03 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 179/1192/23
провадження № 61-17176 св 24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачі: фермерське господарство «Петровське», ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа- приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего Світлана Іванівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фермерського господарства «Петровське», ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2024 року у складі судді Ковальчук Т. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Гапонова А. В., Новікової Г. В., Никифоряка Л. П.,
1. Описова частина
Короткий зміст заяви
У червні 2023 року фермерське господарство «Петровське» (далі - ФГ «Петровське») та ОСОБА_1 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С. І., про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява обґрунтована тим, що 30 січня 2012 року між ФГ «Петровське» та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 9, 8341 га, кадастровий номер 1222386100:05:002:0067, яка знаходиться на території Магдалинівської селищної територіальної громади Новомосковського району Дніпропетровської області (колишня Почино-Софіївська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області). Договір зареєстрований відділом Держкомзему у Магдалинівському районі Дніпропетровської області 15 жовтня 2012 року за № 122230004003064. Сторони погодили строк укладення договору оренди на 10 років, тобто до 15 жовтня 2022 року.
Водночас, 07 квітня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», яким передбачено поновлення на один рік без волевиявлення сторін відповідних договорів і без внесення відомостей про поновлення договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зокрема, договорів оренди. Отже, строк дії договору оренди земельної ділянки на підставі цього закону слід вважати до 15 жовтня 2023 року.
Вказували, що ФГ «Петровське», як добросовісний орендар, на виконання умов договору оренди та у відповідності до статті 33 Закону України «Про оренду землі» у грудні 2022 року скористатися своїм переважним правом на поновлення договору на новий строк, повідомивши орендодавця - ОСОБА_2 про цей намір та запропонувавши укласти додаткову угоду до договору оренди на зазначених в ній умовах, сплативши орендну плату за 2022 рік в розмірі 5 355, 33 грн. Не отримавши відповідь, ФГ «Петровське» повторно направило орендодавцю лист-повідомлення від 14 січня 2023 року № 6 разом з проектом додаткової угоди.
15 лютого 2023 року ФГ «Петровське» стало відомо про укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, посвідченого 01 лютого 2022 року приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 83. Про намір не продовжувати договір оренди та намір відчуження земельної ділянки ні ОСОБА_2 , ні приватний нотаріус не повідомляли ФГ «Петровське», договір укладений з порушенням вимог статті 130-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України)та переважного права ФГ «Петровське» на купівлю спірної земельної ділянки. Стверджують, що ФГ «Петровське» не відмовлялося від свого переважного права на придбання орендованої земельної ділянки і не укладало з ОСОБА_3 договір про передачу свого переважного права, а отже відсутня передбачена законом сукупність документальних підтверджень волевиявлення вказаних сторін в межах строку дії договору оренди, при наявності яких законом встановлено можливість відчуження орендованої земельної ділянки її власником на користь іншої особи.
Вказували, що 24 березня 2023 року до Центру надання адміністративних послуг Магдалинівського районну Дніпропетровської області було направлено на реєстрацію договір про передачу переважного права купівлі спірної земельної ділянки, укладений між ФГ «Петровське» та ОСОБА_1 . Однак, через відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису щодо внесення речового права оренди спірної земельної ділянки за ФГ «Петровське» та запису про відмову у продовженні строку оренди земельної ділянки позивачі були позбавлені можливості зареєструвати цей договір.
18 вересня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування земельної ділянки, площею 9, 8341 га, кадастровий номер 1222386100:05:002:0067, яка знаходиться на території Магдалинівської селищної територіальної громади Новомосковського району Дніпропетровської області (колишня Почино-Софіївська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області). Договір посвідчено приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Бакою О. В. та зареєстровано в реєстрі за № 2184.
Вважали, що в даному випадку договір дарування є фраудаторним правочином, оскільки ОСОБА_3 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільним правами на шкоду інших осіб, адже відчуження майна відбулося на користь близького родича (матері відповідача), після пред'явлення до нього позову про переведення прав покупця, з метою уникнення в подальшому виконання судового рішення.
Ураховуючи викладене, позивачі просили суд:
- перевести на ОСОБА_1 права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу від 01 лютого 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 83, на земельну ділянку, площею 9, 8341 га, кадастровий номер 1222386100:05:002:0067, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Магдалинівської селищної територіальної громади Новомосковського району Дніпропетровської області (колишня Почино-Софіївська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області);
- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки від 18 вересня 2023 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С. І. та зареєстрований в реєстрі за № 2184, щодо земельної ділянки, площею 9, 8341 га, кадастровий номер 1222386100:05:002:0067, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Магдалинівської селищної територіальної громади Новомосковського району Дніпропетровської області (колишня Почино-Софіївська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області);
- витребувати на користь ОСОБА_1 із незаконного володіння ОСОБА_4 вказану земельну ділянку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області
від 19 липня 2024 року, позов ФГ «Петровське» та ОСОБА_1 задоволено частково.
Переведено на ОСОБА_1 права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу від 01 лютого 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С. І. на земельну ділянку, площею 9, 8341 га, кадастровий номер 1222386100:05:002:0067. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що орендар ФГ «Петровське» дійсно мало переважне право покупця спірної земельної ділянки, однак, в силу пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України не могло реалізувати таке своє право.
Водночас 01 лютого 2022 року, тобто в період дії договору оренди земельної ділянки від 30 січня 2012 року, ОСОБА_2 відчужила спірну земельну ділянку ОСОБА_3 , що призвело до неможливості зареєструвати належним чином договір про передачу переважного права купівлі земельної ділянки, укладений між ФГ «Петровське» та ОСОБА_1 .
Врахувавши, що частиною четвертою статті 130-1 ЗК України врегульовано процедуру захисту порушеного переважного права купівлі земельної ділянки товарного сільськогосподарського виробництва шляхом пред'явлення позову про переведення прав та обов'язків покупця земельної ділянки на суб'єкта переважного права з одночасним внесенням на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором купівлі-продажу повинен сплатити покупець, встановивши обставини продажу ОСОБА_2 спірної земельної ділянки з порушенням переважного права її купівлі ФГ «Петровське», як орендаря земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про переведення на ОСОБА_1 прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу від 01 лютого 2022 року.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 18 вересня 2023 року, суд заначив, що договір дарування відповідає вимогам чинного законодавства, спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлено, тому підстави для визнання його недійним відсутні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року, апеляційну скаргу ФГ «Петровське» та ОСОБА_1 залишено без задоволення; апеляційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задоволено.
Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2024 року скасовано в частині задоволених позовних вимог, позов ФГ «Петровське» та ОСОБА_1 про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі продажу земельної ділянки залишено без задоволення.
Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що положеннями частини п'ятої статті 130-1 ЗК України передбачено, що переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення може бути передано його суб'єктом іншій особі, яка відповідно до закону може набути у власність таку земельну ділянку. При цьому під суб'єктом, згідно з цією нормою, слід розуміти іноземну компанію. Оскільки ФГ «Покровське» є юридичною особою, створеною в Україні, його власником та керівником є ОСОБА_5 , який є громадянином України, законодавчих перешкод, згідно з якими ФГ «Покровське» не може набути земельну ділянку у власність, не існує.
Також апеляційний суд зазначив, що передача переважного права купівлі земельної ділянки від орендаря земельної ділянки іншій особі у цій конкретній справі є зловживанням правом. Договір про передачу переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, укладений 20 лютого 2023 року між ФГ «Петровське» та ОСОБА_1 , є нікчемним, а тому відсутні правові підстави для переведення на ОСОБА_1 прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу від 01 лютого 2022 року.
Крім того, апеляційній суд не вбачав підстав для задоволення похідних позовних вимог про визнання недійсним договору дарування від 18 вересня 2023 року та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
18 грудня 2024 року засобами поштового зв'язку ФГ «Петровське» та ОСОБА_1 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просили скасувати рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення цих вимог.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 201/10030/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц, від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18, від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, від 28 квітня 2021 року у справі № 263/16179/18, від 13 жовтня 2021 року у справі № 912/3747/20, від 19 липня 2022 року у справі № 904/6251/20, від 16 листопада 2022 року у справі № 192/1876/20, від 30 травня 2023 року у справі № 130/3560/21.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 179/1192/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
26 лютого 2025 року справа № 179/1192/23 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав належну оцінку правомірності оспорюваного договору дарування від 18 вересня 2023 року в контексті наявності зловживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 правом, не встановив та не перевірив підстави укладання цього правочину, який, на думку позивачів, містить ознаки фраудаторного договору.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, не звернув увагу на усталену судову практику та позицію Верховного Суду, згідно з якою у разі продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення з порушенням переважного права її купівлі, суб'єктом якого є юридична особа, і така юридична особа передала переважне право громадянину України (у тому числі після зазначеного продажу земельної ділянки), громадянин, якому передане переважне право, має право пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця в порядку, визначеному частиною четвертою статті 130-1 ЗК України. Право передачі переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення іншій особі, яка відповідно до закону може набути у власність таку земельну ділянку, прямо передбачено частиною п'ятою статті 130-1 ЗК України.
Таким чином, законодавством чітко врегульовано спосіб захисту порушеного переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, який передбачає право пред'явлення позову про переведення прав та обов'язків покупця земельної ділянки на суб'єкта переважного права, яким, зокрема, може виступати, інша особа за відповідним договором, замість орендаря, але за умови, що відповідна особа може набути зазначене право в силу Закону. Тому є помилковими висновки апеляційного суду про нікчемність договору про передачу переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, укладеного 20 лютого 2023 року між ФГ «Петровське» та ОСОБА_1 , та відсутність правових підстав для переведення на ОСОБА_1 прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу від 01 лютого 2022 року.
Крім того, апеляційний суд не звернув увагу на те, що ОСОБА_1 на виконання вимог статті 130-1 ЗК України вніс на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі 346 177, 70 грн, які за договором купівлі-продажу від 01 лютого 2022 року сплатив покупець, та, відмовляючи у задоволенні позову, не вирішив питання щодо повернення цих коштів позивачу ОСОБА_1 .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
24 лютого 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначили про необґрунтованість її доводів, просили залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30 січня 2012 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та ФГ «Петровське» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, площею 9, 8341 га, кадастровий номер 1222386100:05:002:0067, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Магдалинівської селищної територіальної громади Новомосковського району Дніпропетровської області (колишня Почино-Софіївська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області). Договір зареєстрований відділом Держкомзему у Магдалинівському районі Дніпропетровської області 15 жовтня 2012 року за № 122230004003064 (а. с. 23-27, т. 1).
Відповідно до пункту 2.3 договору оренди земельної ділянки від 30 січня 2012 року, цей договір укладено терміном (строком) на 10 років, починаючи з дати його державної реєстрації в Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі.
15 січня 2021 року ОСОБА_2 подала до приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С. І. заяву щодо відсутності наміру продовжувати договір оренди, укладений з ФГ «Петровське» 30 січня 2012 року (а. с. 185, т. 1). Заява зареєстрована в Реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 січня 2021 року (а. с. 67-68, т. 1).
Того ж дня, 15 січня 2021 року, приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С. І. направив на адресу ФГ «Петровське» повідомлення вих. № 06/01-16 та копію заяви ОСОБА_2 про відсутність наміру продовжувати договір оренди від 30 січня 2012 року (а. с. 186, т. ).
01 лютого 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 9, 8341 га, кадастровий номер 1222386100:05:002:0067, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С. І., зареєстрований в реєстрі за № 83 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 63177851 від 01 лютого 2022 року) (а. с. 189, т. 1).
У пункті 3.1 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 лютого 2022 року зазначено, що обмеження та обтяження щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням станом на 13 січня 2022 року в Державному земельному кадастрі не зареєстровані, що підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру від 13 січня 2022 року за № НВ-9900079542022 (а. с. 187 зворот, 190, т. 1).
Згідно з інформацією, наданою відділом № 6 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області 14 лютого 2023 року за № 29-4-0.223-898/2-23, станом на 30 грудня 2012 року власником земельної ділянки з кадастровим номером 1222386100:05:002:0067, загальною площею 9, 8341 га, яка знаходиться на території Магдалинівської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області (колишня Почино-Софіївська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області), була ОСОБА_2 . Згідно записів Поземельної книги, відділом Держкомзему у Магдалинівському районі Дніпропетровської області 15 жовтня 2012 року за номером 122230004003064 зареєстрований договір оренди між СФГ «Петровське» та ОСОБА_2 терміном на 10 років (а. с. 22, т. 1).
14 березня 2023 року ФГ «Петровське» на адресу Центру надання адміністративних послуг Магдалинівського районну направило на реєстрацію договір про передачу переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 9, 8341 га, кадастровий номер: 1222386100:05:002:0067, укладений 20 лютого 2023 року між ФГ «Петровське» та ОСОБА_1 (а. с. 59-65, т. 1).
Доказів реєстрації або відмови у реєстрації цього договору суду не надано.
18 вересня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування земельної ділянки, площею 9, 8341 га, кадастровий номер: 1222386100:05:002:0067, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Магдалинівської селищної територіальної громади Новомосковського району Дніпропетровської області (колишня Почино-Софіївська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області). Договір посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Бакою О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 2184 (а. с. 111-115, т. 2).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ФГ «Петровське» та ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Звертаючись до суду з позовом у справі, що переглядається, ФГ «Петровське» та ОСОБА_1 просили суд перевести на ОСОБА_1 права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу земельної ділянки, площею 9, 8341 га, кадастровий номер 1222386100:05:002:0067, укладеним 01 лютого 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченим приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С. І. та зареєстрованим в реєстрі за № 83, на підставі частини четвертої статті 130-1 ЗК України, посилаючись на те, що за договором від 20 лютого 2023 року ФГ «Петровське» передало ОСОБА_1 переважне право на купівлю зазначеної земельної ділянки; визнати недійсним договір дарування вказаної земельної ділянки від 18 вересня 2023 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнего С. І. та зареєстрований в реєстрі за № 2184, та витребувати на користь ОСОБА_1 вказану земельну ділянку на підставі статті 388 ЦК України.
Відповідно до частини першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Частиною першою статті 9 Закону «України «Про оренду землі» передбачено, що орендар має переважне право на придбання у власність земельної ділянки у разі її продажу, за умови що він сплатить ціну, за якою продається така земельна ділянка. Якщо відповідно до закону орендар не може набувати у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, він може в порядку, визначеному Земельним кодексом України, передати своє переважне право купівлі такої земельної ділянки іншій особі, яка відповідно до закону може набувати у власність таку земельну ділянку.
У частині першій статті 130-1 ЗК України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення мають такі суб'єкти: а) у першу чергу - особа, яка має спеціальний дозвіл на видобування корисних копалин загальнодержавного значення (металічні руди кольорових металів, металічні руди благородних металів, металічні руди рідкіснометалевих та рідкісноземельних металів, радіоактивних металів, електро- та радіотехнічна сировина), якщо відповідно до інформації, отриманої з Державного земельного кадастру, така земельна ділянка знаходиться в межах ділянки надр, наданої такій особі у користування, крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності особи, яка використовує земельну ділянку на праві власності, оренди, емфітевзису, суперфіцію, а також крім земельних ділянок для садівництва; б) у другу чергу - орендар земельної ділянки.
Суб'єкт переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення другої черги може реалізувати таке право у разі відсутності суб'єкта переважного права першої черги або відмови суб'єкта першої черги від реалізації такого права.
У разі якщо відповідно до закону особа, зазначена у пунктах «а» і «б» цієї частини, не може набувати у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, вона може в порядку, визначеному частиною п'ятою цієї статті, передати своє переважне право купівлі такої земельної ділянки іншій особі, яка відповідно до закону може набувати у власність таку земельну ділянку.
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 130-1 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення з порушенням переважного права її купівлі суб'єкт переважного права, який відповідно до цієї статті може реалізувати таке право, має право пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором купівлі-продажу повинен сплатити покупець.
Переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення може бути передано його суб'єктом іншій особі, яка відповідно до закону може набути у власність таку земельну ділянку.
Передача переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється за письмовим договором між суб'єктом переважного права та особою, якій передається таке право. Переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, передане іншій особі, підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому для державної реєстрації обтяжень речових прав на земельні ділянки.
Про передачу переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення особа, яка передає переважне право, зобов'язана письмово повідомити власника земельної ділянки протягом трьох робочих днів з дня державної реєстрації переходу такого права. Повідомлення здійснюється цінним листом з описом вкладень та повідомленням про вручення або особисто під розписку.
У разі якщо після повідомлення нотаріусом суб'єкта переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення про намір власника щодо її продажу суб'єкт переважного права передав таке право іншій особі, суб'єкт переважного права зобов'язаний повідомити особу, якій таке право передане, про такий намір.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відмовляючи у задоволенні позову в частині переведення на ОСОБА_1 прав та обов'язків покупця за договором купівлі продажу, апеляційний суд виходив з того, що у розумінні частини п'ятої статті 130-1 ЗК України під суб'єктом, який може передати своє переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення іншій особі, яка відповідно до закону може набути у власність таку земельну ділянку, слід розуміти іноземну компанію. Оскільки ФГ «Покровське» є юридичною особою, створеною в Україні, його власником та керівником є громадянин України ОСОБА_5 , тому законодавчі перешкоди, згідно з якими ФГ «Покровське» не може набути земельну ділянку у свою власність, відсутні. Також апеляційний суд зазначив, що договір про передачу переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, укладений 20 лютого 2023 року між ФГ «Петровське» та ОСОБА_1 , є нікчемним, тому відсутні правові підстави для переведення на ОСОБА_1 прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу від 01 лютого 2022 року.
Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи таке.
Підпунктом «б» пункту 15 розділу X «Перехідні положення» ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до 01 січня 2024 року було встановлено заборону купівлі-продажу або відчуження в інший спосіб на користь юридичних осіб земельних ділянок, які перебувають у приватній власності і віднесені до земель для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім переходу до банків права власності на земельні ділянки як предмет застави, передачі земельних ділянок у спадщину, обміну (міни) відповідно до частини другої статті 37-1 цього Кодексу земельної ділянки на іншу земельну ділянку з однаковою нормативною грошовою оцінкою або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків та відчуження земельних ділянок для суспільних потреб.
20 лютого 2023 року ФГ «Петровське» як особа, яка в силу підпункту «б» пункту 15 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України не може набувати у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення, передала переважне право купівлі земельної ділянки, загальною площею 9, 8341 га, кадастровий номер 1222386100:05:002:0067, яка знаходиться на території Магдалинівської селищної територіальної громади Новомосковського району Дніпропетровської області (колишня Почино-Софіївська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області), на користь ОСОБА_1 , про що було укладено відповідний договір (а. с. 62-63, т. 1).
Водночас вимоги щодо передачі переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення іншій особі чітко визначені положеннями частини п'ятої статті 130-1 ЗК України, а саме: передача переважного права купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення здійснюється за письмовим договором між суб'єктом переважного права та особою, якій передається таке право, і таке право підлягає державній реєстрації в порядку, передбаченому для державної реєстрації обтяжень речових прав на земельні ділянки.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів здійснення заходів щодо державної реєстрації передачі переважного права купівлі земельної ділянки від ФГ «Покровське» на користь ОСОБА_1 у порядку, передбаченому для державної реєстрації обтяжень речових прав на земельні ділянки, та доказів направлення ФГ «Покровське» повідомлення про це власника земельної ділянки протягом трьох робочих днів з дня державної реєстрації переходу такого права, тому у зв'язку з недотриманням вимог частини п'ятої статті 130-1 ЗК України ОСОБА_1 не набув переважне право покупця за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01 лютого 2022 року.
Отже, у задоволенні позовних вимог в частині переведення на ОСОБА_1 прав та обов'язків покупця за договором купівлі продажу земельної ділянки від 01 лютого 2022 року належало відмовити з цих підстав.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вказаних вимог, проте помилився щодо мотивів такої відмови, у зв'язку з чим постанову апеляційного суду у цій частині належить змінити з викладенням її мотивувальної частини у редакції цієї постанови.
Щодо доводів касаційної скарги про ненадання судами першої та апеляційної інстанцій належної оцінки правомірності договору дарування від 18 вересня 2023 року в контексті наявності зловживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 правом, колегія суддів зауважує наступне.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (частина перша статті 717 ЦК України).
Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (частина друга статті 719 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).
Тлумачення статті 215 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Особа, яка не є стороною договору, має право на його оспорювання лише у разі, якщо такий договір стосується прав та/або інтересів цієї особи.
Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає у з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення. Виходячи з наведеного, право, що не порушено, не підлягає захистові.
У ситуації, коли позивач не довів права на позов у матеріально-правому сенсі, суд не вправі робити висновок по суті позовних вимог про правомірність або неправомірність дій відповідача, чинність або дійсність укладеного правочину тощо.
Указані правові висновки відповідають висновкам, які викладені у постановах Верховного Суду від 02 серпня 2021 року у справі № 751/7374/17, від 09 червня 2021 року у справі № 607/13749/16-ц.
У цій справі позивачі не навели законних підстав, що в момент вчинення оспорюваного договору дарування 18 вересня 2023 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , порушено їх права та/або інтереси як осіб, які не є сторонами цього правочину. Крім того, станом на час укладення оспорюваного договору дарування договір оренди від 30 січня 2012 року припинив свою дію. Тому є правильними висновки судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для визнання правочину недійсним, з якими Верховний Суд погоджується.
Крім того, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову в частині витребування спірної земельної ділянки на користь ОСОБА_1 .
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Доводи касаційної скарги про те, що договір дарування від 18 вересня 2023 року не спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені ним, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони зводяться до припущень заявників, які належним чином не доведені та не знайшли свого підтвердження у процесі розгляду справи.
Посилання касаційної скарги на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки всім доводам та аргументам заявників, Верховний Суд відхиляє, оскільки, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявників в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 201/10030/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 182/2214/16-ц, від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18, від 20 травня 2020 року у справі № 922/1903/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17,від 28 квітня 2021 року у справі № 263/16179/18, від 13 жовтня 2021 року у справі № 912/3747/20, від 19 липня 2022 року у справі № 904/6251/20, від 16 листопада 2022 року у справі № 192/1876/20, від 30 травня 2023 року у справі № 130/3560/21, є безпідставними, оскільки висновки судів попередніх інстанцій в частині відмовлених позовних вимог не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року в частині вирішення позовних вимог ФГ «Петровське» та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування та витребування спірної земельної ділянки залишити без змін, постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року в частині вирішення позовних вимог ФГ «Петровське» та ОСОБА_1 про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі продажу змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Крім того, грошові кошти в сумі 346 177, 70 грн за подання позову про переведення на прав та обов'язків покупця, які знаходиться на депозитному рахунку Державної Казначейської служби України, підлягають поверненню ОСОБА_1 .
Керуючись статтями 402, 409, 410, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу фермерського господарства «Петровське», ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 липня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року в частині вирішення позовних вимог фермерського господарства «Петровське», ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнеко Світлана Іванівна, про визнання недійсним договору дарування та витребування земельної ділянки залишити без змін.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року в частині вирішення позовних вимог фермерського господарства «Петровське», ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дейнеко Світлана Іванівна, про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі продажу змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 346 177 (триста сорок шість тисяч сто сімдесят сім) грн 70 грн, які знаходяться на депозитному рахунку Державної казначейської служби України згідно з квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки АТ «АБ «Радабанк» № 19866 від 14 червня 2023 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: І. Ю. Гулейков
О. М. Осіян
О. В. Ступак
В. В. Шипович