2025р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 29.09.2025р. та позов з додатками відповідач-1 отримав 30.09.2025р. та 03.09.2025р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи.
Відповідач-2 (Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області) на виконання вимог ухвали суду від 29.09.2025р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 29.09.2025р. та позов з додатками відповідач-1 отримав 30.09.2025р. та 03.09.2025р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи.
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку із перебуванням судді Конєвої С.О. з 17.11.2025р. по 28.11.2025р. включно у щорічній відпустці, рішення у даній адміністративній справі приймається судом 01.12.2025р.
У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному Управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що не заперечується учасниками справи.
01.10.2024р. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону №1058 на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу» від 10.12.2015 року № 889, до якої надала необхідні документи, що підтверджується копією оспорюваного рішення та не заперечується учасниками справи.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у перерахунку пенсії №963330181397 від 09.10.2024р. позивачеві було відмовлено в перерахунку пенсії щодо переходу з пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію згідно Закону України «Про державну службу» та у рішенні зазначено про те, що періоди роботи ОСОБА_1 роботи в Державній податковій адміністрації у Харківському районі з 16.02.1998р. по 14.09.1998р. та у Харківському об'єднаному ДПІ з 15.09.1998р. по 08.12.2014р. не зараховуються до стажу роботи державного службовця, так як періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєнні персональні чи спеціальні звання, не зараховується до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що підтверджується змістом копії відповідного рішення.
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з рішенням відповідача-1 №963330181397 від 09.10.2024р. про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" у зв'язку з не зарахуванням до стажу державної служби періодів роботи в Державній податковій адміністрації у Харківському районі з 16.02.1998р. по 14.09.1998р. та у Харківському об'єднаному ДПІ з 15.09.1998р. по 08.12.2014р. відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.12.1977р. позивачеві, у зв'язку з чим позивач просить відновити її права шляхом визнання такого рішення протиправним, його скасування та зобов'язання відповідача-2 призначити пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" із зарахуванням до стажу державної служби періодів роботи в Державній податковій адміністрації у Харківському районі з 16.02.1998р. по 14.09.1998р. та у Харківському об'єднаному ДПІ з 15.09.1998р. по 08.12.2014р. відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.12.1977р. позивачеві, починаючи з дати звернення за призначенням пенсії з 01.10.2024р.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
До 01.05.2016р. суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу було врегульовано положеннями Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» (далі- Закон №3723), який визначав загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апаратів.
Закон №3723 втратив чинність на підставі Закону від 10.12.2015 №889-VIII "Про державну службу" №889-VIII (далі - Закон №889), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону №889.
Відповідно до пункту 10 розділу ХІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону №889, який набрав чинності з 01 травня 2016 року, визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, №52, стаття 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, № 52, стаття 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Пунктом 12 вказаного розділу встановлено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України 1993 року, № 52, стаття 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 року, № 52, стаття 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Отже, за наявності у особи певного стажу державної служби станом на 01 травня 2016 року (10 років для осіб, які на зазначену дату займають посади державної служби або 20 років незалежно від того, чи працює особа на державній службі станом на 01 травня 2016 року), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723, але у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною першою статті 37 Закону №3723 встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723 після 01.05.2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону №3723 і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889, а саме щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби.
Отже, після 01.05.2016 року зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723 лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889, та мають передбачені ч.1 ст.37 Закону №3723 вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 року у справі № 591/6970/16-а, яка підлягає обов'язковому врахуванню адміністративним судом згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, як встановлено судом зі змісту копії оспорюваного рішення пенсійного органу, фактичною підставою для відмови у переведенні позивача на інший вид пенсії є недостатність стажу державної служби - 20 років, у зв'язку із не зарахуванням служби позивача в податкових органах, що підтверджується змістом копії оспорюваного рішення, наявної у справі.
Разом з тим, ОСОБА_1 у періоди з 16.02.1998р. по 14.09.1998р. та з 15.09.1998р. по 08.12.2014р. працювала в податкових органах та 21.01.1997р. прийняла присягу державного службовця України та у цей час їй присвоювались спеціальні звання, що підтверджується копією трудової книжки позивача, наявної у справі.
Відповідно до частини 17 статті 37 Закону №3723 встановлено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пунктом 8 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №889 передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Так, до 01 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом №889) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли пенсійного віку (передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (62 роки - для чоловіків, 60 років - для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років та на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців або стаж не менш як 20 років на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 283 від 03.05.1994 (чинного до 01.05.2016, тобто в період проходження позивачем служби в податкових органах) - (далі - Порядок №283) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Згідно із пунктом 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 2 Закону України "Про державну службу" (3723-12), а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Відповідно до ст.1 Закону №3723, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.
Згідно ч. 2 ст. 9 Закону №3723, регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
Тобто, правове становище державних службовців, які працюють в апараті інших органів, може регулюватися іншими спеціальними законами. При цьому, Закон №3723 застосовується до таких службовців в частині, яка не врегульована спеціальним законом.
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності, був Закон України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року №509-XII (далі - Закон №509), який втратив чинність 19.11.2012.
Згідно до приписів ч.1 ст.4 Закону №509 Державна податкова адміністрація України, якій за змістом частин другої, третьої цієї статті підпорядковані державні податкові адміністрації в областях, а їм, у свою чергу, - відповідні державні податкові інспекції, є центральним органом виконавчої влади та відповідно до Положення про Державну податкову адміністрацію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2007 року № 778, забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, державної політики у сфері контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері та здійснює свої повноваження, зокрема, через державні податкові інспекції.
Відповідно до ст. 15 Закону №509 було визначено, що посадовою особою органу державної податкової служби може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом державної податкової служби. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації.
Зазначеною статтею також установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються із вимогами статей 5, 12 Закону №3723 щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Статтею 6 Закону №509 було встановлено, що видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
Отже, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, займають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, а отже перебувають на державній службі та є державними службовцями.
Законом №509 не врегульовано питання пенсійного забезпечення посадових осіб державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, тому при вирішенні таких питань підлягають застосуванню положення Закону № 3723, зокрема стаття 37.
Окрім того, пунктом 344.1 статті 344 Податкового кодексу України встановлено, що пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
При цьому, період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
У період служби позивача на посадах в податкових органах, останній були присвоєні такі звання, зокрема: 16.02.1998 - звання інспектор податкової служби ІІІ рангу, 01.07.2002 - спеціальне звання інспектор податкової служби 2 рангу, 01.05.2005 - спеціальне звання інспектор податкової служби 1 рангу, 08.07.2013 - присвоєно 13 ранг державного службовця, 02.01.2014 - спеціальне звання інспектор податкової та митної справи І рангу, що підтверджується змістом копії трудової книжки позивача.
Постановою Кабінету Міністрів України № 306 від 20 квітня 2016 року "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" (далі - Постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Положеннями Додатку 6 Постанови № 306 передбачено, що спеціальне звання «Інспектор податкової та митної справи I рангу» прирівнюється до 7 рангу державного службовця, «Інспектор податкової та митної справи III рангу» прирівнюється до 9 рангу державного службовця.
Наведені вище норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку податкового органу, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.
Відтак, спеціальні звання посадових осіб контролюючих органів прирівнюються до рангів державного службовця, визначених Постановою № 306.
Отже, посадові особи податкових органів, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону №889.
З аналізу вищенаведених норм права та вище досліджених обставин справи у їх сукупності, суд приходить до висновку, що посади, на яких позивач працювала в податкових органах в періоди з 16.02.1998р. по 14.09.1998р. та з 15.09.1998р. по 08.12.2014р. є посадами державної служби, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на призначення позивачеві пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723.
А відповідно із наведеного слід дійти висновку, що оспорюване рішення відповідача-1 про відмову позивачеві в переведенні на пенсію державного службовця не відповідає вищенаведеним приписам, тому є протиправним.
Дана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 22 жовтня 2013 року у справі 21-340а13, в якій колегія суддів дійшла висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, яка підлягає обов'язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачами не було надано суду ані відзиву на позов, ані жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття відповідачем-1 №963330181397 від 09.10.2024р. про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" у зв'язку з не зарахуванням до стажу державної служби періодів роботи в Державній податковій адміністрації у Харківському районі з 16.02.1998р. по 14.09.1998р. та у Харківському об'єднаному ДПІ з 15.09.1998р. по 08.12.2014р. відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.12.1977р., з урахуванням аналізу норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем-1 рішення №963330181397 від 09.10.2024р. про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" у зв'язку з не зарахуванням до стажу державної служби періодів роботи в Державній податковій адміністрації у Харківському районі з 16.02.1998р. по 14.09.1998р. та у Харківському об'єднаному ДПІ з 15.09.1998р. по 08.12.2014р. відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.12.1977р., суд приходить до висновку, що відповідач-1, прийнявши оспорюване рішення, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено порушення вищенаведеним оспорюваним рішенням відповідача-1 порушені прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача-1 №963330181397 від 09.10.2024р. про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" у зв'язку з не зарахуванням до стажу державної служби періодів роботи в Державній податковій адміністрації у Харківському районі з 16.02.1998р. по 14.09.1998р. та у Харківському об'єднаному ДПІ з 15.09.1998р. по 08.12.2014р. відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.12.1977р., у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Також, слід зобов'язати відповідача-1 перевести позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" із зарахуванням до стажу державної служби періодів роботи в Державній податковій адміністрації у Харківському районі з 16.02.1998р. по 14.09.1998р. та у Харківському об'єднаному ДПІ з 15.09.1998р. по 08.12.2014р. відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.12.1977р., починаючи з 01.10.2024р. та з урахуванням раніше виплачених сум, враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення пенсійного органу щодо відмови у проведенні такого перерахунку, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі “Кечко проти України» зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача-1 перевести позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" із зарахуванням до стажу державної служби періодів роботи в Державній податковій адміністрації у Харківському районі з 16.02.1998р. по 14.09.1998р. та у Харківському об'єднаному ДПІ з 15.09.1998р. по 08.12.2014р. відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.12.1977р., починаючи з 01.10.2024р. та з урахуванням раніше виплачених сум, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Також і, задовольняючи позов у наведеній частині, судом враховується і те, що Конституційний Суд України у п.3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Європейський Суд з прав людини у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
При цьому суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача від 01.10.2024р. визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення (переведення з одного виду пенсії на інший) позивачеві пенсії за віком.
З огляду на зазначене, заявлені позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області задоволенню не підлягають.
Такий підхід висловлений у постановах Верховного Суду від 24.05.2024р. у справі №460/17257/23, від 07.05.2024р. у справі №460/38580/22, висновки викладені в яких підлягають обов'язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно фіскального чека від 30.08.2025р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 605 грн. 60 коп., виходячи із розрахунку: 1211,20 грн. /2.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним рішення №963330181397 від 09.10.2024р., зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №963330181397 від 09.10.2024р. про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" у зв'язку з не зарахуванням до стажу державної служби періодів роботи в Державній податковій адміністрації у Харківському районі з 16.02.1998р. по 14.09.1998р. та у Харківському об'єднаному ДПІ з 15.09.1998р. по 08.12.2014р. відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.12.1977р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) перевести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" із зарахуванням до стажу державної служби періодів роботи в Державній податковій адміністрації у Харківському районі з 16.02.1998р. по 14.09.1998р. та у Харківському об'єднаному ДПІ з 15.09.1998р. по 08.12.2014р. відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.12.1977р., починаючи з 01.10.2024р. та з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 грн. 60 коп. (шістсот п'ять грн. 60 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва