Справа № 152/1155/23
Провадження № 22-ц/801/2241/2025
Провадження № 22-ц/801/2287/2025
Категорія: 21
Головуючий у суді 1-ї інстанції Роздорожна А. Г.
Доповідач:Шемета Т. М.
04 грудня 2025 рокуСправа № 152/1155/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),
суддів Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,
секретар судового засідання Куленко О. В.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач (особа яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_2 ,
третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 18 серпня 2025 року, ухвалене у складі судді Роздорожної А. Г. у м. Шаргород, дата складення повного судового рішення 28 серпня 2025 року та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 28 серпня 2025 року, постановлене у складі судді Роздорожної А. Г., дата складення повного судового рішення відповідає даті його постановлення, -
В серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Шаргородського районного суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є власником частини житлового будинку АДРЕСА_1 Жмеринського району, Вінницької області. Присадибна ділянка ОСОБА_1 межує з домоволодінням та присадибною ділянкою по АДРЕСА_2 , власником якої є ОСОБА_2 . Тривалий час сусід порушує його права як власника суміжної земельної ділянки та частини домоволодіння.
Відповідач не звертає уваги на попередження позивача, а також міської ради та продовжує утримувати підсобне господарство (птицю та свині) впритул до паркану на межі між їхніми суміжними земельними ділянками і неподалік його житлових приміщень: житлового будинку та літньої кухні, в якій він нині проживає. Всупереч санітарним нормам, відповідач використовує належні йому сараї, в тому числі приміщення та споруди, які знаходяться неподалік від літньої кухні та будинку позивача, для тримання свійських тварин та птахів. Крім того, відповідач висаджує зелені насадження: дерева, чагарники, квіти та іншу рослинність з порушенням норм (дерева ближче ніж за 3 м до паркану, а кущі - ближче ніж за 1 м до паркану), в результаті чого гілки дерев перетинають межу з його земельною ділянкою та заважають проходу до його будинку.
Дощові води з будівель та інших приміщень і двору курятника та свинарника відповідача продовжують створювати незручності, оскільки вказані стічні води проникають на його частину земельної ділянки. Часткове облаштування водовідведення відповідачем не ліквідувало повністю існуючої проблеми.
З приводу конфлікту з відповідачем він неодноразово звертався до поліції, до Шаргородської міської ради Вінницької області, проте відповідача не реагує і продовжує чинити перешкоди. Тому незаконними діями відповідача йому заподіяна моральна шкода, яку, з урахуванням обсягу та характеру моральних і психологічних страждань, він оцінює в розмірі 5 000 грн, оскільки він переживав, душевно страждав, у зв'язку з відкритим ігноруванням його прав власником суміжної садиби, що вимагало і вимагає від нього додаткових зусиль і часу для відновлення його прав. Зазначене вплинуло на особисті, сімейні стосунки, зважаючи на літній вік і потребу в додатковій допомозі, яку вимушена йому надавати прийомна донька ОСОБА_4 .
Частково змінивши позовні вимоги (т.2 а. с. 33-35) та відмовившись від частини вимог (а. с. 4-15, т.3), просив:
1) зобов'язати ОСОБА_2 , усунути перешкоди у користуванні позивача своєї земельною ділянкою кадастровий номер 0525310100:05:007:0568 площею 0,0497 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та частиною житлового будинку та господарських будівель і споруд за адресою АДРЕСА_2 шляхом:
-перенесення ОСОБА_2 малих архітектурних форм та двору підсобного господарства, який в даний час використовується для утримання і вигулу птиці та свиней на відстань від 15 метрів від житлового будинку та літньої кухні позивача;
-перенесення ОСОБА_2 зелених насаджень на визначену законодавством відстань від межі з його (позивача) земельною ділянкою: на 3 метри - дерева і на 1 метр - кущі та не допускати нависання їх гілок через паркан (межу) з його земельною ділянкою (звисання на його земельну ділянку).
2) Стягнути з ОСОБА_2 на його користь моральну шкоду в сумі 5 000 грн. та понесені судові витрати.
Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 18 серпня 2025 року позов задоволено та ухвалено:
«Усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 0525310100:05:007:0568, площею 0,0497 га та 1/2 частиною житлового будинку та господарських будівель і споруд, що знаходяться по АДРЕСА_2 , зобов'язавши суміжного користувача земельної ділянки та житлового будинку і господарських споруд, які знаходяться по АДРЕСА_2 - ОСОБА_2 :
- перенести на відстань 15 м від належних ОСОБА_1 1/2 частини житлового будинку та літньої кухні, малі архітектурні форми та свій двір підсобного господарства, які використовуються для утримання і вигулу птиці та свиней;
- перенести зелені насадження на визначену законодавством відстань від межі із земельною ділянкою кадастровий номер 0525310100:05:007:0568, яка належить ОСОБА_1 : на 3 м - дерева і на 1 м - кущі та не допускати звисання їх гілок через паркан на земельну ділянку ОСОБА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5000 (п'ять тисяч) грн.»
Прийняте рішення суд першої інстанції мотивував тим, що показаннями свідків та дослідженим в судовому засіданні відеозаписом встановлено, що відповідач дійсно на території домоволодіння по АДРЕСА_2 утримує свиней та домашню птицю, чого він не заперечував. Свідок ОСОБА_5 підтвердив, що приміщення, де утримуються свійські тварини відповідача знаходиться ближче, ніж за 15 м від літньої кухні позивача. Окрім цього, з дослідженого під час судового засідання відеозапису видно, що дійсно гілки дерев з території відповідача звисають на територію домоволодіння позивача, на відео чути крики свійських тварин та птиці. Таким чином, позивач належними та допустимими доказами довів, що його права як суміжного землекористувача порушуються відповідачем і це порушення завдає йому значних незручностей. У зв'язку з цим між родинами сторін виникають численні конфлікти, які закінчуються викликом правоохоронних органів.
Зміст добросусідства полягає в тому, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо) (ч. 1 ст. 103 ЗМУ). Сторони сусідніх земельних ділянок зобов'язані не вчиняти перепон, які б могли перешкоджати цільовому використанню сусідніх земельних ділянок та не допускати негативний вплив на сусідню земельну ділянку, який є не припустимим. В даному випадку позивач вичерпав можливості врегулювати порушення правил добросусідства мирним шляхом та шляхом звернення до органу місцевого самоврядування.
Суд першої інстанції виснував, що з огляду на те, що відповідач, знаючи, що він створює значні незручності позивачу у використанні належним йому майном, протягом тривалого часу не усунув ці обставини добровільно, а також з огляду на похилий вік позивача та значні зусилля, які йому довелось прикласти для звернення до суду за захистом свого порушеного права, з відповідача на користь позивача слід стягнути моральну шкоду в заявленому позивачем розмірі 5 000 грн.
Не погодившись з рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 18 серпня 2025 року, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, та постановити нове, яким відмовити в його задоволенні.
26 вересня 2025 року ОСОБА_2 подав доповнення до апеляційної скарги, просив поновити йому строк на їх подання. Оскільки повне судове рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 18 серпня 2025 року було складено 28 серпня 2025 року, та в цей же день копія отримана представником відповідача адвокатом Країло С, В. (а.с.1, т.4), тому доповнення до апеляційної скарги подані в межах 30-деного строку з дня вручення повного судового рішення та з огляду на приписи частини 2 статті 354 ЦПК України апеляційний суд вважає, що ОСОБА_2 слід поновити строк на подання доповнень до апеляційної скарги.
Основними доводами апеляційної скарги з доповненнями є те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення експертизи. Належним доказом підставності позовних вимог про перенесення приміщень може бути лише висновок судової земельно-технічної експертизи щодо встановлення фактичних меж земельних ділянок сторін по справі, відповідність їх технічній документації та розташування на них будівель і споруд.
Не зважаючи на відсутність доказів того, що розташування на земельній ділянці відповідача по АДРЕСА_2 малих архітектурних форм, літньої кухні, зелених насаджень та кущів якимось чином перешкоджають ОСОБА_1 користуватися його земельною ділянкою, суд безпідставно виснував про задоволення позову. Суд не дав оцінки тій обставині, що будівлі були побудовані ще в 1980 р попереднім власником, вони розташовані на його земельній ділянці, їх зведення не було ніким оспорено, він успадкував будинковолодіння 27.01.20212 року, який складався з будинку, сараю, вбиральні, відмостки, огорожі і до цього часу не було ніяких конфліктів з попередніми власниками.
Суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що на момент звернення до суду позивача з позовом 18 серпня 2023 року будинковолодіння по АДРЕСА_3 належало на праві спільної сумісної власності позивачеві ОСОБА_1 та третій особі яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , договір про поділ майна, що було їх спільною частковою власністю, був укладений лише 07 серпня 2024 року, а при його укладенні використаний технічний паспорт від 05 червня 2023 року, який був виготовлений зі слів ОСОБА_1 та відрізнявся від первинних технічних документів, які були додані позивачем до позову. Тобто, на момент звернення до суду з позовом була інша конфігурація розташування та розмір будинку, господарських приміщень та споруд за адресою: по АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою начальника КП «Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» від 24 липня 2023 року, в якій вказано, що прибудови до житлового будинку літ «А.1», «а», «а1» та «в» були здійснені позивачем в 2013, 2014 роках без надання дозвільних документів (а. с. 91, т. 2) та зазначено, що в 2013 р., 2014 р. ОСОБА_1 самовільно змінив розміри прибудов, сараю, змінив площу будинку з 41, 21 м кв. на 90,5 м кв., житлова площа змінилася з 34,73 кв. м на 64,9 кв. м.
Відповідач звертає увагу суду, що коли позивач самовільно будував по сусідству прибудови, збільшивши вдвічі загальні та житлові площі будинковолодіння, не питаючи у нього дозволу на це, то він сам же і порушив як будівельні, пожежні, так і санітарні норми.
Свійських тварин на момент розгляду справи він вже не мав і не має. Переносити будівлю хліва не має можливості, в справі є лист комісії про те, що він стоїть за 15 метрів від будівлі позивача, які він самочинно побудував, доказів зворотнього позивачем не надано.
Докази, які були досліджені в судовому засіданні: фотосвітлини, приміщення для утримання птиці, двір відповідача, межі між земельними ділянками, які використовуються сторонами, звисання дерев на межі (а.с. 43 - 49, т. 1), а також відеозапис, на якому чутно звуки світських тварин, які лунають, продемонстровано звисання гілок дерев на межі (а. с. 50, т. 1), -всі вони отримані та надані суду після закриття підготовчого провадження і не відповідають дійсності.
Відповідно до копії листа начальника головного управління Держпродспоживслужби від 21 листопада 2022 року, в результаті розгляду звернення ОСОБА_1 встановлено, що відстань від гноєсховища , яке розташоване та території садиби відповідача до літньої кухні заявника становить 15 м., а тому жодних будівельних, санітарних норм не порушено, тому суд не мав законних підстав зобов'язувати його переносити хлів.
Згідно копії листа начальника відділу містобудування і архітектурно-будівельного контролю від 01 грудня 2022 року № 536, який був адресований позивачу, на будівлі сараю ним було встановлено ринви, які дали змогу відвести стік дощових вод, вентиляційне вікно на господарській споруді, де утримуються домашні тварини замуровано, складування відходів тваринного походження перенесено на встановлену нормами відстань.
Суд першої інстанції безпідставно стягнув з нього моральну шкоду, оскільки не вказав в рішенні, які страждання та якими діями відповідача вона спричинена. Спір стосується будівель, які відповідач не будував, які побудовані більше 40 років тому попереднім власником, вони не визнанні незаконними по цей час, а тому його вини в заподіянні моральної шкоди ОСОБА_1 немає.
06 жовтня 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Кашпрук О. В., подав відзив на апеляційну скаргу позивача на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 18 серпня 2025 року та 27.10.2025 року, діючи через свого представника адвоката Кострицю В. С., подав пояснення на доповнення до апеляційної скарги (а.с.119-121., т. 4). За результатами апеляційного розгляду просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а в разі необхідності в описовій та резолютивній частині рішення суду першої інстанції вести зміни та зазначити, що ОСОБА_1 належить житловий будинок площею 55,5 кв.м., житловою площею 34 кв. м. за адресою АДРЕСА_3 на підставі договору про поділ спільного майна від 07.08.2024 року за реєстровим № 2-1948.
Основними доводами відзиву та додаткових пояснень є те, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що отримав будинок у спадщину 27 січня 2012 року, тобто він є власником будинку за адресою: АДРЕСА_2 . На а.с. 19, т. 1 є копія кадастрового плану земельної ділянки 0525310100:05:007:0568 належної позивачу, де відображено, що від точки Б до точки В знаходяться землі ОСОБА_2 (кадастровий номер не визначено). Відповідач діє недобросовіно, адже згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно йому належить на праві власності з 10 лютого 2012 року житловий будинок по АДРЕСА_4 , однак відповідач покликається на те, що у суду такі документи відсутні.
Відповідач вводить суд апеляційної інстанції в оману, оскільки 27 січня 2025 року в його присутності членами комісії було встановлено наявність в сараї свиней та 20 курей на відстані значено менше ніж 15 м до літньої кухні та будинку ОСОБА_1 . Копія листа від 30 січня 2025 року за № К0-18-2/-6.2-01/52 з клопотанням про приєднання цього доказу було надано суду першої інстанції 12 березня 2025 року та ухвалою суду першої інстанції від 24 березня 2025 року у приєднанні цього доказу відмовлено.
Утримання свійських тварин в домогосподарстві з порушенням норм Державних будівельних норм «Планування та забудова території» ДБН Б.2.2-12:2019 є триваючим правопорушенням.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачем заявлено клопотання про приєднання до матеріалів справи копії письмових доказів, у приєднанні яких суд першої інстанції відмовив: договір про поділ майна, що є спільною частковою власністю № 2-1948; витяг з Державного реєстру речових прав від 09 вересня 2024 року; технічний паспорт на будинок садибного типу від 26 серпня 2024 року; лист від 30 січня 2025 року за № КО-18-2/-6.2-01/52; інформаційну довіку з реєстру від 12 лютого 2025 року. Протокольною ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20.11.2025 року задоволено клопотання про долучення доказів, доданих до відзиву на апеляційну скаргу.
По справі було ухвалено додаткове рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 28 серпня 2025 року на підставі поданих представниками позивача заяв.
Так, 19 серпня 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Кострицю В. С. подав заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь понесені судові витрати на правничу допомогу адвоката Костриці В. С. в розмірі 20 000 грн.
Основними доводами заяви є те, що при подачі позову попередньо було попередньо визначено витрати на правничу допомогу в розмірі щонайменше 5 000 грн. За час розгляду справи в суді з 19 вересня 2023 року по 13 серпня 2025 року ним понесені додаткові витрати за надану правничу допомогу з розрахунку: 500 гривень за одну годину послуг, кількість витрачених годин 48. Позивач сплатив за надання професійної правничої допомоги адвокатом Кострицею В. С. 20 000 грн, що підтверджено відповідними квитанціями до прибуткових касових ордерів: №183 від 05.12.2022 р. - 500 грн; № 101 від 30.05.2023 на суму 1 500 грн; № 296 від 20.09.2023 р. на суму 6 000 грн та № 95/5004993906 від 15.08.2025 на суму 12 000 грн
20 серпня 2025 року через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Кашпрук О. В., подав заяву про ухвалення додаткового рішення, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь судові витрати на правничу допомогу адвоката Кашпрук О. В. в розмірі 17 000 грн та стягнути сплачений ним при зверненні до суду судовий збір. На підтвердження вимог надав копії акту приймання-передачі послуг з розрахунком витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 згідно договору від 06 листопада 2024 року; договір про надання правничої допомоги від 06 листопада 2024 року та копію квитанції від 06 листопада 2024 року № б/н, згідно якої адвокатом Кашпрук О. В. отримано від ОСОБА_1 гонорар в розмірі 10 000 грн, та копію квитанції № б/н від 20 серпня 2025 року, згідно якої адвокатом Кашпрук О. В. отримано від ОСОБА_1 гонорар в розмірі 7 000 грн. (а.с. 226 - 230, т. 3).
Додатковим рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 28 серпня 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу (правову) допомогу у розмірі 37 000 грн та 2 422,40 грн. витрат по сплаті судового збору.
Додаткове рішення суд першої інстанції мотивував тим, що представництво позивача в судових засіданнях здійснювало два представники: адвокат Костриця В.С., що підтверджується ордером про надання правничої (правової) допомоги серії АВ №1088232 від 18 серпня 2023 року, та адвокат Кашпрук О. В., що підтверджується ордером на надання правничої допомоги серії АВ №1178356 від 20 січня 2025 року. Витрати на правничу допомогу доведені належними доказами:
Не погоджуючись з Додатковим рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 28 серпня 2025 року, 26 вересня 2025 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та постановити нове, яким відмовити в задоволенні заяв ОСОБА_1 про стягнення з нього судових витрат.
Основними доводами апеляційної скарги є те, що він не отримував документів, які були додані до клопотання представника позивача адвоката Костриці В. С., а в попередньому розрахунку позивач вказував про розмір правничої допомоги 5 000 грн. суд не розглянув клопотання його адвокатів про зменшення витрат на правничу допомогу. Надані квитанції не підтверджують оплату послуг адвокатів, суд не з'ясував чому ці докази не були подані до завершення судового розгляду судом першої інстанції, адже більшість з них була наявна у представників ще до ухвалення рішення у справі.
10 жовтня 2025 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Шаргородського районного суду від 28 серпня 2025 року, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення без змін, а також стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати за надання професійно правничої допомоги адвокатом Кострицею В. С. в апеляційній інстанції в сумі 5 000 грн.
Основними доводами відзиву є те, що суд першої інстанції правильно здійснив розподіл судових витрат, на їх підтвердження були надані належні та допустимі докази.
В судовому засіданні апеляційного суду:
- представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Вдовцова Л. К. підтримала вимоги, викладені в апеляційних скаргах та просила їх задовольнити;
- представник позивача ОСОБА_1 адвокат Кашпрук О. В. заперечила проти апеляційних скарг та просила залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Окрім того, просила апеляційний суд з огляду на висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 року у справі № 910/2389/23, за яким суд може самостійно надати належну інтерпретацію змісту заявлених позовних вимог, - змінити оскаржуване рішення і замість зобов'язати відповідача перенестина відстань від 15 метрів від житлового будинку та літньої кухні позивача, малі архітектурні форми та двір підсобного господарства, який в даний час використовується для утримання і вигулу птиці та свиней (як просив позивач) вказати про заборону відповідачеві утримувати свійську птицю та свиней;
- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про день та час судового розгляду повідомлена належним чином.
Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що ухвалені у справі рішення не відповідають цим вимогам.
По справі встановлено наступне:
- згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07 червня 2013 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 червня 2013 року, витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка кадастровий номер 0525310100:05:007:0568 по АДРЕСА_2 , площею 0,0497 га належить ОСОБА_1 (а.с.15, 16, 17-19, 20, том 1);
- рішенням 11 сесії 6 скликання Шаргородської міської ради Вінницької області від 13 січня 2012 року, ОСОБА_1 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою на вищезазначену земельну ділянку, а з протоколу встановлення меж земельної ділянки вбачається, що суміжним землекористувачем з точки Б до точки В є ОСОБА_2 (а. с. 23-31, том 1);
- згідно листа начальника відділу містобудування і архітектурно-будівельного контролю від 18 жовтня 2022 року № 448, за зверненням ОСОБА_1 від 19.09.2022 року № А-371, 29 вересня 2022 року комісія в складі начальника відділу містобудування і архітектурно-будівельного контролю Ю. Івахов та начальника відділу ЖКГ та екології О. Черкевич провели виїзний розгляд звернення ОСОБА_1 у його присутності по АДРЕСА_2 щодо будівництва сараю, водовідведення дощової води, облаштування літньої бані, складування відходів тваринного походження сусідом ОСОБА_2 .. В ході обстеження встановлено:
1. Сарай, який збудований в 1980 році попереднім власником, розташований на відстані 1 м від межі. ОСОБА_2 , згідно акту купівлі-продажу, придбав будинок з господарськими будівлями в 1983 році;
2. Дощові води з будівлі сараю направлені на просторову площину ОСОБА_1 ;
3. Літня баня знаходиться на межі сусідньої земельної ділянки на відстані 6 метрів від господарської будівлі ОСОБА_1 та на відстані 1 м від межі;
4. В боковій стіні господарської будівлі для утримання худоби, що знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_2 , зі сторони ділянки ОСОБА_1 розміщене вентиляційне вікно;
5. При огляді домоволодіння на межі ділянок виявлено складування відходів тваринного походження, що суперечить санітарним нормам.
За результатами обстеження ОСОБА_2 було рекомендовано: провести роботи по відведенню дощової води, перенести вентиляційне вікно сараю на іншу сторону будівлі, літню баню перенести на 2 метри від межі ділянки, місце складування відходів тваринного походження перенести на відстань 2 метри від межі (а.с.32, том 1).
-згідно листа начальника відділу містобудування та архітектурно-будівельного контролю Шаргородської міської ради від 01.12.2022 року № 536, ОСОБА_2 виконав розпорядження, дані йому комісією 29 вересня 2022 року: на будівлі сараю відповідача встановлено ринви, які дали змогу відвести стік дощових вод, вентиляційне вікно на господарській споруді, де утримуються домашні тварини, замуровано, складування відходів тваринного походження перенесено на встановлену нормами відстань. Літня баня на встановлену відстань не перенесена (а. с. 34, 221, т.1).
- згідно листа начальника головного управління Держпродспоживслужби від 21 листопада 2022 року, в результаті розгляду звернення ОСОБА_1 встановлено, що відстань від гноєсховища, яке розташоване на території садиби відповідача до літньої кухні заявника становить 15 м. У зв'язку з чим рекомендовано пропонувати ОСОБА_2 забезпечити утримання свійської худоби з урахуванням мінімальних допустимих відстаней до житлового будинку та літньої кухні (15м) заявника та з урахуванням добросусідства; постійно утримувати місце для складання гною в належному санітарному стані (а.с.33, том 1);
- 30 травня 2023 року позивач направив відповідачу рекомендований лист з попередженням в порядку досудового врегулювання спору, в якому висував відповідачеві вимогу в строк до 22 червня 2023 року добровільно вчинити дії щодо усунення порушення його прав як суміжного землекористувача: перенести паркан і повернути захоплену частину землі; перенести на значну відстань від паркану МАФи (а.с.38, том 1);
- в судовому засіданні суду першої інстанції було досліджено фото світлини приміщення для утримання птиці, двору відповідача, межі між земельними ділянками, які використовуються сторонами, (а.с.43-49, том 1), а також було досліджено відеозаписи, на яких чути звуки свійських тварин, які лунають з-за паркану, а також продемонстровано звисання гілок дерев на межі (а.с.50, том 1);
- за клопотанням позивача судом було витребувано з відділення № 2 Жмеринського РВП ГУНП у Вінницькій області матеріали перевірок за фактами конфліктних ситуацій між родинами позивача та відповідача. Ці матеріали стосуються особистих погроз членів родин позивача та відповідача один одному та підтверджують вкрай неприязні відносини між ними, однак і не підтверджують, і не спростовують заявлені позовні вимоги (а.с.76-190, том 1);
- на виконання ухвали суду Шаргородська міська рада Жмеринського району Вінницької області листом від 31 жовтня 2023 року № 050-1/1169 надала матеріали перевірки по розгляду звернень ОСОБА_6 , які свідчать про неприязні стосунки його та його прийомної доньки ОСОБА_4 з сім'єю ОСОБА_2 (а. с. 206 - 242, том 1);
-згідно довідки начальника КП «Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» від 24 липня 2023 року, 30 травня 2023 року було обстежено домоволодіння по АДРЕСА_3 та виявлено, що загальна площа будинку змінилась з 41,21 кв.м на 90,5 кв.м, житлова зімнилась з 34,73 кв.м на 64,9 кв.м, за рахунок прибудов літ «А2», літ «а», літ «а1», та зміни цільового призначення кімнат. Прибудова літ «А1» -2014 р, прибудова літ «а»- 2014 рік, прибудова літ «а1» - 2013 рік, сарай-прибудова літ «в» - 2013 р. побудовані без надання дозвільних документів (а.с.91, том 2);
- згідно технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_2 , виготовленого станом на 5 червня 2023 року, співвласниками цього будинку є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Самочинних будівель немає. Житловий будинок 1960 року побудови, літня кухня 1991 року. За результатами проведеного технічного обстеження побудови прибудови літ «А1» (2014 року побудови), прибудов літ. «а» (2014 року побудови), літ «а1» (2013 року побудови), сараю-прибудова літ «в» (2013 року побудови) встанволено можливість їх надійної та безпечної експлуатації (а.с.17-19, том 2).
- право власності ОСОБА_3 на частину житлового будинку по АДРЕСА_2 підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав та Свідоцтвом про право на спадщину за законом (а. с. 95 - 97 том 2).
- ОСОБА_1 та ОСОБА_3 почали процес розподілу вказаного будинку в натурі в березні 2024 року (а.с.100, 101, том 2);
- згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 9 листопада 2023 року, позивач ОСОБА_1 є власником 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 (а.с.15, том 2);
- згідно витягу з Державного реєстру речових прав від 16 січня 2024 року та кадастрового плану земельної ділянки, ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка кадастровий номер 0525310100:05:007:0816, яка межує з належною ОСОБА_1 земельною ділянкою, однак не межує зі земельною ділянкою відповідача (а.с.98, 99 том 2).
Протокольною ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20.11.2025 року задоволено клопотання позивача про долучення доказів, доданих до відзиву на апеляційну скаргу:
- 07.08.2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір про поділ майна, що є спільною частковою власністю, зареєстрований в реєстрі за № 2-1948, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 3001908105060 (а. с. 55- 57, т.4);
- копія технічного паспорта на будинок садибного типу від 26 серпня 2024 року (а.с.58-50, т.4);
- лист Головного Управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області від 30 січня 2025 року за № КО-18-2/-6.2-01/52 (а.с.63 - 64, т.4);
- інформаційну довіку з реєстру від 12 лютого 2025 року, згідно якої ОСОБА_2 належить на праві власності житловий будинок по АДРЕСА_2 , підстава виникнення права власності свідоцтво про право на спадщину від 27.01.2012 року (а. с. 61, т.4).
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).
Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність, взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до пункту «г» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
Частиною першою статті 103 ЗК України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
На підтвердження викладеного у позові ОСОБА_1 надав лист начальника відділу містобудування і архітектурно-будівельного контролю від 18 жовтня 2022 року № 448, в якому повідомлено, що за зверненням ОСОБА_1 від 19.09.2022 року № А-371, 29 вересня 2022 року комісія в складі начальника відділу містобудування і архітектурно-будівельного контролю Ю. Івахов та начальника відділу ЖКГ та екології О. Черкевич провели виїзний розгляд звернення ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 . За результатами роботи комісії ОСОБА_2 було рекомендовано: провести роботи по відведенню дощової води, перенести вентиляційне вікно сараю на іншу сторону будівлі, літню баню перенести на 2 метри від межі ділянки, місце складування відходів тваринного походження перенести на відстань 2 метри від межі (а.с.32, том 1).
Також позивачем надано листа начальника головного управління Держпродспоживслужби, в якому вказано, що 21 листопада 2022 року тимчасовою комісією Шаргородської міської ради, в яку увійшов начальник відділу державного нагляду за дотриманням санітарного законодавства Шаргородського управління ГУ Держпродспоживслужби у Вінницькій області, в результаті розгляду звернення ОСОБА_1 встановлено, що відстань від гноєсховища, яке розташоване на території садиби відповідача до літньої кухні заявника становить 15 м. У зв'язку з чим рекомендовано пропонувати ОСОБА_2 забезпечити утримання свійської худоби з урахуванням мінімальних допустимих відстаней до житлового будинку та літньої кухні (15м) заявника та з урахуванням добросусідства; постійно утримувати місце для складання гною в належному санітарному стані (а.с.33, том 1).
Отже, ні при виїзному обстеженні домоволодіння 29 вересня 2022 року, ні при комісійному обстеженні 21 листопада 2022 року не було здійснено заміри відстаней від будівель позивача до хліва, в якому відповідач утримує птицю та свиней.
Натомість листом начальника відділу містобудування та архітектурно-будівельного контролю Шаргородської міської ради від 01.12.2022 року № 536 підтверджено, що ОСОБА_2 виконав розпорядження, дані йому комісією 29 вересня 2022 року: на будівлі сараю відповідача встановлено ринви, які дали змогу відвести стік дощових вод, вентиляційне вікно на господарській споруді, де утримуються домашні тварини замуровано, складування відходів тваринного походження перенесено на встановлену нормами відстань. Літня баня на встановлену відстань (2 м від межі) не перенесена (а. с. 34, 221, т.1).
Суд першої інстанції на зазначене не зважив та не дав належної оцінки цим наявним у матеріалах справи доказам.
Апеляційний суд зауважує, що в справі немає жодної схеми, якою було б зафіксовано розміщення будівель ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відносно одна одної, немає відповідних замірів, в ході розгляду справи не проводилась будівельно-технічна експертиза. Як вбачиться зі схеми розміщення будівель позивача як до поділу будинковолодіння (а.с.18, т.2), так і після (а.с.59, т.4), між будинком та літньою кухнею позивача є певна відстань, проте суд обмежився загальним(не конкретизованим з прив'язкою до місцевості) висновком та зобов'язав відповідача ОСОБА_2 перенести на відстань 15 метрів від належних ОСОБА_1 частин житлового будинку та літньої кухні малі архітектурні форми (МАФ) та двір підсобного господарства, які використовуються для утримання і вигулу птиці та свиней. Оскаржуване рішення не містить ні конкретних відстаней, ні конкретизації будівель та споруд згідно технічної документації (які саме та де вони розміщені, на якій відстані), а вказівка про відстань 15 м як від будинку, так і від літньої кухні позивача, які розміщені в різних частинах подвір'я, свідчить про абстрактність та неправильність прийнятого судом рішення.
В справі відсутня технічна документація відповідача, а Витяг з реєстру речових прав на нерухоме майно, який підтверджує право власності відповідача на будинок по АДРЕСА_2 був наданий стороною позивача та долучений до справи лише апеляційним судом, оскільки сам факт належності на праві власності ОСОБА_2 будинковолодіння по АДРЕСА_2 , ніким із учасників спарив не оспорювався.
В ході розгляду справи не було встановлено, коли були зведені відповідачем МАФи, які саме, де розташовані, суд не дав оцінки тій обставині, що згідно довідки начальника КП «Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» від 24 липня 2023 року, 30 травня 2023 року було обстежено домоволодіння позивача ОСОБА_1 по АДРЕСА_3 та виявлено, що загальна площа будинку змінилась з 41,21 кв.м на 90,5 кв.м, житлова зімнилась з 34,73 кв.м на 64,9 кв.м, за рахунок прибудов літ «А1», літ «а», літ «а1», та зміни цільового призначення кімнат. Прибудова літ «А1» -2014 р, прибудова літ «а»- 2014 рік, прибудова літ «а1» - 2013 рік, сарай-прибудова літ «в» - 2013 р. побудовані без надання дозвільних документів (а. с. 91, том 2). Тобто позивач ОСОБА_1 без відповідних дозвільних документів в 2013-2014 роках змінив розміри як будинку, так і звів прибудови.
В подальшому при виготовленні 05 червня 2023 року Технічного паспорту (а.с.17-19, т.2) було проведено технічне обстеження об'єктів: прибудов літ «А1», літ «а», літ «а1», сарай-прибудова літ «в» , та за результатами цього обстеження встановлено можливість їх надійної та безпечної експлуатації. Тобто відбулося узаконення вказаних будівель.
ОСОБА_2 стверджував, що став власником будинку з усіма будівлями, розміщеними на присадибній ділянці, ще в 2012 році, це підтверджено інформаційною довідкою з реєстру від 12 лютого 2025 року, згідно якої ОСОБА_2 належить на праві власності житловий будинок по АДРЕСА_2 , підстава виникнення права власності свідоцтво про право на спадщину від 27.01.2012 року (а. с. 61, т.4).
Відтак, з огляду на вищевикладене, апеляційний суд виснує, що оскільки до 2023 року (до моменту звернення до суду) позивач самовільно звів ряд будівель, внаслідок чого значно збільшилася як площа будинку, так і сараю, тому з наявних матеріалів справи неможливо встановити, чи то відповідач порушив правила розміщення сараю для утримання птиці, чи зміна відстаней відбулася саме тому, що позивач ОСОБА_1 в 2013 - 2014 роках самовільно змінив площу свого будинку, здійснив прибудови як до будинку, так і сараю літ «в». Суд першої інстанції на це не звернув уваги та не дав оцінки запереченням відповідача.
Як уже зазначалося, протокольною ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20.11.2025 року долучено до справи докази, про які просила представник позивача адвокат Кашпрук О. В., серед яких договір про поділ майна, що є спільною власністю, від 07.11.2024 року , яким поділено будинок з господарськими спорудами під номером АДРЕСА_5 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (а.с.55-56, т.4), право власності ОСОБА_1 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав (а. с. 57, т.4). Апеляційний суд зауважує, що суд першої інстанції правомірно відмовив у їх долученні до справи (ухвала Шаргородського районного суду Вінницької області від 24 березня 2025 року на а.с.116-117, т.3), однак обставини, які ними підтверджуються (поділ будинковолодіння між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ) учасниками справи визнаються, проте незмінним залишається факт, що на момент звернення позивача до суду із цим позовом 18.08.2023 року домоволодіння під номером АДРЕСА_5 перебувало у спільній сумісній власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Відтак апеляційний суд виснує, що позивач не довів належними та допустимими доказами те, що розташування МАФів (яких саме) та двору підсобного господарства відповідача перешкоджає йому користуватися будинком та власною земельною ділянкою за її цільовим призначенням, а тому слід відмовити в задоволенні вимоги про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом зобов'язання відповідача ОСОБА_2 перенестина відстань від 15 метрів від житлового будинку та літньої кухні позивача, малих архітектурних форм та двір підсобного господарства, який в даний час використовується для утримання і вигулу птиці та свиней.
Апеляційний суд вважає неприйнятною позицію сторони позивача, що апеляційний суд у цій справі, з урахуванням висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 року у справі № 910/2389/23 може самостійно надати належну інтерпретацію змісту заявлених позовних вимог та змінити оскаржуване рішення і замість зобов'язати відповідача перенестина відстань від 15 метрів від житлового будинку та літньої кухні позивача, малих архітектурних форм та двір підсобного господарства, який в даний час використовується для утримання і вигулу птиці та свиней (як просив позивач) вказати про заборону відповідачеві утримувати свійську птицю та свиней.
Така вимога є іншим способом захисту, позивачем не була заявлена, відповідно відповідач від неї не захищався. Позивач вже намагався подати заяву про зміну предмета спору (а. с. 4- 15, т. 3) та йому в цьому було відмовлено ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 24 березня 2025 року (а.с.116-117, т.3) та вказано, що він не позбавлений можливості пред'явити новий позов до відповідача про заборону утримання свійської птиці та свиней. Вказана ухвала була переглянута Вінницьким апеляційним судом та залишена без змін (постанова Вінницького апеляційного суду від 08 травня 2025 року на а. с. 163 - 166, т.3). З огляду на це апеляційний виснує, що відповідь ГУ Держпродспоживслужби у Вінницькій області від 30.01.2025 року(а.с.63-64, т.4), в якій зафіксовані результати розгляду комісією 27.01.2025 року колективних звернень щодо погіршення умов проживання в зв'язку з утриманням ОСОБА_2 свиней та свійської птиці, не стосується предмета спору у цій справі.
Апеляційний суд не розглядає вимогу, викладену у відзиві на апеляційну скаргу представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Кашпрук О. В. про внесення змін в описову та резолютивну частини рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 18.08.2025 року щодо належності ОСОБА_1 частини житлового будинку з господарськими спорудами після його поділу між співвласниками, - оскільки по своїй суті ця вимога є вимогою, яка може бути заявлена в апеляційній скарзі, та саме доводи апеляційної скарги, а не відзиву на неї (у якому відповідно до статті 360 ЦПК України викладаються заперечення щодо змісту і вимог апеляційної скарги) є підставою для скасування чи зміни судового рішення.
Не можна погодитись з рішенням суду першої інстанції і в частині зобов'язання відповідача ОСОБА_2 перенести дерева та кущі, гілки яких, як стверджує позивач ОСОБА_1 , нависають над його садибою, оскільки такий спосіб захисту не відповідає нормам матеріального права і є невірним.
Відповідно до статті 105 ЗК України у випадку проникнення коренів і гілок дерев з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі земельних ділянок мають право відрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням.
Колегія суддів звертає увагу, що закон надає право саме особі, яка вважає свої права порушеними, відрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки. Права вимагати зрізати, перенести сусідні дерева, кущі закон не містить.
Судом першої інстанції у рішенні суду не зазначено, а позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що на його земельні ділянки проникають корені дерев, позивачем лише надано фотографії та відео, де є незначне нависання гілок дерев над його парканом, однак позивач, окрім твердження того, що вони висаджені на меншій ніж в ДБН відстані від паркану, жодним чином не доводить як вони заважають йому використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, в той час як відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд першої інстанції у рішенні послався виключно на зміст поняття добросусідства та на пункт 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2019 , в якому зазначено, що відстань від межі суміжної земельної ділянки до стовбурів дерев, які висаджуються, має бути від 4 м до 6 м в залежності від величини крони (але не менше 1/2 діаметра крони дерева), а до кущів - 1,0 м. При цьому суд не зважив, що ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» були затверджені Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 26.04.2019 № 104 та набули чинності з першого числа місяця, що настає через 90 днів з дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні Міністерства «Інформаційний бюлетень Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України». Зазначені в них вимоги щодо розташування дерев, кущів та будівель стосуються нових забудов, тоді як в справі що розглядається не з'ясовано ні те, коли були посаджені дерева, кущі, які саме, їх висота, відстань від межі сусіднього домоволодіння.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно вирішив і цю позовну вимогу (про зобов'язання відповідача перенести дерева на 3 метри, а кущі на 1 м від огорожі ОСОБА_1 ), в задоволенні якої слід відмовити.
Також, апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 5000 грн., оскільки у справі в суді першої інстанції не було доведено порушення майнових прав позивача, які призвели до його моральних страждань.
Відповідно до частини першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Така шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно частиною третьою статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої моральної шкоди.
Згідно частиною першою статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пленум Верховного Суду України у роз'ясненнях, викладених у п. 2 постанови № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування коди», звертає увагу судів на те, що розглядаючи позови вказаної категорії, необхідно мати на увазі, що шкода підлягає відшкодуванню за наявності неправомірних дій, причинного зв'язку між шкодою і діями та вини особи, що завдала шкоду.
Колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу аргументи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що позивачем не доведено заподіяння йому моральної шкоди.
Позивачем не було доведено суду першої інстанції, що його права як власника земельної ділянки та будинковолодіння були порушені відповідачем ОСОБА_2 та в результаті таких порушень він зазнав душевних страждань, погіршилося його самопочуття та відбулася зміна ритму життя.
Часті звернення до компетентних органів, наявність неприязних стосунків між позивачем та відповідачем, на чому наголошував позивач, не можуть бути підставою для стягнення з іншої сторони моральної шкоди, яку він пов'язував з тим, що відповідач чинить йому перешкоди в користуванні власністю.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди також підлягає скасуванню, оскільки за встановлених у справі фактичних обставин колегія суддів не вбачає правових підстав для відшкодування позивачеві моральної шкоди.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 2 частини1 статті 374ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення та ухвалити нове.
Підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).
Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 обґрунтованими, а рішення суду першої інстанції є таким, що постановлене без повного з'ясування обставин справи, недоведеність обставин, які суд вважав доведеними, що призвело до невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи та невірного застосування норм матеріального права, які регулюють дані правовідносини.
Тому рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 18 серпня 2025 року підлягає скасуванню з постановленням нового: про відмову у задоволенні позову.
З огляду на це, не досліджуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 та доводи відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення, апеляційний суд виснує, що слід скасувати і додаткове рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 28 серпня 2025 року, яким вирішено питання розподілу судових витрат.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За загальним правилом, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України, інші судові витрати у, у разі відмовив в позові - на позивача (пункт 2 частини 2 статті 141 ЦПК України).
Оскільки позов до задоволення не підлягає, то судові витрати, понесені позивачем ОСОБА_1 , не підлягають розподілу.
Відповідач ОСОБА_2 поніс витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633 грн ( а. с. 18, т.4), які слід стягнути з позивача на його користь.
Окрім того, відповідач в суді апеляційної інстанції поніс витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн, на підтвердженням чого надано Акт виконаних робіт № 40 від 20.05.2025 року (а.с.148, т.4)Договір про надання правової допомоги у цивільному провадженні № 40 від 17.08.2025 року (а .с. 149), квитанцію № 40 від 17.08.2025 року на суму 10 000 грн (а. с. 150, т.4).
Представник позивача ОСОБА_7 заперечила співмірність витрат, понесених відповідачем, зауважила, що договір про надання правової допомоги в апеляційній інстанції був укладений раніше на один день, ніж суд першої інстанції прийняв рішення, а розмір оплати є завищеним та неспівмірним складності справи.
Як вбачається зі змісту стате1 137, 141 ЦПК України, процесуальним законодавством передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Виходячи з принципу змагальності (п.4 ч.2 ст. 2, ст. 12ЦПКУ), який знайшов своє відображення у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх не співмірності.
Згідно частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи, відтак, з урахуванням заперечень сторони позивача, апеляційний суд виснує, що в цій справі витрати на професійну правничу допомогу відповідача підлягають частковому задоволенню.
Так, з Акту виконаних робіт (а.с. 148, т.4) вбачається, що адвокатом надано правничу допомогу наступного характеру: надання юридичних консультацій по справі ( 2 год. - 1 000 грн), ознайомлення з рішеннями Шаргородського районного суду (3 години - 2000 грн), складання апеляційних скарг ( 4 години - 3 000 грн), участь в судовому засіданні Вінницького апеляційного суду ( 4 000 грн).
Наданий опис містить затрачений час на кожен з виду робіт та їх вартість, яка є різною в залежності від послуги.
Апеляційний суд частково погоджується з доводами представника позивача про не співмірність понесених витрат. З огляду на те, що адвокат Вдовцова Л. К. брала участь в розгляді справи у суді першої інстанції, тому, виходячи з критерію розумності та реальності, апеляційний суд приходить до висновку про зменшення витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача, до 5 000 грн.
Тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути 3 633 гривні у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 5 000 гривень у відшкодування витрат на правничу допомогу, а всього 8 633 гривні.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 18 серпня 2025 року та додаткове рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 28 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Відмовити в задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, стягнення моральної шкоди.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 633 гривні у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 5 000 гривень у відшкодування витрат на правничу допомогу, а всього 8 633 (вісім тисяч шістсот тридцять три) гривні.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09.12.2025 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, РНОКПП № НОМЕР_3 , проживає АДРЕСА_2 .
Третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , проживає АДРЕСА_2 .
Головуюча Т. М. Шемета
Судді О. В. Ковальчук
О. С. Панасюк