27 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 750/993/24
провадження № 61-3342св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - Виконавчий комітет Чернігівської міської ради,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета
спору: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігів, Міністерство оборони України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Городнича Тетяна Вікторівна, на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 листопада 2024 року у складі судді Логвіної Т. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року у складі колегії суддів Шитченко Н. В., Висоцької Н. В., Онищенко О. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернігова, засновником і власником якого є Міністерство оборони України (далі - КЕВ м. Чернігів), Міністерство оборони України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 разом із членом його сім'ї матір'ю ОСОБА_2 розподілено квартиру АДРЕСА_1 . Іншого нерухомого майна на праві власності позивач не має.
Матір ОСОБА_1 перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, оскільки її квартиру у місті Харкові пошкоджено в результаті військової агресії проти України.
21 липня 2022 року ОСОБА_1 звернувся із рапортом, в якому просив забезпечити його та членів його сім'ї (матір ОСОБА_2 ) службовим житловим приміщенням за місцем проходження військової служби шляхом зміни статусу квартири АДРЕСА_1 із штатно-посадового службового житла на службове житло.
На підставі вказаного рапорту позивача та вимог Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року № 380 (далі - Інструкція № 380) КЕВ м. Чернігів звернувся до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради з клопотанням про затвердження спільного рішення житлових комісій про виділення житлової площі та видачу ордера з метою забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей службовим житлом.
Проте відповідач рішенням від 05 жовтня 2023 року № 626 «Про затвердження списків громадян, поставлених на квартирний облік» (далі - рішення № 626) відмовив КЕВ м. Чернігова у затвердженні спільних рішень житлових комісій про виділення житлової площі та видачі ордерів.
Відповідно до підпунктів 8.2 та 8.2.1 пункту 8 вказаного рішення з посиланням на пункт 6 статті 14 Житлового кодексу України, Інструкцію 380, Алгоритмом дій посадових осіб та військовослужбовців Збройних Сил України, які проживають в службовому (штатно-посадовому) житлі та які виявили бажання щодо реалізацій своїх прав на забезпечення службовим житлом за місцем проходження військової служби відмовлено КЕВ м. Чернігова у затвердженні спільних рішень житлових комісій про виділення житлової площі та видачу ордерів ОСОБА_1 , сім'я з двох осіб (він і матір), на службову квартиру АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 вважав, що рішення № 626, у частині підпунктів 8.2 та 8.2.1 пункту 8, є незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, оскільки відповідно до рішення Міністерства оборони України від 26 червня 2022 року № 2743/у/28-2020 та Алгоритму дій посадових осіб та військовослужбовців Збройних Сил України, які проживають в службовому (штатно-посадовому) житлі та які виявили бажання щодо реалізації своїх прав на забезпечення службовим житлом за місцем проходження військової служби, військовослужбовці, які за місцем проходження військової служби забезпечені службовим (штатно-посадовим) житлом, за їх бажанням мають право на зміну житла на службове за місцем проходження військової служби.
Позивач до відповідного рапорту надав усі необхідні документи, передбачені законодавством, і цих документів достатньо для затвердження спільного рішення житлових комісій про виділення житлової площі позивачу та видачу йому ордера.
ОСОБА_1 посилався на те, що, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не врахував наявні: протокол житлової комісії в/ч НОМЕР_1 від 21 квітня 2023 року № 3, наказ командира в/ч НОМЕР_1 від 28 квітня 2023 року, протокол Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями від 25 травня 2023 року № 60, хоча згідно з абзацом 5 розділу IV Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, рішення цієї Комісії є основною підставою для оформлення КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району та подання до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради документів для видачі спеціального ордера.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд:
визнати незаконними та скасувати підпункти 8.2.1 та 8.2 пункту 8 рішення № 626;
зобов'язати Виконавчий комітет Чернігівської міської ради видати на ім'я ОСОБА_1 для сім'ї з двох осіб (він, матір) ордер на службову двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Деснянський районний суд міста Чернігова рішенням від 18 листопада 2024 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що штатно-посадове (службове) житло, яким є спірна квартира, надавалось позивачу у тимчасове користування на договірних умовах на підставі договору № 1004/3226 у 2020 році, за умовами якого переміщення / переведення військовослужбовця на іншу посаду має наслідком звільнення користувачем та членами його сім'ї службового (штатного-посадового) житла, чого ОСОБА_1 не зробив, отже, відповідач правомірно відмовив позивачу у видачі ордера на квартиру.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Городнича Т. В., оскаржив його в апеляційному порядку.
Чернігівський апеляційний суд постановою від 11 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 листопада 2024 року залишив без змін.
Апеляційний суд, погодившись із висновками суду першої інстанції, зазначив про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Зазначив, що законодавство не передбачає можливості та порядку отримання військовослужбовцем для постійного проживання житла, яке було передане йому у тимчасове користування на договірних умовах у зв'язку із проведенням експерименту із забезпечення житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України.
Колегія суддів апеляційного суду виснувала, що Комісія з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями на час прийняття рішення 25 травня 2023 року, оформленого протоколом № 60, не мала правових підстав для надання позивачу службового приміщення шляхом зміни штатно-посадового житла на службове.
Апеляційний суд зазначив, що, уклавши договір № 1004/3226 від 09 листопада 2020, позивач залишився на квартирному обліку у військовій частині для отримання житла, не заперечував щодо такого порядку отримання у тимчасове користування квартири, його право як військовослужбовця на отримання житла не є порушеним, а вселення не було безпідставним, оскільки здійснено на підставі договору.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи позивача щодо відсутності у відповідача повноважень щодо здійснення контролю за правильністю розподілу службового житла Міністерства оборони України, оскільки Виконавчий комітет Чернігівської міської ради затверджує рішення Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей житловим приміщенням, тому є повноважним органом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у березні 2025 року, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Городнича Т. В., просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень позивач посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що відсутній висновок Верховного Суду з питання порядку зміни статусу штатно-посадового житла на службове житло військовослужбовців Збройних Сил України у подібних правовідносинах.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не урахували, що питання надання службових житлових приміщень не належить до компетенції громадської комісії з житлових питань, отже, відповідач не має повноважень, які були б передбачені нормами чинного законодавства щодо здійснення контролю за правильністю розподілу службового житла Міністерства оборони України.
Зазначає, що службові житлові приміщення надаються за рішенням, зокрема адміністрації підприємства, установи, організації, а не виконавчим органом місцевого самоврядування, який лише видає ордер на підставі такого рішення.
Доводи інших учасників справи
У квітні 2025 року від Виконавчого комітету Чернігівської міської ради на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому викладено заперечення на доводи касаційної скарги, які відповідач вважає необґрунтованими та безпідставними, просить відмовити в її задоволенні.
У квітні 2025 року до Верховного Суду Міністерство оборони України подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому посилаючись на безпідставність доводів заявника, просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, що встановили суди
Суди встановили, що з 15 липня 2004 року ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Збройних Силах України, що підтверджується довідкою про проходження служби від 21 липня 2023 року, витягом з послужного списку особової справи (т. 1, а. с. 10, 11, 54).
20 грудня 2018 року на підставі витягу з наказу начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) № 170 ОСОБА_1 призначено начальником науково-дослідного відділу сертифікації та комплексних оцінок озброєння та військової техніки державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки (т. 1, а. с. 25).
Право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за державою Україна в особі Міністерства оборони України, її придбано на вторинному ринку для військовослужбовців Збройних Сил України відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна в регіонах України (т. 1, а. с. 84).
Квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами ЗС України, до яких відносяться, зокрема квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини) (пункт 2.1 розділу ІІ Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03 липня 2013 року № 448).
Згідно з листом КЕВ м. Чернігова від 16 квітня 2020 року № 903, актами приймання-передавання від 17 березня 2020 року № 7, 8, 9 та Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідно до витягу з рішення Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 21 травня 2020 року № 195 «Про затвердження списків громадян, поставлених на квартирний облік, виділення житла підприємствам, громадянам міста, видачу ордерів» КЕВ м. Чернігова виділено двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , квартирі надано статус службової (т. 1, а. с. 83).
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (далі - в/ч НОМЕР_2 ) від 04 листопада 2020 року № 464 «Про закріплення житлових приміщень за посадами» квартиру АДРЕСА_1 (загальною площею 67,2 кв. м) закріплено за посадою начальника науково-дослідного відділу сертифікації та комплексних оцінок озброєння та в/ч НОМЕР_2 (т. 1, а. с. 23, 24).
09 листопада 2020 року між в/ч НОМЕР_2 в особі командира ОСОБА_3 (управитель) та ОСОБА_1 (користувач) укладено договір № 1004/3226 про надання в користування військовослужбовцю Збройних Сил України службового (штатно-посадового житла), за умовами якого управитель надає користувачу на строк проходження ним служби на посаді начальника науково-дослідного відділу сертифікації та комплексних оцінок озброєння та військової техніки для тимчасового проживання житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 26-31).
09 листопада 2020 року в/ч НОМЕР_2 в особі командира ОСОБА_3 (управитель) та ОСОБА_1 (користувач) підписано акт № 1005/3227 приймання-передавання житлового приміщення, за яким управитель передав, а користувач прийняв у користування на договірних умовах житлове приміщення, загальною площею 67,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 32, 33).
Згідно з довідкою Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки від 14 липня 2022 року № 61 у позивача вислуга станом на 14 липня 2022 року склала: календарна - 18 років, пільгова - 18 років 24 дні (т. 1, а. с. 37).
Відповідно до довідки Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки про перевірку житлових умов від 15 липня 2022 року № 21/34/1581 позивач проживає в штатно-посадовій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , потребує поліпшення житлових умов. Зазначено, що до членів сім'ї відноситься мати ОСОБА_2 , 1952 року народження (т. 1, а. с. 34).
Згідно з інформаційною довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Трудовий колектив Чернігівського обласного бюро технічної інвентаризації» від 15 липня 2022 року № 2838 згідно з матеріалами архівних даних Комунального підприємства «Чернігівське МБТІ» Чернігівської обласної ради ОСОБА_1 , ОСОБА_2 станом на 31 грудня 2012 року не мають зареєстрованого права власності на об'єкти нерухомості в місті Чернігові (т. 1, а. с. 68).
21 липня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки з рапортом про надання йому службової житлової площі в місті Чернігові на сім'ю з двох осіб (він і мати ОСОБА_2 ). Позивач зазначив, що за місцем проходження військової служби проживає за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 21).
21 липня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до начальника і голови житлової комісії Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки із рапортом про забезпечення його та членів його сім'ї службовим приміщенням за місцем проходження військової служби шляхом зміни статусу службового (штатно-посадового) на службове житло за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 20).
16 вересня 2022 року позивача переведено на посаду начальника відділу організації розроблення вимог до зразків озброєння та військової техніки управління організації випробувань та супроводження розроблення озброєння та військової техніки Центрального воєнно-наукового управління Генерального штабу Збройних Сил України - та на інше місце проходження військової служби (з міста Чернігова до АДРЕСА_3 ) (т. 1, а. с. 11, 108, 211).
Відповідно до витягу із протоколу засідання об'єднаної житлової комісії військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_3 , Льотно-випробувального комплексу від 21 квітня 2023 року № 3, яким розглядалось питання надання службових квартир відповідно до наказу Міністерства оборони України від 27 лютого 2023 року № 105/нм «Про закріплення на праві оперативного управління нерухомого військового майна» та відповідні рапорти військовослужбовців, запропоновано розподілити двокімнатну службову квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , начальнику відділу організації розроблення вимог до зразків озброєння та супроводження розроблення озброєння та військової техніки Центрального воєнно-наукового управління Генерального штабу Збройних Сил України полковнику ОСОБА_1 , складом сім'ї з двох осіб: він, мати ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 17-18).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28 квітня 2023 року № 110 розподілено двокімнатну службову квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , начальнику відділу організації розроблення вимог до зразків озброєння та супроводження розроблення озброєння та військової техніки Центрального воєнно-наукового управління Генерального штабу Збройних Сил України полковнику ОСОБА_1 , складом сім'ї з двох осіб: він та мати ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 19).
Протоколом засідання Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями від 25 травня 2023 року № 60 засвідчено, що за поданням КЕВ м. Чернігова розглянуто надання службового житлового приміщення шляхом зміни статусу житла із штатно-посадового на службове 31 квартирам та прийнято рішення (пункт 31) про надання полковнику ОСОБА_1 , складом сім'ї з двох осіб, у АДРЕСА_2 (2-кімнатна, площею 28,4 кв. м), як службового житла без зняття з квартирного обліку (т. 1, а. с. 96-100).
28 липня 2023 року відбулося засідання комісії з житлових питань при Виконавчому комітеті Чернігівської міської ради (протокол № 9). На засіданні комісії було, зокрема, розглянуто клопотання КЕВ м. Чернігова. У пункті 1.3 порядку денного зазначено, що матеріали справ, які надійшли, містять ряд недоліків, що порушують вимоги Алгоритму дій посадових осіб та військовослужбовців Збройних Сил України, які проживають в службовому (штатно-посадовому) житлі та які виявили бажання щодо реалізації своїх прав на забезпечення службовим житлом за місцем проходження служби, та Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями. Зазначені недоліки доведено до відома представників КЕВ м. Чернігова. Запропоновано відкласти розгляд зазначеного питання до приведення матеріалів квартирних справ у відповідність до вимог Міністерства оборони України (т. 1, а. с. 140 - 142).
14 серпня 2023 року Виконавчий комітет Чернігівської міської ради направив лист № 1123/1-10/вих/01 Центральному управлінню інженерно-інфраструктурного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо надання інформації. Зокрема, у листі зазначено, що під час перевірки квартирних справ військовослужбовців, які надійшли до Виконавчого комітету Чернігівської міської ради разом із погодженням комісії з контролю, встановлено, що окремі військовослужбовці (зокрема, ОСОБА_1 ) на день подання листа проходять службу не в Чернігівському гарнізоні. Для винесення питання на розгляд Виконавчому комітету Чернігівської міської ради заявлено прохання підтвердити розподіл службових квартир, у тому числі ОСОБА_1 , відповідно до Алгоритму дій посадових осіб та військовослужбовців Збройних Сил України, які проживають в службовому (штатно-посадовому) житлі, та які виявили бажання щодо реалізацій своїх прав на забезпечення службовим житлом за місцем проходження військової служби та Інструкції № 380 (т. 1, а. с. 146).
У відповіді від 31 серпня 2023 року № 370/2/8289 Центральне управління інженерно-інфраструктурного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначило, що відповідно до вимог Інструкції № 380 повноваження щодо прийняття рішення про забезпечення військовослужбовців житлом покладено на житлові комісії військових частин (об'єднані житлові комісії) за місцем перебування військовослужбовців на обліку осіб, які потребують покращення житлових умов (т. 1, а. с. 147).
У вказаній відповіді зазначено, що під час прийняття рішення щодо розподілу службових житлових приміщень, зокрема ОСОБА_1 , проходив військову службу в Чернігівському гарнізоні у військовій частині НОМЕР_1 . Також проінформовано Виконавчий комітет Чернігівської міської ради про те, що у разі переміщення по військовій службі до інших гарнізонів відповідно до вимог пункту 23 розділу IV Інструкції № 380 військовослужбовці та члени їх сімей зобов'язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення або службову жилу площу у двотижневий строк з дня виключення із списків особового складу військової частини (т. 1, а. с. 147).
Згідно із підпунктом 1.1.2 пункту 1.1 протоколу № 12 засідання громадської комісії з житлових питань при Виконавчому комітеті Чернігівської міської ради від 29 вересня 2023 року КЕВ м. Чернігова рішенням Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 21 травня 2020 року № 195 виділено квартири, яким надано статус службового житла. Зазначені кватири персонально військовослужбовцям не розподілялись, оскільки відповідно до наказу Міністра оборони України від 31 січня 2019 року № 40 «Про проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України» були закріплені за посадами. Сім'ї військовослужбовців до них заселялись згідно з наказами командирів військових частин за договором про надання в користування військовослужбовцям Збройних сил України службового (штатно-посадового) житла. Згідно з матеріалами справи на момент розподілу службового житла, 28 квітня 2023 року, ОСОБА_1 , який мешкає разом з матір'ю у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 , з 16 вересня 2022 року проходив службу в Центральному воєнно-науковому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України.
Розглянувши всі наведені обставини, запропоновано КЕВ м. Чернігова відмовити, зокрема ОСОБА_1 , у складі сім'ї з двох осіб (він і його матір), у затвердженні спільних рішень житлових комісій про виділення житлової площі та видачу ордерів згідно з пунктом 6 статті 14 Житлового кодексу України, Інструкцією 380, Алгоритмом дій посадових осіб та військовослужбовців Збройних Сил України, які проживають в службовому (штатно-посадовому) житлі та які виявили бажання щодо реалізацій своїх прав на забезпечення службовим житлом за місцем проходження військової служби (т. 1, а. с. 143-145).
Рішенням № 626 відмовлено КЕВ м. Чернігова у затвердженні спільних рішень житлових комісій про виділення житлової площі та видачу ордерів, зокрема, ОСОБА_1 , у складі сім'ї з двох осіб (він і його матір), на службову двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (пункт 8.2.1 рішення) (т. 1, а. с. 95).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У статті 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У частині першій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.
Відповідно до частини першої статті 118 Житлового кодексу України (назва Кодексу в редакції Закону від 21 квітня 2022 року № 2215-IX, далі - ЖК України) службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
31 січня 2019 року Міністерство оборони України видало наказ № 40 «Про проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України».
Відповідно до Порядку проведення експерименту із забезпечення службовим житлом, шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженого начальником Квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України 01 лютого 2019 року, до службового (штатно-посадового) житла можуть бути віднесені житлові приміщення, які вже мають статус службових, житлові приміщення в об'єктах нового будівництва, реконструкції, придбані, набуті в порядку, передбаченому законодавством, на які зареєстровано право власності за Міністерством оборони України. Житлові приміщення включаються до службового (штатно-посадового) житла рішенням заступника Міністерства оборони України (згідно з розподілом обов'язків) за поданням головного Квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України. Приймання-передача службового (штатно-посадового) житла на баланс квартирно-експлуатаційного органу та закріплення його за військовою частиною на праві оперативного управління проводиться на підставі наказу Міністерства оборони України, а в подальшому акта приймання-передачі основних засобів, передається документація на таке житло (постанова Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 490/694/21 (провадження № 61-17104св21)).
Наказ командира військової частини про закріплення службового (штатно-посадового) житла за відповідними посадами є підставою для укладення договору про надання в користування такого житла конкретному військовослужбовцю.
Зазначений договір не надає військовослужбовцю та членам його сім'ї права зареєструвати місце проживання за адресою відповідного житлового приміщення, а також не є підставою для державної реєстрації речових прав на житлове приміщення. Військовослужбовці, які забезпечуються службовим (штатно-посадовим) житлом та члени їх сімей реєструються за юридичною адресою військової частини.
Вказаний наказ Міністерства оборони України є єдиним нормативним відомчим актом, який регулює правовідносини щодо тимчасового користування житловими приміщеннями, закріпленими за посадами військових частин.
Чинне законодавство не передбачає можливості та порядку отримання військовослужбовцем для постійного проживання житла, яке було передане йому у користування на договірних умовах у зв'язку з проведенням експерименту із забезпечення житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України.
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 серпня 2021 року у справі № 154/1944/20 (провадження № 61-7474св21), від 22 листопада 2021 року у справі № 161/4428/20 (провадження № 61-14663св21), від 06 грудня 2023 року у справі № 752/11813/21 (провадження № 61-2071св23).
Вказаний експеримент триває, і на цей час він не визнаний таким, що суперечить законодавству України.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У справі, що переглядається, встановлено, що штатно-посадове (службове) житло, яким є спірна квартира, було надано позивачу у тимчасове користування на договірних умовах на підставі договору № 1004/3226 у 2020 році відповідно до наказу Міністерства оборони України від 31 січня 2019 року № 40.
У пункті 1.6 указаного договору передбачено, що цей договір не надає користувачу та членам його сім'ї права реєструвати місце свого проживання за адресою житлового приміщення та не є підставою для державної реєстрації речових прав на житлове приміщення за користувачем та членами його сім'ї.
За змістом пункту 7.1 договору його укладення не створює для користувача та членів його сім'ї будь-яких інших прав на житлове приміщення, крім права тимчасового користування. Житлове приміщення не підлягає піднайому, бронюванню, приватизації, продажу, даруванню, викупу, передачі у заставу або найма чи в користування третім особам.
Відповідно до пунктів 7.4, 7.5 договору сторони вносять зміни до договору шляхом укладання додаткових угод. Єдиним документом, що підтверджує надання житлового приміщення користувачу та звільнення ним житлового приміщення є підписаний сторонами акт приймання-передавання приміщення, в якому зазначається стан житлового приміщення, обладнання чи іншого майна, яке знаходиться у житловому приміщенні.
Отже, отримуючи у користування спірне житлове приміщення на підставі вказаного вище договору, що відповідає і наведеним правовим положенням законодавства, ОСОБА_1 був обізнаний про те, що спірне житлове приміщення закріплено за ним та його сім'єю лише на час перебування позивача на відповідній посаді.
Відповідно до пункту 19 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, військовослужбовець та члени його сім'ї зобов'язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення в разі переміщення по службі, пов'язаного з переїздом до іншого населеного пункту, звільнення з військової служби тощо.
Приписи Порядку проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України, які регулюють спірні відносини, не містять будь-яких виключень з обов'язку користувача звільнити житлове приміщення у разі переведення на іншу посаду або звільнення з військової служби.
Отже, законодавство і договір про надання ОСОБА_1 та членам його сім'ї в користування спірної квартири містять аналогічні умови вивільнення житлового (службового) приміщення у разі переміщення військовослужбовця по службі, пов'язаного з переїздом до іншого населеного пункту.
Суди встановили, що 21 липня 2022 року ОСОБА_1 звернувся із рапортом, в якому просив забезпечити його та членів його сім'ї службовим житловим приміщенням за місцем проходження військової служби шляхом зміни статусу службового (штатно-посадового) на службове житло.
Відповідно до Алгоритму дій посадових осіб та військовослужбовців Збройних Сил України, які проживають в службовому (штатно-посадовому) житлі та які виявили бажання щодо реалізації своїх прав на забезпечення службовим житлом за місцем проходження військової служби, затвердженого начальником Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України, відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції № 380 визначено, що військовослужбовці та члени їх сімей (крім осіб, звільнених у запас або відставку та членів їх сімей, а також військовослужбовців, які не здали службове житло за попереднім місцем служби) забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що мають відповідати вимогам житлового законодавства.
З метою реалізації вищезазначеного військовослужбовці, які за місцем проходження військової служби забезпечені службовим (штатно-посадовим) житлом за їх бажанням на підставі рішення Міністра оборони України від 26 червня 2022 року № 2743/у/28-2020, мають право на зміну статусу такого житла на службове за місцем проходження військової служби.
Підставами за яких військовослужбовець має право на зміну статусу штатно-посадового житла на службове є:
перебування військовослужбовця та членів його сім'ї на обліку осіб які потребують покращення житлових умов шляхом забезпечення службовим житлом, службовою житловою площею;
відповідність утримуваного штатно-посадового житла санітарним і технічним вимогам складу сім'ї військовослужбовця (у разі якщо житло менше встановлених норм додається згода на його отримання);
відсутність у військовослужбовця та членів його сім'ї житла на праві приватної власності у цьому населеному пункті чи в населених пунктах поблизу розташування місця проходження військової служби з яких є можливість прибуття до місця проходження військової служби (такі населені пункти визначаються наказом начальника гарнізону);
здача службового житла (службової житлової площі) за попередніми місцями проходження служби;
незабезпеченість військовослужбовця та членів його сім'ї житлом для постійного користування за рахунок фондів Міністерства оборони України.
Водночас 16 вересня 2022 року ОСОБА_1 переведено на іншу посаду - начальника відділу організації розроблення вимог до зразків озброєння та військової техніки управління організації випробувань та супроводження розроблення озброєння та військової техніки Центрального воєнно-наукового управління Генерального штабу Збройних Сил України та на інше місце проходження військової служби (з міста Чернігова до міста Києва).
Отже, на час надання ОСОБА_1 , у складі сім'ї з двох осіб (він і його матір), відповідно до протоколу засідання Комісії з контролю за забезпеченням військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями від 25 травня 2023 року № 60 спірної квартири як службового житла без зняття з квартирного обліку позивач не підпадав під умови, визначені Алгоритмом дій посадових осіб та військовослужбовців Збройних Сил України, які проживають в службовому (штатно-посадовому) житлі та які виявили бажання щодо реалізації своїх прав на забезпечення службовим житлом за місцем проходження військової служби шляхом зміни статусу житла зі штатно-посадового на службове.
З урахуванням наведеного Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що спірна квартира відповідно до наказу Міністра оборони України від 31 січня 2019 року № 40 «Про проведення експерименту із забезпечення службовим житлом шляхом закріплення його за посадами військовослужбовців Збройних Сил України» від самого початку була закріплена за конкретною посадою і персонально військовослужбовцям не розподілялася та була надана позивачу лише у тимчасове користування; з договору надання в користування військовослужбовцю Збройних Сил України службового (штатно - посадового) житла № 1002/3226 вбачається, що переміщення / переведення військовослужбовця на іншу посаду має мати наслідком звільнення користувачем та членами його сім'ї службового (штатно-посадового) житла, чого ОСОБА_1 не зробив.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 705/5247/21 (провадження № 61-16096св23), від 30 червня 2025 року у справі № 750/994/24 (провадження № 61-16599св24) (у аналогічних правовідносинах).
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що з 16 вересня 2022 року позивача було переведено на іншу посаду та на інше місце проходження військової служби до міста Києва, тому рішення «Про затвердження списків громадян, поставлених на квартирний облік» від 05 жовтня 2023 року № 626, яким відповідач відмовив КЕВ м. Чернігова у затвердженні спільних рішень житлових комісій про виділення житлової площі та видачі ордерів, стосовно ОСОБА_1 є правильним.
Вказане рішення органу в оспорюваній частині є законним та не створює надмірного тягаря для позивача.
Так, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), розглянувши справу «Каракуця проти України» (заява № 18986/06) за заявою військовослужбовця, який разом з іншими членами сім'ї був виселений із кімнати в гуртожитку після припинення служби у Міністерстві оборони України, дійшов висновку про відсутність порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ЄСПЛ вказав, що втручання, на яке скаржився заявник, переслідувало легітимну мету - захист інтересів економічного добробуту країни та прав інших осіб, а саме курсантів і працівників Національної академії оборони України й інших військовослужбовців, які потребували житло в зв'язку зі службою (рішення ЄСПЛ від 16 лютого 2017 року).
Заявник як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме на відсутність висновку Верховного Суду з питання порядку зміни статусу штатно-посадового житла на службове житло військовослужбовців Збройних Сил України у подібних правовідносинах.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у тих випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Оскільки суди у справі дійшли обґрунтованого висновку, що спірна квартира закріплена за конкретною посадою і персонально військовослужбовцям не розподіляється, а на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 було переведено на іншу посаду та на інше місце проходження військової служби до міста Києва, то немає підстав для формування висновку із означеного позивачем правового питання.
Верховний Суд зауважує, що правильність висновків судів у цій справі підтверджується і судовою практикою Верховного Суду, зокрема постановами Верховного Суду від 30 серпня 2021 року у справі № 154/1944/20, від 22 листопада 2021 року у справі № 161/4428/20, від 06 грудня 2023 року у справі № 752/11813/21, від 30 червня 2025 року у справі № 750/994/24 (аналогічні правовідносини).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені в касаційній скарзі, висновків судів не спростовують.
Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.
Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Городнича Тетяна Вікторівна, залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 18 листопада 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк