Справа № 302/1251/25
Провадження № 2/302/494/25
09.12.2025 селище Міжгір'я Закарпатської області
Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого, судді Пухальського С. В.,
з участю секретаря судового засідання Сита Л. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Міжгір'я Закарпатської області, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТОВ «ЮНІТ-КАПІТАЛ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 175171151 від 05.12.2022 року, посилаючись на те, що між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем в електронній формі було укладено кредитний договір, за яким відповідач отримав на платіжну картку 5 100,00 грн, але в установлений договором строк кредит і проценти не повернув, унаслідок чого станом на день подання позову утворилася заборгованість у розмірі 24 792,12 грн (5 100,00 грн - тіло кредиту, 19 692,12 грн - відсотки).
Позивач зазначив, що право грошової вимоги за вказаним кредитним договором неодноразово відступалося на підставі договорів факторингу та відповідних реєстрів прав вимоги: спочатку від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС», потім - до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» і надалі - до ТОВ «ЮНІТ-КАПІТАЛ» за договором факторингу від 04.06.2025 року та Реєстром боржників від тієї ж дати. Договори факторингу є чинними, недійсними в судовому порядку не визнавалися, а тому позивач вважає себе належним кредитором щодо спірної заборгованості.
У зв'язку з невиконанням відповідачем грошового зобов'язання позивач просить стягнути з нього 24 792,12 грн заборгованості за кредитним договором, судовий збір у сумі 2 422,40 грн та 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 03 вересня 2025 року по справі відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (т. 1, а. с. 200-201).
Відповідно до вимог частини 5 статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) сторони в судове засідання не викликалися, проте відповідачу було встановлено строк в п'ятнадцять днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження на подачу відзиву на позовну заяву.
Відповідно до частини 5 статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
11.09.2025 року представник відповідача - адвокат Кірюшин А. А. через систему «Електронний суд» подав до суду відзив (т. 1, а. с. 207-228), у якому висловив заперечення проти заявлених вимог, посилаючись на недоведеність позивачем підстав позову. На його думку, жодним із наданих доказів не підтверджено факту укладення між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитного договору № 175171151 від 05.12.2022 року, належної ідентифікації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця, отримання відповідачем одноразового ідентифікатора та його використання для підписання договору, а також фактичного перерахування кредитних коштів саме на рахунок відповідача.
Вказує, що позивач подав до суду лише копії електронних та письмових доказів, не надавши оригіналів електронних документів та первинних бухгалтерських документів, які могли б підтвердити видачу та рух коштів (належно оформлені платіжні документи, виписки з рахунків тощо). Надане платіжне доручення, на думку відповідача, не відповідає вимогам банківського законодавства (зазначено номер картки, а не рахунку, відсутні відмітки банку), а отже не може бути належним доказом перерахування кредиту.
Також відповідач ставить під сумнів дійсність переходу права вимоги до позивача. Зазначає, що договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року був укладений задовго до виникнення зобов'язання за кредитним договором від 05.12.2022 року, а майбутні вимоги, які можуть відступатися, мають бути чітко визначеними. За відсутності конкретизації таких вимог, на думку відповідача, договори факторингу в частині передачі права вимоги до нього є неукладеними, а позивач не довів безперервний та належний ланцюг відступлення права вимоги і, відповідно, свій статус кредитора.
Окремо звертає увагу, що позивач не довів належним чином розмір заборгованості, оскільки розрахунки ґрунтуються на внутрішніх документах фінансових компаній без посилання на первинні облікові документи. Крім того, заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн як таких, що є завищеними, неспівмірними зі складністю справи та не підтвердженими обґрунтованими розрахунками.
Ухвалою суду від 15 вересня 2025 року витребувано докази (т. 1, а. с. 234-235).
Ухвалою суду від 18 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Кірюшина Артема Андрійовича, про витребування доказів у справі (т. 1, а. с. 239-240).
29.09.2025 року керівник ТОВ «ЮНІТ-КАПІТАЛ» - Хлопкова М. С. через систему «Електронний суд» подала до суду додаткові пояснення (т. 2, а. с. 1-19), у яких зазначила таке.
Кредитний договір № 175171151 від 05.12.2022 року був укладений між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в електронній формі відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію». Процедура укладення договору передбачала реєстрацію відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця, заповнення заявки на кредит, ознайомлення з умовами оферти та її акцепт шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, надісланим на номер мобільного телефону, зазначений самим відповідачем. Укладений таким чином електронний договір за правовими наслідками прирівнюється до договору, вчиненого у письмовій формі.
На підтвердження факту підписання договору послалася на довідки первісного кредитора, графік розрахунків із QR-кодом, а також усталену судову практику Верховного Суду, згідно з якою використання одноразового ідентифікатора є належним електронним підписом, а відсутність доказів, що договір підписано іншою особою, свідчить про дійсність правочину.
Щодо перерахування кредитних коштів керівник ТОВ «ЮНІТ-КАПІТАЛ» зазначила, що відповідно до умов кредитного договору кошти були перераховані на банківську картку, реквізити якої відповідач указав у заявці. Подання платіжного доручення підтверджує ініціювання переказу, а приховування частини реквізитів картки пояснюється вимогами щодо збереження банківської таємниці.
Стосовно переходу права вимоги зазначила, що право вимоги за кредитним договором послідовно переходило від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс», далі до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а згодом - до ТОВ «Юніт Капітал» на підставі договорів факторингу та відповідних реєстрів прав вимоги (реєстрів боржників). Момент переходу права вимоги відповідно до умов договорів факторингу визначений як момент підписання відповідних реєстрів, а не факт оплати за договором. Відсутність або наявність фінансування є внутрішніми взаємовідносинами сторін договорів факторингу та не впливає на дійсність переходу права вимоги.
Щодо судових витрат зазначила, що матеріалами позову належним чином підтверджено сплату судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. Водночас заперечила проти вимог відповідача щодо стягнення з позивача витрат на правничу допомогу, вказавши на їх неспівмірність складності справи та відсутність належного обґрунтування. При цьому наполягала на відшкодуванні понесених позивачем витрат на правничу допомогу у сумі 7 000 грн з урахуванням принципів реальності, необхідності та розумності судових витрат.
У зв'язку з наведеним просила суд прийняти та врахувати подані додаткові пояснення, задовольнити позовні вимоги та покласти судові витрати на відповідача.
Суд, розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання, на підставі наявних у матеріалах справи письмових доказів, дійшов таких висновків.
Судом установлено, що 05.12.2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладений договір кредитної лінії № 175171151. Відповідач підписав Кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV26S5D (т. 1, а. с. 59-75).
Відповідно до п. 2.1. Договору, Кредитодавець зобов'язується надати Позичальникові Кредит у вигляді Кредитної лінії, в розмірі Кредитного ліміту на суму 5100,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
Згідно з п. 5.1. Договору кредитні кошти надаються позичальнику на рахунок платіжної карти № НОМЕР_1 .
Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє протягом 5 років (п. 11.1. Договору).
Відповідач ОСОБА_1 підписав 05 грудня 2022 року кредитний договір № 175171151 з використанням електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора, чим підтвердив, що отримав та ознайомився з інформацією про умови та вартість кредитування.
Після підписання договору відповідач заявив про бажання отримання коштів, подавши відповідну Заявку, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім'я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, ідентифікаційний номер, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання (т. 1, а. с. 37).
Згідно довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 5100,00 грн строком на 15 днів з процентною ставкою 2,10% в день (т. 1, а. с. 22).
АТ КБ «ПриватБанк» у відповіді від 08.10.2025 року повідомило, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_2 . Номер телефону, на який направляється інформація про підтвердження операцій за платіжною карткою за період з 05.12.2022 по 10.12.2022 року, - фінансовий номер телефону НОМЕР_3 (т. 2, а. с. 32). Цей же номер зазначений при ідентифікації ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору № 175171151.
З виписки по рахунку за банківською карткою № НОМЕР_2 вбачається надходження коштів у сумі 5 100,00 грн 05.12.2022 року з коментарем: «виплата займа Манівео» (т. 2, а. с. 32 зворотна сторона).
Таким чином, судом установлено, що між сторонами фактично виникло грошове зобов'язання з надання та повернення кредиту, а кредитні кошти були перераховані саме на платіжну картку відповідача.
Доводи відповідача про те, що позивач не довів факту укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів, суд оцінює критично, оскільки:
- наявний кредитний договір, підписаний одноразовим ідентифікатором;
- надано довідку щодо дій позичальника в інформаційній системі кредитодавця;
- банк-емітент карти підтвердив належність платіжної картки та фінансового номера телефону відповідачу;
- виписка по картці містить операцію з призначенням платежу «виплата займа Манівео» на суму 5 100,00 грн.
Будь-яких доказів, які б підтверджували, що кредитний договір укладено іншою особою або що відповідач не користувався відповідним номером телефону й платіжною карткою, до матеріалів справи не подано. Отже, ці доводи відзиву не спростовують встановлених судом обставин.
28.11.2018 року між Первісним кредитором та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено Договір факторингу № 28/1118-01 (далі - Договір факторингу 1). У подальшому до Договору факторингу 1 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу 1 (т. 1, а. с. 135-159).
Пунктом 1.2 Договору факторингу 1 визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних додатках до договору, а саме реєстрах прав вимоги.
Відповідно до п. 1.3 Договору факторингу 1 під правом вимоги розуміються всі права грошових вимог клієнта (Первісного кредитора) до боржників (Відповідача) по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Пунктом 1.5 Договору факторингу 1 встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до договору.
Згідно з п. 2.1 розділу 2 Договору факторингу 1 клієнт (Первісний кредитор) зобов?язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 5.3.3 Договору факторингу 1 (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього) визначено, що Фактор (ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС) має право розпоряджатися Правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати Право вимоги на користь третіх осіб.
Первісний кредитор та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання Договору факторингу 1 підписали Реєстр прав вимоги № 213 від 24.01.2023 року, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. Враховуючи те, що Реєстр прав вимоги містить інформацію щодо великої кількості позичальників, із зазначенням персональних даних інших фізичних осіб, які не мають відношення до предмета позову, Позивачем надано Витяг з Реєстру прав вимог, що містить лише дані Відповідача (інші відомості були приховані за допомогою технічних засобів з метою захисту від неправомірного розповсюдження персональних даних інших осіб) (т. 1, а. с. 132-134).
30.10.2023 між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено Договір факторингу № 30/1023-01 (далі - Договір факторингу 2) (т. 1, а. с. 121-130).
Розділом 2 Договору факторингу 2 визначено, що ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за плату на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 1.3 Договору факторингу 2 під правом вимоги розуміється всі права ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
Пунктом. 1.5 Договору факторингу 2 встановлено, що реєстр прав вимоги означає перелік прав вимоги до боржників, що відступається за цим договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до цього договору.
Відповідно до п.п. 5.3.3 Договору факторингу 2 ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» має право розпоряджатися Правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати Право вимоги на користь третіх осіб.
ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання Договору факторингу 2 підписали Реєстр прав вимоги № 2 від 20.12.2023 до Договору факторингу 2 (т. 1, а. с. 118-120), за яким від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги. Враховуючи те, що Реєстр прав вимоги містить інформацію щодо великої кількості позичальників, із зазначенням персональних даних інших фізичних осіб, які не мають відношення до предмета позову, Позивачем надано Витяг з Реєстру прав вимог, що містить лише дані Відповідача (інші відомості були приховані за допомогою технічних засобів з метою захисту від неправомірного розповсюдження персональних даних інших осіб).
04.06.2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та Позивачем укладено Договір факторингу № 04/06/25-Ю (далі - Договір факторингу 3) відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором (т. 1, а. с. 107-116).
Відповідно до п.1.2. Договору факторингу 3 перехід від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до Позивача Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком № 2, після чого Позивач стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги.
Відповідно до Реєстру Боржників № б/н від 04.06.2025 року за Договором факторингу 3 від ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 24 792,12 грн (т. 1, а. с. 104-106).
Факт переходу прав вимог за кредитними договорами, які зазначені у Реєстрі Боржників № б/н від 04.06.2025 року до Позивача підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу (т. 1, а. с. 100).
Відповідно до розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором № 175171151 від 05.12.2022 року, яка виникла в зв'язку з невиконанням ним договірних зобов'язань, становить 24792,12 грн, з яких: 5 100,00 грн - заборгованість по кредиту; 19 695,12 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом (т. 1, а. с. 84, 85-87).
У частині першій статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частини третьої статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції визначені частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом пере направлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
У даній справі встановлено, що 05 грудня 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 175171151 у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Відповідно до умов договору відповідачу було надано грошові кошти у сумі 5100,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
Згідно договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
Відповідачем проставлено електронний підпис з одноразовим ідентифікатором MNV26S5D.
Згідно довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 5100,00 грн строком на 15 днів з процентною ставкою 2,10% в день.
АТ КБ «ПриватБанк» повідомлено, що на ім?я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 . Номер телефону на який направляється інформація про підтвердження операцій за платіжною карткою за період з 05.12.2022 по 10.12.2022 рр.: фінансовий номер телефону НОМЕР_3 . Цей же номер зазначений при ідентифікації ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору № 175171151.
Надаючи правову оцінку викладеному, суд вважає доведеним факт укладення кредитного договору та отримання ОСОБА_1 кредитних коштів.
Доказів протилежного матеріали справи не містять, як з приводу укладення договору, так і належності відповідачу зазначеного номеру телефону чи ненадходження на нього смс-кодів, а також отримання зазначених коштів, тобто не спростовано відповідачем, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Досліджуючи обставини та підстави переходу права вимоги в аспекті доводів представника відповідача, суд звертає увагу на таке.
У частині першій статті 512 ЦК України зазначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Отже, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору вчинення відповідного правочину у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким відступається.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, факторинг вважається фінансовою послугою.
Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону.
Так, за змістом частини першої статті 6 Закону, договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання для фізичної особи, найменування та місцезнаходження для юридичної особи; 5)найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону № 2664-III.
Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (п. 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
Як вже зазначалося, відповідно до абзацу першого частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).
Звідси за договором факторингу фактор має надавати фінансову послугу, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).
При цьому така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (п. 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеною в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.
Договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 28 листопада 2018 року, тобто до укладення вищевказаного кредитного договору з відповідачем, уклало з ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу № 28/1118-01, згідно з яким останнє набуло право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, укладеними з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». За умовами вказаного договору факторингу, клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Згідно з пунктом 1.3. Договору право вимоги означає всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.
За умовами пункту 4.1. Договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному додатку.
За умовами пункту 8.2. Договору строк цього договору закінчується 28 листопада 2019 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором.
У пункті 1.5. Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року зазначено, що Реєстр прав вимоги означає перелік права вимоги до боржників, що відступається за договором. Форма вказаного реєстру наведена в додатку № 1 до договору.
Додатковими угодами № 19 від 28 листопада 2019 року, № 26 від 31 грудня 2020 року, № 27 від 31 грудня 2021 року, № 31 від 31 грудня 2022 року та № 32 від 31 грудня 2023 року вносились зміни до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до яких, зокрема, строк його дії було продовжено.
Згідно з розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» передала ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 175171151.
В матеріалах справи наявна копія договору факторингу № 28/1118-01, укладеного 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс», відповідно до якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах, визначених цим Договором.
Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту, та меншими від загальної суми зобов'язання боржника. Разом з правом вимоги до фактора переходять інші права та обов'язки клієнт за кредитним договором. У випадку укладення сторонами більше ніж одного Реєстру прав вимоги, кожен наступний Реєстр прав вимог є самостійним додатком, та не змінює його (п. 2.2.).
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).
Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.
Підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.
Відповідно до розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором № 175171151 від 05.12.2022, яка виникла в зв'язку з невиконанням ним договірних зобов'язань, становить 24792,12 грн, з яких: 5 100,00 грн - заборгованість по кредиту; 19 695,12 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.
Стороною відповідача даний розрахунок не спростовано, не надано власного розрахунку чи доказів виконання боргових зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі укладених договорів відбулася заміна кредитодавця, а тому до ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право вимоги за кредитним договором № 175171151 від 05.12.2022 року укладеним між ТОВ «Манівео» та ОСОБА_1 .
Укладаючи договори факторингу, сторони цих договорів обумовили, що передача права вимоги здійснюється на підставі Реєстру прав вимог, які є невід'ємним додатком до договорів факторингу, у яких зазначено перелік кредитних договорів та боржників за ними, в межах чинного договору факторингу. Так, в матеріалах справи містяться витяги з Реєстрів прав вимоги, в яких зазначена необхідна інформація щодо права вимоги, яке відступається, а також у яких сторонами погоджена ціна відступлення прав вимоги.
Слід звернути увагу на те, що умовами укладених договорів факторингу передбачено перехід права вимоги з моменту підписання Реєстру права вимоги та не пов'язано з оплатою за договором факторингу, проведення якої відтерміновано на визначений договором строк.
Отже, позивачем ТОВ «Юніт Капітал» доведено факт переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором на першому етапі - від первісного кредитора ТОВ «Манівео» до ТОВ «Таліон Плюс» так і наступні переходи прав вимоги до ТОВ «Юніт Капітал».
Копії договорів факторингу та Реєстри прав вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. А тому, враховуючи норми закону та те, що відповідач не виконав своє грошове зобов'язання щодо повернення суми кредиту за Договором як первинному кредитодавцю ТОВ «Манівео», так і його правонаступникам: ТОВ «Таліон Плюс», ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал», наявну заборгованість у добровільному порядку не погасив, вимоги позивача слід задовольнити.
При цьому суд враховує практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою принцип належного здійснення правосуддя вимагає, щоб у судових рішеннях були зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Водночас пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не зобов'язує суд давати детальну відповідь на кожен довід сторін, оскільки обсяг обґрунтування рішення залежить від характеру справи та її обставин (рішення у справі Seryavin and Others v. Ukraine, № 4909/04, § 58, від 10 лютого 2010 року).
Щодо судових витрат.
Частинами першою, третьою та четвертою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За змістом частин п'ятої та шостої вказаної статті, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Важливими є також висновки викладені у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до суду надано договір про надання правової допомоги № 05/06/2025-01, додаткову угода до договору, акт приймання-передачі надання послуг від 25 червня 2025 року, відповідно до якого адвокат Тараненко А. І. займався підготовкою позовних заяв щодо стягнення заборгованості з різних боржників, в тому числі і щодо ОСОБА_1 , вартість наданих послуг складає по 7000,00 грн (т. 1, а.с. 78-83).
У відзиві відповідач заперечив проти зазначеної суми, вважаючи її завищеною та такою, що не відповідає складності справи і критеріям розумності.
Оцінюючи заявлені вимоги у сукупності з наданими доказами, суд враховує положення пункту 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, відповідно до якої при визначенні суми компенсації суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також розумності їх розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан сторін.
З огляду на обсяг виконаної адвокатом роботи, підготовку процесуальних документів, а також складність спору, суд дійшов висновку, що заявлена до відшкодування сума витрат у розмірі 7 000,00 грн не є співмірною з наведеними критеріями.
Разом із тим, наявні докази підтверджують фактичне надання правничої допомоги позивачу, тому суд вважає обґрунтованим і справедливим визначити розмір компенсації витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн, що відповідає принципам розумності, співмірності та справедливості.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн (т. 1, а. с. 1). Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі статей 526, 527, 530, 625, 629, 1054 ЦК України та керуючись статтями 2, 3, 10-13, 19, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд
Позовну заяву задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» (01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, будинок 4, літера А, офіс 10, код ЄДРПОУ: 43541163) заборгованість за Кредитним договором № 175171151 від 05.12.2022 року у розмірі 24 792,12 грн (двадцять чотири тисячі сімсот дев'яносто дві гривні та 12 копійок), витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні та 40 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн (п?ять тисяч гривень).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо або через Міжгірський районний суд Закарпатської області з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст судового рішення складено 09 грудня 2025 року.
Суддя Пухальський С. В.