08 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 5010/1609/2012-П-28/108
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду: Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного підприємця Колковського Володимира Зіновійовича
на рішення Господарського суду Івано-франківської області від 07.03.2013
та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.05.2013
у справі за позовом Першого заступника прокурора міста Івано-Франківська в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради
до Приватного підприємця Колковського Володимира Зіновійовича
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради
про стягнення 152 263,89 грн, з яких: 147 567,57 грн основного боргу, 3 488,54 грн пені, 1 163,51 грн 3% річних, 44,27 грн інфляційних втрат,
17.11.2025 через підсистему «Електронний суд» до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Приватного підприємця Колковського Володимира Зіновійовича (далі - скаржник) на рішення Господарського суду Івано-франківської області від 07.03.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 у справі № 5010/1609/2012-П-28/108.
Рішенням господарського суду Івано-франківської області від 07.03.2013, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.05.2013, позов Першого заступника прокурора міста Івано-Франківська в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до Приватного підприємця Колковського Володимира Зіновійовича задоволено частково. Вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 147 567,57 грн основного боргу, 3 488,54 грн пені, 829,00 грн 3% річних. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Приватний підприємець Колковський Володимир Зіновійович у поданій касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Івано-франківської області від 07.03.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 у цій справі та направити справу № 5010/1609/2012-П-28/108 на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Також, скаржником подано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтовано тим, що відповідача - Приватного підприємця Колковського Володимира Зіновійовича не було належним чином повідомлено про розгляд справи, скаржник зазначає, що матеріали справи не містять жодного доказу про отримання копії позовної заяви, повістки, ухвали, повідомлення про дату та час судових засідань. У касаційній скарзі, скаржник наголошує на тому, що на час розгляду справи він перебував у стані який повністю виключав можливість участі в судовому процесі, оскільки він перебував за кордоном під вартою. На підтвердження факту перебування під вартою у період з 28.10.2012 по 11.11.2013 надає вирок Івано-Франківського міського Суду від 19.02.2015 у справі №344/6072/14-к.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.
Предметом касаційного оскарження у даній справі є рішення рішення Господарського суду Івано-франківської області від 07.03.2013 та постанова Львівського апеляційного господарського суду від 28.05.2013.
Підпунктом 14 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України передбачено, що судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Отже, судові рішення, ухвалені судами апеляційної інстанції до 15.12.2017, можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.
Отже, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційної інстанції були прийняті у період дії Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017.
Згідно зі статтею 107 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017) сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.
Згідно із статтею 110 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017) касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.
За змістом статті 105 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017) постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Оскаржувана постанова Львівського апеляційного господарського суду у справі №5010/1609/2012-П-28/108 прийнята 28.05.2013, повний текст якої складено 03.06.2013, отже, останнім днем строку, встановленого для оскарження зазначеної постанови в касаційному порядку з урахуванням приписів статей 105, 107, 110 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 15.12.2017) є 24.06.2013 (з урахуванням вихідного дня).
Однак касаційну скаргу на вказані судові рішення Приватним підприємцем Колковським Володимиром Зіновійовичем подано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду лише 17.11.2025, тобто зі значним (понад 12 років) пропуском процесуального строку, встановленого на касаційне оскарження.
Скаржник у своїй касаційній скарзі заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, в якому зазначив, що його не було належним чином повідомлено про розгляд справи та що на час розгляду справи він перебував за кордоном під вартою, а суди розглянули справу за повної відсутності відповідача і не з'ясували причини такої відсутності. Також зазначив, що матеріали справи не містять жодного доказу про отримання копії позовної заяви, повістки, ухвали, повідомлення про дату та час судових засідань, отже скаржник не був повідомлений про розгляд справи належним чином, що на його думку, свідчить про наявність безумовного скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій.
Згідно з частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Права господарського суду при вирішенні питання, що виникають у зв'язку із відновленням пропущеного процесуального строку, унормовуються процесуальним законодавством, зокрема, відповідно до частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Зі змісту наведеної правової норми убачається, що законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Отже, для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.
Статтею 129 Конституції України визначено як одну із засад судочинства рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Відповідно до частини першої статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень («що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності»).
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998, Reports 1998 -VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21.12.2010)
Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).
Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків.
Отже, в контексті наведеного необхідність перегляду судового рішення, що набрало законної сили та чинне понад 12 років, має бути зумовлена виключними обставинами (оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов'язки протягом усього часу чинності цього рішення), наявність яких є очевидною та безспірною, що обґрунтовувало би порушення принципу правової визначеності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду, та виправдовувало таке порушення необхідністю відновлення прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася до суду за таким переглядом, а також неможливістю цієї особи відновити свої права шляхом використання передбачених законом інших способів захисту.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Колегія суддів зазначає, що зі змісту рішення Господарського суду Івано-франківської області від 07.03.2013 вбачається, що представник Приватного підприємця Колковського Володимира Зіновійовича - відповідача Манченко О.В. (за довіренністю № 780739) був присутній в судовому засіданні при проголошенні рішення місцевого господарського суду.
Зі змісту постанови Львівського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 також вбачається, що апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Івано-франківської області від 07.03.2013 подано саме відповідачем - Приватним підприємцем Колковським Володимиром Зіновійовичем. Отже, вказане свідчить, що скаржнику та його представнику було відомо про розгляд судом апеляційної інстанції справи № 5010/1609/2012-П-28/108.
Наведене вище спростовує доводи скаржника про те, що він не був обізнаний про розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанціях.
З огляду на викладене суд касаційної інстанції дійшов висновку, що наведені скаржником доводи в обґрунтування клопотання про поновлення процесуального строку не дають достатніх підстав для визнання їх поважними, оскільки останні за своїм характером не можуть вважатися особливими чи непереборними обставинами, що зумовили пропуск процесуального строку на касаційне оскарження та зводяться до порушення скаржником вимог процесуального законодавства, а причини подання касаційної скарги після закінчення строку на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції залежали лише від суб'єктивної волі скаржника, а не від об'єктивно непереборних обставин.
Відповідно до частини четвертої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на касаційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Враховуючи зазначене та з огляду на те, що касаційна скарга подана Приватним підприємцем Колковським Володимиром Зіновійовичем поза межами присічного строку, встановленого частиною четвертою статті 293 Господарського процесуального кодексу України (більше, ніж через 12 років), Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною Приватного підприємця Колковського Володимира Зіновійовича на рішення Господарського суду Івано-франківської області від 07.03.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 на підставі частини четвертої статті 293 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 119, 234, 235, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд
Відмовити Приватному підприємцю Колковському Володимиру Зіновійовичу у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення Господарського суду Івано-франківської області від 07.03.2013 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28.05.2013 у справі № 5010/1609/2012-П-28/108.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак