04 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/13174/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючої), Власова Ю.Л. та Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,
представників учасників справи:
позивача - акціонерного товариства "Укргазвидобування" - Малярчука Ю.Б., адвоката (дов. від 12.12.2024 № 2-473д),
відповідача 1 - Кабінету Міністрів України - Ткачук Я.О. (самопредставництво),
відповідача 2 - Державної казначейської служби України - Климчук Н.І. (самопредставництво),
розглянув касаційну скаргу акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - Товариство)
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 (суддя Ващенко Т.М.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 (головуючий - суддя Ходаківська І.П., судді: Владимиренко С.В, Демидова А.М.)
у справі № 910/13174/18
за позовом Товариства
до: Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, Уряд);
Державної казначейської служби України (далі - Служба)
про стягнення 56 797 842 475,24 грн.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 29.10.2025 № 32.2-01/2760 у зв'язку з відпусткою судді Колос І.Б., призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/13174/18, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуючий), Власов Ю.Л. і Малашенкова Т.М.
Короткий зміст позовних вимог
Товариство звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до КМУ про стягнення 56 797 842 475,24 грн.
Позовні вимоги мотивовані прийняттям КМУ постанови "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу" від 01.10.2015 № 758 (далі - постанова КМУ № 758), внаслідок ухвалення якої Товариство позбавлене можливості вільно продавати природний газ за ринковими цінами за період з IV кварталу 2015 року по І квартал 2017 року, завдяки чому недоотримало компенсацію передбачену частиною сьомою статті 11 Закону України "Про ринок природного газу" від 09.04.2015 № 329-VIII (далі - Закон № 329-VIII) у сумі 56 797 842 475,24 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.06.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025, в задоволенні позову відмовлено повністю.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване відсутністю належного обґрунтування розміру пред'явлених до стягнення грошових коштів, спірні правовідносини за своєю правовою природою зобов'язальні та підлягають захисту в спосіб передбачений законодавства, зокрема, але не виключно, шляхом стягнення суми компенсації. Натомість у межах цього позову порушені права позивача не можуть бути відновлені крізь призму деліктниних правовідносин із відповідачем.
Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, зокрема, вважаючи правильними висновки про відмову у задоволенні позову, виходив саме з встановлених обставин не доведення позивачем розміру збитків, заявлених до стягнення, оскільки зазначений розрахунок є теоретичним, побудованим на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтвердженим відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який би міг і повинен був отримати позивач, якщо б відповідач не здійснював протиправні дії. Вказане за висновком апеляційної інстанції є достатньою та самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Разом із тим, суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновків місцевого господарського суду в частині того, що спірні правовідносини за своєю правовою природою є зобов'язальними, тому в межах цього позову порушені права позивача не можуть бути відновлені крізь призму деліктниних правовідносин з відповідачем. Водночас, оскільки помилковість наведених тверджень суду першої інстанції не призвела до неправильного вирішення справи, враховуючи правомірність висновків цього суду щодо відмови у задоволенні позову через не доведення позивачем розміру збитків, що є достатньою та самостійною підставою для такої відмови, то рішення попередньої інстанції підлягає залишенню без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Товариство просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 у справі № 910/13174/18 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Обґрунтовуючи підставу для відкриття касаційного провадження, передбачену, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме:
- статей 16, 22, 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини сьомої статті 11 Закону України «Про ринок природного газу», без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського судуу складі Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17;
- статей 73, 79, 86, 162, 236 ГПК України та без урахування висновків щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, а також у постановах Верховного Суду, викладених у постановах: від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17; від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17; від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18; від 18.11.2019 у справі № 902/761/18; від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17; від 08.11.2023 у справі № 16/1376/836/226 (910/12422/20); від 24.07.2025 у справі № 916/4912/24; від 30.09.2025 у справі № 910/9313/24.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору та підлягають скасуванню на підставі пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (зокрема розрахунок суми збитків, наданий як доказ Товариством).
Доводи інших учасників справи
КМУ заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про ухвалення оскаржуваних судових рішень з дотриманням норм матеріального і процесуального права і належним дослідженням всіх наданих доказів, а також ухвалення зазначених судових рішень згідно з правовими висновками, сформованими Верховним Судом в аналогічних справах, та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Від Служби відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками:
- постановою КМУ № 758, прийнятою на виконання вимог частини четвертої статті 11 Закону № 329-VIII, Уряд, затверджуючи Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період), визначив, зокрема: - обсяг спеціальних обов'язків; - коло суб'єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов'язки; - категорії споживачів, яких стосуються спеціальні обов'язки; - територію та умови виконання спеціальних обов'язків;
- у справі № 826/6064/17 Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив рішення від 10.04.2018, залишене без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.07.2018 та постановою Верховного Суду від 25.11.2021, яким задовольнив повністю позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "НАК "Нафтогаз України") про визнання протиправною бездіяльність Уряду щодо не визначення при прийнятті постанови КМУ № 758 джерел фінансування та порядку компенсації, що надається суб'єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов'язки;
- у справі № 826/6066/17 Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив постанову від 19.07.2017, залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2017 та постановою Верховного Суду від 21.08.2019, якою задовольнив повністю позов ПАТ "НАК "Нафтогаз України" про визнання протиправною бездіяльність Уряду щодо не визначення при прийнятті постанови КМУ від 22.03.2017 № 187 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу" (далі - постанова КМУ № 187) джерел фінансування та порядку компенсації, що надається суб'єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов'язки;
- Товариство, обґрунтовуючи підставу для звернення з позовом про відшкодування завданої шкоди, яка полягає в упущеній вигоді у вигляді неодержаних позивачем доходів (компенсації), зазначило, що в силу закону (частини сьомої статті 11 Закону № 329-VIII) має право на відповідну компенсацію витрат, проте це право позивача порушено протиправною бездіяльністю Уряду, який в порушення частини четвертої статті 11 зазначеного Закону та ігноруючи судові рішення у справах № 826/6064/17 та № 826/6066/17, не визначив відповідний порядок компенсації та джерела фінансування такої компенсації. Водночас правовими підставами позову Товариство визначило приписи статті 22 ЦК України (збитки у вигляді упущеної вигоди) та статті 1173 ЦК України (відшкодування шкоди, завданої зокрема органом державної влади), яка передбачає особливості, що відрізняють її від загальних правил деліктної відповідальності (для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою);
- розмір заявлених до стягнення збитків (компенсації понесених при виконанні спеціальних обов'язків витрат) здійснений за період з IV кварталу 2015 року по І квартал 2017 року та визначено позивачем шляхом здійснення власного розрахунку за допомогою зменшення економічно обґрунтованих витрат з урахуванням допустимого рівня прибутку, який Товариство могло би отримати при реалізації газу за ринковими цінами, на доходи отримані від реалізації природного газу в рамках покладених на позивача спеціальних обов'язків. Доходи отримані від реалізації природного газу в рамках покладених на позивача спеціальних обов'язків розраховано завдяки множення обсягів реалізації газу на ціну, що встановлена згідно з постановами КМУ для позивача.
Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, враховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Підставою подання касаційної скарги стала незгода Товариства з відмовою судів попередніх інстанцій у стягненні з КМУ та Служби збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаних позивачем доходів), на яку позивач має право за Законом № 329-VIII, проте яка не отримана ним через протиправну бездіяльністю Уряду, та розмір якої розрахований позивачем шляхом зменшення економічно обґрунтованих витрат з урахуванням допустимого рівня прибутку на доходи, отримані у процесі виконання Товариством покладених на нього Постановою КМУ № 758 спеціальних обов'язків.
Касаційне провадження за касаційною скаргою в цій частині у справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі № 127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі № 585/2836/16-ц, в яких викладено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин: - для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями; - з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими; - подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16; від 25.04.2018 у справі №925/3/17; від 16.05.2018 у справі №910/24257/16; від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц; від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц; від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц і №522/2110/15-ц; від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Так, у справі № 917/877/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, предметом спірних правовідносин є стягнення збитків, заподіяних публічному акціонерному товариству "Полтаваобленерго" у зв'язку з порушенням комунальним підприємством "Благоустрій Кременчука" податкового законодавства, а саме: нереєстрацією податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, у такий спосіб позбавивши позивача права на віднесення сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту. Збитками у зазначеному скаржником спорі була сума податкового кредиту у розмірі ПДВ, сплаченого позивачем при одержанні послуг з оренди майна відповідно до договору та не отриманого позивачем внаслідок протиправної поведінки (бездіяльності) відповідача. Натомість у справі, що розглядається (№ 910/13174/18), предметом спору є матеріально-правова вимога Товариства до КМУ та Служби про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, розрахованих шляхом зменшення економічно обґрунтованих витрат з урахуванням допустимого рівня прибутку на доходи, отримані у процесі виконання покладених на позивача Законом № 329-VIII спеціальних обов'язків.
Отже, правовідносини у справі № 917/877/17 не є подібними із правовідносинами у справі, що розглядається, враховуючи відмінні фактичні обставини, зміст спірних правовідносин та їх правове регулювання, а тому висновки зроблені у неподібній до цієї справи правовідносинах - є нерелевантними для цієї справи, тож посилання Товариства у касаційній скарзі на висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, є хибними.
Щодо доводів позивача про необхідність врахування правових висновків стосовно застосування норм процесуального права, а саме: статей 73, 79, 86, 162, 236 (зокрема в аспекті застосування судами стандарту доказування "вірогідності доказів" та принципу змагальності), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, а також у постановах Верховного Суду, викладених у постановах: від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17; від 27.05.2019 у справі № 910/20107/17; від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18; від 18.11.2019 у справі № 902/761/18; від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17; від 08.11.2023 у справі № 16/1376/836/226 (910/12422/20); від 24.07.2025 у справі № 916/4912/24; від 30.09.2025 у справі № 910/9313/24, колегія суддів зазначає таке.
Так, у справах: № 129/1033/13-ц; № 910/18036/17; № 910/20107/17; № 917/1307/18; № 902/761/18; № 917/2101/17; № 16/1376/836/226 (910/12422/20); № 916/4912/24; № 910/9313/24, - на які посилається скаржник, Верховний Суд виснував, зокрема, що обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. У зазначених судових справах Верховний Суд, звертаючись загалом до категорії стандарту доказування відзначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору. Стандарт "вірогідності доказів" не нівелює обов'язок суду щодо оцінки доказів в порядку приписів статті 86 ГПК України з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. З'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому. Водночас статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим і відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Водночас у справі № 910/13174/18 порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 73, 79, 86, 162, 236 ГПК України в оцінці доказів, в їх сукупності, належності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, обґрунтованості судових актів, не повного з'ясування обставин справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні та викладенні у мотивувальній частині судових рішень Верховним Судом не встановлено. Між тим, судові рішення у наведених скаржником справах ухвалені за інших фактичних обставин, які формують зміст правовідносин та зібраних у таких справах доказів, іншого нормативно-правового регулювання, а також іншого суб'єктного складу учасників судового процесу, ніж у справі, що розглядається, тобто, зазначені справи і справа, судове рішення в якій переглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність правовідносин у них. А доводи касаційної скарги фактично спонукають суд касаційної інстанції на переоцінку вже встановлених судами попередніх судових інстанцій обставин, проте суд касаційної інстанції в силу положення частини другої статті 300 ГПК України не наділений такими повноваженнями.
Верховний Суд, зазначає, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
За результатами розгляду матеріалів касаційної скарги та аналізу висновків судів попередніх інстанцій Судом встановлено, що посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій наведених висновків Верховного Суду, - не можуть бути взяті до уваги, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених скаржником справах істотно відмінні (у справі, що розглядається, з одного боку, і в згаданих справах з іншого) за предметом позову, підставами позову і фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й ухвалено судове рішення. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Наведене виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним, суб'єктним, об'єктним критеріями.
Крім того, Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Такі ж висновки були викладені і в постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 916/112/20.
Отже, наведена Товариством підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
Щодо іншої заявленої підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає таке.
Верховний Суд виходить з того, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах: від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19; від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.
Проте, як уже зазначалося вище, підстава касаційного оскарження, наведена скаржником у касаційній скарзі (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України), у цьому випадку не отримала підтвердження, а тому і підстави для скасування оскаржуваних рішення і постанови з підстави, встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, у Суду також відсутні.
Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, а також є такими, які не узгоджуються з підставою касаційного оскарження, визначеною самим скаржником.
З урахуванням наведеного Судом приймаються доводи, наведені у відзиві КМУ на касаційну скаргу, у частині, яка узгоджується з цією постановою.
Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України - залишити без задоволення.
Судові витрати
Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 у справі № 910/13174/18 з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 у справі № 910/13174/18 з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 у справі № 910/13174/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова