1 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИСправа № 335/10876/25 1-кс/335/3932/2025
28 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Слідчий суддя Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , підозрюваного ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжя клопотання слідчого СВ відділу поліції №1 Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області ОСОБА_6 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сторожеве, Сімферопольського району, АР Крим, громадянина України, який має середню освіту, офіційно не працевлаштованого, неодруженого, який не має на утриманні малолітніх дітей та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,
- підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України,
Слідчий СВ відділу поліції №1 Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
Клопотання обґрунтовано тим, що у провадженні слідчого відділення Відділу поліції № 1 ЗРУП ГУНП в Запорізькій області перебуваютьматеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12025082060001260 від 21 жовтня 2025 року.
Досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.06.1992 № 2471-XII «Про право власності на окремі види майна» визначено, що зброя, боєприпаси, вибухові речовини й засоби вибуху не можуть перебувати у власності громадян.
Відповідно до пунктів 1-4, 9 Положення «Про дозвільну систему», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 576, та Інструкцією «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.08.1998 № 622 (далі - Інструкція, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21.08.1998 № 622), визначено, що придбання, зберігання та використання вогнепальної зброї, боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів здійснюється лише на підставі спеціальних дозволів.
Так, у невстановлений досудовим слідством час та місці, у ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 виник злочинний умисел, спрямований на незаконне придбання, зберігання та збут бойових припасів.
ОСОБА_4 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, маючи умисел на незаконне придбання та зберігання, у невстановлений період часу, але не пізніше 30.10.2025 року придбав та зберігав гранату Ф-1 без передбаченого законом дозволу.
30.10.2025 року ОСОБА_4 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на збут бойових припасів, попередньо домовившись про місце та час зустрічі, за допомогою засобів мобільного зв'язку, з ОСОБА_7 , 30.10.2025 року приблизно о 13:20 годині, знаходячись за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 збув ОСОБА_7 , який здійснював оперативну закупку під зміненими анкетними даними, бойову гранату за грошові кошти в сумі 500 гривень, які ОСОБА_7 передав готівкою ОСОБА_4 .
Відповідно до висновку експерта Запорізького НДЕКЦ МВС України №СЕ-19/108-25/24591-ВТХ від 04.11.2025 року, наданий на дослідження корпус бойової гранати Ф-1 в конструктивному поєднанні з наданим на дослідження бойовим уніфікованим підривачем дистанційної дії УЗРГМ є бойовою ручною оборонною осколковою гранатою Ф-1 промислового виготовлення, яка відноситься до бойових припасів та вибухових пристроїв військового призначення.
Таким чином, ОСОБА_4 , підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, що кваліфікується як незаконне придбання, зберігання та збут бойових припасів.
28.11.2025,відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 276, ч. 1 ст. 278 КПК України, ОСОБА_4 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, за яке законом передбачене покарання у вигляді позбавлення волі від трьох до семи років.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України повністю підтверджується зібраними по кримінальному провадженню доказами.
На теперішній час з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, виникла необхідність в застосуванні відносно підозрюваного ОСОБА_4 , запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам.
Вивчивши особистість підозрюваного, а також інші зібрані під час досудового розслідування докази, органом досудового розслідування, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КК України.
В ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_4 , вчинив тяжкий злочинв умовах воєнного стану, передбачений ч. 1 ст. 263 КК України, відповідальність за вчинення якого передбачає позбавлення волі на строк від трьох до семи років. У зв'язку з цим, орган досудового слідства обґрунтовано вважає, що ОСОБА_4 , усвідомлюючи невідворотність покарання у вигляді позбавлення волі, строком від трьох до семи років, залишаючись на волі спробує ухилитись від відповідальності та переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, що є ризиком, передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, підозрюваний ОСОБА_4 , може бути обізнаним про місце перебування свідків, які своїми показаннями підтверджують його причетність до скоєння кримінального правопорушення. Враховуючи це, орган досудового слідства вважає, що залишаючись на волі, з метою уникнення кримінальної відповідальності, останній може незаконно впливати шляхом застосування насильства, залякувань або вмовлянь на свідків по кримінальному провадженню, що є ризиком передбаченим п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відсутність постійного джерела доходів може свідчити про те, що перебуваючи на волі ОСОБА_4 , з метою здобутку грошових коштів злочинним шляхом, вчинить інші кримінальні правопорушення, що також є одним із ризиків невиконання покладених на підозрюваного процесуальних обов'язків, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Застосування більш м'якого запобіжного заходу, такого як особисте зобов'язання, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 176 КПК України, не забезпечить належного виконання покладених на підозрюваного ОСОБА_4 , процесуальних обов'язків оскільки останній, усвідомлюючи тяжкість злочину та усвідомлюючи той факт, що він буде нести кримінальну відповідальність у вигляді позбавлення волі, може змінити місце проживання, що вказує на можливе порушення вказаного запобіжного заходу.
Відсутність соціальних зв'язків ОСОБА_4 , які б заслуговували на довіру, виключає можливість застосування відносно нього запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 176 КПК України. Окрім того на теперішній час не надходило заяв про передачу підозрюваного на особисту поруку.
Про неможливість обрання підозрюваному ОСОБА_4 , запобіжного заходу у вигляді застави, що передбачено п. 3 ч. 1 ст. 176 КПК України свідчить те, що підозрюваний ніде не працевлаштований та єдиним джерелом його доходу є матеріальні блага, отримані злочинним шляхом, які не можуть бути внесені як застава з метою забезпечення покладених на нього обов'язків.
Про неможливість обрання відносно підозрюваного ОСОБА_4 , запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту свідчить про те, що підозрюваний не працевлаштований та не має постійного джерела доходів, у зв'язку з чим в останнього є необхідність виходити з постійного місця мешкання з метою здобутку грошових коштів для проживання.
У зв'язку з вищевикладеним, з метою захистити громадян і суспільство від злочинних посягань та з метою припинення злочинної діяльності ОСОБА_4 , слідство приходить до висновку, про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, тому з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, слідчий просить застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_4 , в межах строків досудового розслідування, з утриманням в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор».
Прокурор в судовому засіданні клопотання підтримав з викладених у ньому підстав.
Підозрюваний та його захисник у судовому засіданні заперечували проти клопотання слідчого, з підозрою підозрюваний згоден, ризики на які посилається слідчий вважають не доведені та не обґрунтовані, є інвалідом 3 групи, заставу сплатити не зможе. Просили обрати більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Розглянувши клопотання та матеріали, якими воно обґрунтовується, заслухавши думку учасників судового розгляду, слідчий суддя дійшов до наступних висновків.
Згідно змісту ст.ст.131-132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до положень ст.ст.177,178 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що: 1) підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (частина 1); підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом (частина 2).
Відповідно до норм ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Згідно положень п.5 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути застосований до раніше судимої особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачений статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання (ч. 4 ст.194 КПК України).
Згідно наданих суду матеріалів клопотання слідчого та Витягу з єдиного реєстру досудових розслідування, ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.
Перевіряючи доводи та обставини, на які посилаються слідчий та прокурор у клопотанні, слідчим суддею з'ясовано, що додані до клопотання матеріали свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 інкримінованого кримінального правопорушення.
Виклад обставин, що дають підстави підозрювати ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, слідчим зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, що їх підтверджують. Копії вказаних матеріалів додано до клопотання та досліджено у судовому засіданні.
Слід зазначити, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та, виходячи з положень ч. 5 ст. 9 КПК України, необхідно взяти до уваги позицію Європейського суду з прав людини, відображену у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, а також те, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).
За таких умов, слідчий суддя, дослідивши, матеріали клопотання та долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів, лише щодо пред'явленої підозри, - з точки зору достатності та взаємозв'язку прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у провадженні доказів, передбачених параграфами 3-5 Глави 4 КПК України, які свідчать про обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки об'єктивно зв'язує його з ним, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний, міг вчинити дане правопорушення.
У клопотанні, так і в судовому засіданні слідчим та прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п.п.3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Разом з тим, слідчий суддя вважає недоведеним наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України (який, на думку слідчого, підтверджується тим, що ОСОБА_4 вчинив тяжке кримінальне правопорушення, за яке Кримінальним кодексом України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років та може переховуватися від органу досудового розслідування та суду).
Крім того, слідчий суддя враховує вимоги п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Крім того, слідчий суддя вважає, що тяжкість інкримінованого злочину не може бути підставою для обрання до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на те, що сама по собі тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа, не може бути безумовною підставою для обрання щодо цієї особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (рішення ЄСПЛ у справі «Ніколова проти Болгарії»).
Крім того, у рішенні ЄСПЛ по справі «Ноймайстер проти Австрії», викладена позиція відповідно до якої позбавлення волі особи (тримання під вартою) не повинно перетворюватися на своєрідну прелюдію до завчасного відбування можливого у майбутньому вироку про позбавлення волі.
Так, міра запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не може бути виправдана очікуваним покаранням у вигляді позбавлення волі.
Доказів того, що підозрюваний може ухилятися або переховуватися від органу досудового розслідування, не надано, оскільки ОСОБА_4 має постійне місце проживання, самостійно з'явився до суду.
Вирішуючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя також враховує вік ОСОБА_4 , його стан здоров'я, та дані про особу підозрюваного, який має постійне місце проживання, цивільну дружину, працює, є інвалідом 3 групи, раніше в силу ст.89 КК України не судимий, на обліку вКУ « ОКНД» ЗОР, КУ «ОКПЛ» ЗОР не перебуває.
В ході розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 стороною захисту надано достатньо доводів про те, що застосування більш м'якого запобіжного заходу буде достатнім для запобігання ризикам, про які зазначено у клопотанні слідчим та наведено прокурором у судовому засіданні.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів. Сама по собі тяжкість обвинувачення не може слугувати виправданням тривалих періодів тримання під вартою.
Відповідно до ч.4 ст.194 КПК України якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
Враховуючи, що у судовому засіданні доведено наявність обґрунтованої підозри, та наявність ризиків, передбачених п.п.3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, однак, враховуючи дані про особу підозрюваного, слідчий суддя вважає доведеним, що більш м'який запобіжний захід буде достатнім для запобігання вищевказаним ризикам, що виключає застосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та приходить до висновку про наявність підстав для застосування відповідно до ч. 4 ст. 194 КПК України до підозрюваного ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
З урахуванням вищезазначених обставин, слідчий суддя вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, заборонивши підозрюваному залишати своє житло в нічний час доби та покласти на нього обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, оскільки такий запобіжний захід як домашній арешт, на переконання слідчого судді, забезпечить дотримання підозрюваним ОСОБА_4 процесуальних обов'язків під час досудового слідства та в суді. Застосування більш м'яких запобіжних заходів слідчий суддя вважає недоцільним.
Визначаючи коло обов'язків, які слід покласти на підозрюваного, з урахуванням умов домашнього арешту, слідчий суддя вважає необхідним та достатнім покласти на підозрюваного ОСОБА_4 наступні обов'язки: не залишати місце проживання з 21 години 00 хвилин до 07 години 00 хвилин наступної доби, без дозволу слідчого, прокурора, суду; з'являтися до органів досудового розслідування, прокуратури та суду, залежно від стадії кримінального провадження, за першим викликом, у призначений час; не відлучатися без дозволу слідчого, прокурора чи суду із м. Запоріжжя; повідомляти про зміну місця проживання та місця роботи слідчого, прокурора або суд; утримуватись від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 219 КПК України, слідчий суддя вважає за необхідне визначити строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно підозрюваного ОСОБА_4 в межах строку досудового розслідування, до 28.01.2026 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183, 193 - 197, 205, 309, 376 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання слідчого СВ відділу поліції №1 Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у певний час доби заборонивши у період доби з 21-00 год. до 07-00 год. наступної доби залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Роз'яснити підозрюваному ОСОБА_4 , що відповідно до ст. 181 КПК України працівники органу національної поліції з метою контролю за його поведінкою мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконання покладених на нього обов'язків.
Покласти на ОСОБА_4 , передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України обов'язки:
- не залишати місце проживання з 21 години 00 хвилин до 07 години 00 хвилин наступної доби, без дозволу слідчого, прокурора, суду;
- з'являтися до органів досудового розслідування, прокуратури та суду, залежно від стадії кримінального провадження, за першим викликом, у призначений час;
- не відлучатися без дозволу слідчого, прокурора чи суду із м. Запоріжжя;
- повідомляти про зміну місця проживання та місця роботи слідчого, прокурора або суд;
- утримуватись від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні;
В разі невиконання покладених на ОСОБА_4 обов'язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.
Копію ухвали для виконання передати до органу Національної поліції за місцем проживання підозрюваного.
Ухвала слідчого судді підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Визначити строк дії вказаної ухвали до 28 січня 2026 року.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1