08 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 944/5646/21
провадження № 61-4304св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна казначейська служба України, Львівська обласна прокуратура,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 18 вересня 2024 року, ухвалене у складі судді Поворозника Д. Б., додаткове рішення Яворівського районного суду Львівської області від 25 листопада 2024 року, ухвалене у складі судді Поворозника Д. Б., та постанову Львівського апеляційного суду від 10 березня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 18 вересня 2024 року, ухвалене у складі судді Поворозника Д. Б., та постанову Львівського апеляційного суду від 10 березня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В., касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мацепури Валерія Степановича на постанову Львівського апеляційного суду від 10 березня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), Львівської обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органу, що здійснює досудове розслідування, прокуратури та суду, витрат, сплачених за юридичну допомогу та інших витрат.
Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що вироком Яворівського районного суду Львівської області 22 вересня 2020 року у справі № 1329/626/2012, який набрав законної сили, його визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 368 КК України, і виправдано за відсутністю в його діянні складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
Позивач уважав, що він має право на відшкодування моральної шкоди, судових та інших витрат, сплачених ним у зв'язку з розглядом кримінального провадження, які він поніс унаслідок незаконних дій посадових осіб прокуратури Львівської області.
При визначенні розміру моральної шкоди просив урахувати факти, які вплинули на його життя та повністю його змінили: кримінальна справа проти нього була порушена 10 жовтня 2011 року, а виправдувальний вирок суду набрав законної сили 06 квітня 2021 року, тобто через 9 років 5 місяців і 27 днів. Указував, що майже третину свого життя він перебував під судом та слідством, незважаючи на презумпцію невинуватості. Ускладнилося спілкування і стосунки з оточуючими людьми, через його обвинувачення у тяжкому злочині, пов'язаному з хабарництвом, а дії працівників правоохоронних органів, порушення кримінальної справи, стали причиною його звільнення з митних органів. Здобувши вищу освіту в Академії митної служби України, він лише 1 рік і 2 місяці пропрацював за фахом, та майже 10 років не мав підстав для поновлення своїх трудових прав.
Указував, що 13 жовтня 2011 року щодо нього обрано запобіжний захід у виді застави, з покладенням обов'язків, під цими обмеженнями він перебував до 06 квітня 2021 року, тобто 9 років та майже 6 місяців. Перший рік він фактично виходив на вулицю тільки для поїздок в прокуратуру або суд. Крім того, йому довелося переїхати жити до мами у м. Дніпро, оскільки він не мав самостійного заробітку і не міг влаштуватися на роботу через обраний запобіжний захід.
Наведене завдавало йому сильних моральних страждань, приводило до постійних стресів і приниження гідності. У справі було призначено понад 90 судових засідань, а загальний строк перебування його під судом та слідством становив 114 місяців. Позивач уважав доведеним заподіяння йому моральної шкоди.
Враховуючи глибину та тривалість заподіяних душевних страждань, принцип розумності, об'єктивності та справедливості, уважав, що розмір завданої моральної шкоди має становити 2 291 400,00 грн.
Весь час перебування під слідством та судом він проживав за адресою реєстрації у м. Дніпро, а судові засідання проходили у Львівській області, тому був змушений користуватися послугами АТ «Укрзалізниця». Всього за період розгляду справи у Яворівському районному суді Львівської області, за квитками, що збереглись у нього, відбулося 52 поїздки на загальну суму 15 313, 68 грн.
Крім того, між ним та адвокатом Мацепурою В. С. 01 листопада 2011 року укладений договір про надання юридичних послуг № 01/12. За цим договором адвокату сплачено гонорар, відшкодовано витрати, що пов'язані з поїздками (відрядженням) адвоката у м. Яворів Яворівського району Львівської області для участі в судових засіданнях, при використанні адвокатом власного автомобіля, всього сплачено у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги 123 482, 00 грн.
Збільшивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ДКС України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на його користь: відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 052 000,00 грн; витрати на проїзд для участі у судових засіданнях у розмірі 15 313,68 грн; витрати на правову допомогу у розмірі 123 482,00 грн.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 18 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ДКС України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 000 000,00 грн.
Стягнуто з ДКС України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію витрат на проїзд для участі в судових засіданнях у розмірі 15 313,68 грн.
Стягнуто з ДКС України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 123 482,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позов та стягуючи 2 000 000,00 грн компенсації моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок ухвалення виправдувального вироку позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає в силу вимог статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції враховував безпідставне порушення кримінальної справи, звільнення з роботи, незаконне та безпідставне затримання, тривале перебування під обмеженнями запобіжного заходу, тривалий судовий процес, характер та обсяг душевних страждань позивача, пов'язаних з порушенням стану психічного здоров'я, негативні психоемоційні зміни, психологічний дискомфорт, хвилювання, переживання, а також відчуття постійної напруги під час тривалого судового розгляду, та виходив із засад справедливості, розумності, виваженості і достатності.
Задовольняючи позов у частині відшкодування витрат на правову допомогу, понесених під час досудового розслідування та суду, суд першої інстанції встановив, що позивач довів, що отримав послуги на загальну суму 123 482,00 грн, із яких: гонорар адвоката - 95 814, 00 грн, витрат, що пов'язані із поїздками адвоката для участі в судові засідання у м. Яворів Львівської області - 27 668,00 грн.
Суд першої інстанції вважав доведеним факт того, що позивач, який проживав у м. Дніпрі, поніс витрати на проїзд для участі в судових засіданнях під час судового розгляду кримінального провадження у розмірі 15 313,68 грн, що підтверджується копіями квитків, які долучено до матеріалів справи.
Додатковим рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 25 листопада 2024 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Мацепури В. С. задоволено частково.
Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 34 164,94 грн.
Стягнуто з Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 витрати, що пов'язані із залученням експерта та проведення експертизи у розмірі 18 480,00 грн.
У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Задовольняючи частково заяву про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених у суді, суд першої інстанції вважав доведеним обсяг виконаних робіт та складність справи. При цьому врахував критерії розумності та необхідності надання послуг, стягнув витрати на правову допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 10 березня 2025 року апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури задоволено частково.
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мацепури В. С. залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ДКС України задоволено частково.
Апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури на додаткове рішення Яворівського районного суду Львівської області від 25 листопада 2024 року залишено без задоволення.
Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 18 вересня 2024 року змінено, викладено резолютивну частину рішення у такій редакції.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 000 000,00 грн компенсації моральної шкоди.
В іншій частині рішення Яворівського районного суду Львівської області від 18 вересня 2024 року залишено без змін.
Додаткове рішення Яворівського районного суду Львівської області
від 25 листопада 2024 року залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з тим, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, однак уважав, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди не відповідає вимогам закону, тому дійшов висновку, що рішення в цій частині слід змінити та зменшити розмір моральної шкоди з 2 000 000,00 грн до 1 000 000,00 грн.
Розмір мінімальної заробітної плати станом на час ухвалення рішення у цій справі у 2024 році становив 8 000,00 грн, перебування під слідством майже 114 місяців складає розмір відшкодування, що становить 912 000,00 грн. Тому розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 1 000 000,00 грн відповідатиме вимогам Закону та забезпечить позивачу справедливу сатисфакцію, зважаючи на те, що він сам визнає, що жодна сума грошей не замінить йому роки, які пройшли.
Вказана сума є обґрунтованою компенсацією за душевні страждання, яких позивач зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього (незаконного кримінального переслідування, проведення оперативно-розшукових заходів, звільнення з роботи), внаслідок чого було порушено його нормальні життєві зв'язки та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя та відновлення ділової репутації.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині відшкодування витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції вказав, що кримінальне провадження тривало більше 9 років, тому вважав, що сума витрат на юридичну допомогу в розмірі 123 482,00 грн відповідає критеріям розумності та такі витрати були фактичними і неминучими. Суд спростував доводи апеляційної скарги керівника Львівської обласної прокуратури, про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження обсягу виконаних адвокатом робіт.
Залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в тій частині, що суд першої інстанції детально описав підстави стягнення, зокрема врахував укладений між позивачем та адвокатом Мацепурою В. С. договір про надання правничої допомоги, додатки до договору , обсяг виконаних робіт , складність справи, критерії розумності та необхідності наданих послуг та стягнув витрати на правову допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог.
Короткий зміст касаційних скарг
У квітні 2025 року керівник Львівської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 18 вересня 2024 року, додаткове рішення Яворівського районного суду Львівської області від 25 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 березня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У квітні 2025 року ДКС України подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 18 вересня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 березня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просила суд скасувати оскаржувані судові в частині стягнення з ДКС України, прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог до ДКС України.
У квітні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Мацепура В. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 10 березня 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив суд скасувати оскаржуване судове рішення у частині змінених вимог, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
08 квітня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою керівник Львівської обласної прокуратури у справі, витребувано її матеріали із Яворівського районного суду Львівської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
25 квітня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу ДКС України залишено без руху, надано час на усунення недоліків.
25 квітня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мацепури В. С. залишено без руху, надано час на усунення недоліків.
У квітні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
07 травня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДКС України у справі, витребувано її матеріали із Яворівського районного суду Львівської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
19 травня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Мацепури В. С. у справі, витребувано її матеріали із Яворівського районного суду Львівської області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2025 року, в зв'язку з відставкою судді ОСОБА_2 , призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 грудня 2025 року) визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Коломієць Г. В. та судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Черняк Ю. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга керівника Львівської обласної прокуратуримотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22), від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24) та у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 497/2885/15-ц (провадження № 61-19064св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (провадження № К/9901/59673/18), від 19 березня 2020 року у справі №686/13212/19 (провадження № 61-21982св19), від 07 травня 2020 року у справі № 320/3271/19 (провадження № К/9901/7969/20), від 12 грудня 2020 року у справі № 295/692/17 (провадження № 61-7534св18), від 17 листопада 2021 року у справі № 755/5684/18-ц (провадження № 61-9249св21), від 18 травня 2022 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 61-18287св20), від 03 липня 2024 року у справі № 642/4605/20 (провадження № 61-5043св24) та інші.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в комплексі з частиною другою статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Заявник указує, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт заподіяння йому моральних страждань, причинно-наслідковий зв'язок між заподіянням моральних страждань і оціненою шкодою.
При визначенні розміру відшкодування, суди мали виходити з розміру 1 600,00 грн, визначеного статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет н а 2024 рік», тобто врахувати величину для обчислення виплат за рішенням суду.
Задовольняючи позов у частині відшкодування витрат на правову допомогу, понесених на досудовому слідстві, суди не врахували, що надання цих послуг не підтверджено документами про оплату, тобто не доведено їх розмір.
Також заявник вважає, що наявні підставі для скасування додаткового рішення, однак не наводить відповідного обґрунтування.
Касаційна скарга ДКС Українимотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18), від 09 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) та у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 461/9982/19 (провадження № 61-4162св22), від 15 березня 2023 року у справі № 591/7146/20 (провадження № 61-9317св22) та інш.
Заявник стверджує, що не є належним відповідачем у справі, оскільки відповідачем у цій справі має бути Держава в особі органів, яким позивачу могла бути завдана шкода.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Мацепури В. С. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) та у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901/17 (провадження № 61-2934св18), від 18 грудня 2019 року у справі № 199/8734/17 (провадження № 61-8587св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20), від 09 лютого 2022 року у справі № 757/6203/21-ц (провадження № 61-20656св21).
Зменшуючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд апеляційної інстанції не зазначив нові докази, які стали підставою для зменшення розміру відшкодування, визначеного судом першої інстанції.
Зменшення відшкодування моральної шкоди вважає необґрунтованим та незаконним.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційні скарги
У квітні 2025 року ОСОБА_1 подав відзив, у якому просив касаційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.
У травні 2025 року ОСОБА_1 подав відзив, у якому просив касаційну скаргу ДКС України залишити без задоволення.
У травні 2025 року представник Львівської обласної прокуратури подав відзив, у якому просив касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мацепури В. С. залишити без задоволення, а касаційну скаргу керівника Львівської обласної прокуратури задовольнити з підстав, вказаних у цій касаційній скарзі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Наказом Державної митної служби України від 18 червня 2010 року № 1142-к ОСОБА_1 з 02 серпня 2010 року призначений на посаду інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Краковець» Львівської митниці, як молодого спеціаліста на підставі його заяви, направлення на роботу та подання Львівської митниці.
Із інформаційного повідомлення про оперативну ситуацію на території пункту пропуску «Краковець-Корчова» Львівської митниці Державної митної служби України від 10 жовтня 2011 року № 37/30-15424-ЕП, встановлено, що проведено оперативні заходи щодо старшого інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Краковець» Львівської митниці ОСОБА_3 та інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Краковець» Львівської митниці Лакова А. С., у яких виявлено та вилучено грошові кошти, отримані за сприяння у безперешкодному перетині через митний кордон України товарів.
Постановою старшого слідчого відділу з розслідування злочинів щодо корупційних діянь прокуратури Львівської області Семеновича С. від 10 жовтня 2011 року порушено кримінальну справу щодо старшого інспектора митного поста «Краковець» Львівської області та інспектора митного поста «Краковець» Львівської області ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
ОСОБА_1 10 жовтня 2011 року, о 23:45 год затриманий старшим слідчим відділу з розслідувань злочинів щодо корупційних діянь прокуратури Львівської області.
Наказом Державної митної служби України від 10 жовтня 2011 року № 2236-к «Про припинення перебування на державній службі», за порушення Присяги державних службовців, відповідно до пункту 6 частини першої статті 30 Закону України «Про державну службу» припинено з 10 жовтня 2011 року перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на державній службі в митних органах України.
Наказом Державної митної служби України від 10 жовтня 2011 року № 912-к «Про оголошення наказу Державної митної служби» оголошено наказ від 10 жовтня 2011 року № 2236-к «При припинення перебування на державній службі».
Постановою старшого слідчого відділу з розслідувань злочинів щодо корупційних діянь прокуратури Львівської області від 13 жовтня 2011 року щодо ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді застави у розмірі 25 000,00 грн.
Вироком Яворівського районного суду Львівської області від 22 вересня 2020 року у справі № 1329/626/2012 ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року вирок Яворівського районного суду Львівської області від 22 вересня 2020 року у справі № 1329/626/2012 залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2021 року вирок Яворівського районного суду Львівської області від 22 вересня 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Суд встановив, що 01 листопада 2011 року між адвокатом Мацепурою В. С. та ОСОБА_1 було укладений договір № 01/12 про надання правових послуг адвоката.
Відповідно до довідки адвоката Мацепури В. С. від 06 жовтня 2021 року № 104, адвокатом надано, а ОСОБА_1 оплачено правову допомогу на загальну суму 123 482, 00 грн, яка складається з гонорару адвоката у розмірі 95 814, 00 грн, витрат, що пов'язані із поїздками адвоката для участі в судові засідання у м. Яворів Львівської області у розмірі 27 668, 00 грн.
Також на підтвердження понесених витрат на оплату правової допомоги надано: додаток № 1 до договору про надання правових послуг адвоката від 01 листопада 2011 року № 01/12, додаток № 2 до договору про надання правових послуг адвоката від 01 листопада 2011 року № 01/12, акт виконаних робіт від 01 лютого 2012 року № 01/12-01, акт виконаних робіт від 27 листопада 2016 року № 01/12-2-01, акт виконаних робіт 07 квітня 2021 року № 01/12-2-02.
Ці відомості підтверджено матеріалами кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_3 та ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 368 КК України.
На підтвердження витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу до суду, першої інстанції адвокат Мацепура В. С. подав письмові докази: договір про надання правових послуг адвоката від 01 грудня 2011 року № 01/12; додаток від 11 листопада 2021 року № 11/11 до договору про надання правових послуг адвоката від 01 грудня 2011 року № 01/12; акт виконаних робіт від 24 квітня 2024 року № 01/12-11/11-01; акт виконаних робіт від 17 вересня 2024 року № 01/12-11/11-02; рахунок від 16 вересня 2024 року № 01/12-11/11-04; рахунок від 12 листопада 2024 року № 01/12-11/11-06; квитанцію № XE3T-17B0-5K9T-BB9P від 23 листопада 2021 року на суму 5 709,60 грн; квитанцію № 0.0.2437773494.1 від 28 січня 2022 року на суму 8 000,00 грн; платіжне доручення № P24A2770185476D1306 від 24 квітня 2024 року та інформацію з номером посилання № 414513220474 на суму 12 070,32 грн; платіжну інструкцію АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 0.0.3888925186.1 на суму 7 364,38 грн; платіжну інструкцію АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 0.0.3889032452.1 на суму 3 682,19 грн; платіжну інструкцію АТ КБ «ПРИВАТБАНК» № 1.72622565.1. на суму 3 682,19 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявники зазначають неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Касаційні скарги керівника Львівської обласної прокуратури, ДКС України, представника ОСОБА_1 - адвоката Мацепури В. С. не підлягають задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції, додаткове рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Щодо відшкодування моральної шкоди
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
У частинах першій, другій статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) у редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин, підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає в тому числі і у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону у наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п'ята, шоста статті 4 Закону).
Згідно з положеннями статті 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Тлумачення змісту наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення стосунків або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд під час вирішення цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, дійшли правильного висновку про те, що у результаті незаконного перебування під слідством позивачу заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі постановлення виправдувального вироку суду. Факт заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди у цьому випадку презюмується.
Під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди суди врахували обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу під слідством і судом, а саме 113 місяців 27 днів.
Змінюючи розмір морального відшкодування, визначений судом першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд застосував майже троєкратний коефіцієнт, врахувавши, що мінімальний розмір такого відшкодування становить 912 000,00 грн, тому стягнув моральну шкоду у розмірі 1 000 000,00 грн, яка перевищує мінімальний розмір, гарантований законодавцем для компенсації моральної шкоди.
Вказана сума є обґрунтованою компенсацією (справедливою сатисфакцією) ОСОБА_1 за душевні страждання, яких він зазнав у зв'язку з незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, які призвели до значних душевних страждань, погіршення його відносин з оточуючими, порушення нормальних життєвих зв'язків, втрати роботи, відновлення ділової репутації.
Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Мацепури В. С. цих висновків не спростовують.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги керівника Львівської обласної прокуратури у частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди з розміру, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, Верховний Суд наголошує, що при визначенні розміру відшкодування необхідно виходити з розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на момент розгляду справи судом першої інстанції, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування (див. постанову Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21)).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно застосував правило частини третьої статті 13 Закону та визначив розмір відшкодування моральної шкоди із розрахунку мінімальної заробітної плати, який діяв на час розгляду справи судом. Верховний Суд погоджується з такими висновками.
Отже, доводи касаційної скарги керівника Львівської обласної прокуратури в цій частині не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи по суті позовних вимог.
Доводи касаційної скарги керівника Львівської обласної прокуратури у частині відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування статті 13 Закону та частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» спростовуються висновками, викладеними, зокрема у постановах Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 166/789/24 (провадження № 61-14883св24), від 10 березня 2025 року у справі № 613/25/24 (провадження № 61-17404св24).
Так, у постанові № 613/25/24 Верховний Суд зробив висновок: «Отже, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах, а зміни у вказаний Закон не вносилися.
При цьому відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, не є в розумінні статей 56, 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статей 1167, 1176 ЦК України «виплатою», а відтак, підстави для застосування положень частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600,00 грн, відсутні».
Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними. Із цих підстав Верховний Суд відхиляє посилання касаційних скарг на відповідну судову практику Верховного Суду.
При вирішенні спору суди попередніх інстанцій правильно застосували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298-цс18), від 17 січня 2024 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22).
При цьому колегія суддів констатує, що судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою. У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Колегія суддів спростовує доводи ДКС України про те, що вона не може бути відповідачем у цій справі на тій підставі, що не порушувала жодних прав позивача, оскільки належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи державної влади. Такими органами, зокрема, є відповідний орган Казначейської служби (який відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди, у цьому випадку Львівська обласна прокуратура. Про що правильно у своїй постанові констатував суд апеляційної інстанції.
Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в межах кримінального провадження
Право на відшкодування сум, сплачених громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, передбачено пунктом 4 статті 3 Закону.
Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, а тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.
У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) зазначено, що порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення).
Абзацом 3 пункту 10 Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону, відносяться суми, сплачені ним адвокатському об'єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв'язку з поїздками у справі до касаційної інстанції.
Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі, відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.
Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв'язку із наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18).
При цьому передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» суми, сплаченої громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21).
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні позивач надав докази.
Суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився суд апеляційної інстанції виходив із того, що загальна сума доведених та підтверджених позивачем витрат на послуги адвоката під час досудового розслідування та розгляду кримінальної справи у суді становить 123 482,00 грн, яка підлягає відшкодуванню на корись позивача на підставі пункту 4 статті 3 Закону України. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.
Такий правовий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 947/3673/20 (провадження № 61-14285св21), від 27 листопада 2024 року у справі № 522/2524/22 (провадження № 61-3862св24).
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування (див. постанову Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20 (провадження № 61-7077св21) та від 01 травня 2024 року у справі № 461/2033/23 (провадження № 61-17864св23)).
Доводи касаційної скарги керівника Львівської обласної прокуратури про те, що понесення витрат на правову допомогу має бути підтверджено банківськими квитанціями, касовими чеками тощо, колегія суддів до уваги не бере, оскільки підтвердження оплати витрат позивача на праву допомогу довідками адвоката не суперечать положенням пункту 4 статті 3 Закону та вищевикладеним висновкам Верховного Суду.
Щодо інших доводів касаційних скарг
Колегія суддів зазначає, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Висновки у справах, на які міститься посилання у касаційних скаргах керівника Львівської прокуратури, ДКС України, представника ОСОБА_1 - адвоката Мацепури В. С. і у справі, яка переглядається, не є суперечливими. Встановлені судами фактичні обставини є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Слід звернути увагу, що у кожній справі з подібним предметом спору суд виходить із конкретних обставин справи, з урахуванням принципу пропорційності у цивільному судочинстві та дотриманням розумного балансу інтересів сторін.
У касаційній скарзі керівник Львівської обласної прокуратури не навів доводів про свою незгоду з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених у суді першої інстанції, та не зазначив жодної підстави касаційного оскарження судових рішень у частині цих висновків, а суд касаційної інстанції обмежений доводами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Інші доводи касаційної скарги також не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки ці доводи не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Таким чином, доводи заявників, що стали підставою для відкриття касаційних проваджень, не знайшли свого підтвердження.
Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявниками у касаційних скаргах, які стали підставою для відкриття касаційних проваджень; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незмінній апеляційним судом частині, додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги керівника Львівської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України, представника ОСОБА_1 - адвоката Мацепури Валерія Степановича залишити без задоволення.
Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 18 вересня 2024 року, додаткове рішення Яворівського районного суду Львівської області від 25 листопада 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду від 10 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник
Ю. В. Черняк