Справа № 133/3031/25
Провадження № 33/801/1249/2025
Категорія: 208
Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуменюк О. О.
Доповідач: Стадник І. М.
Іменем України
09 грудня 2025 рокум. Вінниця
Суддя Вінницького апеляційного суду Стадник І.М., розглянувши апеляційну скаргу захисника - адвоката Маркевича Тараса Леонідовича, подану в інтересах ОСОБА_1 на постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 18 вересня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 163-1 КпАП України,
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
встановив:
Постановою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 18 вересня 2025 року ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 163-1 КпАП України та застосовано до неї адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі п'яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 85 грн на користь держави, а також стягнуто судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , через свого захисника адвоката Маркевича Т.Л., подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову, а провадження по справі закрити.
В доводах апеляційної скарги, захисник з посиланням на обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, правову позицію, зазначену у постанові КАС ВС від 8 вересня 2020 року по справі № П/811/2893/14, зазначає, що висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі собою не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього.
Як зазначає апелянт, податковий орган не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин та у подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень про визначення грошових зобов'язань, що приймаються на підставі такого акта, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податків порушень, а оцінка акта перевірки, в тому числі, і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.
Звертає увагу на те, що протокол про адміністративне правопорушення не відповідає вимогам статті 256 КпАП України, зокрема, не містить дати та часу вчинення адміністративного правопорушення, він не підписаний особою, щодо якої його складено, при цьому відсутні відомості про причини непідписання, адже у разі відмови, у протоколі робиться про це відповідний запис. Протокол складений без участі ОСОБА_1 , а відомостей про його направлення особі за місцем її проживання матеріали справи не містять.
Вважає, що саме по собі складання протоколу про адміністративне правопорушення не доводить винуватість ОСОБА_1 у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення.
Крім того, в апеляційній скарзі апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду з посиланням на те, що ОСОБА_1 не була присутньою у суді першої інстанції, а з копією оскаржуваної постанови ознайомилась 07.11.2025 з ЄДРСР, оскільки паперовий текст постанови їй не надходив.
Згідно з статтею 289 КпАП України апеляційний суд має право поновити строк оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення в разі наявності поважних причин пропуску зазначеного строку з боку особи, яка оскаржує постанову суду першої інстанції.
Враховуючи обґрунтування апеляційної скарги в частині пропущення строку на апеляційне оскарження судового рішення та з урахуванням матеріалів справи, причини пропуску процесуального строку слід визнати поважними та поновити заявнику строк на апеляційне оскарження постанови Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 18 вересня 2025 року .
В судове засідання особа яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , а також її захисник адвокат Маркевич Т.Л. не з'явились.
Від адвоката Маркевича Т.Л. надійшла заява про розгляд справи у його відсутність.
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 294 КпАП України при належному повідомленні особи, яка бере участь у розгляді провадження, вважається за можливе проводити апеляційний розгляд справи у його відсутність.
Апеляційний суд, згідно з вимогами статті 294 КпАП України, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, що досліджувалися судом першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а постанову суду без змін з таких підстав.
Положеннями статті 1 КпАП України передбачено, що завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно з вимогами статті 7 КпАП України, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі та в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Вимогами статті 8 КпАП України передбачено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Відповідно до вимог статей 245, 280 КпАП України завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення, з урахуванням положень, викладених у статтях 251, 252 КпАП України, зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, керуючись законом та правосвідомістю, оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності.
Кодекс України про адміністративне правопорушення визначає, що адміністративне правопорушення по своїм суб'єктивним властивостям - діяння чи бездіяльність, вчинені з певною ціллю і з певних мотивів. Ці органічно зв'язані між собою, взаємозалежні форми психічної активності створюють зміст суб'єктивної сторони правопорушення. Вина це є психічне ставлення особи в формі умислу або необережності до своїх дій і їх наслідкам. Вина - це обов'язкова умова адміністративної відповідальності.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, як це визначено у ст. 251 КпАП України є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Суд, відповідно до ст. 252 КпАП України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оскаржувана постанова суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам, оскільки визнаючи ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 163-1 КпАП України, суд допустив неповне з'ясування обставин справи, що у свою чергу призвело до прийняття необґрунтованого рішення про винуватість останньої у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення.
Так, із матеріалів справи вбачається, що у період з 11 липня 2025 року по 21 липня 2025 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АКВ Українське Каолінова товариство» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за травень 2025 року від'ємного значення з ПДВ, за результатами якої складено акт від 28 липня 2025 року № 21427/02-32-07-03/33697003.
Актом перевірки зафіксовано, зокрема, порушення ТОВ «АКВ Українське Каолінове товариство» п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4, 200.4 (б), 200.7, 200.9 , ст. 200, п. 201.1, 201.7, 201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України, вимог Порядку заповнення податкової накладної, п. 5 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, в результаті чого завищено суму від'ємного значення, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку за травень 2025 на суму 13 752 грн, та занижено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (показник рядка 21 Декларації) на травень 2025 року на суму 1867 грн, а відтак загалом завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (показник рядка 21 Декларації) на травень 2025 року на суму 12 865 грн.
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення № 889 від 28 липня 2025 року ОСОБА_1 будучи на посаді головного бухгалтера ТОВ «АКВ Українське Каоліонове товариство» в с-ще Глухівці, вул. Заводська, 1, порушила встановлений порядок ведення податкового обліку, а саме завищено р. 20.2.1 (суму ПДВ, яка підлягає бюджетному відкшкодуванню на рахунок платника у банку) за травень 2025 на загальну суму 15 619 грн, та занижено р. 21 (сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за травень 2025 на загальну суму 1867,00 грн, чим порушено п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198, п.п. 200.4 (б), 200.7, 200.9 ст. 200, п.п. 201.1, 201.7, 201.10 ст. 201 ПК України, п. 5 розділу V "Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість" затвердженого наказом МФУ від 28.01.2016 № 21.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за частиною 1 статті 163-1 КпАП України.
Разом з тим, диспозицією частини 1 статті 163-1 КпАП України передбачена адміністративна відповідальність за відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України.
Наведена норми закону є бланкетною, а тому у протоколах повинно бути чітко зазначено обставини інкримінованого особі правопорушення, а також норма Закону, яка була порушена особою, щодо якої складений протокол, в чому полягає таке порушення.
Всупереч цим вимогам Закону у складеному щодо ОСОБА_1 у протоколі про адміністративне правопорушення за ч. 1 статті 163-1 КпАП України № 889 від 28 липня 2025 року не зазначено, у чому конкретно полягає порушення саме нею встановленого порядку ведення податкового обліку, який Закон цією особою порушено. Посилання ж у протоколі на норми Податкового кодексу України без конкретизації, яку норму якого Закону ОСОБА_1 порушено, в чому полягає це порушення, які конкретно дії або бездіяльність допущені нею, не розкриває суті конкретного порушення, яке ставиться ОСОБА_1 у вину, чим порушується право останньої на захист.
Відповідно до статті 14 КпАП України посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, зв'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку управління, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків.
Тобто, при зазначенні у протоколі про адміністративне правопорушення суті адміністративного правопорушення необхідно не лише вказувати факт порушення порядку ведення податкового обліку і його наслідки, але й зазначати, чи є відповідне порушення наслідком невиконання особою своїх службових обов'язків, встановивши, коли і ким такі службові обов'язки для неї були визначені.
Однак, ні з протоколу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 , ані з наявних матеріалів справи не вбачається та не встановлено при розгляді справи в суді, які ж саме дії/бездіяльність вчинені, в чому полягає її вина у вчиненні правопорушень, за яке передбачена відповідальність за ч. 1 статті 163-1 КпАП України.
Особа, що складала протокол, обмежилась лише загальними фразами, не зазначивши обставини вчинення саме ОСОБА_1 правопорушень, суть самих правопорушень (дії або бездіяльність та в чому полягають) з посиланням на норму спеціального Закону.
На вказані порушення суд першої інстанції не звернув увагу.
Незважаючи на те, що таке обвинувачення в даному випадку є неконкретним, що позбавляє можливості ефективно захищатися від нього, а сам протокол не відповідає вимогам ст. 256 КпАП України, за результатами судового розгляду суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КпАП України.
При цьому, всупереч вимог статті 283 КпАП України судом не вказаний у постанові опис обставин, установлених під час розгляду справи, а зазначені лише обставини, вказані у протоколі про адміністративне правопорушення.
Водночас, визнаючи ОСОБА_1 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, суд в оскаржуваній постанові послався на те, що вина її підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення, актом документальної позапланової виїзної перевірки щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні від'ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету при цьому не вірно зазначивши номер та дату складання вказаних документів, а також квитанцією з АТ «Укрпошта» від 29.07.2025; копією відстеження поштового відправлення АТ «Укрпошта».
Вимоги до протоколу про адміністративне правопорушення регламентовані приписами статті 256 КпАП України, відповідно до якої у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються, в тому числі, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Разом з тим, як встановлено матеріалами адміністративного провадження, протокол про адміністративне правопорушення № 889 від 28 липня 2025 року, який був предметом розгляду суду першої інстанції, складався відносно ОСОБА_1 фактично без участі останньої, оскільки її присутність при проведенні оформлення вказаного процесуального документа не зафіксована і доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_1 пропонувалось надати пояснення по суті правопорушення, роз'яснювались її права, як особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, як і те, що вона дійсно відмовилась від підписання протоколу по справи відсутні.
Більше того, зі змісту акту документальної позапланової виїзної перевірки слідує, що така проводилась представниками ГУ ДПС у Вінницькій області у період з 11 липня 2025 року по 21 липня 2025 року, а місцем складення протоколу про адміністративне правопорушення від 28 липня 2025 року, є юридична адреса ТОВ "АКВ Українське каоліонове товариство" - селище Глухівці вул. Заводська, 1 , що не відповідає дійсності, оскільки перевірка цього підприємства закінчилась 21 липня 2025 року.
Отже як встановлено під час апеляційного розгляду, протокол відносно ОСОБА_1 складений з порушенням вимог ст. 256 КпАП України, а відтак, він є недопустимим доказом у справі.
Наявна у матеріалах справи копія акту перевірки також не може слугувати належним та допустимим доказом винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 163-1 КпАП України, оскільки в силу норм Податкового кодексу України акт перевірки лише фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, факти виявлених можливих порушень законодавства та не є остаточним документом, зобов'язуючим до вчинення будь-яких дій, він не є юридичною формою рішення податкового органу і сам по собі не породжує певних правових наслідків для платника податків, не є актом індивідуальної дії та не підлягає оскарженню.
За змістом пункту 86.7.4 статті 86 ПК України під час розгляду матеріалів перевірки комісія з питань розгляду заперечень:
-встановлює, чи вчинив платник податку, щодо якого було складено акт перевірки, порушення податкового, валютного та/або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;
-розглядає обставини вчинених правопорушень, які відображені в акті перевірки, а також встановлені при розгляді наданих платником податків відповідно до цього пункту письмових пояснень та їх документального підтвердження (зокрема щодо обставин, що стосуються події правопорушення, та вжитих платником податків заходів щодо дотримання правил та норм законодавства, з посиланням на документи та інші фактичні дані, що підтверджують зазначені обставини);
-досліджує питання наявності або відсутності обставин, що виключають вину у вчиненні правопорушення (крім правопорушень, відповідальність за які настає незалежно від наявності вини), пом'якшують або звільняють від відповідальності;
За результатами розгляду матеріалів перевірки комісія з розгляду заперечень приймає висновок, що є невід'ємною частиною матеріалів перевірки (абзац 7 пункту 86.7.4 статті 86 ПК України).
Згідно з пунктом 86.7.5 статті 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу на підставі висновку комісії контролюючого органу з питань розгляду заперечень протягом п'яти робочих днів, наступних за днем прийняття такого висновку комісією і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків, у порядку, визначеному підпунктом 86.7.1 цього пункту.
Згідно п. 86.8. ст. 86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акту перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу.
Податкове повідомлення-рішення, складене на підставі акта перевірки від 28 липня 2025 року № 21427/02-32-07-03/33697003, до протоколу не додане.
Відповідно до пункту 86.7.1 статті 87 ПК України акт перевірки, заперечення до акта перевірки та/або додаткові документи і пояснення, у разі їх подання платником податку у визначеному цим пунктом порядку (далі - матеріали перевірки), розглядаються комісією такого контролюючого органу з питань розгляду заперечень та пояснень до актів перевірок (далі - комісія з питань розгляду заперечень), яка є постійно діючим колегіальним органом контролюючого органу. Склад комісії та порядок її роботи затверджуються наказом керівника контролюючого органу.
Відповідно до п. 56.2 ст. 56 ПК України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № П/811/2893/14А, зазначений висновок про те, що, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і, самі по собі, не породжують правових наслідків для платників податків. Податковий орган не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб'єктивні висновки щодо зафіксованих обставин та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень про визначення грошових зобов'язань, що приймаються на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податків порушень, а оцінка акту перевірки, зокрема і дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладених у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.
Крім того, відповідно до положень ст. 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку; подана скарга зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження і протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.
Положеннями п. 56.18 ст. 56 ПК України надано право платнику податків на звернення до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу, при цьому грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Отже, за змістом наведених норм у випадку оскарження платником податків податкового повідомлення - рішення, прийнятого за результатами перевірки, сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою. Єдиною правомірною підставою для складання протоколу про адміністративні правопорушення, передбаченого ст. ст. 163-1 КУпАП, є наявність на момент складання протоколу узгодженого податкового повідомлення-рішення, а не акту перевірки.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази про вручення платнику податків, тобто керівнику, або/та головному бухгалтеру ОСОБА_1 копії акту № 21427/02-32-07-03/33697003.
Більше того, відсутні відомості про їх ознайомлення із цим актом, що позбавило останніх можливості оскаржити прийняті контролюючим органом рішення.
Таким чином, висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_1 адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 163-1 КпАП України не ґрунтуються на доказах по справі, оскільки акт перевірки контролюючого органу в розумінні положень ст. 56 Податкового кодексу України, як на час складання протоколу про адміністративні правопорушення, так і на момент судового розгляду був не узгодженим, а тому стверджувати про законність та обґрунтованість акту були відсутні підстави, а отже він не міг бути визнаний доказом вини ОСОБА_1 за відсутності інших доказів у справі.
Захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, звертав увагу суду першої інстанції на зазначені обставин й подав клопотання про закриття провадження у справі в зв'язку з цим, проте суд першої інстанції жодного з аргументів клопотання не проаналізував й належного обґрунтування їх відхилення не навів.
За таких обставин, протокол про адміністративне правопорушення та акт перевірки не є беззаперечним доказом вини ОСОБА_1 в порушенні вимог ч. 1 статті 163-1 КпАП України, а тому висновок суду про доведеність його вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 163-1 КпАП України, є необґрунтованим.
У той же час, всі сумніви з приводу винуватості особи, яка притягається до відповідальності, трактуються на користь такої особи, за загальним правилом (стаття 62 Конституції України), винуватість особи у вчиненні правопорушення повинна бути доведена поза розумним сумнівом.
Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 163-1 КпАП України.
Відповідно до п. 1 статті 247 КпАП України, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою, у зв'язку з чим підлягає задоволенню, а постанова Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 18 вересня 2025 року підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 статті 247 КпАП України у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 статті 163-1 КпАП України.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 247, 294 КпАП України, Суд, -
постановив:
Поновити захиснику - адвокату Маркевичу Тарасу Леонідовичу строк на апеляційне оскарження постанови Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 18 вересня 2025 року.
Апеляційну скаргу захисника адвоката Маркевича Тараса Леонідовича, подану в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 18 вересня 2025 року щодо ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 163-1 КпАП України, скасувати, провадження у справі №133/3031/25 закрити у зв'язку відсутністю у її діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І.М. Стадник