Справа № 686/24270/25
05 грудня 2025 року
2/671/930/2025
іменем України
05 грудня 2025 року м. Волочиськ
Волочиський районний суд Хмельницької області у складі головуючого судді Андрущенка О.Ю., за участю секретаря судового засідання Ковбасюк Т.П., представника позивача - Цимбал А.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Волочиськ цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів,
встановив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Ідея Банк» про захист прав споживачів.
В обґрунтування позову зазначає, що 14.05.2025 у відповідь на запит представника позивача, відповідачем надано документи щодо кредитної заборгованості: кредитний договір; виписку з 09.07.2018 по 12.05.2018; довідку про заборгованість; довідку-розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 12.05.2025.
Ознайомившись з даними документами дійшли висновку, що кредитний договір не відповідає вимогам ЗУ «Про споживче кредитування» та ЗУ «Про захист прав споживачів».
Всупереч ч. 1 та ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування», п. 1.11 договору встановлено позичальнику плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлено законом.
Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні закону, є нікчемною.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше 1 разу на місяць.
Розмір плати за обслуговування кредиту, визначений у п. 6 кредитного договору фактично стосується лише послуг з надання інформації про кредит на вимогу споживача не частіше ніж 1 раз на місяць, оскільки ним не передбачено надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості.
Також, відповідно до графіку платежів плата за обслуговування становить різні суми, які не визначаються відсотковою ставкою.
Кредитодавець не повинен включати у договори умови, які є несправедливими. Якщо положення договору визнано несправедливим таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Таким чином, встановивши наявність підстав визнання частково недійсним кредитного договору можна вважати, що в порядку застосування наслідків недійсності правочину необхідно зобов'язати відповідача здійснити перерахунок кредитної заборгованості в частині сплаченої з часу укладення кредитного договору комісії, а саме з 09.08.2018, зарахувавши її у рахунок інших обов'язкових платежів.
Ухвалою Волочиського районного суду Хмельницької області від 25 вересня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та зазначила що жодні інформування відповідачки позивачем про стан заборгованості (направлення СМС-повідомлень, телефонні дзвінки, через електрону пошту) по кредитному договору не здійснювалось. Всю інформацію відповідачка отримувала самостійно через особистий кабінет на сайті позивача.
Позивач в судове засідання не з'явилася.
Представник відповідача в судове засідання, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи не з'явився, причини неявки не повідомив. Відзив на позов не подав.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ч. 1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України визначено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено, що 09 липня 2018 року між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Z06.00212.004091114 про надання коштів (далі - Договір).
Згідно пункту 1.1. Договору відповідач надає позивачу кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 49999,00 грн. включаючи витрати на страховий платіж, а позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору.
Згідно виписки з рахунку позивача, відповідач перерахував на банківський поточний рахунок позивача кредитні кошти в розмірі 49999,00 грн., а відповідач в свою чергу перераховувала кошти на погашення кредиту.
Факт укладення кредитного договору та отримання згідно з ним коштів у кредит відповідачкою та її представником не оспорюється.
Пунктом 1.11 Договору позичальнику встановлено плату за обслуговування кредиту, що включає в себе плату за: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв'язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення смс-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв'язку тощо. Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах,визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором.
Відповідно до пункту 3.2.4. Договору позичальник має право не частіше одного разу на місяць вимагати у банку безоплатного надання інформації про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, виписку з рахунків щодо погашення заборгованості та іншої інформації, яка повинна надаватися позичальнику за законом.
Конкретний розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 6 кредитного договору (у графіку щомісячних платежів) та змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 1907 грн. 51 коп., останній - 875 грн. 03 коп.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування") до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Великої Палати Верховного Суду № 496/3134/19 зазначено, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
Зміст пункту 3.2.4. кредитного договору контекстуально дублює положення пункту 1.11 Договору в розрізі послуг щодо надання інформації за кредитом (розмір заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої банку, виписку з рахунків щодо погашення заборгованості, тощо), але в пункті 3.2.4. Договору безоплатно, а в пункті 1.11 Договору - з оплатою наданих послуг.
Фактично на вимогу споживача не частіше одного разу на місяць послуги з надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв'язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення CMC-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв'язку тощо, мають оплатний характер, що суперечить як змісту пункту 3.2.4. кредитного договору, так і вимогам частин першої та другої статті 11 Закону України "Про споживче кредитування".
Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, відповідно положення пунктів 1.11 та 6 Договору, щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
Позивач просила визнати частково недійсним кредитний договір від 09 липня 2018 року Z06.00212.004091114, укладений між нею та ПАТ «Ідея Банк» в частині встановлення плати за обслуговування кредиту.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 71-73 постанови від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження N 14-90 цс19) дійшла таких висновків: недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України); якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи iнтepecy позивача; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) сформульовано висновки про те, що такий cпociб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заітересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
Таким чином позовні вимоги про визнання недійсними положень кредитного договору щодо встановлення плати за обслуговування кредиту не підлягають задоволенню саме у зв'язку із обранням неналежного способу захисту порушеного права.
Поряд з цим, суд вважає недійним пункт п 1.11. Договору якими встановленими плату за обслуговування кредиту, а тому слід застосувати наслідки нікчемності пункту 1.11. Договору
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За правилами вказаної статті реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.
З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності пунктів 1.11 та 6 кредитного договору, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов'язати ПАТ "Ідея Банк" здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 09 липня 2018 року № Z06.00212.004091114 з огляду на нікчемність пунктів 1.11 та 6 цього договору, що забезпечує захист інтересу позивача у правовій визначеності.
Таким чином, позовні підлягають частковому задоволенню.
З приводу судових витрат суд зазначає наступне.
Позивачка звільнена від сплати судового збору за подання даного позову.
В позовній заяві позивачем заявлено фактично дві позовні вимоги (визнання недійсними частково положення кредитного договору та застосування наслідків нікчемності шляхом зобов'язання відповідача перерахувати заборгованість).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору, з двох немайнових вимог задоволено одну, тому суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави судовий збір за одну вимогу немайнового характеру в сумі 1211 грн. 20 коп..
На підставі викладеного та керуючись ст. 259, 268, 400, 409, 410, 411, 412, 416 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів задовольнити частково.
Застосувати наслідки недійсності кредитного договору № Z06.00212.004091114 від 09.07.2018, укладеного між публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 в частині встановлення щомісячної сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості шляхом зобов'язання акціонерного товариства «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № Z06.00212.004091114 від 09.07.2018 з огляду на нікчемність положень п. 1.11 Кредитного договору № Z06.00212.004091114 від 09.07.2018 щодо нарахування плати за обслуговування кредиту.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь держави судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп. пропорційно до задоволених позовних вимог.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку для подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, передбаченому ЦПК України.
Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Хмельницького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
Представник позивача: адвокат Цимбал Альона Анатоліївна, РНОКПП НОМЕР_2 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю: № 4531/10 від 26.05.2011, місце здійснення діяльності: АДРЕСА_2 ;
Відповідач: акціонерне товариство «Ідея Банк», код ЄДРПОУ 19390819, місце знаходження: м. Львів, вул. Васалова, 11;
Повне судове рішення складено 09.12.2025.
Суддя