Дата документу 09.12.2025
Справа № 334/9848/25
Провадження № 1-кп/334/839/25
09 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання: ОСОБА_2 ,
розглянувши в підготовчому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні 1-кп/334/839/25 (334/9848/25) за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, освіта середньо-спеціальна, непрацюючого, неодруженого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,-
- 15.06.2021 Хортицьким районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 190, ч. 2 ст. 186 КК України до 4 роки 5 днів позбавлення волі. Звільнений 06.12.2024 по відбуттю покарання;
- 29.10.2025 Хортицьким районним судом м. Запоріжжя за 390-1 КК України до 1 року 6 місяців апробаційного нагляду,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,
за участю: прокурора ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 , -
До Дніпровського районного суду м. Запоріжжя надійшов обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 .
Кримінальне провадження підсудне Дніпровському районному суду м. Запоріжжя.
Під час підготовчого судового засідання підстав для прийняття рішень, передбачених п.п. 1-4 ч.3 ст. 314 КПК України не встановлено.
Заслухавши прокурора, який заявив клопотання про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта у відкритому судовому засіданні за участю прокурора, потерпілого, обвинуваченого та його захисника; інших учасників, які не заперечували проти задоволення клопотання прокурора; дослідивши обвинувальний акт, суд вважає за можливе призначити судовий розгляд кримінального провадження на підставі даного обвинувального акта.
Визначена дата судового розгляду, узгоджена з учасниками провадження о 10-00 год. 19 грудня 2025 року
Клопотань, передбачених п.4 ч. 2 ст. 315 КПК України не надходило.
Крім того, в підготовчому засіданні прокурором заявлене клопотання про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 у виді тримання під вартою строком на 60 діб, оскільки завершити судовий розгляд провадження до спливу дії попередньої ухвали не є можливим, а встановлені ризики, передбачені ст. 177 КПК України не зменшились та продовжують існувати.
Заслухавши обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та просили змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт; дослідивши клопотання та документи надані на їх обґрунтування, суд дійшов висновку, що клопотання прокурора підлягає задоволенню, а клопотання обвинуваченого та його захисника задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
21.10.2025 ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м.Запоріжжя підозрюваному ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 17.12.2025.
Підставою обрання запобіжного заходу стало наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, а також доведення прокурором існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу..
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Як було зазначено, підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стало наявність обґрунтованої підозри, а в подальшому і пред'явлення обвинувачення у вчиненні ОСОБА_3 злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
Так, відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України за наступних обставин. 19 жовтня 2025 року приблизно о 16 годині 30 хвилин, знаходячись біля будинку №15 по пр. Металургів в м. Запоріжжя, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, в умовах воєнного стану, діючи умисно, повторно, із корисливих мотивів, відкрив незачинені передні водійські двері автомобіля марки «Рута» в кузові білого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був припаркований біля зупинки громадського транспорту «пр. Металургів», навпроти будинку № 15 по пр. Металургів в м. Запоріжжя, звідки відкрито, в присутності потерпілого ОСОБА_6 , із коробки, яка знаходилася в салоні на боковому вікні вказаної водійської двері, викрав грошові кошти у сумі 2 500 гривень, після чого зник з місця події із викраденим майном, яким розпорядився на власний розсуд. Своїми умисними діями, ОСОБА_3 , спричинив потерпілому ОСОБА_6 матеріальну шкоду на суму 2 500 гривень.
Злочин, передбачений ч. 4 ст. 186 КК України, згідно ст. 12 КК України, віднесений до категорії тяжких злочинів та за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.
Крім того, підставою для обрання запобіжного заходу стало доведеність стороною обвинувачення існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України тобто можливість обвинуваченого переховуватись від органів досудового розслідування чи суду; незаконно впливати на потерпілого та свідків у даному кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Калашник проти росії» тримання під вартою до вирішення питання про винуватість особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі. Якщо законом встановлено презумпцію щодо обставин, які стосуються підстав тримання під вартою, має бути, крім того, переконливо доведена наявність конкретних обставин, які переважують правило поваги до особистої свободи.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» вказав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів». Отже, суд приймає до уваги тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення та покарання, що підвищує ризик зникнення обвинувачених від правосуддя.
У рішенні Європейського суду «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р. зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.
Суд приймає до уваги принцип невинуватості особи, враховує повагу до особистої свободи і недоторканості особи, однак зважує ці принципи у сукупності із цілями і завданнями кримінального провадження, якими у відповідності до ст. 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального правопорушення, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Оцінюючи ризик того, що обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілого та свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення, суд зазначає наступне.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком не можна вважати прогнозовану подію, настання якої розглядається як цілком гарантоване.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку обвинувачений, може вдатися до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду, або ж створять загрозу суспільству.
Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. Позитивна відповідь свідчить про реально існуючий ризик неправомірної поведінки обвинуваченого.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Судом встановлено, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, санкція якого, у разі доведеності вини, передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років; обвинувачений раніше неодноразово судимий, в тому числі і за вчинення корисливих злочинів проти власності; не працює, неодружений, дітей не має, а тому є достатні підстави вважати, що, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке йому загрожує, у разі визнання винними у вчиненні інкримінованого правопорушення, останній, перебуваючи під загрозою застосування тяжкого покарання, може переховуватися від суду, тобто наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування». Ця обставина, у свою чергу, може зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.
Крім того, як вже зазначалось раніше, оскільки обвинувачений раніше неодноразово судимі, в тому числі і за вчинення корисливих злочинів проти власності; відсутність відомостей, щодо стійких соціальних зв'язків та отримання офіційних доходів, що підтверджує існування ризику вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень.
Також суд вважає доведеним існування ризику незаконного впливау на потерпілого та свідків.
Суд вважає, що на сьогоднішній день вказані ризики не зменшились та продовжують існувати; завершити судовий розгляд до спливу дії попередньої ухвали, тобто 17.12.2025 не є можливим.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Судом встановлені підстави, які передбачені КПК України, рішеннями ЄСПЛ та Конвенцією з прав людини, щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 . На даний період часу у суду відсутні дані, які б свідчили про те, що більш м'який запобіжний захід забезпечить належну поведінку обвинуваченого. А тому, клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу обвинуваченому на цілодобовий домашній арешт задоволенню не підлягає.
Згідно з ч.5 ст.182 КПК України, щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину, розмір застави визначається в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У відповідності до ч. 5 ст. 182 КПК України, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Суд вважає за необхідне визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов'язків, передбачених КПК України у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі - 242 240,00 грн.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 183, 314-316, 372 КПК України, суд, -
Призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта у кримінальному провадженні 1-кп/334/839/25 (334/9848/25) за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, у відкритому судовому засіданні в залі Дніпровського районного суду м. Запоріжжя (м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 1/2) о 10-00 год. 19 грудня 2025 року.
Визначити склад осіб, які будуть брати участь у судовому розгляді: прокурор, потерпілий, обвинувачений та його захисник.
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Запорізький слідчий ізолятор» на строк до 06 лютого 2026 року, включно.
Визначити ОСОБА_3 альтернативний запобіжний захід у виді застави в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у сумі - 242 240,00 грн., у разі внесення якої він підлягає звільненню з-під варти.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 , обов'язки строком до 06 лютого 2026 року,включно передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України: прибувати за кожною вимогою до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду; не відлучатися з місця проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду, повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання, утримуватись від спілкування зі свідками та потерпілим по справі.
У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, він зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У клопотанні обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення, в частині продовження строку дії запобіжного заходу. В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти ухвали в цій частині може бути включене до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене ч. 1 ст. 392 КПК України.
Суддя: