11 вересня 2025 року
м. Київ
справа № 766/1111/23
провадження № 61-10838ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М., розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 вересня 2024 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 15 липня 2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - професійна спілка робітників морського транспорту України, про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державного підприємства
(далі - ДП)«Адміністрація морських портів України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - професійна спілка робітників морського транспорту України, в якому просила:
- визнати незаконним та скасувати наказ № 28-ОП від 10 травня 2022 року «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 ;
- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 11 травня 2022 року, до дня скасування призупинення дії трудового договору у розмірі 216 860,74 грн;
- стягнути з відповідача на її користь судові витрати.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 10 вересня 2024 року позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ керівника Херсонської філії
ДП «Адміністрація морських портів України» від 10 травня
2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» в частині призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 .
Стягнено з ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії
ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 травня 2022 року до 29 грудня 2023 року
у сумі 216 860,74 грн.
Стягнено з ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської
філії ДП «Адміністрація морських портів України» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 073,60 грн.
Додатковим рішенням Херсонського міського суду Херсонської області
від 30 жовтня 2024 року допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць.
Постановою Херсонського апеляційного суду від 15 липня 2025 року апеляційну скаргу ДП «Адміністрація морських портів України» залишено без задоволення, рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 вересня 2024 року без змін.
21 серпня 2025 року ДП «Адміністрація морських портів України» за допомогою підсистеми «Електронний суд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 вересня 2024 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 15 липня 2025 року.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року
у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Рішенням від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 Конституційний Суд України визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2
частини третьої статті 389 ЦПК України.
Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий
пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий
пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовчої практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10 -р(II)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що встановлює один із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбачуваним за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення
(res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада
2023 року № 10-р(II)/2023).
Встановлений у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України такий «фільтр» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, як малозначність справи, не є непереборною перешкодою для доступу особи до суду касаційної інстанції. Тому пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить домірні засоби законодавчого унормування процесуальних правовідносин щодо відкриття касаційного провадження у малозначних справах (абзац третій
пункту 7.10 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема, малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до
глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Відповідно до частини дев'ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2025 року становить 3 028 грн.
Зі змісту касаційної скарги та судових рішень у справі встановлено, що ціна позову
ОСОБА_1 визначена у розмірі 216 860,74 грн, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028*250=757 000 грн).
Справу в іншій частині Верховний Суд вважає малозначною, оскільки доходить висновку про її незначну складність у вказаній частині. Справа не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої
статті 19 ЦПК України, та не відноситься до переліку справ, передбаченого частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі незначної складності з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд касаційної інстанції не надає правової оцінки законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлює наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Право на касаційне оскарження рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 вересня 2024 року та постанови Херсонського апеляційного суду
від 15 липня 2025 року заявник обґрунтовує тим, що вирішення справи Верховним Судом має виняткове значення для відповідача та інших суб'єктів господарювання, розташованих на тимчасово окупованій території України.
Проте доводи касаційної скарги не містять достатніх обґрунтувань для розгляду справи незначної складності з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в касаційному порядку. Незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями у цілому не може розглядатися як обставина, що впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, стаття 129 якої основними засадами судочинства, серед інших, визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Зазначене відповідає і Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи
від 7 лютого 1995 року, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають, передусім, подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм законодавства можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім перегляду судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA від 5 квітня
2018 року).
Оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, ухвалені у справі незначної складності з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і наявність випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявник належним чином не обґрунтував, а суд не встановив, відповідно до пункту 1 частини другої
статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою
Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 вересня 2024 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 15 липня 2025 року.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська