04 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 754/15364/23
провадження № 51-1779км25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023100030001371, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Знам'янка Кіровоградської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Деснянського районного суду м. Києва від 05 лютого 2024 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 128 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.
Початок строку покарання ОСОБА_6 визначено обчислювати з 18 жовтня 2023 року, зараховано у строк відбуття покарання термін перебування під вартою з 29 квітня 2023 року по 23 червня 2023 року, а запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у виді тримання під вартою.
Вирішено питання про долю речових доказів та процесуальних витрат.
Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 матеріальну шкоду в сумі 62 969 гривень 02 копійки і моральну шкоду в сумі 200 000 гривень.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни. Запобіжний захід ОСОБА_6 у виді тримання під вартою скасовано і звільнено останнього з-під варти в залі суду у зв'язку з фактичним відбуттям покарання.
Органом досудового розслідування дії ОСОБА_6 були кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України, однак місцевий суд із цим не погодився та перекваліфікував його дії на ст. 128 КК України за якою й засудив.
Суд встановив, що 28 квітня 2023 року приблизно о 10:00 ОСОБА_6 , перебуваючи біля ломбарду по вул. Братиславській, 34 у м. Києві, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, під час словесного конфлікту, діючи необережно та не передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, завдав ОСОБА_7 один удар у нижню щелепу, внаслідок чого останній втратив рівновагу та впав, вдарився потилицею і отримав тяжке тілесне ушкодження, яке утворилось за імпресійно-інерційним механізмом, у вигляді закритої черепно-мозкової травми, а саме: рани у ділянці голови справа (із крововиливами у тканини); субдуральний крововилив над лівою лобно-скроневою ділянкою, який обумовив зміщення серединних структур вправо; дрібні геморагічні вогнища в лівій лобній частці; субарахноїдальний крововилив.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов хибного висновку про те, що місцевий суд вірно перекваліфікував дії винного з ч. 1 ст. 121 КК України на ст. 128 КК України, оскільки не дав належної оцінки усім фактичним обставинами справи.
Зокрема, без уваги колегії суддів залишилися показання свідків та дані протоколів слідчих експериментів, які підтверджують умисел засудженого на заподіяння саме тяжких тілесних ушкоджень.
Також прокурор звертає увагу на те, що ОСОБА_6 займався боксом, а отже знав як треба бити і усвідомлював наслідки своїх дій. Більше того, після події засуджений не викликав швидку допомогу і залишив місце пригоди.
Крім наведеного прокурор вказує на порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів та посилається на невідповідність ухвали вимогам статей 370, 419 КПК України через її незаконність та необґрунтованість.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала вимоги касаційної скарги та просила її задовольнити на викладених підставах.
Засуджений ОСОБА_6 вважав касаційну скаргу сторони обвинувачення необґрунтованою, просив залишити її без задоволення, а судове рішення без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги Суд виходить з фактичних обставин, встановлених судами.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому воно має відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПК України. Крім того, ухвала апеляційного суду за змістом має відповідати вимогам ст. 419 цього Кодексу.
Оскаржуване судове рішення відповідає наведеним вимогам.
Доводи касаційної скарги сторони обвинувачення про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно перекваліфікували дії засудженого ОСОБА_6 з ч. 1 ст.121 КК України на ст. 128 КК України є неспроможними.
За матеріалами справи, органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_7 .
Втім, це обвинувачення в судовому засіданні не знайшло свого підтвердження і суд першої інстанції, з висновками якого погодилась й апеляційна інстанція, визнав ОСОБА_6 винуватим у заподіянні необережного тяжкого тілесного ушкодження.
З такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів касаційного суду погоджується, з огляду на таке.
Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121 КК України) із об'єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров'я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров'я потерпілого, у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв'язку між зазначеним діянням та наслідками.
При вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, умисел винної особи направлений саме на спричинення тілесних ушкоджень. При цьому ступінь тяжкості ушкодження здоров'я потерпілого може бути в свідомості особи не конкретизованим, тобто щодо наслідків своїх дій вона може діяти з невизначеним умислом. В такому разі відповідальність настає залежно від фактично заподіяної шкоди здоров'ю потерпілому.
Кримінальна відповідальність за необережне тяжке тілесне ушкодження (ст. 128 КК України) настає за наявності таких самих елементів об'єктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого ст. 121 КК України, за умови, якщо були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, а за суб'єктивною стороною цей злочин проявляється у необережній формі вини у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.
Розмежування умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 121 КК України) і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 128 КК України) здійснюється як за об'єктивною, так і суб'єктивною сторонами цих злочинів. Окрім того, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, які можуть бути визнані тяжкими, в тому числі й небезпечними для життя в момент заподіяння, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до них.
Під час розгляду цього кримінального провадження наведені положення закону суди врахували та дійшли переконливого висновку про необхідність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ст. 128 КК України, який ґрунтується на об'єктивно з'ясованих обставинах, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено, а також оцінено судом за критеріями, визначеними ч. 1 ст. 94 КПК України.
Суди зазначили, що вина ОСОБА_6 повністю доведена:
- послідовними показаннями обвинуваченого, котрий пояснив, що фактично вимушений був вдарити ОСОБА_7 , оскільки той сам застосовував до нього фізичну силу. Його удар не був цілеспрямованим, відбувся мимоволі і прийшовся по підборіддю, оскільки потерпілий відхилився. Після події він попросив працівника ломбарду викликати швидку медичну допомогу. Боксом займався у семирічному віці, на змаганнях він не виступав, жодного розряду немає;
- показаннями свідка ОСОБА_8 , який підтвердив конфлікт і бійку між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . При цьому ОСОБА_6 словесно погрожував потерпілому. Самого удару, від якого ОСОБА_7 впав і вдарився головою, він не бачив, але припустив, що такий був нанесений цілеспрямовано у голову;
- свідка ОСОБА_9 , працівника ломбарду, біля якого сталася подія, який чув як на вулиці ОСОБА_6 сказав ОСОБА_7 «Я зараз тебе вдарю». Коли вийшов із приміщення, то побачив потерпілого, який лежав на асфальті, після чого викликав останньому карету швидкої допомоги;
- даними протоколу огляду від 28 квітня 2023 року, якими зафіксовано обстановку на місці події;
- даними протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, відповідно до яких свідок ОСОБА_8 впізнав ОСОБА_6 як особу, яка завдала удару ОСОБА_7 ;
- даними протоколу проведення слідчого експерименту із ОСОБА_8 , який показав за яких обставин ОСОБА_6 вдарив ОСОБА_7 кулаком у підборіддя, від чого останній впав на асфальт та вдарився потилицею;
- даними протоколу проведення слідчого експерименту із ОСОБА_6 , в ході якого обвинувачений показав як відбувався конфлікт, в ході якого він завдав один удар ОСОБА_7
- даними висновку судово-медичної експертизи № 042-1051-2023, які підтвердив допитаний експерт ОСОБА_10 і за яким у ОСОБА_7 виявлено описані вище тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, що утворилася за імпресійно-інерційним (ударно-протиударним) механізмом: спочатку травматична дія верхньої кінцівки нападника у ділянку обличчя потерпілого та призвела до втрати рівноваги тіла потерпілого; в подальшому, внаслідок втрати рівноваги тіла, відбулося падіння потерпілого із вертикального положення на площину з контактом потиличною ділянкою, що призвело до утворення всіх інших складових черепно-мозкової травми.
Таким чином, на підставі сукупності наведених доказів, суди достовірно встановили, що між обвинуваченим ОСОБА_6 і потерпілим ОСОБА_7 , які не були знайомі між собою, раптово виник конфлікт, під час якого вони обидва намагались вдарити один одного: спочатку обвинувачений замахнувся в бік потерпілого, але останній від удару ухилився, потім потерпілий вдарив обвинуваченого у груди, після чого той наніс удар кулаком ОСОБА_7 у щелепу. Таким чином, поза розумним сумнівом стороною обвинувачення не доведено, що наносячи один удар ОСОБА_7 у щелепу, обвинувачений ОСОБА_6 мав умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження. Крім цього, залишилась неспростованою позиція обвинуваченого про те, що удар, внаслідок якого впав потерпілий, пройшовся по підборіддю мимохіть, оскільки потерпілий, який був значно вищим, відхилився.
Поміж вказаного, суди слушно взяли до уваги відсутність доказів того, що ОСОБА_6 професійно займався боксом і звідси міг передбачити наслідки свого удару. Матеріали справи не містять об'єктивних даних про те, що обвинувачений на момент скоєння кримінального правопорушення володів спеціальними навичками удару і знав як завдати його так, аби умисно спричинити тяжку шкоду здоров'ю потерпілого.
Водночас суди вірно констатували, що тяжке тілесне ушкодження було не безпосереднім наслідком заподіяного обвинуваченим удару в ділянку голови ОСОБА_7 , а є результатом падіння останнього й удару головою об тверду поверхню, чого обвинувачений хоч і не передбачав, але повинен був і міг передбачити.
Твердження прокурора про те, що апеляційний суд не надав відповіді на доводи про те, що показання свідків та дані протоколів слідчих експериментів підтверджують умисел засудженого на заподіяння саме тяжких тілесних ушкоджень, є безпідставними.
Колегія суддів вмотивовано вказала про непереконливість таких аргументів апеляційної скарги прокурора і відкинула твердження, що саме ОСОБА_6 спровокував конфлікт з потерпілим ОСОБА_7 , в ході якого погрожував останньому «вдарити так, що той складеться вдвоє». Допитані в ході судового слідства свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не підтвердили ці обставини, а інших очевидців початку сварки слідством встановлено не було.
Що стосується твердження сторони обвинувачення про порушення апеляційним судом такої засади як безпосередність дослідження доказів, відповідно до якої апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо ці докази не були досліджені при апеляційному перегляді вироку, то вони є необґрунтованими.
Положення ст. 23 КПК України не слід розглядати як такі, що автоматично висувають вимогу про нове дослідження доказів у суді апеляційної інстанції. Якщо апеляційний суд робить лише юридичну оцінку ситуації, але не ставить під сумнів установлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, то це не вимагає нового безпосереднього дослідження доказів цим судом.
У цьому кримінальному провадженні колегія суддів апеляційного суду констатувала, що місцевий суд, повно, всебічно та неупереджено дослідив всі обставини даного кримінального провадження, об'єктивно та за своїм внутрішнім переконанням оцінив кожний поданий сторонами доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, детально навів досліджені докази у вироку, а тому підстави для повторного їх дослідження й переоцінки відсутні.
За цих обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає, що постановлена за результатами апеляційного розгляду ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370 і 419 КПК України та погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.
Доводи касаційної скарги прокурора, які за своїм змістом, аналогічні тим, що були наведені у його апеляційній скарзі про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при кваліфікації дій ОСОБА_6 є безпідставними.
Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б тягли за собою скасування чи зміну судового рішення, у цьому кримінальному провадженні не встановлено, а кваліфікація дій ОСОБА_6 відповідає встановленим судами фактичним обставинам справи.
Виходячи з викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги прокурора.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
Ухвалу Київського апеляційного суду від 24 лютого 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_11 ОСОБА_2 ОСОБА_3