26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 638/2527/24
провадження № 61-7282св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 травня 2024 року у складі судді Агапова Р. О. та постанову Харківського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року у складі колегії суддів Яцини В. Б., Мальованого Ю. М., Тичкової О. Ю.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав.
Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який не зареєстрований, але постійно мешкає з позивачем у квартирі АДРЕСА_1 .
Позивач також зазначає, що звертався до органів Державної реєстрації актів цивільного стану (далі - ДРАЦС) щодо зміни прізвища сина « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 », і відповідні зміни було внесено до ДРАЦС.
У 2016 році, коли сину було півтора роки, ОСОБА_2 припинила сумісне проживання з ОСОБА_1 , залишила сина йому і виїхала в невідомому напрямку. На час зверненя ОСОБА_2 мешкає в Києві, але її адреса чи місце роботи позивачеві невідомі.
ОСОБА_2 не займається утриманням та вихованням сина, дитина її не цікавить.
У 2022 році Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради вже проводила перевірку стану виконання батьківських обов'язків відповідачкою. Син навіть не знає ОСОБА_2 , не сприймає її як матір.
Позивач посилається на те, що особисто займається вихованням та утриманням сина.
З урахуванням вказаного ОСОБА_1 просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Дзержинський районний суд м. Харкова рішенням від 08 травня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив, попередив ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.
Судове рішення мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами свідомого, умисного ухилення відповідачкою від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини і, як наслідок, немає необхідності застосовувати до відповідачки крайній захід впливу у вигляді позбавлення батьківських прав. Тому місцевий суд вважав, що підстав для задоволення позовних вимог немає.
Харківський апеляційний суд постановою від 24 квітня 2025 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 травня 2024 року залишив без змін.
Апеляційний суд, погодившись із висновками місцевого суду, зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_2 , оскільки позивач не надав доказів щодо мотивів подання відповідачкою такої заяви.
Суди також не взяли до уваги висновок органу опіки і піклування, оскільки той має лише рекомендаційний характер та не містить відомостей про особу відповідачки та оцінки мотивів її ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, яка подана у червні 2025 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив:
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 8918сво23), постановах Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24 (провадження № 61-17253св24), від 07 травня 2025 року у справі № 641/6927/21 (провадження № 61-803 св25), від 07 травня 2025 року у справі № 295/2520/23 (провадження № 61-15715св24);
пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме вказує, що суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що:
суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги висновок Служби у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 10 квітня 2024 року № 169 про доцільність позбавлення батьківських прав;
суди залишили поза увагою нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 від 14 листопада 2023 року про те, що вона з усвідомленої згоди не заперечує про позбавлення її батьківських прав;
апеляційний суд не розглянув належним чином лист Служби у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 29 липня 2024 року № 637/0/202/24 на адвокатський запит Швеця С. щодо надання інформації за зверненням ОСОБА_1 з питання неналежного виконання ОСОБА_2 батьківських обов'язків стосовно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
суд апеляційної інстанції не взяв до уваги наявність кримінальних справ щодо ОСОБА_2 ,її наркотичну залежність, факти позбавлення її батьківських прав стосовно інших її дітей, необґрунтовано посилаючись на несвоєчасне подання доказів до суду першої інстанції, оскільки такі відомості є у вільному доступі;
суди не взяли до уваги, що у разі повернення дитини до матері існує реальна загроза її життю та здоров'ю;
суди не взяли до уваги, що ОСОБА_2 свідомо залишила дитину півторарічного віку, з якою відтоді не бачилась, дитина матері не знає, ОСОБА_2 не цікавилась життям сина та, відмовившись від нього, свідомо нехтувала своїми батьківськими обов'язками, що є достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надійшло.
Фактичні обставини справи, що встановили суди
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 26 квітня 2014 року серії НОМЕР_1 .
Відповідно до висновку Служби у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської радивід 10 квітня 2024 року № 169 малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 , де створені умови для проживання дитини.
Згідно з інформацією Комунального закладу «Дошкільний навчальний заклад (ясла - садок) № 354 комбінованого типу Харківської міської ради» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідував заклад з 27 листопада 2017 року до 31 серпня 2019 року, проживає з батьком ОСОБА_1 та бабою ОСОБА_6 . Мати дитини ОСОБА_2 жодного разу до садку не приходила, дитиною не цікавилась, з вихователем не спілкувалась. Дитина ніколи не згадувала про неї.
Відповідно до довідки, виданої Харківською загальноосвітньою школою І-III ступенів № 51 Харківської міської ради Харківської області ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчається у закладі з першого класу. Батько ОСОБА_1 протягом всього навчання дитини регулярно відвідує школу, цікавиться навчанням сина, відповідально ставиться до його виховання, підтримує постійний контакт із класним керівником, відвідує батьківські збори, бере активну участь у житті класу, завжди допомагає вчителям та батькам класу. Мати ОСОБА_2 дитину до школи не приводить, батьківські збори не відвідує, не цікавиться навчанням сина. На зв'язок жодного разу не виходила. Класний керівник матері ніколи не бачила.
Згідно з інформацією Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка № 4» Харківської міської ради ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває під наглядом фахівців поліклініки з 24 жовтня 2015 року. До лікаря-педіатра хлопчик звертається у супроводі батька, рекомендації лікаря-педіатра щодо збереження життя та здоров'я малолітнього сина батько виконує.
Мати дитини ОСОБА_2 у нотаріально засвідченій заяві від 14 листопада 2023 року не заперечує проти позбавлення її батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розглянуто на засіданні Комісії з питань захисту прав дитини Виконавчого комітету Харківської міської ради на підставі наявних документів.
Служба у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради вважає доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.
Мотиви, яким керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
У частині першій статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені у частині першій статті 164 СК України.
У зазначеній нормі визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звертаючись до суду з позовними вимогами про позбавлення батьківських прав, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав послався на те, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків, не цікавиться життям дитини, не займається її вихованням, не забезпечує матеріально.
Вирішуючи спір по суті, суди вважали, що позивач не довів обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків. Вважали, що та обставина, що відповідачка проживає окремо, не є безумовним свідченням небажання матері дитини брати участь у її утриманні і вихованні, тобто не є свідомим, умисним нехтуванням матір'ю своїми обов'язками.
Апеляційний суд також зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_2 , оскільки позивач не надав доказів щодо мотивів подання відповідачкою такої заяви.
Суди також не взяли до уваги висновок органу опіки і піклування, оскільки той має лише рекомендаційний характер та не містить відомостей про особу відповідачки та оцінки мотивів її ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Верховний Суд не погоджується з наведеними висновками судів з огляду на таке.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками (постанова Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19).
Перевіряючи доводи заявника, викладені у касаційній скарзі, Верховний Суд керується таким.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Суди не звернули уваги, що питання сімейних відносин у такому чутливому питанні має ґрунтуватися не лише на оцінці особистості заявника, а й на оцінці особистості відповідача та його поведінці як процесуальній, так і позапроцесуальній.
У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04, пункти 57, 58) ЄСПЛ зазначив, що факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг вказувати на його інтерес до дитини.
Верховний Суд зазначає, що факт небажання брати участь у житті дитини може підтверджуватися не лише активними діями одного з батьків, зокрема шляхом безпосередньо усного волевиявлення в органі опіки і піклування або суді, чи подання відповідних процесуальних заяв до суду, чи іншої активної форми висловлення позиції, але і пасивною апатичною поведінкою, яка може проявлятися у відсутності заперечень проти позбавлення прав, відсутності спроб налагодження зв'язків з дитиною, невчинення процесуальних дій щодо висловлення своєї незгоди із таким крайнім заходом вирішення сімейних питань (безпідставна неявка в судові засідання, неподання відзиву, заперечень, клопотань).
Фактично сама собою відсутність бажання одного з батьків брати участь у житті, вихованні дитини, її утриманні і проявляється у пасивній поведінці цієї особи, яка за наявності належних обґрунтувань позивача та органу опіки і піклування щодо умисності такої поведінки має спростувати свою пасивність стосовно дитини або достатньо мотивувати, що ця пасивність не є наслідком свідомого ухилення від виконання батьківських обов'язків.
Колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні відзиви відповідачки чи будь-які заперечення стосовно позбавлення її батьківських прав.
Особисто участі у розгляді справи у судах першої та апеляційної інстанцій відповідачка також не брала.
Водночас матеріали справи містять нотаріально посвідчену заяву від 14 листопада 2023 року, у якій ОСОБА_2 не заперечила проти позбавлення її батьківських прав (а. с. 13).
Крім того, матеріали справи містять висновок Служби у справах дітей по Шевченківському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 10 квітня 2024 року № 169 про доцільність позбавлення батьківських прав, довідки із закладів дошкільної та шкільної освіти, де навчається малолітній ОСОБА_3 , медичні документи, що містять інформацію про те, що його мати весь цей час взагалі не цікавиться життям дитини, не бере участі у її вихованні.
Водночас суди не взяли до уваги вказаний висновок органу опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав, пославшись лише на те, що він має рекомендаційний характер та складений без участі відповідачки, не містить інформації, яка об'єктивно характеризує її як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, а також не містить оцінки можливим причинам ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов'язків.
Нотаріальне посвідчене волевиявлення ОСОБА_2 суди також не взяли до уваги, посилаючись на відсутність мотивів її згоди на позбавлення батьківських прав.
Верховний Суд зазначає, що висновок органу опіки і піклування містить відомості про те, що лише батько належно виконує свої батьківські обов'язки стосовно малолітнього сина, тоді як мати не здійснює жодних таких дій.
Зокрема, нотаріально посвідчена добровільна згода ОСОБА_2 із позбавленням її батьківських прав підтверджує свідому відмову матері від батьківства.
За загальним правилом доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.
Водночас, якщо з моменту проживання дитини з одним із батьків пройшов значний період часу, інтереси дитини в такому разі можуть превалювати над інтересом того з батьків, який бажає відновити сімейні відносини зі своєю дитиною (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 147/277/24, на яку посилається заявник у касаційній скарзі).
У справі, що переглядається, позивач навів достатньо обставин, які підтверджені належними доказами, що підлягають оцінці судами, керуючись якнайкращими інтересами малолітньої дитини.
Проте суди в контексті обставин справи не надали належної правової оцінки нотаріально засвідченій заяві ОСОБА_2 на предмет свідомого ухилення матері від виконання обов'язку з виховання дитини, що відповідно до частини другої статті 164 СК України може бути підставою для позбавлення її батьківських прав. Не урахували при цьому обставини того, що мати покинула дитину півторарічного віку, та наразі ні мати, ні дитина не знають один одного.
У статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Порядок ведення Реєстру затверджується Вищою радою правосуддя.
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Суди не взяли до уваги, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень:
у цивільній справі № 638/18953/16-ц встановлено, що рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2008 року у справі № 2-6075/08 ОСОБА_2 позбавлена батьківських прав стосовно своїх дітей ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , щодо яких надалі було встановлено опіку інших осіб;
у кримінальній справі № 638/15719/19 встановлено, що ОСОБА_2 була засуджена вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2020 року до двох років обмеження волі, звільнена від відбування покарання з іспитовим строком в один рік;
у кримінальній справі № 619/6717/24 кримінальне провадження щодо діяння ОСОБА_2 , яке органом досудового розслідування кваліфіковано за частиною четвертою статті 185 КК України (таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану), було закрито у зв'язку з втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння;
у справі про адміністративне правопорушення № 638/6383/17 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП, за ухилення від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання малолітнього ОСОБА_10 (іншого сина відповідачки);
Дзержинський районний суд м. Харкова заочним рішенням від 22 січня 2018 року у справі 638/10319/17 позбавив ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітнього ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є сьомою дитиною ОСОБА_2 ; малолітнього ОСОБА_10 усиновлено іншими особами (рішення у справі № 638/9156/18);
Дзержинський районний суд м. Харкова вироком від 03 червня 2009 року у справі № 5-298/10 визнав ОСОБА_2 винною у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 309 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту), та призначив покарання у вигляді одного року позбавлення волі із встановленням випробувального строку терміном в один рік;
Московський районний суд м. Харкова вироком від 27 червня 2013 року визнав ОСОБА_2 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 185 КК України (таємне викрадення чужого майна (крадіжка), та призначив їй покарання у вигляді одного року позбавлення волі, звільнено від відбування покарання з випробуванням строком на один рік.
у справі № 638/15219/23 (провадження № 2-н/638/1725/23) згідно із судовим наказом Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2023 року стягнено аліменти з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 18 жовтня 2023 року та до досягнення дитиною повноліття. Суди не перевірили наявність / відсутність заборгованості, що може додатково свідчити про свідому байдужість матері до її дитини.
З наведеного убачається, що і суд першої інстанції, і суд апеляційної інстанції не були позбавлені можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, зокрема судові рішення, які набрали законної сили та були чинними на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, у справах, що наведено вище, оскільки характер спірних правовідносин є досить чутливим.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 752/8103/13-ц (провадження № 61-6892св23).
Посилаючись лише на те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, та що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, суди в оскаржуваних судових рішеннях не оцінили наведені судові справи, зокрема у частині виконання обов'язків відповідачки як матері, які можуть дати вичерпні відповіді щодо характеристики ОСОБА_2 у цій справі, її ймовірних мотивів, та фактично поклали недосяжний тягар доказування на позивача.
Верховний Суд у постанові від 07 травня 2025 року у справі № 641/6927/21 (провадження № 61-803 св25), на яку посилається заявник, зазначив, що в оцінці обставин справи суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення.
Відмовляючи у позові, суди першої та апеляційної інстанцій вказаного не урахували, не перевірили, чи відповідає інтересам дитини таке рішення, зокрема і суд першої інстанції, попередивши відповідачку про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, при цьому не надав обґрунтованих відповідей щодо перспективи зміни поведінки відповідачкою, яка свідомо погоджується із позбавленням її батьківських прав щодо її дитини.
Суди не звернули уваги на те, що дитина є суб'єктом права і незважаючи на незначний вік, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).
ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»
(заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.
Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).
Думка дитини може бути висловлена у письмових доказах (висновках органів опіки та піклування, спеціалістів тощо); електронних доказах (відео-, аудіоматеріалах); висновках психологічної експертизи; показаннях самої дитини, присутньої в залі судового засідання або з використанням режиму відеоконференції.
Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).
Суди у справі, що переглядається, не з'ясували думку малолітнього ОСОБА_3 , якому на час звернення з позовом було майже десять років. Отже, не у повному обсязі з'ясували обставини справи у їх сукупності та без урахування якнайкращих інтересів дитини та її думки.
Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, суди належно не встановили, чи забезпечить дотримання найкращих інтересів дитини таке рішення суду; які саме дії вчиняла відповідачка для здійснення своїх батьківських прав та обов'язків; наявності / відсутності у відповідачки справжнього та належного інтересу до власної малолітньої дитини з огляду на її свідому відмову; чи є підстави, вважати, що вона змінить свою поведінку стосовно дитини з урахуванням всіх обставин цієї справи та обставин, встановлених у інших судових рішеннях щодо ОСОБА_2 .
У висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень зазначено, що мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення. Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). Коли проміжні рішення стосуються індивідуальних свобод (наприклад, дозвіл на арешт) або можуть вплинути на права осіб чи на їхнє майно (наприклад, тимчасова опіка над дитиною або превентивне накладення арешту на нерухоме майно чи на банківські рахунки), потрібен належний виклад мотивів подібного рішення. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги (пункти 34, 38).
З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що суди не дотрималися вимог щодо всебічності, повноти та об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів, поверхово дослідили матеріали справи та не виклали достатніх аргументів, що заважає Верховному Суду належно оцінити правильність застосування судами норм матеріального права під час ухвалення оскаржуваних рішень.
Отже, суди не встановили усіх обставин справи та не надали вичерпних відповідей на аргументи позивача, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
З урахуванням доводів касаційної скарги оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (постанова Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18)).
З урахуванням висновку щодо часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 травня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік