(ДОДАТКОВА)
19 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 459/3276/24
провадження № 61-10272св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Сидій Олег Володимирович,
заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (стягувач), ОСОБА_2 (боржник),
розглянув у порядку письмового провадження заяву приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сидія Олега Володимировича, в інтересах якого діє адвокат Кусий Андрій Васильович,про розподіл судових витрат у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сидія Олега Володимировича про визнання недійсним звіту про незалежну оцінку майна,
Короткий зміст заявлених вимог і рішень судів
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, у якій просив:
- визнати незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сидія О. В. щодо виконання виконавчого листа № 459/2343/14-ц, виданого 01 жовтня 2015 року Червоноградським міським судом Львівської області про стягнення солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») заборгованості за кредитним договором у розмірі 300 677,32 дол. США, що еквівалентно 3 448 641,37 грн;
- визнати недійсним звіт про незалежну оцінку майна, виданий 03 грудня 2024 року суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання ОСОБА_3 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 459/2343/14-ц, виданого 01 жовтня 2015 року Червоноградським міським судом Львівської області.
Червоноградський міський суд Львівської області ухвалою від 17 січня 2025 рокускаргу ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав противоправними дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сидія О. В. щодо визначення оціночної вартості нерухомого майна боржника ОСОБА_1 , а саме земельної ділянки, площею 0,0560 га, та садового будинку АДРЕСА_1 , відповідно до звіту про оцінку майна від 03 грудня 2024 року, складеного суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання ОСОБА_3 .
Визнав недійсними результати оцінки вартості нерухомого майна боржника, а саме земельної ділянки, площею 0,0560 га, та садового будинку АДРЕСА_1 , викладеної у звіті про оцінку майна від 03 грудня 2024 року, в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Львівський апеляційний суд постановою від 11 липня 2025 року апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сидія О. В. залишив без задоволення, а ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 17 січня 2025 року - без змін.
У серпні 2025 року приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Сидій О. В. через представника Кусия А. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив: 1) скасувати ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 17 січня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 липня 2025 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця відмовити у повному обсязі; 2) вирішити питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги в судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Верховний Суд постановою від 01 жовтня 2025 року, яку оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 16 жовтня 2025 року, касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сидія О. В., в інтересах якого діє адвокат Кусий А. В., задовольнив.
Ухвалу Червоноградського міського суду Львівської області від 17 січня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 липня 2025 року скасував і ухвалив нове рішення.
У задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сидія О. В. про визнання недійсним звіту про незалежну оцінку майна відмовив.
Короткий зміст заяви про розподіл судових витрат та її обґрунтування
20 жовтня 2025 року Сидій О. В. через представника Кусия А. В. подав через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду заяву про розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, у якій просить стягнути із ОСОБА_1 на свою користь 40 000,00 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу.
Заяву Сидій О. В. мотивував тим, що у зв'язку з наданням адвокатом Кусиєм А. В. у межах цієї справи професійної правничої допомоги він поніс витрати в загальному розмірі 40 000,00 грн, з яких: 20 000,00 грн - в суді апеляційної інстанції; 20 000,00 грн - в суді касаційної інстанції, що підтверджується договорами про надання професійної правничої допомоги від 04 лютого 2025 року № 1С та від 23 липня 2025 року № 3С.
Позиція та висновки Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов таких висновків.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
За загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті всі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі процесуальні, питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.
Додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувалися докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал).
Крім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо суд під час ухвалення основного судового рішення не визначив способу його виконання або не вирішив питання про судові витрати.
Додаткове судове рішення є невід'ємною складовою основного судового рішення.
Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти.
Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, з нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Види судових витрат, порядок їхньої оплати, розподілу, зменшення розміру тощо встановлено главою 8 ЦПК України.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини першої статті 133 ЦПК України).
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Верховний Суд у постановах від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним порівняно з ринковими цінами адвокатських послуг.
Велика Палата Верховного Суду вже зазначала про те, що під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року («East/West Alliance Limited v. Ukraine», заява № 19336/04, § 268)).
Такий правовий висновок Верховний Суд виклав у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
У заяві про розподіл судових витрат Сидій О. В. просив здійснити розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, а саме стягнути із ОСОБА_1 судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу, у розмірі 40 000,00 грн.
До моменту ухвалення у судах апеляційної та касаційної інстанцій постанов у цій справі заявник подав такі докази на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу:
- договір про надання професійної правничої допомоги від 04 лютого 2025 року № 1С, укладений між приватним виконавцем Сидієм О. В. та адвокатом Кусиєм А. В., у пункті 3.2 якого сторони погодили, що вартість надання правової допомоги у Львівському апеляційному суді у цій справі становить 20 000,00 грн, що сплачується протягом п'яти днів з моменту отримання клієнтом рахунку (том 1, а. с. 187, 188);
- договір про надання професійної правничої допомоги від 23 липня 2025 року № 3С, укладений між приватним виконавцем Сидієм О. В. та адвокатом Кусиєм А. В., у пункті 3.2 якого сторони погодили, що вартість надання правової допомоги у Верховному Суді у цій справі становить 20 000,00 грн, що сплачується протягом п'яти днів з моменту отримання клієнтом рахунку (том 2, а. с. 8).
Зазначену заяву та додані до неї документи Сидій О. В. направив ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку одночасно з їх надісланням до Верховного Суду, що підтверджується описом вкладення у цінний лист з ідентифікатором поштового відправлення 7900500289375.
Крім того, 27 жовтня 2025 року Верховний Суд також надіслав ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку копію заяви Сидія О. В. про розподіл судових витрат та додані до неї документи.
Заперечення ОСОБА_1 щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу або заяви про зменшення розміру до Верховного Суду не надходили.
Упостанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:
«127. Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
133. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
135. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
142. Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.
143. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.
144. Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
145. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
147. Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виокремити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності. Тому під час вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи відсутність заперечень інших учасників справи щодо розміру заявлених витрат, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії та, керуючись засадами розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що заявлений Сидієм О. В. розмір понесених витрат на оплату професійної правничої допомоги під час розгляду справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій у сумі 40 000,00 грн є обґрунтованим, доведеним і співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг і виконаних робіт.
Таким чином, оскільки Верховний Суд постановою від 01 жовтня 2025 року касаційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сидія О. В. задовольнив, а оскаржувані судові рішення скасував і ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця, однак не вирішив питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, то наявні підстави для задоволення заяви та ухвалення додаткової постанови про стягнення із ОСОБА_1 на користь Сидія О. В. судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.
Керуючись статтями 141, 270, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Заяву Сидія Олега Володимировича , в інтересах якого діє адвокат Кусий Андрій Васильович,про розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, задовольнити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Сидія Олега Володимировича 40 000 (сорок тисяч) грн 00 коп. витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Додаткова постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
Судді А. І. Грушицький
А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
В. В. Сердюк