Справа № 127/9017/25
Провадження № 22-ц/801/2345/2025
Категорія: 47
Головуючий у суді 1-ї інстанції Вохмінова О. С.
Доповідач:Оніщук В. В.
04 грудня 2025 рокуСправа № 127/9017/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Оніщука В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Копаничук С. Г., Рибчинського В. П.,
з участю секретаря судового засідання Ходакової М. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - держава Україна в особі Харківської обласної прокуратури,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - прокурор Харківської обласної прокуратури Касяненко Антоніна Іванівна,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Харківської обласної прокуратури на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2025 року, ухвалене у складі судді Вохмінової О. С. в залі суду,
встановив:
Короткий зміст вимог
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до держави України в особі Харківської обласної прокуратури, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - прокурор Харківської обласної прокуратури Касяненко Антоніна Іванівна, про відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31 серпня 2018 року Харківською обласною прокуратурою було відкрито кримінальне провадження № 42018220000001010 за ч. 3 ст. 382 КК України щодо прокурора Сороки М. К., який, на думку позивача, навмисно не виконував ухвалу суду.
Через халатність слідчих досудове розслідування у зазначеному кримінальному провадженні не проведене, слідчими не були усунуті недоліки, зазначені в ухвалах слідчих суддів при скасуванні постанов, слідчими приймались немотивовані та незаконні постанови про закриття кримінального провадження № 42018220000001010 на підставі недостовірних відомостей, а копії постанов слідчими в порушення ч. 5 ст. 284 КПК України навмисно не надсилались на адресу позивача.
Так, 20 листопада 2018 року слідчий прийняв постанову про відмову у визнанні позивача потерпілим у кримінальному провадженні № 42018220000001010.
28 січня 2019 року слідчий суддя, розглянувши скаргу позивача, виніс ухвалу про скасування постанови від 20 листопада 2018 року.
25 квітня 2019 року прокурор скасував постанову від 10 квітня 2019 року про закриття кримінального провадження № 42018220000001010.
27 червня 2019 року слідчий суддя, розглянувши скаргу позивача на постанову від 20 травня 2019 року про закриття кримінального провадження № 42018220000001010, прийняв ухвалу про скасування постанови від 20 травня 2019 року.
10 жовтня 2019 року слідчий суддя розглянувши скаргу позивача на постанову від 29 серпня 2019 року про закриття кримінального провадження № 42018220000001010, прийняв ухвалу про скасування постанови від 29 серпня 2019 року.
19 лютого 2020 року слідчий суддя, розглянувши скаргу позивача на постанову від 14 січня 2020 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні № 42018220000001010, прийняв ухвалу про скасування постанови слідчого від 14 січня 2020 року.
13 квітня 2020 року слідчий суддя, розглянувши скаргу позивача на постанову від 23 березня 2020 року про відмову у визнанні позивача потерпілим в кримінальному провадженні № 42018220000001010, прийняв ухвалу про скасування постанови від 23 березня 2020 року. Ухвала набула чинності.
07 вересня 2020 року слідчий суддя, розглянувши скаргу позивача на постанову від 10 серпня 2020 року про відмову у визнанні його потерпілим у кримінальному провадженні № 42018220000001010, прийняв ухвалу, якою скасував постанову від 10 серпня 2020 року.
30 жовтня 2020 року слідчий суддя, розглянувши скаргу позивача на постанову від 23 вересня 2020 року про відмову у визнанні його потерпілим у кримінальному провадженні № 42018220000001010, прийняв ухвалу про скасування постанови від 23 вересня 2020 року.
02 серпня 2021 року слідчий суддя, розглянувши скаргу позивача на постанову від 25 листопада 2020 року про закриття кримінального провадження № 42018220000001010, виніс ухвалу, якою скасував постанову від 25 листопада 2020 року.
30 червня 2023 року слідчий суддя, розглянувши скаргу ОСОБА_1 на постанову від 17 січня 2022 року про закриття кримінального провадження № 42018220000001010, прийняв ухвалу, якою скасував постанову від 17 січня 2022 року.
Позивач зазначив, що слідчі судді, розглянувши його скарги на зазначені постанови про закриття кримінального провадження, на відміну від прокурора Касяненко А. І., винесли ухвали про їх скасування, зазначивши що постанови слідчого про закриття кримінального провадження не відповідають вимогам закону, оскільки вони винесені без всебічного, повного неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, рішення є невмотивованими та передчасними, слідчими не усунені конкретні недоліки, зазначені в ухвалах слідчого судді.
Нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва у кримінальному провадженні № 42018220000001010 здійснювала прокурор Харківської обласної прокуратури Касяненко А. І., яка, на думку позивача, вступивши в злочинну змову із слідчими, спільно вчинила дії щодо приховування посадових злочинів. Протягом тривалого часу відбувалась лише імітація розслідування та нагляд у кримінальному провадженні № 42018220000001010.
В постановах слідчих суддів вказано, що постанови слідчого про закриття кримінального провадження не відповідають вимогам закону, оскільки прийняті без всебічного, повного і неупередженого дослідження усіх обставин кримінального провадження, постанови не мотивовані та прийняті передчасно, слідчим не усунуті конкретні недоліки досудового слідства.
При цьому прокурор Харківської обласної прокуратури Касяненко А. І. навмисно не забезпечила проведення досудового розслідування в розумні строки, не скасувала незаконні постанови слідчого, не забезпечила одночасний допит ОСОБА_1 із фігурантом у справі, не виконала та не усунула недоліків, викладених у численних ухвалах суду, в тому числі щодо визнання ОСОБА_1 потерпілим у даному кримінальному провадженні, не давала слідчому вказівок щодо належного розслідування кримінального провадження, в порушення вимог ст. 220 КПК України не розглянула численних клопотань ОСОБА_1 , не припинила бездіяльність слідчих під час тривалої імітації досудового розслідування, не ініціювала питання про усунення слідчого, приховувала посадові злочини, скоєні фігурантом у справі, не проводила ніяких слідчо-процесуальних дій, направлених на встановлення істини у справі, чим самоусунулась від виконання своїх обов'язків.
У результаті таких незаконних дій прокурора і у зв'язку з відсутністю контролю та належного нагляду за досудовим розслідуванням з боку прокурора Касяненко А. І. процес досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018220000001010 фактично припинено, а невизнання ОСОБА_1 потерпілим призвело до того, що він був незаконно позбавлений права брати участь у слідчих діях.
Надмірна тривалість кримінального провадження (з 31 серпня 2018 року) і незаконні дії та бездіяльність прокурора заподіяли йому, як потерпілому, моральну шкоду. З вини прокурора не поновлені права ОСОБА_1 , досудове розслідування в кримінальному провадженні проводиться неналежним чином, позивач, як людина похилого віку з інвалідністю ІІ групи, маючи важке захворювання, змушений витрачати свій особистий час і звертатись до суду за захистом своїх прав, гарантованих Конституцією України, умисно і грубо порушених прокурором, змушений подавати скарги на бездіяльність слідчого і прокурора. Це призвело до перенесення глибоких моральних страждань, позбавлення відчуття безпеки, правової стабільності, верховенства закону, конституційного права на доступ до правосуддя.
Починаючи з 20 листопада 2018 року по 30 жовтня 2020 року позивач був обмежений у здійсненні процесуальних прав та обов'язків, оскільки протягом 23 місяців його безпідставно не визнавали потерпілим у справі. Постанови слідчого про відмову у визнанні його потерпілим судом скасовувались 5 разів.
У зв'язку з навмисно допущеною тривалою бездіяльністю та навмисним порушенням розумних строків при імітації нагляду та імітації розслідування у кримінальному провадженні № 42018220000001010, 28 серпня 2024 року відносно прокурора ОСОБА_2 було відкрито кримінальне провадження № 42024000000000623 за ч. 1 ст. 364, ч. 1 ст. 365, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 367, ч. 3 ст. 382, ч. 1 ст. 396 КК України.
Покликаючись на викладене, ОСОБА_1 у заявленому позові просив суд стягнути з державного бюджету України на його користь компенсацію моральної шкоди в розмірі 580 000 грн, завданої тривалою та системною бездіяльністю відповідача та третьої особи в кримінальному провадженні № 42018220000001010.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 було задоволено частко та вирішено стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 000 грн, у решті позову відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що факт надмірної тривалості кримінального провадження, відомості про яке внесені в ЄРДР 31 серпня 2018 року за ч. 3 ст. 382 КК України за заявою ОСОБА_1 , з урахуванням встановленої ухвалами слідчих суддів бездіяльності органу досудового розслідування, невиконання слідчими ДБР і слідчими Харківської обласної прокуратури вказівок, зазначених в ухвалах суддів, не проведення допиту ОСОБА_1 для перевірки його заяви, не проведення інших слідчих дій (зазначені в ухвалах слідчих суддів), відсутність результатів досудового розслідування протягом 79 місяців і належного нагляду прокурора за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, відсутність належної організації досудового розслідування з боку прокурора, про що вказано в ухвалі Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2025 року, свідчать про неефективність та довготривалість досудового розслідування, що негативно впливає на моральний стан позивача ОСОБА_1 , завдаючи йому моральної шкоди.
Таким чином, позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов'язання щодо проведення ефективного розслідування кримінального провадження на підставі його заяви, що відповідає положенням ч. 6 ст. 1176, ст. 1174 ЦК України, незалежно від вини.
Складові елементи для цивільно-правової відповідальності у виді шкоди, протиправних діянь осіб, які завдали шкоди, причинного зв'язку між ними, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні.
Зважаючи на встановлені судом обставини і норми закону, суд вважав безпідставними доводи та посилання відповідача на відповідну практику Верховного Суду про те, що скасування судом процесуальних рішень слідчого (прокурора) про закриття кримінального провадження не є безумовною підставою для висновку про порушення прав позивача, оскільки у цій справі правовою підставою для відшкодування є не факт скасування процесуальних рішень, а саме систематичне прийняття відповідних рішень, в тому числі слідчими прокуратури Харківської області (постанова від 20 листопада 2018 року, 10 квітня 2019 року, 29 серпня 2019 року) без проведення згідно з вимогами КПК України перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, а також невиконання нагляду за додержанням законів органами, що провадять досудове слідство, що свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача і невиконання завдань кримінального провадження.
Враховуючи конкретні обставини даної справи, характер незаконних дій і бездіяльності прокуратури Харківської області, глибину душевних страждань в зв'язку з протиправною поведінкою щодо ОСОБА_1 , вік позивача, неодноразове звернення із обґрунтованими скаргами, що вимагало від нього додаткових зусиль для відновлення порушення своїх прав, вимоги розумності і справедливості, суд вважав можливим відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі, наближеному до прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», 3 000 грн, що є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) за душевні страждання, яких він зазнав.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись із таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Оніщук В. В., судді: Копаничук С. Г., Рибчинський В. П.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 10 жовтня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 жовтня 2025 року справу призначено до розгляду на 13 листопада 2025 року о 10 год 20 хв та згодом за клопотанням представника відповідача відкладено на 27 листопада 2025 року на 10 год 40 хв., і у розгляді справи було оголошено перерву до 04 грудня 2025 року на 10 год 50 хв.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що чинним КПК України не передбачено надання вказівок судом органу досудового розслідування, тому посилання суду першої інстанції про невиконання слідчими вказівок, зазначених в ухвалах судів, якими скасовувались процесуальні рішення про відмову ОСОБА_1 у визнанні потерпілим та про закриття кримінального провадження № 42018220000001010, є безпідставними.
Також безпідставними є висновки суду першої інстанції щодо неналежного нагляду прокурора за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, про що нібито вказано в ухвалі Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2025 року (аркуш 10 абзац 8 рішення), оскільки у зазначеній ухвалі апеляційної інстанції таке посилання взагалі відсутнє, що свідчить про формальне дослідження судом письмових доказів, на підставі чого ухвалене рішення від 09 вересня 2025 року.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 у зв'язку з тривалість досудового розслідування (6 років 7 місяців), суд першої інстанції зазначив, що за такий строк орган досудового розслідування мав би або закрити кримінальне провадження, або звернутись до суду з обвинувальним актом.
Однак, органом досудового розслідування, з урахуванням зібраних доказів, неодноразово приймались рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, а саме постановами слідчих прокуратури Харківської області від 20.11.2018, 28.02.2019, 10 квітня 2019, 20 травня 2019, 29 серпня 2019 та постановами слідчих ТУ ДБР від 25 листопада 2020, 17 січня 2022, 31.07.2024, які скасовувались судами за скаргами ОСОБА_1 .
При цьому, активність ОСОБА_1 спрямована не на сприяння слідчому у з'ясуванні обставин кримінального провадження шляхом надання на підтвердження своєї заяви речей чи документів, необхідних для відновлення його порушених прав, що передбачено ст. 60 КПК України, а лише на оскарження та скасування процесуальних рішень слідчого, що може свідчити про особисту зацікавленість позивача у довготривалості досудового розслідування та подальшому зверненні до судів з позовами з цих підстав.
В ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у такій діяльності.
Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв'язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою.
Окрім того позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, встановлення факту протиправності дій органів прокуратури, факту наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) зазначеного органу та його вини в заподіянні цієї шкоди.
Також, судом першої інстанції не надано оцінки доводам відповідача з приводу того, що рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 27 січня 2021 року, у справі № 646/5190/19 позовні вимоги ОСОБА_1 до прокуратури Харківської області про компенсацію моральної шкоди залишені без задоволення. Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2021 року касаційну скаргу позивача залишено без задоволення. Також рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 638/10789/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіального управління Державного Бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава про компенсацію моральної шкоди залишені без задоволення. Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2023 року касаційну скаргу позивача залишено без задоволення.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримала з посиланням на викладені у ній підстави.
Позивач в судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2018 року № 646/4693/18 скаргу ОСОБА_1 було задоволено та зобов'язано компетентних осіб прокуратури Харківської області внести відповідні відомості за його заявою від 10 липня 2018 року до ЄРДР. При цьому судом було встановлено, що 10 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до прокурора Харківської області із заявою про кримінальне правопорушення, вчинене на його думку, прокурором відділу прокуратури Харківської області Сорокою М. К. і такі відомості підлягають внесенню до ЄДРСР (а. с. 9)
31 серпня 2018 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 30 серпня 2018 року та ухвали слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2018 року № 646/4693/18 було зареєстровано кримінальне провадження № 42018220000001010, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Процесуальне керівництво здійснює група прокурорів, зокрема, прокурор Касяненко А. І. (а. с. 12).
Постановою слідчого прокуратури Харківської області Малінки В. Є. від 20 листопада 2018 року було відмовлено у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні № 42018220000001010 (а. с. 13).
Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 28 січня 2019 року № 646/8593/ скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову слідчого прокуратури Харківської області Малінки В. Є. від 20 листопада 2018 року про закриття кримінального провадження № 42018220000001010 від 31 серпня 2018 року скасовано. В цій ухвалі слідчий суддя встановив, що під час проведення досудового розслідування ОСОБА_1 не був допитаний органом досудового розслідування всупереч вимогам доручення слідчого (а. с. 15).
Постановою слідчого прокуратури Харківської області Малінки В. Є. від 10 квітня 2019 року кримінальне провадження № 42018220000001010 від 31 серпня 2018 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України (а. с. 16-20).
Листом Прокуратури Харківської області від 03 травня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено, що 25 квітня 2019 року процесуальним керівником в кримінальному провадженні № 42018220000001010 постанову слідчого про закриття кримінального провадження від 10 квітня 2019 року скасовано, матеріали досудового розслідування повернуті до СУ прокуратури для організації проведення слідчих дій, виконання вимог ухвали суду від 28 січня 2019 року (а. с. 21).
Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 червня 2019 року № 646/8593/ скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову слідчого прокуратури Харківської області Малінки В. Є. від 20 травня 2019 року про закриття кримінального провадження № 42018220000001010 від 31 серпня 2018 року скасовано. Судом знову було встановлено, що під час проведення досудового розслідування ОСОБА_1 не був допитаний органом досудового розслідування, тобто не проводилася досудова перевірка повідомлення про злочин. Матеріали кримінального провадження повернуті слідчому для продовження досудового розслідування (а. с. 22-23).
Постановою слідчого прокуратури Харківської області Малінки В. Є. від 29 серпня 2019 року кримінальне провадження № 42018220000001010 від 31 серпня 2018 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діях прокурора ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України (а. с. 28-33).
Листом від 30 серпня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено, що 29 серпня 2019 року кримінальне провадження № 42018220000001010 було закрито слідчим на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2019 року № 646/8593/ скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову слідчого прокуратури Харківської області Малінки В. Є. від 29 серпня 2019 року про закриття кримінального провадження № 42018220000001010 від 31 серпня 2018 року скасовано. В ухвалі суд зазначив, що слідчим на момент її прийняття не усунуто в повному обсязі недоліки, зазначені в ухвалах слідчих суддів від 27 червня 2019 року та 28 січня 2019 (а. с. 34).
Постановою слідчого Першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві від 14 січня 2020 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про визнання потерпілим у кримінальному провадженні № 42018220000001010 від 31 серпня 2018 року відмовлено (а. с. 35-36).
Постановою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 19 лютого 2020 року № 554/1003/20 скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову слідчого від 14 січня 2020 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 42018220000001010 від 31 серпня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України - скасовано. Судом встановлено, що при винесені вказаної постанови слідчим не вказано, які саме дії проведено по встановленню факту не заподіяння шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, ОСОБА_1 , зазначено лише те, що ним не зазначено яку саме шкоду та розмір спричинено. У постанові відсутні посилання на матеріали судового розслідування, які б давали підстави прийти до висновку про існування очевидних та достатніх підстав вважати, що заява про кримінальне правопорушення або заява про залучення до кримінального провадження, як потерпілої, подана особою, якій не завдано шкоди (а. с. 37-38).
Постановою слідчого Першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві від 23 березня 2020 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 10 березня 2020 року про визнання потерпілим у кримінальному провадженні № 42018220000001010 від 31 серпня 2018 року відмовлено (а. с. 39-40).
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 13.04.2020 року № 554/1003/20 скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову слідчого від 23 березня 2020 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 42018220000001010 від 31 серпня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України - скасовано. В іншій частині скарги - відмовлено. Судом знову було встановлено, що при винесені вказаної постанови слідчим не вказано, які саме дії проведено по встановленню факту не заподіяння шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, ОСОБА_1 , зазначено лише те, що ним не зазначено яку саме шкоду та розмір спричинено. У постанові відсутні посилання на матеріали судового розслідування, які б давали підстави прийти до висновку про існування очевидних та достатніх підстав вважати, що заява про кримінальне правопорушення або заява про залучення до кримінального провадження, як потерпілого, подана особою, якій не завдано шкоди. Слідчий зазначає, що ОСОБА_1 на неодноразові виклики до слідчого для допиту в якості свідка не з'являється, що позбавляє можливості слідчого з'ясувати чи спричинено йому шкоди, однак матеріали кримінального провадження не містять корінців повісток про виклик, які б підтвердили вказані обставини (а. с. 41-42).
Постановою слідчого Першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві від 10 серпня 2020 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 04 серпня 2020 року про визнання потерпілим у кримінальному провадженні № 42018220000001010 від 31 серпня 2018 року відмовлено (а. с. 43-44).
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 07 вересня 2020 року № 554/1003/20 скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову слідчого від 10 серпня 2020 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 42018220000001010 від 31 серпня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України - скасовано. Судом вкотре було встановлено, що при винесені вказаної постанови слідчим не вказано, які саме дії проведено по встановленню факту не заподіяння шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, ОСОБА_1 , зазначено лише те, що ним не зазначено яку саме шкоду та розмір спричинено. У постанові відсутні посилання на матеріали судового розслідування, які б давали підстави прийти до висновку про існування очевидних та достатніх підстав вважати, що заява про кримінальне правопорушення або заява про залучення до кримінального провадження, як потерпілої, подана особою, якій не завдано шкоди. Слідчий зазначає, що ОСОБА_1 на неодноразові виклики до слідчого для допиту в якості свідка не з'являється, що позбавляє можливості слідчого з'ясувати чи спричинено йому шкоди, однак матеріали кримінального провадження не містять корінців повісток про виклик, які б підтвердили вказані обставини (а. с. 47).
Постановою слідчого Першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві від 23 вересня 2020 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 23 вересня 2020 року про визнання потерпілим у кримінальному провадженні № 42018220000001010 від 31 серпня 2018 року відмовлено (а. с. 48-49).
Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 30 жовтня 2020 року № 554/1003/20 скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову слідчого від 23 вересня 2020 року про відмову у визнанні потерпілим у кримінальному провадженні № 42018220000001010 від 31 серпня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України - скасовано. Знову судом було встановлено, що при винесені вказаної постанови слідчим не вказано, які саме дії проведено по встановленню факту не заподіяння шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, ОСОБА_1 , зазначено лише те, що ним не вказано яку саме шкоду та розмір спричинено. У постанові відсутні посилання на матеріали судового розслідування, які б давали підстави прийти до висновку про існування очевидних та достатніх підстав вважати, що заява про кримінальне правопорушення або заява про залучення до кримінального провадження, як потерпілої, подана особою, якій не завдано шкоди. Слідчий зазначає, що ОСОБА_1 на неодноразові виклики до слідчого для допиту в якості свідка не з'являється, що позбавляє можливості слідчого з'ясувати чи спричинено йому шкоди, однак матеріали кримінального провадження не містять доказів, які б підтвердили вказані обставини (а. с. 52).
Постановою слідчого Першого слідчого відділу слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві від 25 листопада 2020 року кримінальне провадження № 42018220000001010 від 31 серпня 2018 року за ознаками правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України закрито у зв'язку з відсутністю в діянні прокурора прокуратури Харківської області ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України (а. с. 53-55).
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 02 серпня 2021 року № 642/4626/21 Скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову слідчого від 25 листопада 2020 року про закриття кримінального провадження № 42018220000001010 скасовано. Судом встановлено, що при проведенні досудового розслідування справи були допущені суттєві порушення, які призвели до неповноти з'ясування обставин справи, що призвело до помилкових висновків та закриття кримінального провадження Неповнота проведення досудового розслідування полягає в тому, що органом досудового розслідування не допитаний ОСОБА_1 , незважаючи на численні ухвали Червонозаводського районного суду м. Харкова, якими вже були скасовані попередні постанови слідчого про закриття кримінального провадження. Більш того, у постанові про закриття кримінального провадження не містяться посилання на проведені слідчі дії та взагалі жодним чином не надано оцінки тим доказам, доводам та міркуванням, які зазначені у заяві про кримінальне правопорушення та клопотаннях заявника (а. с. 58-59).
Повісткою про виклик на 30 листопада 2021 року в ТУ ДБР ОСОБА_1 викликано як потерпілого в кримінальному провадженні № 42018220000001010 (а. с. 60).
Постановою слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві від 17 січня 2022 року кримінальне провадження № 42018220000001010 від 31 серпня 2018 року за ч. 3 ст. 382 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України закрито у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України (а. с. 61-62).
Ухвалою слідчого судді Ленінського районного суду м. Харкова від 30 червня 2023 року № 642/4626/21 скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову слідчого від 17 січня 2022 року про закриття кримінального провадження № 42018220000001010 скасовано. В ухвалі суд зазначив, що слідчим до суду не надано заперечень, які би спростували обставини, зазначені заявником у скарзі як підстави скасування постанови про закриття кримінального провадження. Крім того, як вбачається з постанови слідчого від 17 січня 2022 року, в ній не зазначено про слідчі дії, проведені в ході досудового розслідування, за результатами проведення яких слідчий дійшов висновку про відсутність складу кримінального правопорушення. Таким чином, слідчим жодним чином не спростовані відомості та обставини, на які посилається заявник у своїй скарзі, а також не надано доказів на підтвердження того, що досудове розслідування кримінального провадження № 42018220000001010 від 31 серпня 2018 року проведено повно та ефективно, відтак. слідчий суддя приходить до висновку, що рішення слідчого від 17 січня 2022 року про закриття кримінального провадження є невмотивованим, прийняте ним передчасно та з порушенням вимог кримінального процесуального законодавства (а. с. 66).
У кримінальному провадженні № 42018220000001010 ОСОБА_1 неодноразово звертався із клопотаннями стосовно вжиття заходів до розслідування справи, усунення недоліків тощо.
На звернення ОСОБА_1 неодноразово надавались відповіді прокурорами Другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих ТУ ДБР Харківської обласної прокуратури Касяненко А., Павлійчук К., заступником керівника обласної прокуратури Муратовим С., процесуальним керівником - прокурором організаційно-методичного відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Харківської області О. Чекіною.
Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 24.04.2024 року зареєстроване кримінальне провадження 42024000000000623 на підставі заяви ОСОБА_1 від 11 січня 2023 року на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 02 квітня 2024 року № 757/56373/23-к про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 364, 365, 366, 367, ч. 3 ст. 382, ч. 1 ст. 396 КК України слідчим Другого слідчого відділу (з дислокацією в м. Харкові) ТУ ДБР, розташованого у м. Полтаві Альохіною К.О. та процесуальним прокурором прокуратури Харківської обласної прокуратури Касяненко А. І. (а. с. 81-83).
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі.
У статті 2 КПК України наголошено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Статтею 28 КПК України визначено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки.
Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Частина 1 статті 25 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що прокурор здійснює нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, користуючись при цьому правами і виконуючи обов'язки, передбачені Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» та Кримінальним процесуальним кодексом України. Письмові вказівки прокурора органам, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, надані в межах повноважень, є обов'язковими для цих органів і підлягають негайному виконанню.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
У ст. 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органу місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 32, 60, 61, 66, 69, 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зроблений висновок, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов'язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов'язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов'язків є самостійною підставою відповідальності держави.
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов'язаних зі справою (див. mutatis mutandis $ 67 рішення Європейського суду з прав людини від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення Європейського суду з прав людини від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає надання спеціального засобу правового захисту від надмірної тривалості провадження; достатніми можуть бути загальні конституційні та судові позови, наприклад, про встановлення позадоговірної відповідальності з боку держави.
Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.
Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Аналіз положень статей 23, 1174 ЦК України свідчить про те, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вказував, що факт надмірної тривалості кримінального провадження, відомості про яке внесені в ЄРДР 31 серпня 2018 року за ч. 3 ст. 382 КК України за заявою ОСОБА_1 , з урахуванням встановленої ухвалами слідчих суддів бездіяльності органу досудового розслідування, невиконання слідчими ДБР і слідчими Харківської обласної прокуратури вказівок, зазначених в ухвалах суддів, не проведення допиту ОСОБА_1 для перевірки його заяви, не проведення інших слідчих дій (зазначені в ухвалах слідчих суддів), відсутність результатів досудового розслідування протягом 79 місяців і належного нагляду прокурора за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, відсутність належної організації досудового розслідування з боку прокурора, про що вказано в ухвалі Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2025 року, свідчать про неефективність та довготривалість досудового розслідування, що негативно впливає на моральний стан позивача ОСОБА_1 , завдаючи йому моральної шкоди.
Таким чином, місцевий суд, встановивши доведеними факти тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо проведення необхідної перевірки заяви ОСОБА_1 про злочин, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою, неодноразове прийняття слідчими рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який для заявника демонструє ігнорування його доводів, дійшов обґрунтованого висновку про заподіяння позивачу моральної шкоди, визначивши її розмір відповідно до характеру та розміру душевних страждань, з урахуванням вимоги виваженості, розумності і справедливості.
Апеляційний суд вважає необґрунтованими у цій справі доводи та посилання прокурора на відповідну практику Верховного Суду про те, що скасування судом процесуальних рішень слідчого (прокурора) про закриття кримінального провадження не є безумовною підставою для висновку про порушенням прав позивача, оскільки у цій справі правовою підставою для відшкодування шкоди є не факт скасування процесуальних рішень, а саме систематичне прийняття відповідних рішень без проведення згідно з вимогами КПК України перевірки заяви позивача про злочин, що свідчить про протиправну бездіяльність посадових осіб відповідача, надмірну тривалість досудового розслідування, що спростовує доводи апеляційної скарги.
Колегія суддів зауважує, що досудове розслідування у кримінальному провадженні за заявою ОСОБА_1 триває з серпня 2018 року, що на дату звернення позивача до суду у березні 2025 року становило більше шести років. За такий час відповідно до вимог КПК України орган досудового розслідування мав би прийняти відповідне процесуальне рішення. У зв'язку з такою тривалістю кримінального провадження ОСОБА_1 змушений відвідувати органи досудового розслідування та суд, звертатися з відповідними клопотаннями, що не входить до його звичайної діяльності та призводить до моральних страждань.
Покликання прокурора на постанови суду касаційної інстанції у справах 6№46/5190/19 та №638/10789/20 апеляційний суд відхиляє, адже у вказаних справах судами оцінювалися обставини справи з урахуванням значно меншої тривалості досудового розслідування кримінального провадження №420188220000001010. Також суд не бере до уваги надану прокурором ухвалу Салтівського районного суд міста Харкова від 20 жовтня 2025 року, якою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову прокурора відділу Харківської обласної прокуратури Касяненко А. І. від 01 жовтня 2025 року про відмову у визнанні його потерпілим у кримінальному провадженні №420188220000001010, оскільки дана ухвала не була предметом розгляду суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, судові витрати, понесені Харківською обласною прокуратурою у зв'язку з апеляційним переглядом справи, слід залишити за нею.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2025 року залишити без змін.
Судові витрати, понесені Харківською обласною прокуратурою у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишити за нею.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Повна постанова складена 09 грудня 2025 року.
Головуючий В. В. Оніщук
Судді С. Г. Копаничук
В. П. Рибчинський