Справа № 463/11294/25
Провадження № 1-кп/463/593/25
09 грудня 2025 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_1 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
захисника - ОСОБА_4 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні за № 62025140120001128 від 23.09.2025 року про обвинувачення
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт.Близнюки Близнюківського району Харківської області, українця, громадянина України, з вищою освітою, неодруженого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, раніше не судженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України,
старший солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем Національної гвардії України, перебуваючи на посаді стрільця 3 відділення 1 стрілецького взводу стрілецької роти (резервної) військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в порушення вимог ст.ст.17, 65 Конституції України, ст.ст.11, 16, 29, 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» ст.ст.1, 4, 26 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», ст.ст.1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», діючи з прямим умислом, тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки, в умовах воєнного стану, 17.09.2025 року близько 15 год. 10 хв., перебуваючи на території військового містечка АДРЕСА_3 , через особисту недисциплінованість, не маючи жодних поважних причин, які могли бути підставою не вибувати в район виконання бойових (спеціальних) завдань зведеного взводу 45 полку, умисно, відкрито, зокрема і у письмовій формі, відмовився виконати бойове розпорядження т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 № БР-32 від 17.09.2025 року про повернення особового складу в район виконання бойових (спеціальних) завдань (село Завидо-Борзенка Покровського району Донецької області) зведеного взводу 45 полку, чим вчинив відкриту відмову виконати наказ начальника (непокору), вчинену в умовах воєнного стану.
Таким чином, ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.402 КК України - непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенню, передбаченого ч.4 ст.402 КК України визнав повністю. Підтвердив, що 17.09.2025 року він, перебуваючи на території військового містечка № 3, свідомо відмовився виконати бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 про повернення особового складу в район виконання бойових завдань, а саме до Покровського району Донецької області. Свою поведінку пояснив тим, що останній раз, перебуваючи у зоні бойових дій, він разом з іншими військовослужбовцями попали у засідку, його побратими отримали поранення. Після цього вони повернулися до м.Львова, в пункт постійної дислокації. В подальшому, поступило бойове розпорядження командира про вибуття в зону бойових дій. Через страх та відношення іншого командира до підлеглих, в тому числі і до нього, він відмовився виконати наказ. У вчиненому розкаюється, просить суд суворо не карати, оскільки він бажає продовжити проходження військової служби.
Крім повного визнання обвинуваченим своєї вини, його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення повністю і об'єктивно підтверджується зібраними в ході досудового розслідування та перевіреними в судовому засіданні доказами.
Дослідження інших доказів щодо тих обставин матеріалів кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_5 , які ніким не оспорюються, судом за згодою учасників судового провадження на підставі ч.3 ст.349 КПК України визнано недоцільним. Судом встановлено, що показання обвинуваченого відповідають фактичним обставинам справи, з'ясовано, що ОСОБА_5 правильно розуміє зміст фактичних обставин пред'явленого обвинувачення, сумнівів у добровільності його позиції не має, сторонам роз'яснено, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Зважаючи на викладене вище, суд приходить до обґрунтованого висновку про доведеність стороною обвинувачення винуватості ОСОБА_5 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України - непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Таким чином, реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.
Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12.06.2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання, призначене судом, має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.
При обранні виду та міри покарання суд реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.
Так, суд, відповідно до ст.65 КК України, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_5 виду та міри покарання, бере до уваги характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України, є тяжким, конкретні обставини кримінального провадження, їх наслідки, дані про особу обвинуваченого, зокрема, ОСОБА_5 є учасником бойових дій, нагороджений грамотами, за місцем служби характеризується позитивно, раніше не суджений, на диспансерному обліку з приводу наркологічного та психічного захворювання не перебуває.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_5 є щире каяття.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 судом не встановлено.
Таким чином, з огляду на викладене, враховуючи позицію сторони обвинувачення, відношення обвинуваченого до вчиненого, суд приходить до висновку про те, що обвинуваченому ОСОБА_5 необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі, що є достатнім для виправлення та перевиховання, запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, відповідає особі обвинуваченого та є достатнім для досягнення цілей покарання, передбачених ч.2 ст.50 КК України.
Разом з тим, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та обставини справи, суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_5 без відбування реального покарання з випробуванням, а тому, його необхідно звільнити від відбування покарання з випробуванням згідно зі ст.75 КК України, із встановленням іспитового строку, що буде оптимальним, покаже стійкість такого виправлення і неможливість вчинення ним в подальшому інших кримінальних правопорушень, з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
На момент ухвалення вироку обвинуваченому у вказаному кримінальному провадженні обрано запобіжний захід у виді застави.
Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженню відсутні.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Керуючись ст.ст.368, 373, 374, 376 КПК України, суд, -
ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.402 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_5 від призначеного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.
Згідно з ч.1 ст.76 КК України зобов'язати ОСОБА_5 періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Строк покарання ОСОБА_5 рахувати з часу проголошення вироку.
Застосований до ОСОБА_5 запобіжний захід у виді застави - залишити в силі до набрання вироком законної сили.
Після набарання вироком законної сили, заставу, що визначена ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м.Львова від 09.10.2025 року, у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60560,0 гривень (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесять гривень) та внесена заставодавцем ОСОБА_4 , - повернути заставодавцю ОСОБА_4 .
Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду через Личаківський районний суд м.Львова протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому і прокурору.
Суддя ОСОБА_1