Справа № 473/5062/25
іменем України
"09" грудня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області
в складі: головуючого судді Ротар М.М.
за участю секретаря судового засідання Ніколаєнко Г.О.
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування»» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого,
встановив
Позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Чабан І.В. звернулася до суду із позовом до ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 24.07.2023 в місті Вознесенську відбулася ДТП, в якій водій ОСОБА_2 керуючи автомобілем марки Renault Magnum р.н. НОМЕР_1 з напівпричепом марки Schmitz SCS р.н. НОМЕР_2 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП ОСОБА_3 від отриманих травм загинула.
За фактом ДТП Відділом РЗСТ Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області 24.07.2023 року внесено матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023152190000784.
31.07.2024 року слідчим СВ Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області кримінальне провадження №12023152190000784 закрито у зв'язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Станом на дату ДТП, цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки "Renault Magnum" р.н. НОМЕР_1 , була застрахована в ПрАТ "СК "Арсенал Страхування", відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №213373302 чинного на дату ДТП.
Внаслідок вищевказаної ДТП, було завдано матеріальну та моральну шкоду позивачу ОСОБА_1 , у зв'язку з чим у неї виникло право на її відшкодування за рахунок відповідача.
31.10.2023 року представник позивача повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся, в порядку визначеному Законом України №1961-ІУ від 01.07.2004 р. «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», із заявами на виплату страхового відшкодування.
Відповідачем прийнято рішення про виплату страхового відшкодування частково у розмірі 48 582,50 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди та витрат на поховання.
На сьогоднішній день, відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування у повному обсязі та у строки визначені законодавством, що стало підставою для звернення позивача в суд за захистом свого порушеного права на страхове відшкодування.
Ухвалою суду від 03 жовтня 2023 року відкрито провадження по справі та справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
28 жовтня 2025 року від відповідача ПрАТ «СК Арсенал Страхування» надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначив, що дійсно 24.07.2023 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Renault Magnum реєстраційний номер НОМЕР_1 (водій ОСОБА_4 ) та пішохода ОСОБА_3 .
Відповідно до Постанови про закриття кримінального провадження від 31.07.2024, кримінальне упровадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023152190000784 закрито у зв'язку з відсутністю в діянні водія ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 Кримінального кодексу України, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України. За результатами проведеного розслідування, слідством встановлено, що дії водія автомобіля Renault Magnum реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_4 не перебувають у причинному зв'язку з настанням події ДТП. При цьому, з постанови про закриття кримінального провадження вбачається, що ДТП сталася внаслідок порушення пішоходом ОСОБА_3 Правил дорожнього руху України.
Враховуючи викладене відповідачем було прийнято рішення про виплату позивачу страхового відшкодування у зв'язку зі смертю ОСОБА_3 на підставі п.36.3 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , в розмірі 48582,50 грн. Вважають, що виплата страхового відшкодування була здійснена страховиком у повному обсязі у порядку та розмірі, передбаченому Законом. А тому відсутні підстави для задоволення позову.
Крім цього до відзиву надали клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, вважаючи такі витрати завищеними, неспівмірними з ціною позову, а кількість часу, витраченого на надання правової допомоги позивачу - необґрунтованою, просили зменшити розмір таких витрат до 1000 грн.
21 листопада 2025 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивач зазначив, що відповідач невірно застосував п.36.3 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Так, слідчий у постанові про закриття кримінального провадження прямо не зазначає про наявність у пішохода ОСОБА_3 грубого порушення ПДР України та жодним чином не зазначає які саме пункті ПДР вона порушила. Матеріалами справи не встановлено та відповідачем не доведено грубу необережність у ДТП внаслідок якої остання загинула.
Крім того представник позивача зазначив, що зменшення розміру відшкодування у зв'язку з доведенням грубої необережності потерпілого, можливе тільки у тому випадку, якщо вимоги заявляють безпосередньо до винуватця, мова йде про деліктну вимогу, яка виникає з загальних положень про відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки. До страхової компанії це договірна вимога, яка виникає з страхового договору укладеного між винуватцем та страховиком за яким у потерпілого виникає право вимагати відшкодування за рахунок страхової виплати. Просили відмовити в задоволенні клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
01 грудня 2025 року від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якому наполягали, що розмір страхового відшкодування у даному випадку повинен розраховуватися з урахуванням наявності двох осіб відповідальних за шкоду, якими є водій транспортного засобу і потерпіла. В рамках кримінального провадження було встановлено, що саме пішохід створила аварійну обстановку для водія, що і спричинило настання ДТП. В матеріалах справи достатньо доказів, які підтверджують факт грубої необережності зі сторони загиблої, а отже і непереборної сили, внаслідок якої було створено аварійну обстановку та виникнення ДТП. Вважали що відповідач повністю виконав свої обов'язки сплативши позивачу страхове відшкодування в повному обсязі.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Чабан І.В. не з'явилися, в матеріалах справи міститься клопотання від представника про розгляд справи без участі позивача та його представника.
Представник відповідача ПрАТ «СК Арсенал Страхування» в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином у відзиві виклав свою позицію до позову та просив відмовити в повному обсязі в задоволенні позовних вимог.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити, виходячи із наступного.
Судом встановлено, що 24.07.2023 року в Миколаївській обл., м. Вознесенськ відбулась дорожньо - транспортна пригода в якій водій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи автомобілем марки "Renault Magnum" р.н. НОМЕР_1 з напівпричепом марки «Schmitz SCS 24» р.н. НОМЕР_2 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Внаслідок даної ДТП ОСОБА_3 від отриманих травм загинула.
За фактом ДТП Відділом РЗСТ Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області 24.07.2023 року внесено матеріали про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023152190000784.
Таким чином, між отриманими потерпілою, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, тілесними ушкодженнями та настанням її смерті існує прямий причинно- наслідковий зв'язок.
31.07.2024 року слідчим СВ Вознесенського РУП ГУНП в Миколаївській області кримінальне провадження №12023152190000784 закрито у зв'язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Вказані факти підтверджуються Постановою про закриття кримінального провадження №12023152190000784, Свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 Серія НОМЕР_3 .
Внаслідок загибелі ОСОБА_3 , її доньці ОСОБА_1 , завдано моральну та матеріальну шкоду.
Станом на дату ДТП - 24.07.2023 року, цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки "Renault Magnum" р.н. НОМЕР_1 , була застрахована в Приватному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Арсенал Страхування", відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №213373302 чинного на дату ДТП.
31 жовтня 2023 року представник позивача повідомив відповідача про настання страхового випадку та звернувся із заявами на виплату страхового відшкодування, що підтверджується повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду від 31.10.2023 року, заявою на виплату страхового відшкодування.
Листом про прийняте рішення вих. №200525-1210/к/у від 20.05.2025 р. відповідачем прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 48 582,50 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди та витрат на поховання. 21 травня 2025 року страхова виплата у розмірір 48582,50 грн. була перерахована на рахунок позивача, відповідно до платіжного доручення №62538940.
При цьому відповідач керувався положеннями п.36.3 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка передбачає, що у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави, їх утвердження і забезпечення і є головним обов'язком держави.
На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.
Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
Частинами першою-третьою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом
Отже, у статті 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення.
Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини.
Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України).
Частиною другою статті 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до частини першої статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати.
Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною другою статті 1187 ЦК України передбачено, що шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Разом з цим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, визначена спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожнього-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Частиною першою статті 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов'язана зі смертю потерпілого.
Згідно із пунктом 27.1 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
Стаття 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до поняття «шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого», включає, зокрема, моральну шкоду, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника.
Пунктом 27.3 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.
Страховик здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати, та пред'явлення оригіналу свідоцтва про смерть. Загальний розмір такого відшкодування стосовно одного померлого не може перевищувати 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку (пункт 27.4 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Пунктом 27.5 статті 27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 липня 2020 року у справі № 554/858/19 (провадження № 61-6775св20).
Відповідно до частини п'ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).
На думку суду, закриття кримінального провадження з підстав відсутності складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Вирішуючи по суті заявлені позовні вимоги, суд бере до уваги, що дорожньо-транспортна пригода трапилась 24.07.2023 року, розмір мінімальної заробітної плати на той момент становив 6 700,00 грн. Таким чином, загальний розмір відшкодування моральної шкоди становить 80 400,00 грн (6 700,00 х 12 = 80 400,00 грн).
Оскільки відповідачем було виплачено в рахунок відшкодування моральної шкоди 40200 грн. (зазначена сума була розрахована шляхом ділення суми 80400 грн. на кількість осіб, діями яких обумовлено настання ДТП), то сума коштів, які повинні бути стягнуті з відповідача в рахунок відшкодування позивачу моральної шкоди становить 40200 грн.
Вирішуючи позовні вимоги про стягнення витрат на поховання, суд зазначає наступне.
П.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6 визначено, що у разі смерті потерпілого організація або громадянин, відповідальні за заподіяння шкоди, зобов'язані відшкодувати витрати на поховання (в тому числі на ритуальні послуги і обряди) тій особі, яка понесла ці витрати. Витрати на виготовлення пам'ятників і огорож визначаються, виходячи з їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам'ятників і огорож в даній місцевості.
За правилами статті 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
З наданих доказів вбачається, що для поховання ОСОБА_3 , а саме для здійснення обрядових дій та облаштування місця поховання, позивач ОСОБА_1 витратила 16765 грн. В судовому засіданні було встановлено, що відповідачем було сплачено на користь позивача ОСОБА_1 страхове відшкодування пов'язане з витратами на поховання в розмірі 8382,50 грн. Зазначена сума була розрахована шляхом ділення суми 16765 грн. на кількість осіб, діями яких обумовлено настання ДТП.
Однак, суд вважає, що дії відповідача по зменшенню страхового відшкодування моральної шкоди та витрат на поховання не обґрунтовані та не відповідають вимогам Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки в даному випадку позивачам заподіяно шкоду внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а не взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки. Відповідальним за заподіяну шкоду є лише особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Відповідно до матеріалів справи не було встановлено умисел потерпілої ОСОБА_3 .
Враховуючи викладене з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню страхове відшкодування пов'язане із моральної шкодою в розмірі недоплаченої відповідачем суми - 40200 грн. та витрати на поховання в розмірі недоплаченої відповідачем суми - 8382,50 грн.
Правилами ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) зазначила, що приписи ст. 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, - позивач (потерпілий), хоча і не є стороною договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного відповідачами, але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов'язаний здійснити страхове відшкодування. Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання (див. висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 01.06.2016 у справі № 6-927цс16).
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) сформулювала правовий висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах про те, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Отже, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Також, законодавством передбачене нарахування пені за відповідне прострочення відповідача у разі його наявності. Зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін, до прострочення страховика застосовується ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Вищевказаний правовий висновок визначено у постанові Верховного Суду від 17.02.2021 по справі № 760/5686/17 у справі, яка стосувалася основного позову сторін даного провадження з приводу стягнення страхового відшкодування, де суд прийшов до висновку, що платежі передбачені ст. 625 ЦК України застосовуються і до правовідносин, що виникають у сфері відшкодування шкоди чи стягнення страхового відшкодування.
З огляду на викладене, існує стала судова практика Верховного Суду, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов'язана на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV).
Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Згідно ст. 982 ЦК України, істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).
З огляду на зазначене, суд вважає, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства України щодо несвоєчасної виплати страхового відшкодування у повному обсязі, через що позивач має право на відшкодування пені, інфляційних витрат та трьох відсотків річних за час прострочення виплати страхового відшкодування шкоди.
Суд перевірив та погоджується з розрахунком позивача 3 % річних, інфляційних втрат та пені за період з 20 травня 2025 року по 29 вересня 2025 року.
Відповідачем вказаний розрахунок не спростований, власних розрахунків з даного приводу суду подано не було.
А тому суд вважає, що такий розрахунок поданий позивачем є правомірним та бере його до уваги.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу на користь позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
В матеріалах справи наявний договір про надання професійної правничої допомоги від 25.10.2023 року, детальний розрахунок робіт (наданих послуг) від 25.09.2025 року. Вирішуючи питання щодо розміру суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суд виходить зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, за наявності заперечень учасника справи, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Визначаючи суму до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічного змісту висновків щодо підтвердження витрат, пов'язаних із оплатою професійної правничої допомоги, дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року, прийнятій у справі №826/1216/16, провадження № 11-562ас18, та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року, прийнятій у справі №755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.
З огляду на викладене вище, можна дійти висновку, що ЦПК України унормовано такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Відповідно до частини 4-6 статті 137 ЦПК України відповідач заявив клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, з підстав неспівмірності витрат.
Отже, оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об'єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд доходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 18000 грн. є необґрунтованою, оскільки не відповідає критеріям співмірності заявленої до стягнення суми витрат на професійну правову допомогу позивача з реальним обсягом такої допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, та критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи, пов'язаної з розглядом справи у суді та її доцільністю).
Таким чином, беручи до уваги обсяг та зміст позовних вимог, складність справи, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу в межах суми понесених ним витрат в розмірі 8 000 грн., оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об'єм справи та зміст процесуальних дій, вчинених представником позивачки.
Що стосується судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю фізичної особи.
Відповідно до п. 8 статті 6 ЗУ «Про судовий збір», розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.
Відповідно до ч. 6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи положення ст.141 ЦПК України, Закону України “Про судовий збір» з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2422,40 грн.
Виходячи із наведеного, керуючись ст.ст. 3-13, 19, 23, 76-81, 141, 259, 265, 280-282 ЦПК України, суд,
ухвалив
Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування»» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (код ЄДРПОУ 33908322, 03056 м. Київ вул.. Борщагівська буд.154) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ), моральну шкоду в розмірі 40 200 (сорок тисяч двісті ) гривень 00 копійок, витрати на поховання в розмірі 8 382 (вісім тисяч триста вісімдесят дві) гривні 50 копійок, витрати пов'язані з оплатою послуг з надання професійної правничої допомоги в розмірі 8 000 (вісім тисяч) гривень, пеню за порушення строків виплати страхового відшкодування в розмірі 5 322 (п'ять тисяч триста двадцять дві) гривні 78 копійок, 3% річних за порушення строків виплати страхового відшкодування в розмірі 515 (п'ятсот п'ятнадцять) гривень 11 копійок, інфляційні збитки в розмірі 192 (сто дев'яносто дві) гривні 97 копійок.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал Страхування» (код ЄДРПОУ 33908322, 03056 м. Київ вул.. Борщагівська буд.154) на користь держави судовий збір 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст виготовлено та підписано 09 грудня 2025 року.
Суддя М.М. Ротар