04 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 902/122/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
ОСОБА_1 : не з'явився,
ОСОБА_2 - особисто,
ОСОБА_3 : Чайка Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2025 (колегія суддів у складі: головуючий - Крейбух О.Г., Саврій В.А., Коломис В.В.)
та ухвалу Господарського суду Вінницької області від 08.07.2025 (суддя Тісецький С.С.)
та на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 17.07.2025 в частині визнання кредиторських вимог ОСОБА_3
у справі № 902/122/25
за заявою ОСОБА_1
про неплатоспроможність,
Хід розгляду справи та стислий зміст заяви
1. Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 26.03.2025 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 (далі - Боржник), введено процедуру реструктуризації боргів боржника.
2. Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 21.05.2025 визнано грошові вимоги ОСОБА_2 до Боржника в розмірі 739133,19 грн боргу, 169496,55 грн 3% річних, 472725,31 грн інфляційних втрат. Додатковою ухвалою Господарського суду Вінницької області від 23.05.2025 також визнано грошові вимоги ОСОБА_2 до Боржника в розмірі 6056,00 грн судового збору, сплаченого за подання заяви про визнання грошових вимог до Боржника.
3. ОСОБА_3 (далі - Заявник) 20.05.2025 подала заяву про визнання грошових вимог до Боржника в розмірі 1400000,00 грн (далі - Заява).
4. Заяву мотивовано наявністю заборгованості за укладеним між Заявником і Боржником договором позики від 06.12.2022 (далі - Договір позики).
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
5. Заявник (позикодавець) і Боржник (позичальник) 06.12.2022 уклали Договір позики, за умовами якого Боржник отримав від заявника гроші в сумі 1400000,00 грн.
6. Походження грошових коштів позикодавця підтверджується податковою звітністю за 2021 рік (пункт 1.2 Договору позики).
7. Цільове призначення: зазначені кошти отримуються з метою придбання позичальником у власність нерухомого майна (квартири) на стадії будівництва за адресою: АДРЕСА_1 у забудовника ТОВ "Мурована Вежа" (пункт 1.3 Договору позики).
8. Передачу грошей було здійснено до його підписання за адресою: АДРЕСА_2 , в присутності ОСОБА_4 , що підтверджується розпискою (пункт 1.4 Договору позики).
9. Повернення суми позики має відбутися 31.12.2023, зазначена сума безпроцентної позики може бути повернута позичальником достроково (пункт 2.1 Договору позики).
10. За змістом складеної Боржником розписки від 06.12.2022 (далі - Розписка), Боржник отримав від Заявника грошові кошти в сумі 1400000,00 грн з метою придбання у власність нерухомого майна на стадії будівництва за адресою: АДРЕСА_1 у забудовника ТОВ "Мурована Вежа". Передача грошей здійснена відповідно до договору за адресою: АДРЕСА_2, в присутності ОСОБА_4 , що підтверджується Розпискою.
11. Боржник у визначений Договором позики строк не повернув грошові кошти Заявнику.
12. 23.12.2024 Заявник надіслав вимогу про повернення боргу б/н від 20.12.2024.
13. Згідно з відповіддю №1546511 від 07.07.2025 з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та / або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи щодо отриманих доходів та утриманих податків ОСОБА_3 за період 1 квартал 2020 року - 4 квартал 2022 року:
- за 2020 рік сума доходу Заявника становить 4978523,05 грн (джерела отримання доходу: ВК "Контакт-90", ТОВ "Коріс АМ", ТОВ "ДОК "Промліс", ТОВ "Праймвуд Лімітед", ТОВ "Стандарт Інвест", ТОВ "Вуд Інвест", ТОВ "Гудзьмонтаж") та 4108200,58 грн (податкова декларація платника єдиного податку - фізичної особи (першої та другої груп));
- за 2021 рік (посилання на податкову звітність за 2021 рік міститься у пункті 1.2 Договору позики) сума доходу Заявника становить 4232382,60 грн (джерела отримання доходу: ТОВ "Гудзьмонтаж", ОСОБА_5 , ТОВ "Джі-Ф", ТОВ "Вуд Інвест", ОСОБА_6 , ТОВ "Трейдвуд") та 4986268,30 грн (податкова декларація платника єдиного податку - фізичної особи (першої та другої груп)).
Стислий зміст ухвал суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
14. Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 08.07.2025 визнано грошові вимоги Заявника до Боржника в розмірі 1400000,00 грн боргу та 4844,80 грн витрат на сплату судового збору за подання Заяви.
15. Ухвалою попереднього засідання Господарського суду Вінницької області від 17.07.2025 встановлено перелік та розмір визнаних судом вимог кредиторів у справі, що підлягають внесенню керуючим реструктуризації до реєстру вимог кредиторів Боржника, до яких включено, зокрема, вимоги Заявника в розмірі 1400000,00 грн боргу (друга черга задоволення) та 4844,80 грн витрат на сплату судового збору за подання Заяви (підлягають відшкодуванню позачергово до задоволення вимог кредиторів).
16. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2025 ухвалу Господарського суду Вінницької області від 08.07.2025 та ухвалу Господарського суду Вінницької області від 17.07.2025 у частині визнаних вимог Заявника залишено без змін.
17. Зазначені судові рішення у наведеній частині мотивовано обґрунтованістю вимог Заявника, враховуючи підтвердження фінансової спроможності надання ним відповідної позики Боржнику, а також відсутністю доказів погашення відповідної заборгованості.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
18. ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду першої інстанції від 08.07.2025 повністю та ухвалу господарського суду першої інстанції від 17.07.2025 у частині встановлення переліку і розміру визнаних судом вимог кредиторів у справі, що підлягають внесенню арбітражним керуючим до реєстру вимог кредиторів, а саме Заявника в розмірі 1400000,00 грн боргу та 4844,80 грн витрат на сплату судового збору, а також постанову апеляційного господарського суду, ухвалити нове рішення про відмову у визнанні кредиторських вимог Заявника.
19. Касаційну скаргу подано з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
20. Скаржник вважає, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01.03.2023 у справі №902/221/22, від 19.02.2020 у справі №915/411/19 щодо застосування статей 76, 77, 91 Господарського процесуального кодексу України та статті 204 Цивільного кодексу України в подібних правовідносинах.
21. Також скаржник посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №915/411/19, у контексті ненадання Заявником суду оригіналів Договору позики та Розписки.
22. Водночас скаржник стверджує про ухвалення оскаржуваних судових рішень на підставі доказу, отриманого судом з порушенням процесуальних норм, зокрема частини 4 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, адже місцевий господарський суд сформував запит до податкових органів та отримав інформацію про доходи заявника без постановлення ухвали про витребування таких доказів.
23. Також скаржник зауважує, що в приєднаних до матеріалів справи деклараціях Боржника за 2021-2024 роки немає інформації про отримання грошових коштів 1400000,00 грн у 2022 році. Наведене, на думку скаржника, свідчить про фіктивність Договору позики та Розписки, створення їх пізніше.
24. Скаржник наголошує, що подання Боржником до Господарського суду Вінницької області заяв про неплатоспроможність у 2022 і 2025 роках спрямовано на ухилення від виконання постанови Вінницького апеляційного суду Вінницької області від 11.12.2018 у справі №127/9949/18 про стягнення коштів на користь скаржника.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
25. ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
26. ОСОБА_3 вважає нерелевантними посилання скаржника на висновки Верховного Суду в постановах у справах №902/221/22 і №915/411/19, адже правовідносини в них не є подібними до цієї справи.
27. Зокрема, в цій справі скаржник під час розгляду справи господарськими судами першої та апеляційної інстанцій не подавав клопотань про витребування доказів, натомість місцевий господарський суд самостійно направив офіційний запит до податкового органу для перевірки фінансових можливостей кредитора ОСОБА_3 і отримана відповідь підтвердила наявність у неї достатніх доходів і фінансових ресурсів, що усунуло сумніви щодо реальності наданої позики в розмірі 1400000,00 грн. На думку Заявника, витребування доказів у такий спосіб не порушує частини 4 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.
Позиція Верховного Суду
28. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги.
29. Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до Боржника у справі про неплатоспроможність, які, за доводами Заявника, виникли на підставі Договору позики.
30. У силу частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
31. Статтею 113 КУзПБ передбачено, що провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених Книгою четвертою "Відновлення платоспроможності фізичної особи" КУзПБ.
32. За визначенням, наведеним у статті 1 КУзПБ, грошове зобов'язання (борг) - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
33. За змістом частини 1 статті 122 КУзПБ, подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією у справі про неплатоспроможність фізичної особи або фізичної особи - підприємця здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
34. Конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (частина 1 статті 45 КУзПБ).
35. Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги.
36. Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (висновки наведені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19).
37. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду щодо порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов'язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16).
38. У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17).
39. У попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18).
40. При цьому для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 914/2404/19, від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20).
41. Верховний Суд, зокрема, у постанові від 22.12.2022 у справі №910/14923/20 наголосив, що для запобігання визнанню необґрунтованих вимог до боржника та порушенню цим прав його кредиторів до доведення обставин, пов'язаних із виникненням заборгованості боржника-банкрута, пред'являються підвищені вимоги.
42. Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому:
- перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку;
- при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості;
- під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (частина 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку.
43. Розглядаючи кредиторські вимоги, суд у силу приписів статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог, з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 29.03.2021 у справі №913/479/18).
44. Системний аналіз цих приписів засвідчує, що законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності, допустимості, достовірності та вірогідності, передбаченим статтями 76-79 Господарського процесуального кодексу України.
45. Правовий висновок про обґрунтованість відмови суду у визнанні грошових вимог до боржника внаслідок неподання заявником належних і достатніх документальних доказів відповідного зобов'язання при поданні заяви про визнання таких вимог сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.04.2019 у справі №910/21939/15, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19.
46. Відповідно до положень статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі з договорів та інших правочинів.
47. Зокрема, згідно з положеннями статей 1046, 1049 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
48. Статтею 1047 Цивільного кодексу України також передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
49. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, що є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
50. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
51. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
52. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц.
53. Врахувавши наведені висновки, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду при вирішенні правової проблеми щодо застосування визначеної статтею 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину у поєднанні з положеннями КУзПБ, що регулюють порядок розгляду заяв кредиторів з їх грошовими вимогами до боржника, у постанові від 01.03.2023 у справі №902/221/22 зауважила на відмінності у розгляді та визнанні господарським судом грошових вимог кредиторів до боржника від вирішення спору у позовному провадженні.
54. Зазначена відмінність, серед іншого, полягає у тому, що визнання господарським судом вимог певного кредитора породжує відповідні правові наслідки, що впливають на права інших кредиторів цього боржника у процедурі неплатоспроможності. При цьому в зазначеній категорії справ існує ризик обопільної недобросовісної поведінки певного кредитора та боржника щодо створення фіктивної (неіснуючої, штучної) заборгованості останнього за борговою розпискою задля збільшення кількості голосів цього кредитора на зборах кредиторів та можливості впливу на саму процедуру неплатоспроможності фізичної особи, зокрема й у питанні формування та реалізації ліквідаційної маси боржника, що, у кінцевому результаті, впливатиме на обсяг задоволених вимог.
55. Беручи до уваги зазначені мотиви, судова палата у вказаній постанові у справі №902/221/22 виснувала, зокрема, що господарському суду під час розгляду заяви кредитора з відповідними грошовими вимогами до боржника варто керуватися не лише засадами, серед інших, належності (стаття 76 ГПК України) та допустимості (стаття 77 ГПК України) доказів, а й враховувати достатність (повноту та всебічність) поданих доказів, взаємозв'язок їх сукупності, що дозволяє суду зробити достовірний висновок про існування заборгованості за борговою розпискою.
56. Тож, у разі вмотивованих сумнівів інших кредиторів щодо реальності (дійсності) такої заборгованості, обґрунтування грошових вимог до боржника самим лише договором позики та / або борговою розпискою у справі про неплатоспроможність фізичної особи може бути недостатнім.
57. Необхідним, у такому випадку, може бути також документальне підтвердження джерел походження коштів, наданих фізичною особою-кредитором у позику фізичній особі-боржнику, подання інших додаткових доказів наявності між кредитором (позикодавцем) та боржником (позичальником) зобов'язальних правовідносин за відповідним договором позики.
58. У разі ж ненадання зазначеним кредитором сукупності необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо підтвердження реальності грошового зобов'язання, господарський суд відмовляє у визнанні таких вимог у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
59. При цьому визначена приписами статті 204 Цивільного кодексу України презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину не спростовує відповідного обов'язку заявника-кредитора, вимоги якого підтверджені борговою розпискою, надати сукупність усіх необхідних доказів на обґрунтування своїх вимог, зокрема й зазначені вище докази джерел походження наданих у позику коштів.
60. Тобто, не досліджуючи дійсність відповідного правочину, що виходить за межі предмета розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника, господарський суд у справі про неплатоспроможність фізичної особи, вирішуючи питання про належне документальне підтвердження кредиторських вимог за борговою розпискою, може надати правову оцінку реальності (дійсності) таких зобов'язань на підставі інших доказів, що підтверджують / спростовують фінансову спроможність цього кредитора щодо надання відповідної позики.
61. У цій справі, визнаючи грошові вимоги Заявника до Боржника, господарський суд першої інстанції виходив із того, що їх підтверджено доданими до Заяви доказами: Договором позики, Розпискою та вимогою від 20.12.2024 з доказами її направлення Боржнику. При цьому фінансову спроможність Заявника щодо надання відповідної позики Боржнику підтверджено відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та / або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також сумою річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи щодо отриманих доходів та утриманих податків. Натомість доказів погашення відповідної заборгованості Боржником не надано.
62. Господарський суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові погодився з такими висновками місцевого господарського суду, визнавши їх обґрунтованими з огляду на ті самі докази.
63. При цьому апеляційний господарський суд відхилив доводи скаржника про те, що додані до Заяви копії Договору позики та Розписки не можуть братися до уваги господарським судом без пред'явлення їх оригіналів, зазначивши, що у справах про неплатоспроможність суд не розглядає спір по суті, а лише встановлює наявність / відсутність грошового зобов'язання, оцінюючи реальність таких вимог на підставі всієї сукупності доказів.
64. Однак такий висновок господарського суду апеляційної інстанції не відповідає суті усталеної правової позиції Верховного Суду (зокрема викладеної в постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі та господарські суди в оскаржуваних судових рішеннях) щодо необхідності детальної перевірки господарським судом підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, зокрема, шляхом ретельного дослідження наданих на їх підтвердження доказів (первинних документів, договорів тощо). При цьому застосування щодо кредитора підвищеного стандарту доказування включає необхідність як подання достатніх доказів наявності та розміру заборгованості, так і відповідності таких доказів встановленим Господарським процесуальним кодексом України вимогам щодо належності, допустимості, достовірності та вірогідності тощо. Тобто за наявності мотивованих заперечень боржника та / або іншого кредитора господарський суд мав не лише констатувати факт подання заявником копій відповідних документів, але й перевірити їхню процесуальну якість, спосіб одержання, внутрішню узгодженість із іншими матеріалами справи, здатність у сукупності з ними достовірно підтвердити існування відповідних зобов'язань.
65. У наведеному контексті необхідно зауважити, що відповідно до положень статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
66. Залишивши поза увагою положення наведеної норми процесуального права, апеляційний господарський суд не з'ясував наявність / відсутність об'єктивних підстав для поставлення під сумнів наданих Заявником копій документів, чи виражали такий сумнів учасники справи (зокрема скаржник) під час розгляду Заяви місцевим господарським судом, чи було ініційовано витребування оригіналів відповідних письмових доказів, чи було їх подано на вимогу суду (в разі її наявності) тощо. З огляду на таке господарський суд апеляційної інстанції передчасно відхилив аргументи скаржника щодо необхідності залишення поза увагою копій Договору позики і Розписки, наданих Заявником на підтвердження його грошових вимог до Боржника.
67. Також апеляційний господарський суд погодився з висновками про підтвердження фінансової спроможності Заявника надати позику Боржнику в розмірі 1400000,00 грн, пославшись на зміст пункту 1.2 Договору позики (щодо підтвердження походження грошових коштів позикодавця податковою звітністю за 2021 рік) та наявну в матеріалах справи відповідь №1546511 від 07.07.2025 з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та / або суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, здекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи щодо отриманих доходів та утриманих податків Заявника за період 1 квартал 2020 року - 4 квартал 2022 року.
68. При цьому господарський суд апеляційної інстанції відхилив доводи скаржника про безпідставне витребування зазначеного доказу з власної ініціативи місцевого господарського суду, пославшись на необхідність перевірки реальності зобов'язань за Договором позики та фінансової спроможності кредитора щодо надання коштів у позику з урахуванням висновків Верховного Суду.
69. Однак апеляційний господарський суд у оскаржуваній постанові не врахував, що відповідно до закріплених у статтях 2, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України принципів змагальності та диспозитивності господарського судочинства, усталеної правової позиції Верховного Суду (зокрема викладеної в постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі та господарські суди в оскаржуваних судових рішеннях) заявник сам визначає докази, які, на його думку, підтверджують заявлені грошові вимоги до боржника, та несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, одним із яких може бути відмова у визнанні його грошових вимог (у разі ненадання заявником належного документального підтвердження відповідного зобов'язання).
70. Натомість суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених зазначеним Господарським процесуальним кодексом України випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених зазначеним Кодексом.
71. У силу частини 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
72. Зокрема, у статті 81 Господарського процесуального кодексу України передбачено витребування доказів судом за відповідним клопотанням учасника справи, який не може самостійно надати докази; у частині 6 статті 91 зазначеного Кодексу передбачено витребування судом за клопотанням учасника або з власної ініціативи оригіналу письмового доказу, копію (електронну копію) якого подано.
73. При цьому витребування господарським судом доказів передбачає постановлення ним відповідної ухвали (частина 4 статті 81 Господарського процесуального кодексу України).
74. Не врахувавши наведеного, апеляційний господарський суд під час перегляду оскаржуваних ухвал господарського суду першої інстанції не дослідив зазначений доказ (відповідь №1546511 від 07.07.2025), покладений у основу зазначених судових рішень, з точки зору його відповідності вимогам статей 74, 77, 81 Господарського процесуального кодексу України, тому дійшов передчасного висновку про належне підтвердження Заявником його грошових вимог до Боржника, зокрема, реальності надання відповідної позики. З огляду на таке посилання апеляційного господарського суду на зазначену відповідь як на доказ, що безумовно підтверджує джерела походження позичених Заявником Боржнику коштів, не є достатнім з урахуванням підвищеного стандарту доказування грошових вимог, яка застосовується у справах про банкрутство (неплатоспроможність) згідно з усталеною практикою Верховного Суду.
75. Крім того, господарський суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статей 269, 282 Господарського процесуального кодексу України не надав правової оцінки (з викладенням мотивів їх прийняття до уваги чи відхилення в тексті оскаржуваної постанови) іншим доводам скаржника, викладеним у апеляційній скарзі, щодо фіктивності вимог Заявника, недобросовісності Боржника, пов'язаності відповідних осіб, вчинення ними дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення, ухваленого в 2018 році на користь скаржника, за допомогою застосування процедур неплатоспроможності тощо. Зазначені доводи залишено без належного аналізу та мотивованого прийняття до уваги / відхилення в оскаржуваній постанові, що також свідчить про неповноту апеляційного перегляду справи.
76. Отже, апеляційний господарський суд належним чином не перевірив правильність висновків господарського суду першої інстанції про визнання грошових вимог Заявника до Боржника. Висновки господарського суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на належному виконанні вимог статей 86, 236, 269, 282 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доводів учасників справи, наявних у справі та додатково поданих доказів, всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а також з урахуванням висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (зокрема тих, на які посилається скаржник).
77. Такі порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно, адже переоцінка доказів, вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими не входять до меж розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
78. Верховний Суд дійшов висновку, що відповідно до положень статей 300, 310 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційного господарського суду підлягає скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
79. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
80. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням сторін, і в залежності від установленого та вимог закону прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Розподіл судових витрат
81. Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.10.2025 у справі №902/122/25 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції в частині визнання кредиторських вимог ОСОБА_3 .
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Картере
Судді С. Жуков
В. Пєсков