08 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 908/1503/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Комерційно-виробничий центр "Анапас"
на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.11.2024 та
постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.11.2025
у справі за позовом Концерну "Міські теплові мережі"
до Приватного підприємства "Комерційно-виробничий центр "Анапас"
про стягнення 160 888,73 грн,
Приватне підприємство "Комерційно-виробничий центр "Анапас" (далі - ПП "КВЦ "Анапас", скаржник) 24.11.2025 засобами поштового зв'язку звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою (зареєстровано судом 27.11.2025), в якій просить рішення Господарського суду Запорізької області від 25.11.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.11.2025 у справі № 908/1503/24 скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково у розмірі 18 745,18 грн. У касаційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.
Перевіривши матеріали касаційної скарги ПП "КВЦ "Анапас" у справі № 908/1503/24, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Пунктом 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Приписами частини п'ятої статті 12 ГПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною сьомою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3 028 грн.
Пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України унормовано, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Позов у зазначеній справі подано у 2024 році. Предметом позову є вимога про стягнення 160 888,73 грн за договором про надання послуг з постачання теплової енергії. Отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн), тому справа є малозначною у розумінні статті 12 ГПК України.
До того ж колегія суддів звертає увагу скаржника, що в силу зазначеної вище вимоги пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежать виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики.
У поданій касаційній скарзі, обґрунтовуючи необхідність відкриття касаційного провадження у малозначній справі, скаржник зазначає про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт "а" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України) за відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах; вважає, що перегляд оскаржуваної постанови у касаційному порядку має виняткове значення для скаржника (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України); також вказує на аналогічні справи, які розглядаються у судах першої та апеляційної інстанцій. Поряд з цим викладає обставини справи та зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій, оскільки, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій, обмежившись формальним аналізом доказів, не надали належної оцінки доводам відповідача та не дотримались принципу повноти судового розгляду, у зв'язку з чим оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення у справі № 908/1503/24 про часткове задоволення позову у розмірі 18 745,18 грн.
Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов'язковість, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдине застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Твердження заявника касаційної скарги про те, що справа має фундаментальне значення не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме цієї справи.
Верховний Суд дійшов висновку, що такий довід не відповідає кількісно-якісним критеріям правового питання, щодо якого можлива проблема невизначеності.
Щодо винятковості значення цієї справи для відповідача, то колегія суддів звертає увагу, що посилання на підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України є необґрунтованими. При цьому доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, мають загальний характер з викладенням обставин справи та підстав непогодження з оскаржуваними судовими рішеннями в частині розрахунків по сплаті за надану послугу з постачання теплової енергії.
Суд зазначає, що учасники справи мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Отже доводи касаційної скарги у взаємозв'язку з обставинами справи є непереконливими, фактично зводяться до незгоди із встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи та оцінкою доказів і не стосуються обґрунтування виключних випадків визначених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу.
Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
При цьому у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Верховний Суд також враховує позицію, висловлену ЄСПЛ в ухвалі від 09.10.2018 про неприйнятність у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Європейський Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункту 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
В аспекті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також взято до уваги наявність або відсутність питання справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак ЄСПЛ не визнав факту висвітлення заявницею належним чином обставин порушення процесуальних гарантій, наданих пунктом 1 статті 6 Конвенції, в контексті обов'язку справедливого провадження в судах першої та другої інстанцій.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПП "КВЦ "Анапас" на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.11.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.11.2025 у справі № 908/1503/24, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зважаючи на відсутність підстав для відкриття касаційного провадження, викладене у касаційній скарзі клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у цій справі не розглядається.
Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Комерційно-виробничий центр "Анапас" на рішення Господарського суду Запорізької області від 25.11.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.11.2025 у справі № 908/1503/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова