08 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 754/5506/25
провадження № 61-14785ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя - доповідач), Сакари Н. Ю., Ступак О. В.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Багінський Андрій Михайлович, на ухвалу Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення нікчемності правочину (заповіту) та скасування запису про реєстрацію в спадковому реєстрі,
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просила визнати заповіт від 21 липня 2015 року таким, що складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, нікчемним та застосувати наслідки нікчемного правочину шляхом виключення із спадкового реєстру відомостей про реєстрацію заповіту від 21 липня 2015 року, який був засвідчений нотаріусом п'ятнадцятої державної нотаріальної контори у м. Києві Демчик В. В.
В процесі розгляду справи представник ОСОБА_2 - адвокат Гудзера Т. С. подав клопотання про забезпечення судових витрат у справі в порядку статті 135 ЦПК України, в якому просив зобов'язати ОСОБА_1 внести на депозитний рахунок Деснянського районного суду м. Києва
41 200, 00 грн, тобто суму яку відповідач має сплатити згідно договору про надання правничої допомоги № 27 від 12 травня 2025 року (з метою забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу).
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2025 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Гудзери Т. С. про забезпечення судових витрат на професійну правничу допомогу у вказаній справі задоволено.
У жовтні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат
Багінський А. М. подав апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції від 15 жовтня 2025 року у справі № 754/5506/25.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Багінського А. М. на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 15 жовтня 2025 року повернуто особі, що її подала з підстав передбачених пунктом 4 частини п'ятої 5 статті 357 ЦПК.
Повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції зазначив, що ухвала про забезпечення судових витрат відсутня у переліку ухвал зазначених
у частині першій статті 353 ЦПК України, а тому не підлягає окремому апеляційному оскарженню від рішення суду по суті спору.
25 листопада 2025 року через підсистему Електронний суд представник ОСОБА_1 - адвокат Багінський А. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2025 року, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до апеляційного суду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права та недотримано норми процесуального права при вирішенні питання про повернення апеляційної скарги.
Частиною першою статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з урахуванням такого.
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
У частині першій статті 353 ЦПК України передбачений перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
Ухвала суду першої інстанції про забезпечення судових витрат у цьому переліку відсутня.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Водночас, відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України, законодавцем передбачено право особи викласти заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, які включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року
у справі № 757/47946/19-ц (провадження № 14-37цс23) зазначено, що для правильної оцінки ухвали місцевого суду як такої, що підлягає або не підлягає самостійному апеляційному оскарженню, потрібно встановити, чи перешкоджає така ухвала подальшому провадженню у справі та/або чи має особа, яка подає апеляційну скаргу, можливість відновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.
У постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 509/2803/19 вирішуючи питання щодо можливості оскарження ухвали суду першої інстанції про забезпечення судових витрат, суд дійшов висновку, що у частині першій статті 353 ЦПК України наведено перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
У цьому переліку така ухвала як ухвала про забезпечення судових витрат відсутня. При цьому суд апеляційної інстанції помилково вказував на можливість оскарження цієї ухвали відповідно до пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України, оскільки в указаній нормі передбачена можливість оскарження ухвали суду першої інстанції про визначення розміру судових витрат, а не про їх забезпечення. Отже, ухвала суду першої інстанції про забезпечення судових витрат не могла бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду щодо суті спору й окремо від цього рішення. Оскарження такої ухвали в апеляційному порядку можливе разом
з рішенням суду щодо суті спору.
Аналогійний висновок викладений у постановах Верховного Суду
від 17 серпня 2021 року у справі № 646/327/18, від 15 березня 2023 року
у справі № 490/10490/19.
Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у пункті 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.
Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких ухвал місцевого суду взагалі, їх право лише відтерміновується до винесення остаточного рішення у справі.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17.
З огляду на наведене, обґрунтованим є висновок апеляційного суду про те, що ухвала про забезпечення судових витрат на професійну правничу допомогу
у справі не підлягає апеляційному оскарженню окремо від рішення суду,
а належним способом забезпечення права особи на апеляційне оскарження зазначеної ухвали є включення заперечень щодо цієї ухвали до апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції по суті пред'явленого позову.
Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, який встановивши, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення судових витрат відсутня у переліку, визначеному частиною першою
статті 353 ЦПК України, тому оскарженню окремо від рішення суду не підлягає, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення апеляційної скарги.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення питання про повернення апеляційної скарги особі, яка її подала.
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але
й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ,
від 21 жовтня 2010 року).
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судом апеляційної інстанції норм права при вирішенні питання про повернення апеляційної скарги є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 352, 353, 357, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Багінський Андрій Михайлович, на ухвалу Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення нікчемності правочину (заповіту) та скасування запису про реєстрацію в спадковому реєстрі.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
О. В. Ступак