Справа № 203/5394/25
Провадження № 2/0203/2349/2025
26.11.2025 року Центральний районний суд міста Дніпра в складі:
головуючого судді - Казака С.Ю.
при секретарі - Биченковій Г.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання права власності,-
Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що на підставі договору дарування від 08.12.2004 року він є власником будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до технічного паспорту, складеного 23.03.2005 року, будинок має загальну площу 73,1 кв.м, житлову площу 44,80 кв.м та складається з 4-х кімнат. Згідно довідки ККП «Міське бюро технічної інвентаризації - Маріупольська нерухомість» №1366 за позивачем на підставі договору дарування від 08.12.2004 року зареєстровано право власності на будинок, про що видано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 01.02.2005 року №6376722. Також право власності на нерухоме майно зареєстровано за позивачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно. 05.05.2025 року позивач звернувся до державного реєстратора прав власності на нерухоме майно Київської міської ради з заявою про реєстрацію прав власності на будинок та 11.06.2025 року отримав рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій №779388304, мотивоване тим, що житловий будинок побудовано самовільно, що не відповідає дійсності та протирічить правовстановлюючим документам, що подавались реєстратору. Також позивач зазначив, що має намір звернутись з заявою про отримання компенсації за пошкоджене нерухоме майно, для чого потрібно внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про пошкоджений об'єкт. Проте, здійснити реєстрацію права власності на будинок позивач не має можливості з причин, викладених в рішенні про відмову в проведенні реєстраційних дій. Посилаючись на вказані обставини, положення ст.392 ЦК України, а також, що право власності позивача на нерухоме майно не внесено до державного реєстру речових прав на нерухоме майно, тому територіальна громада в особі відповідача у спосіб, передбачений ст.335 ЦК України може набути право комунальної власності на майно позивача, останній просив визнати за ним право власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 73,1 кв.м, житловою площею 44,8 кв.м.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 29.08.2024 року змінено територіальну підсудність судових справ Селидівського міського суду Донецької області шляхом їх передачі до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська (після зміни найменування - Центральний районний суд міста Дніпра) з 02.09.2024 року.
Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 07.08.2025 року було відкрито провадження по справі та призначено останню до розгляду в порядку загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.
Протокольною ухвалою від 22.10.2025 року було закрито підготовче провадження по справі та останню призначено до розгляду по суті.
В призначене судове засідання позивач та його представник не з'явились. В наданій заяві представник позивача просив проводити розгляд справи за відсутності сторони позивача, зазначивши про підтримання позову.
Відповідач явку свого представника не забезпечив, про причини неявки не повідомив, відзиву на позов не надав.
За вказаних вище обставин, суд у відповідності до ч.3 ст.211, ч.ч.3,4 ст.223, ст.247 ЦПК України визнав за можливе провести подальший розгляд справи по суті за відсутності сторін, за наявними матеріалами справи та без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Перевіривши доводи, викладені в позовні заяві та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Згідно ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності або спеціального майнового права на нього відповідно до закону.
Згідно ч.ч.1-5 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
За змістом ст.ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого, зокрема, майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Зокрема, згідно п.1 ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Згідно ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
У пунктах 106-107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1812.2019 року по справі №522/1029/18 (провадження №14-270цс19) вказано, що відповідно до ст.392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування ст.392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.
Під час розгляду справи встановлено, що відповідно до договору дарування, посвідченого 08.12.2004 року державним нотаріусом Третьої маріупольської державної нотаріальної контори Ашла О.К. за реєстровим №2-3088, позивачем ОСОБА_1 було отримано в дар від ОСОБА_2 житловий будинок з усіма господарськими та побутовими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 1577 кв.м, на якій знаходяться один цегляний житловий будинок літ.А-1, житловою площею 44,8 кв.м; гараж літ.Г; уборна літ.Д; огорожа 1,2; замощення 1; колодязь літ.К.
Згідно довідки ККП «Міське бюро технічної інвентаризації - Маріупольська нерухомість» №1366 від 11.07.2025 року за позивачем на підставі договору дарування від 08.12.2004 року зареєстровано право власності на будинок, про що видано витяг від 01.02.2005 року за №6373722 та зареєстровано право власності на нерухоме майно в реєстрі 01.02.2025 року за №8665066.
Вказане підтверджується також відповідним витягом від 01.02.2005 року за №6373722 та Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, згідно якої 01.02.2005 року за позивачем на підставі договору дарування від 08.12.2004 року проведено державну реєстрацію права власності на будинок, житловою площею, 44,8 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки Маріупольської міської ради Донецької області від 08.07.2025 року за №28-167 та долученого до неї витягу з рішення від 28.01.2016 року №7/4-39, АДРЕСА_1 було перейменовано у АДРЕСА_1 .
Також з матеріалів справи вбачається, що 05.06.2025 року позивач звернувся до Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради із заявою про проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням державного реєстратора №79388304 від 11.06.2025 року в проведенні реєстраційних дій за заявою ОСОБА_1 було відмовлено, з тих підстав, що з долученого до заяви технічного паспорту на житловий будинок вбачається, що житловий будинок літ.Б-1, прибудова літ.б-1, відкр.веранда б-1, сарай Е-1, Ж-1, побудовані самовільно.
Суд враховує, що згідно договору дарування від 08.12.2004 року позивачем було набуто у власність житловий будинок з усіма господарськими та побутовими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 , у складі яких зазначено наступні об'єкти нерухомості: один цегляний житловий будинок літ.А-1, житловою площею 44,8 кв.м; гараж літ.Г; уборна літ.Д; огорожа 1,2; замощення 1; колодязь літ.К.
Також суд враховує, що позивачем до позовної заяви не долучено в повному обсязі технічного паспорту на житловий будинок, виготовлений станом на 23.03.2005 року.
Наявна копія технічного паспорту містить лише відомості щодо житлового будинку з літ.А.1, житловою площею 44,80 кв.м.
Згідно рішення державного реєстратора №79388304 від 11.06.2025 року вбачається, що в проведенні реєстраційних дій за заявою позивача було відмовлено, з тих підстав, що з долученого до заяви технічного паспорту на житловий будинок вбачається, що житловий будинок літ.Б-1, прибудова літ.б-1, відкр.веранда б-1, сарай Е-1, Ж-1, побудовані самовільно.
Вказані об'єкти нерухомості в договорі дарування від 08.12.2004 року не відображені, доказів їх побудови за наявності відповідних дозвільних документів, їх узаконення та введення в експлуатацію позивачем не надано, а тому останні є самочинно побудованим нерухомим майном, підстави для визнання права власності на яке в порядку ст.392 ЦК України відсутні.
Поряд з цим, згідно довідки ККП «Міське бюро технічної інвентаризації - Маріупольська нерухомість» №1366 від 11.07.2025 року, витягу від 01.02.2005 року за №6373722, Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, за позивачем було здійснено державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна придбаного на підставі договору дарування від 08.12.2004 року.
В розпорядженні позивача перебувають оригінали відповідних правовстановлюючих документів та будь-яких даних щодо оспорювання права власності позивача на придбане за договором дарування від 08.12.2004 року нерухоме майно, в тому складі, в якому його відображено у договорі дарування, матеріали справи не містять.
Таким чином, підстави для повторного визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, придбане за договором дарування від 08.12.2004 року також відсутні.
В зв'язку з цим, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.
З урахуванням відмови в задоволенні позову, понесені позивачем по справі витрати у вигляді сплаченого судового збору покладаються на останнього.
Керуючись ст.ст.15,16,316,328,331,376,392 ЦК України, ст.ст.2,4,5,10-13,76-81,141,211,223,247, 258,259,263-268 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання права власності - відмовити повністю.
Понесені позивачем по справі судові витрати покласти на останнього.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 05 грудня 2025 року.
Суддя С.Ю. Казак