27 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 758/5829/24
провадження № 61-9917св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2025 року у складі колегії суддів Желепи О. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення розміру аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/10 частки заробітку (доходу) відповідача щомісяця до досягнення сином повноліття.
Позов мотивовано тим, що відповідно до рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2016 року розірвано шлюб між ним та відповідачкою.
Від шлюбу вони мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до рішення Подільського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року з нього стягнено аліменти на утримання обох дітей у розмірі 1/2 частини його заробітку.
Позивач сплатив ОСОБА_2 аліменти на утримання обох дітей за 2022 рік у розмірі 442 641,28 грн, за 2023 рік - 428 024,32 грн, за чотири місяці 2024 року - 213 269,10 грн.
ІНФОРМАЦІЯ_3 його старший син досяг повноліття, у зв'язку з чим, виникла необхідність у визначенні розміру аліментів на молодшого сина відповідно до частини 3 статті 183 СК України.
Водночас посилається на те, що у нього змінився сімейний та матеріальний стан.
Так, від фактичного шлюбу зі ОСОБА_5 він має доньку - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
ОСОБА_5 перебуває у відпустці по догляду за дитиною без збереження грошового забезпечення з 30 квітня 2021 року до 30 липня 2024 року.
Таким чином на його утриманні, крім неповнолітнього сина ОСОБА_7 , знаходиться ще неповнолітня донька ОСОБА_8 та непрацююча дружина.
Витрати на утримання дитини повинні нести обоє батьків, дохід ОСОБА_2 приблизно становить 50 000,00 грн на місяць.
Повідомив, що у провадженні Подільського районного суду міста Києва знаходиться справа № 758/518/24 за позовом ОСОБА_2 до позивача про стягнення аліментів на старшого сина, який досяг повноліття та продовжує навчатися, на час навчання.
Розмір аліментів на неповнолітнього сина ОСОБА_7 становить 26 472,82 грн, тоді як частина його заробітку на дочку ОСОБА_9 становить 17 772,42 грн, що погіршує матеріальне становище дочки порівняно із сином.
Також зазначив, що інших доходів, ніж грошове забезпечення за місцем роботи він не має. Водночас несе додаткові витрати на оренду житла у розмірі 10 000,00 грн, оплату за навчання дочки у закладі дошкільної освіти - 10 000,00 грн, лікування у стоматолога щодо протезування зубів - 116 000,00 грн (сума не остаточна, лікування триває).
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив визначити розмір аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/10 частки його заробітку (доходу) щомісяця до досягнення сином повноліття.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Подільський районний суд міста Києва ухвалою від 02 липня 2024 року справу № 758/5829/24 призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Подільський районний суд міста Києва рішенням від 04 квітня 2025 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав суду достатніх доказів на підтвердження погіршення його матеріального стану. У свою чергу зменшення розміру аліментів, у зв'язку з тим, що позивач має на утриманні дитину, яка народилась в іншому шлюбі, та дружину, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною, без доведення погіршення його майнового становища, не буде спрямовано на належне забезпечення прав дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та суперечитиме його інтересам.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, що мають значення, висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи та неправильно застосовано норми матеріального права.
Київський апеляційний суд постановою від 15 липня 2025 року рішення Подільського районного суду міста Києва від 04 квітня 2025 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Змінив розмір аліментів, визначений рішенням Подільського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року у справі № 758/12272/16-ц, що стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання синів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/2 частки з усіх видів його доходів щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, визначив розмір аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частки усіх видів його заробітку (доходу), щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати набрання рішенням законної сили та до досягнення дитиною повноліття.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Апеляційний суд керувався тим, що у позивача на утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей та повнолітній син, а у відповідачки двоє дітей, один повнолітній син та один неповнолітній. Після досягнення повноліття старшим сином з позивача на неповнолітнього сина стягуються аліменти в розмірі 1/4 частини його доходів та на повнолітнього сина стягнено 1/6 частину доходів, таким чином разом відповідачка отримуватиме 42 % доходу позивача. При цьому на новонароджену дитину та позивача залишається 58 %. З урахуванням доходу відповідачки, яка також має обов'язок забезпечувати своїх дітей, новонароджена дитина позивача перебуватиме в гіршому фінансовому забезпеченні від батька ніж діти від першого шлюбу, один з яких є повнолітнім.
Апеляційний суд урахував, що за чотири місяці 2024 року позивач сплатив 213 269,10 грн аліментів на двох дітей. У судовому засіданні відповідачка пояснила, що вона отримує на утримання неповнолітнього сина близько 24 000,00 грн на місяць, дохід позивача становить близько 106 000,00 грн на місяць. У разі зменшення аліментів до 1/6 частини відповідачка на неповнолітнього сина буде отримувати 17 000,00 грн, з огляду на рівність обов'язку батьків, апеляційний суд вважав, що це повністю забезпечить права неповнолітньої дитини на гармонійний розвиток, і таке зменшення аліментів буде відповідати засадам розумності та справедливості, та забезпечить рівні права усіх дітей позивача.
Колегія суддів вважала, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, неправильно застосував положення статті 192 СК України, що призвело до неправильного висновку про відсутність підстав для зменшення розміру аліментів у цій справі.
Установивши, що змінився сімейний стан ОСОБА_1 , а саме народилася іще одна дитина, яка перебуває на утриманні батька на рівні із спільними з відповідачкою дітьми, та враховуючи, що з такою зміною змінився і майновий стан відповідача, апеляційний суд дійшов висновку про те, що ці обставини є достатньою підставою для зменшення розміру стягуваних із нього аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина з 1/4 до 1/6 частини заробітку, а в решті позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2025 року, ОСОБА_2 просить постанову апеляційного суду скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень відповідачка посилається на:
пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку), а саме апеляційний суд не урахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 760/9783/18-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19, від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20, від 03 липня 2024 року у справі № 552/2073/23, що зміна сімейного стану позивача, зокрема народження другої дитини від іншого шлюбу, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів;
пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини третьої статті 183 СК України у подібних правовідносинах.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції взяв до уваги недопустимий доказ, а саме довідку про доходи позивача за чотири місяці 2024 року.
Апеляційний суд не встановив, яка норма права підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, та, безпідставно відхилив доводи відповідачки щодо відсутності підстав для застосування статті 192 СК України.
Апеляційний суд неправильно застосував частину третю статті 183 СК України.
Позивач не платить аліменти на повнолітнього сина, який продовжує навчатися, а рішення про стягнення таких аліментів з позивача у справі № 758/5182/24 ще не набрало законної сили.
Суд першої інстанції помилково розглянув справу у порядку спрощеного провадження, на що не звернув уваги апеляційний суд.
Касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значення для ОСОБА_2 .
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2025 року, ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень позивач посилається на:
пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини третьої статті 183 СК України у подібних правовідносинах.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що не враховано матеріальне становище позивача, наявність на його утриманні дружини, що перебуває у відпустці по догляду за дитиною.
Апеляційний суд, погодившись із наведеним позивачем розміром грошового забезпечення відповідачки, не встановив, яке саме матеріальне забезпечення має ОСОБА_2 .
Доводи інших учасників справи
У жовтні 2025 року від ОСОБА_2 на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому викладено заперечення на доводи його касаційної скарги, які відповідачка вважає необґрунтованими та безпідставними, просить відмовити в її задоволенні, постанову апеляційного суду скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
За змістом доводи відзиву відповідають доводам касаційної скарги ОСОБА_2 .
Фактичні обставини справи, що встановили суди
Відповідно до рішення Подільського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено, стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання синів: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/2 частки з усіх видів його доходів щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 04 жовтня 2016 року до досягнення дітьми повноліття.
На час звернення з позовом розмір аліментів на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням досягнення повноліття ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , становлять 1/4 частки заробітку (доходу) ОСОБА_1 .
Фактично позивач просить зменшити розмір аліментів, визначений рішенням Подільського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року.
Подільський районний суд міста Києва рішенням у справі № 758/5182/24 стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина, що продовжує навчатися, у розмірі 1/6 частини заробітку.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку (частина перша статті 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
У частині першій статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Під час розгляду справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів суд може змінити розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20, від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22, від 30 березня 2023 року у справі № 509/5304/20, від 14 червня 2023 року у справі № 758/8284/21.
Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття (частина третя статті 183 СК України).
Звертаючись до суду з позовом про визначення розміру аліментів шляхом їх зменшення, позивач посилався на те, що з нього стягуються аліменти на двох спільних з відповідачкою дітей, які він сплачує у розмірі 1/2 частини його заробітку, водночас старший син ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_3 досяг повноліття, тобто на неповнолітнього сина ОСОБА_7 з позивача стягуються аліменти у розмірі 1/4 частини його заробітку, які, на переконання ОСОБА_1 , підлягають зменшенню.
Підставами для зменшення розміру аліментів на неповнолітнього сина ОСОБА_1 заначив народження у нього у інших фактичних шлюбних стосунках ІНФОРМАЦІЯ_5 дочки ОСОБА_12 , погіршення його майнового стану з огляду на утримання дочки ОСОБА_12 , зокрема оплату за її навчання у закладі дошкільної освіти, утримання непрацюючої дружини, додаткові витрати на оренду житла, лікування позивача, яке триває.
Суд першої інстанції, відмовивши у позові, вважав, що докази на підтвердження вказаних обставин не є достатніми для підтвердження погіршення матеріального стану позивача, а перебування на утриманні позивача дитини, яка народилась в іншому шлюбі, та дружини, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною, без доведення погіршення його майнового становища, не буде спрямовано на належне забезпечення прав неповнолітнього ОСОБА_7 .
Апеляційний суд, задовольнивши позов частково шляхом зменшення розміру частки заробітку, який стягується з позивача на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_7 , з 1/4 до 1/6, урахував, що змінився сімейний стан ОСОБА_1 , а саме народилася ще одна дитина, яка перебуває на утриманні батька на рівні із спільними з відповідачкою дітьми. Вважав, що з такою зміною сімейного стану змінився і майновий стан відповідача, та, оцінивши докази, надані сторонами, виснував, що вказані обставини є достатньою підставою для зменшення розміру стягуваних із позивача аліментів на користь відповідачки на утримання неповнолітнього сина з 1/4 до 1/6 частини його заробітку.
У касаційній скарзі відповідачка посилається на не, що апеляційний суд неправильно визначив норму права, що підлягає застосуванню та не застосував висновки Верховного Суду про те, що зміна сімейного стану позивача, зокрема народження другої дитини від іншого шлюбу, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.
Верховний Суд не бере до уваги вказані доводи касаційної скарги ОСОБА_2 з огляду на таке.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу.
Від підстав позову потрібно відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Такий підхід є сталим та знайшов відображення, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження №12-15гс19) від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), від 22 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21), від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23), від 16 квітня 2025 року у справі № 924/971/23 (провадження № 12-25гс24).
Принцип jura novit curia («суд знає закони»), зокрема, полягає у тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum dabo tibi ius).
Неправильна або неповна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Тобто суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
У зв'язку із цим відсутність посилання позивача у позовній заяві на статтю 192 СК України не є підставою для відмови в задоволенні пред'явленого позову, оскільки під час вирішення справи суд враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог.
Тож для суду під час визначення меж судового розгляду є визначальними фактичні підстави позову, наведені у поданій позивачем позовній заяві, а саме посилання на наявність обставин для зменшення розміру аліментів на неповнолітнього сина ОСОБА_7 з 1/4 до 1/10 частини заробітку позивача. Суд у його процесуальній діяльності не обмежується визначеними позивачем правовими підставами позову, оскільки саме суд, керуючись принципом jura novit curia (суд знає закони), зобов'язаний здійснити правову кваліфікацію обставин справи під час вирішення спору.
У статті 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Отже, апеляційний суд правильно встановив, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню, зокрема і стаття 192 СК України, оскільки стаття 183 СК України регулює питання визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, а не порядок зменшення такого розміру щодо визначеної іншим судовим рішенням частки, яка припадає на неповнолітню іншу дитину після досягнення повноліття старшою дитиною.
Верховний Суд зазначає, що аналіз статті 192 СК України дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.
При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і зміни сімейного, і зміни матеріального стану. Однак, зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22 (провадження № 61-7814св22), від 10 жовтня 2023 року у справі № 682/2454/22 (провадження № 61-10748св23), від 27 листопада 2024 року у справі № 613/1404/23 (провадження № 61-7443св24), від 08 січня 2025 року у справі № 567/1462/23 (провадження № 61-6943св24).
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції за вказаних обставин справи, установивши зміну сімейного стану ОСОБА_1 , зокрема народження ще однієї дитини, яка перебуває на утриманні батька на рівні із спільними з відповідачкою дітьми, наявність судових рішень у справі № 758/5182/24 (за позовом відповідачки до позивача про стягнення аліментів на повнолітнього сина ОСОБА_11 , що продовжує навчатися, у частці від заробіткуу розмірі 1/6 від заробітку позивача), дійшов обґрунтованого висновку про те, що є підстави для зменшення розміру стягуваних із нього аліментів на користь відповідачки з 1/4 на 1/6 частину.
У касаційній скарзі відповідачка посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах її касаційної скарги.
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним та об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
У постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 760/9783/18-ц касаційний суд не викладав висновків про те, що зміна сімейного стану позивача не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів, та будь-яких інших висновків по суті спору, а направив справу на новий розгляд, оскільки апеляційний суд не міг розглянути цей спір у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи.
У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 565/2071/19 викладено висновок, що зміна сімейного стану є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів. Водночас зазначено, що зміна сімейного стану позивача, а саме народження ще однієї дитини, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів, оскільки суди встановили збільшення доходів позивача. Крім того, касаційний суд зазначив, що батьки не мають компенсувати зменшення розміру аліментів за рахунок збільшення утримання однієї дитини порівняно з іншою.
У постановах Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 715/2073/20, від 03 липня 2024 року у справі № 552/2073/23 з урахуванням фактичних обставин кожної справи викладено висновок що зміна сімейного стану позивача, а саме народження ще однієї дитини, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів.
У справі, що переглядається, встановлено, що народження у позивача ще однієї дитини в інших шлюбних відносинах вплинуло на майновий стан позивача та ураховано інтереси цієї дитини, яка не може бути у гіршому становищі, ніж інші діти позивача, які знаходяться на його утриманні, тому вказані висновки Верховного Суду не суперечать висновкам апеляційного суду.
Заявники у касаційних скаргах як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилаються на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень частини третьої статті 183 СК України у подібних правовідносинах.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Верховний Суд зазначає, що застосування частини третьої статті 183 СК України разом із статтею 192 СК України не виключається, оскільки, звертаючись з позовом на підставі обставини, передбаченої частиною третьою статті 183 СК України (досягнення повноліття найстаршою дитиною з дітей, на утримання яких стягуються аліменти), позивач як платник аліментів на дітей заявляє вимогу про зменшення тієї рівної частки, що припадає на його неповнолітнього сина після досягнення повноліття старшим сином, а саме з 1/4 (визначено рішенням Подільського районного суду міста Києва від 21 липня 2017 року) до 1/10 частини його заробітку.
Крім того, під час розгляду позовів, заявлених з підстав зменшення раніше встановленого розміру аліментів, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах від 30 червня 2020 року, у справі № 343/945/19 (провадження № 61-2057св20), від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19 (провадження № 61-18145св20), від 23 травня 2022 року у справі № 752/26176/18 (провадження № 61-16697св21), від 10 жовтня 2023 року у справі № 682/2454/22 (провадження № 61-10748св23), від 19 червня 2024 року у справі № 686/22677/23 (провадження № 61-5022св24) та інших.
Отже, з урахуванням наведеного зазначені доводи заявників відхиляються касаційним судом з огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи, та було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання.
Посилання відповідачки на недопустимість довідки про доходи позивача, зокрема за чотири місяці 2024 року, з огляду на те, що вона стосується періоду до набуття старшим сином сторін повноліття, зводиться до неправильного тлумачення норм права, оскільки розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом.
Так, допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв'язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми (постанова Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року у справі № 991/366/22 (провадження № 61-12631св22)).
Оскільки заявниця не посилається на обставини порушення норм закону під час отримання вказаної довідки про доходи позивача, то доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Доводи касаційної скарги відповідачки про те, що суд першої інстанції помилково розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 абзацу першого частини четвертої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема малозначних справ.
Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
Оскільки у справі, що переглядається, позов заявлено щодо визначення розміру аліментів у меншому розмірі, ніж визначено раніше судовим рішенням, отже, справа є малозначною і підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.
Крім того, розгляд цієї справи у спрощеному позовному провадженні не призвів до неможливості встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та не перешкодив відповідачці у ефективному доступі до суду.
Так у суді першої інстанції ОСОБА_2 зверталася з численними клопотаннями (а. с. 30 а, 64-66, 76, 80-83), подала відзив (а. с. 85-90) та додаткові пояснення (а. с.183-186), надала суду докази (а. с. 91-149) та була активним учасником судового процесу, зокрема шляхом участі у судових засіданнях безпосередньо (а. с. 192) або через адвоката (а. с. 162, 192).
Інші доводи заявників за своїм характером фактично зводяться до незгоди із наданою апеляційним судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.
У касаційних скаргах ОСОБА_1 і ОСОБА_2 просили розглядати справу за їх участі та участі їх представників.
Оскільки відповідно до статей 400-402 ЦПК України розгляд справи за касаційними скаргами проводиться без повідомлення учасників справи, і суд касаційної інстанції не встановив необхідності надання пояснень сторонами, то немає підстав для задоволення вказаних клопотань завників.
Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99»).
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 15 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк