Справа № 483/650/25
Провадження № 2/483/468/2025
Іменем України
09 грудня 2025 року м. Очаків
Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
головуючої - судді Шевиріної Т.Д.,
за участю секретаря - Шилінскас О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Представник товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (далі - ТОВ "Споживчий центр") звернувся до Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області з позовною заявою, предметом якої є: стягнення з відповідача 10 914 грн 00 коп. в рахунок заборгованості за кредитним договором № 04.07.2023-100000071 від 04 липня 2023 року.
В обґрунтування позову зазначив, що 04 липня 2023 року сторони уклали вищезазначений кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 6 000 грн із зобов'язанням повернути його зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами. Відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконав, внаслідок чого перед позивачем виникла вищезазначена заборгованість. Оскільки відповідач ухиляється від добровільного погашення боргу, позивач змушений звернутися до суду.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, в якій також зазначив, що повністю підтримує позовні вимоги та не заперечує проти заочного розгляду справи.
29 червня 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив визнати поважною причину пропуску строку на подання до суду відзив та відмовити у задоволенні позовних вимог. Так, у відзиві вказано, що представника відповідачу призначено 02 червня 2025 року, а зустріч із ним відбулася лише 16 червня 2025 року, а відтак строк подання відзиву пропущений з поважних причин.
07 липня 2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він просить залишити відзив без розгляду як такий, що поданий з пропуском встановленого судом стоку.
Вирішуючи питання про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву, суд виходить з такого.
Ухвалою судді від 20 травня 2025 року у зазначеній справі відкрито провадження та відповідачу встановлено строк для надання відзиву на позовну заяву - 15 днів з дня отримання копії ухвали (а.с. 26).
20 травня 2025 року ОСОБА_1 отримав копію ухвали та судову повістку, як власноруч так і через підсистему «Електронний суд», в якій має зареєстрований кабінет (а.с. 27).
Отже, граничний строк для подання відзиву на позовну заяву сплинув 06 червня 2025 року, тоді як відзив подано до суду 29 червня 2025 року, тобто з пропуском більш ніж на 20 днів.
В обґрунтування поважності причин попуску строку представник послалася на той факт, що правничу допомогу відповідачу було надано лише 16 червня, однак жодних доказів на підтвердження вказаних обставин суду не надано.
Так, у долученому до відзиву наказі відсутні дата та номер, однак по тексту міститься посилання на наказ Південного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги від 02.06.2025 «Про надання безоплатної вторинної правничої допомоги ОСОБА_1 » (а.с. 33).
Згідно з ч. 7 ст. 178 ЦПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом.
Під процесуальним строком розуміють строк, в межах якого вчиняються певні процесуальні дії.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ст. 127 ЦПК України).
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, прав та обов'язків сторін у справі, визначених Цивільним процесуальним кодексом України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.
Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтвердженні належними доказами.
Норми цивільного процесуального законодавства не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі підстави визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
З урахуванням викладеного, а також того, що відповідачем не доведено поважність причин пропуску строку на подання до суду відзиву, суд залишає такий відзив без розгляду.
Сторони в судове засідання не з'явилися, надали заяви про розгляд справи без їхньої участі.
Від відповідача до суду надійшла заява про визнання позову в частині вимог про стягнення тіла кредиту в розмірі 6000 грн та заперечення проти задоволення позову в частині стягнення відсотків, оскільки він є військовослужбовцем, учасником бойових дій.
Дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 04 липня 2023 року між ТОВ "Споживчий центр", з одного боку, та ОСОБА_1 , з другого боку, був укладений кредитний договір №04.07.2023-100000071, за умовами якого відповідач отримав кредитні кошти в розмірі 6 000 грн строком на 39 днів зі сплатою відсотків з датою повернення 11 серпня 2023 року (а.с. 14-19).
Згідно з договором, первинний період користування кредитом - 11 днів з дня його надання. Черговий період користування кредитом - кожні наступні 14 днів з дня закінчення первинного періоду. Продовження строку, на який надається кредит, не передбачене. У позичальника та кредитодавця відсутнє право продовжувати строк кредитування або строк виплати кредиту.
Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2.1% за 1(один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Проценти розраховуються шляхом множення кредиту (залишку кредиту у разі його дострокового часткового повернення) (база розрахунку) на кількість днів користування кредитом/залишком кредиту та на процентну ставку.
Згідно з п. 3.1. Договору кредитодавець зобов'язується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити Проценти.
Пунктом 3.2. встановлено, що Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до п. 4.1 Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5457-08ХХ-ХХХХ-7903.
Зазначений договір підписано електронним підписом відповідача, який відтворений шляхом використання ним одноразового ідентифікатора, що підтверджує факт погодження відповідачем умов кредитування.
З розрахунку заборгованості за договором слідує, що заборгованість ОСОБА_1 перед товариством станом на 19 травня 2025 року становить 10 914 грн 00 коп., з яких: 6 000 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 4 914 грн 00 коп. - заборгованість по відсоткам (а.с. 10).
Вирішуючи цивільно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.
За змістом ч. 12 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», якщо згідно з актом цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
За змістом ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в строк, встановлений в договорі, одностороння відмова від зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстрочкою), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання не виконує, заборгованість не погашає, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту.
Вирішуючи вимогу про стягнення заборгованості за відсотками, суд виходить з такого.
Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Пунктом 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов'язаних з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.
Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року та триває по теперішній час.
За змістом статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.
У частині четвертій статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.
Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.
Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.
Відповідно до пункту 13 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.
Аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що право на отримання пільг підтверджується змістом відповідного посвідчення.
Разом із тим пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц (провадження № 61-21025св18).
ОСОБА_1 з 21 травня 2007 року проходить військову службу в Управлінні Служби безпеки України в Миколаївській області (а.с. 34).
За змістом посвідчення № НОМЕР_1 від 18 серпня 2023 року ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с. 35).
Отже, ОСОБА_1 , як військовослужбовцю, не повинні були нараховуватися проценти за кредитним договором, оскільки на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а відтак вимоги про стягнення заборгованості за відсоткам в сумі 4 914 грн не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що позивачем сплачено в рахунок судового збору за звернення до суду із цим позовом 2 422 грн 40 коп., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на викладене, виходячи з принципу пропорційності відшкодування судових витрат до задоволених вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 1 331 грн 72 коп..
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 259, 263-265 ЦПК України, -
Цивільний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (ЄДРПОУ 37356833) в рахунок заборгованості за кредитними договором № 04.07.2023-100000071 від 04 липня 2023 року заборгованість станом на 19 травня 2025 року в сумі 6 000 (шість тисяч) грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" (ЄДРПОУ 37356833) - 1 331 (одну тисячу триста тридцять одну) грн 72 копійок - в рахунок відшкодування судових витрат.
Рішення може бути оскаржене позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Головуюча: