нп 2/490/3262/2025 Справа № 490/4834/25
Центральний районний суд м. Миколаєва
04 грудня 2025 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого - судді Черенкової Н.П.,
при секретарі -Романовій К.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, третя особа - Універсальна біржа «Південь», -
Позивачка, в особі свого представника - адвоката Бурлакова М.О., звернулася до суду з даним позовом до відповідачів, третьої особи, в якому просила: Визнати Договір № 3779 купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири, загальною площею: 61,7 кв.м, та житловою площею: 42,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 20 липня 2002 року на Універсальній Біржі «Південь», між покупцем: ОСОБА_1 та продавцями: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 - дійсним; визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код платника податків: НОМЕР_1 право власності на квартиру загальною площею 61,7 кв.м, та житловою площею: 42,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов мотивований наступним.
20.07.2002 року між покупцем - ОСОБА_1 та продавцями: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на Універсальній Біржі «Південь», було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, про покупку квартири загальною площею 61,7 кв.м, та житловою площею: 42,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п.10 зазначеного Договору цей договір у відповідності з вимогами, встановленими ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу» було зареєстровано в "Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю" за № 3779 від 20 липня 2002 року в Універсальній Біржі «Південь», окрім цього згідно приписів цього документа та діючого на той час Законодавства - Договір подальшого нотаріального посвідчення не підлягав. Приписами вказаними у пункті 7 Договору та для виконання вимог ст. 227 ЦК України Договір № 3779 від 20 липня 2002 року підлягав реєстрації в бюро технічної інвентаризації міста Миколаєва. В зв'язку з чим позивачка зареєструвала за собою право приватної власності згідно Договору купівлі-продажу за № 3779 від 20 липня 2002 року в Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації, про що свідчить запис в реєстровій книзі № 114, за реєстровим №19334 та датою реєстрації 31.07.2002 року. Між сторонами була досягнута згода за всіма істотними умовами договору, свої зобов'язання покупець виконав повністю коли передав гроші за придбану квартиру, що вбачається за п. 4 вказаного договору. За умовами вищевказаного договору позивачка повністю сплатила відповідачам вартість 1700 (одну тисячу сімсот) грн придбаного за договором купівлі-продажу нерухомого майна. Договір був повністю виконаний сторонами, але не був нотаріально посвідчений. З моменту укладання договору позивачка відкрито володіє та користується вказаним нерухомим майном. Після укладання договору купівлі-продажу на Універсальній Біржі «Південь» відповідачі ухиляються здійснити його нотаріальне посвідчення, що в свою чергу унеможливлює оформлення позивачкою права власності на зазначену нерухомість в установленому законом порядку. На даний час позивачка має намір квартиру продати, зазначені обставини і стали підставою для звернення до суду із вищевказаним позовом..
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2025 року дану справу передано на розгляд судді Черенковій Н.П.
Після виконання приписів ст. 187 ЦПК України, ухвалою судді від 23.06.2025 року відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання, витребувано у КП «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» копію Свідоцтва про право власності на житло, виданого 13.06.2002 р. Управлінням майном комунальної власності ММР, зареєстрованого 04.07.2002 р. Миколаївським МБТІ за реєстр. №19334, а саме на квартиру АДРЕСА_2 .
03.09.2025 року, на виконання вимог ухвали КП «ММБТІ» надано витребувана судом копія Свідоцтва про право власності на житло.
Ухвалою суду від 18.09.2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.
Позивачка до судового засідання не з'явилася, від її представника - адвоката Бурлакова М.О. надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивачки та її представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідачі та представник третьої особи до судового засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відзив та заперечення на позов не надали.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова ВС від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).
Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі письмових доказів, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Матеріалами справи встановлено, що 20.07.2002 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , як продавцями та ОСОБА_1 , як покупцем, на Універсальній Біржі «Південь» укладено Договір №3779 купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , зареєстрованого у Миколаївському МБТІ 31.07.2002 року за реєстр. №19334.
Дана квартираналежала відповідачам на праві спільної часткової власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 13.06.2002 р., зареєстрований в ММБТІ за реєстровим № 19334 від 04.07.2002 року.
За домовленістю сторін квартиру продано за 1700,00 грн.
Тобто, усі умови договору купівлі - продажу сторонами виконано повністю.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Пунктом 2 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. регламентовано, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Вказаний договір купівлі-продажу був вчинений у липні 2002 року, тобто під час дії ЦК УРСР 1963 року, який на той час регулював купівлю - продаж майна.
Відповідно до ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу»: біржовою операцією визнається угода, якщо вона являє собою купівлю - продаж, поставку та обмін товарів, допущених дообігу на товарній біржі; якщо її учасниками є члени біржі; якщо вона подана до реєстрації та зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладенню з моменту її реєстрації на біржі.
При цьому чіткої регламентації механізму допуску товарів до обігу на товарній біржі на той час не існувало. Необхідні зміни до ст. 15 Закону України "Про товарну біржу", що дозволяли відмежувати об'єкти нерухомості від біржових операцій були внесені лише у 2003 році.
У редакції, що діяла на час укладення договору купівлі-продажу спірного житлового будинку, в самому Законі України "Про товарну біржу" не передбачалися правові наслідки у вигляді недійсності договору, укладеного та зареєстрованого на біржі, у разі порушення вимог, встановлених ст. 15 цього закону до біржової операції, як щодо допуску товарів до обігу на біржі, так і щодо прийняття у члени біржі.
Частиною другою статті 47 ЦК Української РСР передбачено право суду визнати непосвідчений нотаріально договір дійсним, якщо сторони домовились щодо всіх важливих умов договору, що підтверджується письмовими доказами і відбулось повне або часткове виконання договору.
Відповідно до ст. 209 ЦК України, правочин, якийв чинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Статтею 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі - продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
В силу ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Статтею 650 ЦК України визначено, що особливості укладення договорів на біржах встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.
В даному випадку право власності виникло на підставі договору купівлі - продажу, який проведено у якості біржової операції між продавцями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та покупцем ОСОБА_1 .
З огляду на викладене, оскільки сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу та така домовленість підтверджується письмовими доказами, повністю виконали умови угоди, яку не було нотаріально засвідчено з посиланням на ст. 15 Закону України "Про товарну біржу", є підстави для визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна №3779 від 20.07.2002 року, оформленого на Універсальній біржі "Південь" дійсним.
Щодо вимоги про визнання права власності на нерухоме майно.
До 01.01.2013 року виникнення права власності на нерухоме майно не пов'язувалося з його державною реєстрацією. Державна реєстрація здійснювалася за фактом права власності, яке вже виникло. В даному випадку право власності виникло на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна №3779 від 20.07.2002 року, оформленого на Універсальній біржі "Південь"і, який проведено у якості біржової операції між членами біржі, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з однієї сторони та ОСОБА_1 з іншої сторони.
Отримавши державну реєстрацію в «Миколаївському МБТІ» права власності на квартиру АДРЕСА_2 , держава цим самим визнала право власності ОСОБА_1 на спірний будинок, як таке, що виникло на не заборонених законом підставах.
Відповідно до частин першої-третьої статті 48 Закону України «Про власність» в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється, зокрема, судом.
Крім того, ст. 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Відповідно до ст. 316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
У відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно за ст. 392 ЦК України (в редакції закону від 2004 року) власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Правова позиція щодо можливості захисту права власності позивача шляхом його визнання ґрунтується на практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягає використанню національними судами України як джерело права.
У рішенні від 30 листопада 2004 року у справі «Онерільдіс проти Туреччини» Європейський суд з прав людини визнав, що поняття «майно охоплює не лише річ, яка реально існує (матеріальна складова), але також стосується засобів праводомагання (юридична складова), включаючи право вимоги, відповідно до якого особа може стверджувати, що вона має принаймні «законне сподівання стосовно ефективного здійснення права власності».
Згідно положень статті 1-ї Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі «Ятрідіс проти Греції» зазначив, що володіння майном повинно бути законним.
У п.37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз'яснено, що з урахуванням положень ч. 1 ст. 15 та ст. 392 ЦК України власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.
Таким чином, враховуючи, що право власності на квартиру АДРЕСА_2 , перейшло до ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна №3779 від 20.07.2002 року, укладеного на Універсальній біржі "Південь", на підставі ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», на дату укладення угоди реєстрація права власності на підставі біржової угоди не суперечила чинному законодавству, при укладенні правочину договору купівлі-продажу спірної квартири сторони договору домовилися щодо всіх істотних умов договору, а також відбулося повне виконання договору та вище вказана квартира передана позивачці, з моменту укладення договору і по теперішній час жодна із сторін не заявила про недійсність правочину продажу квартири, а визнання права власності за договором купівлі-продажу не призведе до порушення прав будь-яких інших осіб, відсутність нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири унеможливлює її відчуження, тому позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10, 11, 12, 258, 259, 263-265,ЦПК України, ст.ст.209, 220, 650, 657 ЦК України, ст.ст.47,227 ЦК УРСР в редакції 1963 року, ст.15 ЗУ «Про товарну біржу» суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, третя особа - Універсальна біржа «Південь» - задовольнити.
1. Визнати дійсним Договір № 3779 купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири, загальною площею: 61,7 кв.м, та житловою площею: 42,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 20 липня 2002 року на Універсальній Біржі «Південь», між покупцем: ОСОБА_1 та продавцями: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
2. Визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , право власності на квартиру загальною площею 61,7 кв.м, та житловою площею: 42,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення виготовлений 04 грудня 2025 року
Суддя Н.П. Черенкова