08 грудня 2025 року ЛуцькСправа № 140/12670/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Дмитрука В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач) з наступними позовними вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність у не нарахуванні та невиплаті середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період 27.06.2023 по 10.10.2025;
2) стягнути за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 27.06.2023 по 10.10.2025 (але не більше як за шість місяців) у розмірі 123 517,68 грн з відрахуванням з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів;
3) зобов'язати здійснити розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати та нарахувати і виплатити компенсацію на відповідний рахунок з відрахуванням з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 , проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 у період з 14.09.2022 по 27.06.2023 включно.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.12.2024 №140/11919/24 зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму утриманого військового збору за період його безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з жовтня 2022 року по червень 2023 року включно.
На виконання рішення суду по справі від 04.12.2024 №140/11919/24 стороною відповідача здійснено виплату 10.10.2025 у розмірі 12 842,42 грн, що підтверджується випискою із АТ КБ «ПриватБанк», яке безпідставно не виплатив відповідач - 27.06.2023.
Таким чином, позивач вважає, що має право на звернення до суду із позовною вимогою про стягнення з відповідача грошової компенсації у розмірі середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої в строк суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на позовну заяву відповідач позовних вимог не визнав та просив у їх задоволенні відмовити повністю. В обґрунтування такої позиції зазначив, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 у справі №140/11919/24, яке набрало законної сили, після апеляційного оскарження, 04.01.2025, вимоги позивача було задоволено частково.
Тобто, спір щодо правильності нарахованих та виплачених сум позивачу виник через майже як два роки після звільнення позивача, до того моменту не було жодних нарахованих та невиплачених сум.
Оскільки, грошове забезпечення було вірно нараховане і виплачене позивачу на момент його звільнення з військової служби, спір щодо правильності розрахунку грошового забезпечення виник через майже як два роки після звільнення, у цей період не було нарахованих, але не виплачених сум позивачу, вважаємо що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Разом з тим представник відповідача зазначив, що підставою для виплати передбаченого ст. 117 КЗпП України відшкодування відповідно до ч. 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
Таким чином, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплати в повному розмірі грошового забезпечення виник майже як два роки після звільнення позивача.
Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо невірного нарахування і виплати грошового забезпечення за період проходження ним військової служби з 27.06.2023 по 10.10.2025, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 К3пП України відсутні.
Просив відмовити у задоволені позову повністю.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів, зобов'язання вчинити дії, в частині позовних вимог про зобов'язання здійснити розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати та нарахувати і виплатити компенсацію на відповідний рахунок з відрахуванням з цієї суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, закрито.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 у період з 14.09.2022 по 27.06.2023 включно.
На момент виключення зі списків особового складу з позивачем не було проведено повного розрахунку, а тому за захистом свого порушеного права звернувся з позовом до суду.
В межах адміністративного позову по справі від 04.12.2024 №140/11919/24, Волинським окружним адміністративним судом винесено рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо оподаткування військовим збором грошового забезпечення ОСОБА_1 за період його безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з жовтня 2022 року по червень 2023 року включно.
Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму утриманого військового збору за період його безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з жовтня 2022 року по червень 2023 року включно.
На виконання вищевказаного рішення суду від 04.12.2024 №140/11919/24 стороною відповідача здійснено виплату 10.10.2025 у розмірі 12 842,42 грн, що підтверджується випискою із АТ КБ «ПриватБанк».
У зв'язку із несвоєчасним розрахунком при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача грошової компенсації у розмірі середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої в строк суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону №2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Законом №2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Указана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала чинності з 19.07.2022.
Отож для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно установити дату виникнення спірних правовідносин, пов'язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.
Частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
Подібних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у Рішеннях від 13.05.1997 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону №3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону №3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону №2352-IX.
Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону №3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону №2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції №3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону №2352-IX).
Аналогічний підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі №359/1316/22.
Суд увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов'язані із недотриманням роботодавцем свого обов'язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов'язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 27.06.2023 - дата звільнення позивача.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто після набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Отож спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 27.06.2023 по 10.10.2025.
Крім того, суд зазначає, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27.06.2016 у справі №6-113цс16).
Відповідно до вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цьому ж рішенні суд касаційної інстанції вказав, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
58. Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.
Викладене не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України №32352-IX.
За обставин цієї справи варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні…».
Також при вирішенні даного спору підлягає урахуванню правова позиція ВП ВС, відображена у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, відповідно до якої суд вирішив виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року, а зокрема ВП ВС сформовано такий правовий висновок:
« 105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»
З копій виписки по надходженням по картці позивача від 10.10.2025 вбачається, що на виконання рішення суду №140/11919/24 від 04.12.2024 сума заборгованості відповідача щодо несвоєчасного розрахунку становить 12 842,42 грн.
З матеріалів справи убачається, що на дату виключення позивача із списків, сума нарахованого та виплаченого грошового забезпечення становила 79 844,90 грн (картка особового рахунку позивача), окрім того 10.10.2025 позивачу додатково нараховано утриманий військовий збір за рішенням суду у сумі 12 842,42 грн, що підтверджується випискою із АТ КБ «ПриватБанк», яке безпідставно не виплатив відповідач - 27.06.2023.
Як наслідок, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 92 687,32 грн (79 844,90 грн +12 842,42 грн, що складає 100%), з якої розмір несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення у розмірі 12 842,42 грн, становить 13,85 %.
Відповідно до картки особового рахунку військовослужбовця за 2023 рік, наданої позивачем разом із позовною заявою вбачається, що у травні 2023 року йому нараховано 20 586,30 грн грошового забезпечення та у травні 2023 року - 20 586,30 грн. Відтак, за два останні повні місяці перед звільненням (травень-червень 2023 року) сума грошового забезпечення, що береться при розрахунку середньоденного заробітку, становить 41 172,60 грн, виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 674,96 грн (41 172,60 грн/61, де 61 - кількість календарних днів у травні-червені 2023 року).
Отож, з урахуванням формули застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, який міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, колегією суддів для обрахунку середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення при звільненні ураховано:
- середньоденне грошове забезпечення позивача у розмірі 674,96 грн;
- кількість днів затримки розрахунку з 27.06.2023-10.10.2025 складає 183 дні, відповідно до нині чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями;
- розмір несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення у розмірі 12 842,42 грн, становить 13,85 % від суми грошового забезпечення, яке підлягало виплаті при звільненні позивача.
З урахуванням вказаних критеріїв розмір середнього заробітку за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги при звільненні відповідач мав би сплатити позивачу 17 107,19 грн. Розрахунок: (674,96 грн х 183 дні х 13,85%).
Суд зазначає, що суми, які визначені до стягнення як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Щодо позовних вимог в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, то суд зазначає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Наразі, у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем під час виплати позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні буде використано не відповідний код економічної класифікації видатків бюджету, тому у задоволені даної частини вимоги відмовити.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Враховуючи наведене, позовна вимога позивача підлягає задоволенню в межах заявлених позовних вимог про нарахування та сплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2023 по 10.10.2025 в сумі 123 517,68 грн.
Оскільки судом обрано інший спосіб захисту порушеного права, ніж просив позивач, тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору та не сплачував його, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Керуючись статтями 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період 27.06.2023 по 10.10.2025.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 17 107,19 грн (сімнадцять тисяч сто сім гривень 19 копійок), з відрахуванням податків та обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя В.В. Дмитрук