Справа № 132/2019/25
Провадження № 22-ц/801/2599/2025
Категорія: 101
Головуючий у суді 1-ї інстанції Павленко І. В.
Доповідач:Стадник І. М.
Іменем України
09 грудня 2025 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,
суддів: Войтка Ю.Б., Матківської М.В.,
з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2
апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Сауляка Євгена Васильовича,
на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 15 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Павленка І.В., повний текст якого складено 24 жовтня 2025 року
у справі №132/2019/2025
позовом ОСОБА_1 (позивач)
до ОСОБА_2 (відповідач)
за участі Служби у справах дітей Калинівської міської ради (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог)
про встановлення факту, що має юридичне значення,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в районний суд з позовом до ОСОБА_2 , за участі Служби у справах дітей Калинівської міської ради (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог) про встановлення факту, що має юридичне значення, обґрунтовуючи вимоги тим, що за період шлюбу з відповідачем, який рішенням суду від 21.12.2017 року розірвано, у них народилося двоє дітей: донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Починаючи з лютого 2024 року відповідач не проживає з колишнім чоловіком і їх спільними дітьми, оскільки виїхала за кордон.
Участі у вихованні та утримання дітей не приймає, а тому він, як батько, піклується про фізичний і духовний розвиток сина та доньки, їх навчанням, підготовкою до самостійного життя, забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням дітей, що позитивно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання, спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, надає дітям доступ до культурних та інших духовних цінностей, сприяють засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі, виявляє інтерес до їх внутрішнього світу, створює умови для отримання ними освіти, а також забезпечує житлом та належними умовами проживання, фінансово утримує їх. Відповідач по справі взагалі не приймає участь у вихованні та утриманні дітей.
Встановлення факту перебування неповнолітніх дітей на його самостійному вихованні та утриманні необхідно для захисту прав та інтересів дітей, а також надасть можливість реалізувати право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Оскільки вважає, що іншого порядку встановлення такого факту законодавством України не передбачено, а про необхідність надання саме «рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини» міститься пряма вказівка в Порядку проведення призиву громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. за № 560, просив встановити факт самостійного виховання та утримання малолітніх дітей.
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 15 жовтня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 , через представника - адвоката Сауляка Є.В., подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення та неповне встановлення судом усіх обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати його та ухвалити нове про задоволення вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що встановлення даного юридичного факту необхідно йому для забезпечення можливості захисту як прав та інтересів дітей, так і його прав та інтересів, зокрема, передбачених ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Вказує, що постанова КМУ від 16 травня 2024 року №560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період» прямо передбачає в переліку документів, які необхідні для оформлення відстрочки під час мобілізації такий документ як рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні.
Підтвердити факт самостійного виховання дітей батьком іншим шляхом неможливо.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
Відзиви на апеляційну скаргу суду учасниками справи не подані, проте їх відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.
Провадження у справі в суді апеляційної інстанції
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 28 листопада 2025 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Ткач Ю.А. вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених у ній, і просив задовольнити.
Інші учасники справи, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду апеляційної інстанції не з'явилися, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Встановлені судом першої інстанції обставини
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 21.12.2017 року, справа № 132/3877/17, було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який був зареєстрований 31.08.2013 р. у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Хмільнику реєстраційної служби Хмільницького міськрайонного управління юстиції у Вінницькій області, актовий запис № 129.
Сторони у справі є батьками малолітніх дітей: доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 ; сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом серії НОМЕР_2 .
Згідно акту обстеження умов проживання від 28 травня 2025 року, затвердженого директором КУ «Територіальний центр надання соціальних послуг», встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 дійсно проживає зі своїми дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , задовольняє їх потреби, слідкує за їх станом здоров'я, приймає активну участь у їх житті.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 .
Згідно копії закордонного паспорту відповідача, 09.04.2025 року ОСОБА_2 покинула територію України. Згідно копії посвідки на постійне місце проживання, ОСОБА_2 має право на проживання у країні Швеція.
Позиція апеляційного суд у
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту самостійного виховання неповнолітніх дітей можливе в ході вирішення питання про позбавлення одного з батьків батьківських прав та встановлення обставин невиконання одним з батьків батьківських обов'язків. При цьому суду не було надано жодних доказів того, що будь-яка особа порушує, не визнає чи оспорює права позивача, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, а також документів, які б підтверджували існування складнощів в отриманні відстрочки чи перетину кордону позивачем суду не надано, як і не надано доказів відповідної відмови компетентних органів у вирішенні зазначених ним у позові питань за відсутності судового рішення, що необхідно для встановлення факту самостійного виховання дітей саме для отримання права на відстрочку від призову під час мобілізації.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали цивільної справи, дійшла таких висновків.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
У частині 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно за статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно із частиною 6 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Згідно з частин 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
У відповідності до вимог статті 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, з огляду на які обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені тільки актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (див.: пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).
Норми СК України не встановлюють підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов'язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Звертаючись до суду із позовом про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітніх дітей, ОСОБА_1 вказував, що встановлення такого факту йому необхідне для звільнення з військової служби.
Водночас колегія суддів зазначає, що встановлення такого факту матиме негативні наслідки для матері дітей, а також потребує дослідження й врахування інтересів дітей.
Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання та утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання та утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання та утримання дитини.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі №201/5972/22.
З огляду на наведене, у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб'єктність матері малолітніх дітей обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту одноосібного виховання та утримання батьком дітей, тобто позивачем, малолітніх доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Натомість найвищим інтересам неповнолітнього сина відповідає спільна опіка (виховання та утримання) батьками, оскільки у матеріалах справи відсутні докази протипоказань для такого. Обставин невідповідності моральним засадам суспільства не встановлено.
Враховуючи, що нормами СК України закріплений обов'язок батьків виховувати та утримувати дитину, відсутні підстави для додаткового встановлення у судовому порядку факту перебування дитини на утриманні позивача.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення факту одноосібного виховання та утримання дітей батьком, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Окремо колегія суддів зазначає щодо визнання відповідачем ОСОБА_2 позовних вимог.
У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Як зазначалось вище відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
З огляду на викладені норми права, заява відповідачки від 25.08.2025 в якій вона визнала позов, а також та її пояснення в судовому засіданні, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
Таким чином, суд першої інстанції зробив правильні висновки із встановлених обставин, а також правильно застосував чинні норми закону, які регулюють спірні правовідносини.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права є безпідставними.
За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.
Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо судових витрат
По справі відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов'язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Сауляка Євгена Васильовича, залишити без задоволення, а рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 15 жовтня 2025 року, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий І.М. Стадник
Судді Ю.Б. Войтко
М.В. Матківська