18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
08 грудня 2025 року м. Черкаси Справа № 925/1205/25
Господарський суд Черкаської області у складі судді Зарічанської З.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Черкаський шовковий комбінат",
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Тімбер Юкрейн",
про стягнення 75 205,10 грн.
01.10.2025 до Господарського суду Черкаської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Черкаський шовковий комбінат" (далі - ПрАТ "ЧШК") з вимогою стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тімбер Юкрейн" (далі - ТОВ "Тімбер Юкрейн") (з урахуванням збільшення позовних вимог та закриття провадження в частині позовних вимог) заборгованість у розмірі 75 205,10грн, у тому числі 1 867,65 грн (інфляційне збільшення) + 49 651,20 грн (штраф за договором 20 688,00 + 28 963,20) + 21 596,29 грн (пеня) + 2 089,96 грн (3%).
Ухвалою від 09.10.2025 суд відкрив провадження у справі №925/1205/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами. Постановив розпочати розгляд справи по суті 10.11.2025. Встановив сторонам строк для подання заяв по суті.
Суд враховує, що копія ухвали про відкриття провадження у справі доставлена до електронного кабінету відповідача 10.10.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Отже строк для подання відзиву відповідачем сплив 27.10.2025, проте відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов суду не надав.
07.11.2025 позивач подав заяву, в якій повідомив, що відповідач сплатив кошти по орендній платі за вказані місяці. Позивач підтримує заявлені позовні вимоги в частині несплаченого боргу.
Ухвалою від 07.11.2025 суд закрив провадження у справі № 925/1205/25 в частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу в сумі 165 504 грн. Подальший розгляд справи постановив здійснювати з урахуванням позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 108 292,16 грн, у тому числі 31 376 грн (сума боргу) + 1 867,65 грн (інфляційне збільшення) + 49 651,20 грн (штраф за договором 20 688,00 + 28 963,20) + 21 596,29 грн (пеня) + 2 089,96 грн (3%) + 1 711,06 грн (комунальні платежі).
Копії ухвали від 07.11.2025 доставлені до електронних кабінетів сторін, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.
10.11.2025 відповідач подав клопотання про зменшення розміру неустойки (інфляційного збільшення, штрафу, пені, 3 % річних) з вимогою зменшити розмір неустойки до повного звільнення відповідача від сплати неустойки. Також у поданому клопотанні відповідач зазначив, що ТОВ "Тімбер Юкрейн" повністю сплатило заборгованість і станом на 10.11.2025 відсутня будь-яка заборгованість перед позивачем по орендній платі та по комунальним платежам.
Ухвалою від 17.11.2025 суд закрив провадження у справі № 925/1205/25 в частині позовних вимог щодо стягнення 31 376 грн (сума боргу) та 1 711,06 грн (комунальні платежі) та постановив подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням позовних вимог про стягнення заборгованості у розмірі 75 205,10 грн, у тому числі 1 867,65 грн інфляційного збільшення, 49 651,20 грн штрафу (20 688,00 і 28 963,20), 21 596,29 грн пені та 2 089,96 грн 3 % річних.
Копії ухвали від 17.11.2025 доставлені до електронних кабінетів сторін, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.
Суд розглядає справу по суті.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між ПрАТ "ЧШК" та ТОВ "Тімбер Юкрейн" укладено Договір № 2-2025 оренди нежитлових приміщень від 01.02.2025. Станом на день складання позовної заяви за договором оренди утворилась заборгованість орендаря перед ПрАТ "ЧШК" зі сплати орендної плати у розмірі 196 880 грн, з комунальних платежів - 1 711,06 грн, яка не сплачена відповідачем, що стало також підставою для нарахування 1 867,65 грн (інфляційне збільшення), 49 651,20 грн (штраф за договором 20 688,00 + 28 963,20), 21 596,29 грн (пеня), 2 089,96 грн (3%).
Як уже встановлено судом, відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов суду не надав.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. (ч. 9 ст. 165 ГПК України)
Розглянувши матеріали справи суд встановив таке.
01.02.2025 ПрАТ "Черкаський шовковий комбінат" та ТОВ "Тімбер Юкрейн" підписали Договір №2-2025 оренди нежитлових приміщень. (далі - Договір)
Орендодавець в особі представника зобов'язується передати Орендарю в тимчасове користування нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: м. Черкаси, вул. В. Чорновола, буд. 170, а саме: частина приміщень складу, а саме: частина приміщень (в осях А-В; 1-6), загальною площею 600 м. кв. згідно план-схеми (Додаток №1) (далі - Приміщення) та офісне приміщення в АБК загальною площею 26,4 м.кв, що є власністю Орендодавця, а Орендар зобов'язується прийняти та оплачувати Орендодавцю плату за користування (далі - "Орендна плата"). (п. 1.1. Договору)
Цільове призначення Приміщення загальною площею 600 м.кв - використання в якості пилорами. (п. 1.2. Договору)
Цільове призначення Приміщення загальною площею 26,4 м.кв - використання в якості офісу. (п. 1.3. Договору)
Орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату і плату за комунальні послуги своєчасно та у повному обсязі. За домовленістю Сторін до складу орендної плати не включаються вартість спожитої Орендарем електроенергії, води, вивіз сміття, утримання приміщень та прибудинкової території, пожежна та охоронна сигналізація та інше. Орендар сплачує зазначені послуги за окремими рахунками, що виставляються Орендодавцем Орендарю чи сплачуються Орендарем самостійно у випадку наявності інформації про таку заборгованість. (п. 2.3.5. Договору)
За користування нежитловим Приміщенням, загальною площею 600 м.кв., розташованого за адресою: м. Черкаси, вул. В. Чорновола 170, Орендар сплачує Орендодавцю щомісячну орендну плату з розрахунку 65 грн з ПДВ за один метр квадратний площі, за приміщення загальною площею 26,4 м.кв сплачує Орендодавцю щомісячну орендну плату з розрахунку 90 грн. з ПДВ за один метр квадратний площі. (п. 3.1. Договору)
Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату за перший і останній місяць оренди Приміщень. (п. 3.2. Договору)
Орендна плата вноситься один раз на місяць, починаючи з моменту фактичної передачі Приміщення Орендареві по Акту прийому-передачі не пізніше 25 числа до початку розрахункового місяця. (п. 3.3. Договору)
Орендар зобов'язується робити відшкодування витрат по електроенергії до 25 числа кожного місяця до початку місяця споживання електроенергії, у розмірі не меншому, ніж відшкодування витрат за попередній місяць фактично спожитої електроенергії. (п. 3.5. Договору)
Усі витрати за користування комунальними послугами а саме: вода, електроенергія, оплачується Орендарем на підставі виставлених рахунків Орендодавцем. (п. 3.6. Договору)
Нарахування орендної плати починається з 01.02.2025 р. Датою припинення нарахування орендної плати, вважається дата підписання обома Сторонами Акта прийому-передачі про повернення Приміщення від Орендаря до Орендодавця. (п. 3.7. Договору)
Даний договір вступає в силу з моменту підписання Сторонами і діє до 31.12.2025 року включно. (п. 4.1. Договору)
За прострочення сплати орендної плати більше 10 днів, Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення строків оплати від суми заборгованості за кожний день прострочення. (п. 6.1. Договору)
В разі невиконання Орендарем зобов'язань передбачених п.п. 2.3.1. -2.3.7. Договору з Орендаря стягується штраф на користь Орендодавця у розмірі 10% місячної орендної плати за кожен випадок таких порушень. Сплата штрафу не звільняє Орендаря від усунення допущених порушень. (п. 6.3. Договору)
01.02.2024 ПрАТ "Черкаський шовковий комбінат" та ТОВ "Тімбер Юкрейн" підписали Акт приймання-передачі до Договору оренди нежитлових приміщень №2-2025 від 01.02.2025 про те, що згідно умов договору оренди нежитлових приміщень №2-2025 Орендодавець передає, а Орендар приймає нежитлове приміщення розташоване за адресою: м. Черкаси, вул. В.Чорновола, 170, а саме: - нежитлове приміщення загальною площею 600 кв.м., частина приміщень складу (в осях А-В;1-6) згідно план - схеми (Додаток до договору №2-2025) (далі приміщення), та офісне приміщення в АБК загальною площею 26,4 м.кв., що є власністю Орендодавця. Приміщення, перебуває в справному технічному стані, належному до експлуатації, дах потребує поточного ремонту.
Суд зауважує, що з огляду на дату підписання сторонами Договору - 01.02.2025, зазначення дати Акта приймання-передачі "01 лютого 2024 р." є очевидно помилкою, а правильною датою підписання Акта є 01.02.2025
01.05.2025 ПрАТ "Черкаський шовковий комбінат" та ТОВ "Тімбер Юкрейн" підписали Додаткову угоду №1 до Договору оренди №2-2025 від 01.02.2025 (далі - Додаткова угода № 1).
Зі змісту позовних вимог позивача випливає, що останній заявляв до стягнення заборгованість зі сплати орендної плати в сумі 196 880 грн за період квітень - серпень 2025 року.
Про оренду відповідачем приміщень сторони підписали такі Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період квітень - серпень 2025 року:
№ 195 від 30.04.2025 за квітень 2025 року на загальну суму з ПДВ - 41 376 грн;
№ 245 від 31.05.2025 за травень 2025 року на загальну суму з ПДВ - 41 376 грн;
№ 293 від 30.06.2025 за червень 2025 року на загальну суму з ПДВ - 41 376 грн;
№ 340 від 31.07.2025 за липень 2025 року на загальну суму з ПДВ - 41 376 грн;
№ 386 від 31.08.2025за серпень 2025 року на загальну суму з ПДВ - 41 376 грн.
ПрАТ "Черкаський шовковий комбінат" виставило ТОВ "Тімбер Юкрейн" такі рахунки-фактури на оплату орендної плати за період квітень - серпень 2025 року:
№1175 від 24.03.2025 за квітень 2025на загальну суму з ПДВ 41 376 грн;
№1645 від 22.04.2025 за травень 2025 на загальну суму з ПДВ 41 376 грн;
№2106 від 22.05.2025 за червень 2025 на загальну суму з ПДВ 41 376 грн;
№2619 від 23.06.2025 за липень 2025 на загальну суму з ПДВ 41 376 грн;
№3032 від 23.07.2025 за серпень 2025 на загальну суму з ПДВ 41 376 грн.
Отже, всього за оренду приміщень позивач виставив відповідачу рахунки за період квітень - серпень 2025 року на загальну суму 206 880 грн.
Згідно з наданою позивачем платіжною інструкцією №800 від 18.07.2025 на суму 10 000 грн із зазначенням призначення платежу: "за оренду приміщення за квітень 2025р. по рах. 1175 від 24.03.2025р. В тому числі ПДВ 1 666,67 грн.", відповідач сплатив позивачу 10 000 грн орендної плати у спірний період.
Так відповідач з пропущенням строку та не в повному обсязі сплачував орендну плату, а позивач обґрунтовано на момент розгляду справи розрахував заборгованість відповідача зі сплати орендної плати за період квітень - серпень 2025 року у сумі 196 880 грн.
Зі змісту позовних вимог випливає, що позивач заявив до стягнення 1 711,06 грн комунальних платежів за період квітень - жовтень 2025 року.
Про компенсацію вартості комунальних послуг сторони підписали такі Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за період квітень - серпень 2025 року:
№ 230 від 24.04.2025 за квітень 2025 року на загальну суму з ПДВ - 7 465,96 грн;
№ 283 від 26.05.2025 за травень 2025 року на загальну суму з ПДВ - 3 100,56 грн;
№ 314 від 24.06.2025 за червень 2025 року на загальну суму з ПДВ - 2 632,67 грн;
№ 371 від 24.07.2025 за липень 2025 року на загальну суму з ПДВ - 936,28 грн;
№ 422 від 25.08.2025 за серпень 2025 року на загальну суму з ПДВ - 774,78 грн.
При цьому ПрАТ "Черкаський шовковий комбінат" виставило ТОВ "Тімбер Юкрейн" такі рахунки-фактури на оплату компенсації комунальних послуг за квітень - жовтень 2025 року:
№ 1208 від 24.03.2025 за квітень 2025 р. на загальну суму з ПДВ 8 179,60 грн;
№ 1686 від 22.04.2025 за травень 2025 р. на загальну суму з ПДВ 9 296,60 грн;
№ 2176 від 22.05.2025 за червень 2025 р. на загальну суму з ПДВ 8 426,63 грн;
№ 2652 від 23.06.2025 за липень 2025 р. на загальну суму з ПДВ 2 947,56 грн;
№ 3028 від 23.07.2025 за серпень 2025 р. на загальну суму з ПДВ 2 541,67 грн;
№ 3488 від 25.08.2025 за вересень 2025 р. на загальну суму з ПДВ 888,28 грн;
№ 4018 від 23.09.2025 за жовтень 2025 р. на загальну суму з ПДВ 759,78 грн.
З викладеного випливає розбіжність між вартістю компенсації комунальних послуг за підписаними сторонами Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та за рахунками-фактури, виставленими позивачем.
Суд бере до уваги, що згідно з підписаним сторонами Актом звірки взаємних розрахунків № 335 від 12.09.2025, заборгованість відповідача перед позивачем з відшкодування вартості комунальних послуг становить 1 711,06 грн.
На підтвердження часткових оплат відповідача за компенсацію комунальних послуг позивач надав платіжні інструкції:
№ 703 від 01.04.2025 на суму 8 179,60 грн із зазначенням призначення платежу: "компенсація комунальних послуг за квітень 2025р. оп рах. 1208 від 24.03.2025р. В тому числі ПДВ 1 363,27 грн.";
№ 781 від 17.06.2025 на суму 3 100,56 грн із зазначенням призначення платежу: "компенсація комунальних послуг за травень 2025р. по рах. №1686 від 22.04.2025 В тому числі ПДВ 516,76 грн.";
№ 799 від 18.07.2025 на суму 2 632,67 грн із зазначенням призначення платежу: "компенсація комунальних послуг за червень 2025 по рах. 2176 від 22.05.2025р. В тому числі ПДВ 438,78 грн.".
На підставі викладеного суд доходить висновку, що відповідач з пропущенням встановленого строку та не повністю відшкодовував позивачу вартість комунальних послуг за період квітень - жовтень 2025 року.
Як уже встановлено судом, після відкриття провадження у справі відповідач сплатив основну заборгованість з орендних платежів за період квітень - серпень 2025 року в сумі 196 880 грн та компенсував позивачу витрати зі сплати комунальних послуг за період за лютий - серпень 2025 року в сумі 1 711,06 грн, що стало підставою для закриття провадження у справі у цій частині.
Отже станом на момент ухвалення рішення позовні вимоги позивача становлять: 75 205,10 грн, у тому числі 1 867,65 грн (інфляційне збільшення) + 49 651,20 грн (штраф за договором 20 688,00 + 28 963,20) + 21 596,29 грн (пеня) + 2 089,96 грн (3%).
Розглядаючи спір суд враховує такі положення чинного законодавства.
Правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору оренди, у п. 3.5. якого сторони врегулювали порядок відшкодування вартості комунальних послуг, що спожиті в результаті використання орендованого майна Орендарем.
Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Відповідно до ст. 762 ЦК України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. (ч. 1) Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. (ч. 2) Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. (ч. 5)
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). (ч. 1 ст. 530 ЦК України)
Як уже встановлено судом, відповідач допустив прострочення строку сплати орендної плати в період квітень - серпень 2025 року.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За прострочення сплати орендної плати більше 10 днів, Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення строків оплати від суми заборгованості за кожний день прострочення. (п. 6.1. Договору)
Дослідивши розрахунок пені за прострочення сплати відповідачем орендної плати, здійснений позивачем, суд встановив, що останній здійснює нарахування без урахування положень ст. 253 ЦК України, відповідно до якого, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Так період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання з оплати мало бути виконано.
При нарахуванні пені за квітень 2025 року позивач не врахував положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, який був чинним на момент підписання сторонами спірного Договору, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Крім того, позивач не врахував здійснену відповідачем сплату 10 000 грн згідно з платіжною інструкцією №800 від 18.07.2025 із зазначенням призначення платежу: "за оренду приміщення за квітень 2025р. по рах. 1175 від 24.03.2025р. В тому числі ПДВ 1 666,67 грн." в погашення заборгованості за квітень 2025 року.
З урахуванням викладеного суд зазначає правильний розрахунок пені в межах заявленої позивачем заборгованості та не виходячи за межі позовних вимог:
за квітень 2025 року на суму 41 376 грн за період 26.03.2025 - 17.07.2025 - 4 006,10 грн; на суму 31 376 грн за період 18.07.2025 - 25.09.2025 - 1 865,37 грн;
за травень 2025 року на суму 41 376 грн за період 26.04.2025 - 29.09.2025 - 5 517,18 грн;
за червень 2025 року на суму 41 376 грн за період 26.05.2025 - 29.09.2025 - 4 462,94 грн;
за липень 2025 року на суму 31 376 грн за період 26.06.2025 - 29.09.2025 - 2 558,22 грн;
за серпень 2025 року на суму 41 376 грн за період 26.07.2025 - 29.09.2025 -2 319,32 грн.
Отже, обґрунтований розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача становить 20 729,13 грн.
Орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату і плату за комунальні послуги своєчасно та у повному обсязі. За домовленістю Сторін до складу орендної плати не включаються вартість спожитої Орендарем електроенергії, води, вивіз сміття, утримання приміщень та прибудинкової території, пожежна та охоронна сигналізація та інше. Орендар сплачує зазначені послуги за окремими рахунками, що виставляються Орендодавцем Орендарю чи сплачуються Орендарем самостійно у випадку наявності інформації про таку заборгованість. (п. 2.3.5. Договору)
В разі невиконання Орендарем зобов'язань передбачених п.п. 2.3.1. - 2.3.7. Договору з Орендаря стягується штраф на користь Орендодавця у розмірі 10% місячної орендної плати за кожен випадок таких порушень. Сплата штрафу не звільняє Орендаря від усунення допущених порушень. (п. 6.3. Договору)
На підставі п. 6.3. Договору позивач заявив до стягнення 20 688 грн штрафу за прострочення здійснення відповідачем орендних платежів та 28 963,20 грн штрафу за прострочення здійснення сплат з відшкодування комунальних витрат.
З матеріалів справи випливає, що відповідач допустив прострочення зі сплати орендної плати за кожен місяць із заявленого позивачем періоду квітень - серпень 2025 року, тобто за 5 місяців.
Таким чином позивач обґрунтовано заявив до стягнення 20 688 грн штрафу (41 376 х 10 % х 5) та така вимога підлягає задоволенню.
При цьому суд зауважує, що право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України, який був чинним на час виникнення правовідносин сторін. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19)
Крім того, оскільки відповідач допустив прострочення сплати відшкодування комунальних платежів за кожен місяць із заявленого позивачем періоду квітень - жовтень 2025 року, тобто за 7 місяців, позивач правомірно розрахував штраф у сумі 28 963,20 грн (41 376 х 10% х 7).
При цьому суд звертає увагу, що відповідно до п. 3.5. Договору, Орендар зобов'язується робити відшкодування витрат по електроенергії до 25 числа кожного місяця до початку місяця споживання електроенергії, у розмірі не меншому, ніж відшкодування витрат за попередній місяць фактично спожитої електроенергії.
Тобто фактично відповідач допустив пропущення строку сплати комунальних витрат, що включають в себе тільки витрати по електроенергії. Строків відшкодування інших комунальних послуг умови Договору не містять.
Також позивач заявив до стягнення 1 867,65 грн втрат від інфляції та 2 089,96 грн 3 % річних.
Дослідивши розрахунок 3 % річних здійснений позивачем, суд встановив, що останній здійснено без урахування положень ст. 253 ЦК України та без урахування здійсненої відповідачем сплати 10 000 грн в погашення заборгованості за квітень 2025 року (як зазначено у призначення платежу).
З урахуванням викладеного суд зазначає правильний розрахунок 3 % річних в межах заявленої позивачем заборгованості та не виходячи за межі позовних вимог:
за квітень 2025 року на суму 41 376 грн за період 26.03.2025 - 17.07.2025 - 387,69 грн; на суму 31 376 грн за період 18.07.2025 - 25.09.2025 - 180,52 грн;
за травень 2025 року на суму 41 376 грн за період 26.04.2025 - 29.09.2025 - 533,92 грн;
за червень 2025 року на суму 41 376 грн за період 26.05.2025 - 29.09.2025 - 431,90 грн;
за липень 2025 року на суму 31 376 грн за період 26.06.2025 - 29.09.2025 - 247,57 грн;
за серпень 2025 року на суму 41 376 грн за період 26.07.2025 - 29.09.2025 -224,45 грн.
Здійснюючи розрахунок 3 % річних за липень 2025 року суд встановив, що позивач включив здійснену відповідачем сплату 10 000 грн відповідно до платіжної інструкції №800 від 18.07.2025 до погашення боргу за липень 2025 року. Проте як уже встановлено судом, вказана платіжна інструкція містить призначення платежу: "за оренду приміщення за квітень 2025р. по рах. 1175 від 24.03.2025р.", отже сплата 10 000 грн підлягає зарахуванню в погашення боргу за квітень 2025 року.
Втім не виходячи за межі позовних вимог, суд вважає обґрунтованим розрахунок 3 % річних на заборгованість за липень 2025 року в розмірі 31 376 грн.
Отже, обґрунтований розмір 3%, який підлягає стягненню з відповідача становить 2 006,05 грн.
Дослідивши розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, суд встановив, що останній здійснює нарахування:
за квітень 2025 року на суму 41 376 грн за період квітень - серпень 2025 року в розмірі 998,93 грн;
за травень 2025 року на суму 41 376 грн за період травень - серпень 2025 року в розмірі 704,37 грн;
за червень 2025 року на суму 41 376 грн за період червень - серпень 2025 року в розмірі 164,35 грн.
Водночас за заборгованістю за липень та серпень 2025 року позивач зазначає, що інфляційні втрати дорівнюють 0, здійснюючи, наприклад такий розрахунок на заборгованість за липень 2025 року: 31376 грн х (99.6004 % / 100%) - 31 376 грн = 0, тоді як здійснивши дані математичні дії отримуємо дефляцію - (-125,38 грн).
У зв'язку з зазначеним суд не погоджується з таким розрахунком позивача та зазначає коректний розрахунок інфляційних втрат в межах заявленого позивачем періоду:
за заборгованістю за квітень 2025 року на суму 41 376 грн за період квітень - липень 2025 року в розмірі 1 083,85 грн; на суму 31 376 грн за серпень 2025 року (- 62,75) грн; з викладеного впливає, що обґрунтованою сумою інфляційних втрат за заборгованістю за квітень 2025 року є 1 021,93 грн, проте, не виходячи за межі позовних вимог, суд задовольняє таку вимогу у сумі заявленій позивачем - 998,93 грн;
за заборгованістю за травень 2025 року на суму 41 376 грн за період травень - серпень 2025 року в розмірі 704,37 грн;
за заборгованістю за червень 2025 року на суму 41 376 грн за період червень - серпень 2025 року в розмірі 164,35 грн;
за заборгованістю за липень 2025 року на суму 31 376 грн (не виходячи за межі позовних вимог) за період липень - серпень 2025 року в розмірі (-165,34) грн;
за заборгованістю за серпень 2025 року на суму 41 376 грн за серпень 2025 року в розмірі (-82,75) грн.
Отже, обґрунтований розмір інфляційних втрат, який підлягає стягненню з відповідача становить 1 620,56 грн.
Здійснюючи розрахунки з урахуванням від'ємних значень інфляційних втрат за заборгованістю за липень та серпень 2025 року суд враховує, що нарахування інфляційних втрат здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) спостерігалася інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто відбулося дефляція).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та у постанові Верховного Суду від 12.03.2020 у справі № 912/855/19.
При цьому, здійснюючи розрахунки суд враховує, що строком є певний період у часі, зі спливом якого дія чи подія, що має юридичне значення, має відбутись, а термін - це певний момент у часі, із настанням якого існує дія чи подія, що має юридичне значення (частини перша, друга статті 251 ЦК України).
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Тобто "строк" та "термін" це різні поняття, які не є тотожними.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
Згідно зі статтею 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (частина перша). До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року (частина друга). Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця (частина третя). Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку (частина четверта). Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина п'ята цієї статті).
З аналізу статті 254 ЦК України випливає, що вказана норма, зокрема, частини перша-четверта, регулюють закінчення строку, який визначений роками, півроком або кварталом року, місяцями, у півмісяця та тижнями, і лише у випадку, коли останній день строку, закінчення якого визначено частинами першою-четвертою цієї статті, припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку, згідно з частиною п'ятою цієї статті, є перший за ним робочий день.
Водночас правила цієї статті не поширюються на договірні правовідносини сторін, коли ними у свободі договору (стаття 627 ЦК) досягнуто домовленості про призначення кінцевої календарної дати виконання зобов'язання за договором, з огляду на норми частини першої статті 530 ЦК, яка визначає, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); статті 629 ЦК, відповідно до якої договір є обов'язковим для виконання сторонами, а також принцип належного виконання зобов'язань, який полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Такої правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 29.07.2025 у справі №905/959/24, від 26.03.2025 у справі №905/821/24, від 11.03.2024 у справі №922/1813/23, від 16.05.2024 у справі №910/7012/23.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки (інфляційного збільшення, штрафу, пені, 3 % річних) суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
У цих висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).
У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки суд виходить з такого.
Положеннями ст. 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 ч. 1 цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
Тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в ст. 551 ЦК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру штрафних санкцій на 99 % (відповідач просить зменшити на всі 100%) фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Суд враховує, що у постанові Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 920/437/22, у якій колегія суддів підтримала висновок апеляційного суду про зменшення заявленої до стягнення суми неустойки (штрафу) з заявлених до стягнення позивачем 103 352 207 грн 47 коп. штрафу до 1 033 552 грн 07 коп. (орієнтовно на 99 %), Суд виходив з того, що апеляційний суд встановив наявність обставин, за яких господарський суд може зменшити неустойку (ч. 3 ст. 551 ЦК України), зокрема, вказавши, що порушення відповідачем у вказаній справі своїх зобов'язань за договором не призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача, а доводи останнього про звільнення відповідача від відповідальності є безпідставними та зводяться до нічим не підтверджених припущень, а також до бажання позивача застосувати до відповідача відповідальність у надмірному розмірі.
У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 Об'єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду в контексті порушеного колегією суддів у цій справі питання щодо відступу від висновку щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України у подібних правовідносинах - у питанні зменшення судом заявленої до стягнення суми пені на 99 %, викладеного в постанові Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 920/437/22, (пункти 6.1, 6.2), зазначила, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду. Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК країни, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. (п. 7.42 - 7.43.)
Розглядаючи питання зменшення неустойки суд враховує усталений підхід у судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).
У зв'язку з викладеним індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права. (п. 7.43. постанови від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22)
В обґрунтування клопотання про зменшення розміру неустойки (інфляційного збільшення, штрафу, пені, 3% річних) відповідач зазначає таке:
- застосування до відповідача штрафних санкцій у розмірі, заявленому позивачем не може відповідати критеріям розумності та справедливості, оскільки стягнення з боржника штрафних санкцій спрямоване на дотримання договірної дисципліни і має компенсаційний характер, попри те не може бути джерелом збагачення кредитора та те, що неспівмірність заявленої до стягнення суми неустойки, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання;
- відповідне зменшення неустойки є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання неустойки як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов'язань;
- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- відсутність підстав вважати, що порушення зобов'язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;
- очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми неустойки, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Щодо клопотання відповідача в частині зменшення інфляційного збільшення та 3% річних, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 про те, що суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, не підлягає зменшенню судом.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов'язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
З огляду на викладене та зважаючи, що розмір процентів річних позивачем розрахований на рівні 3 %, то такий розмір відсотків річних та інфляційних втрат зменшенню не підлягає.
Щодо розміру нарахованих позивачем штрафу та пені, суд враховує, що заборгованість зі сплати орендної плати та відшкодування комунальних послуг (електроенергії) відповідачем на момент ухвалення рішення суду сплачена.
Позивач проти клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки (інфляційного збільшення, штрафу, пені, 3% річних) заперечень суду не подав.
Суд наголошує, що правило ч. 3 ст. 551 ЦК України направлене на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Таким чином виправданим є твердження відповідача про те, що застосування до відповідача штрафних санкцій у розмірі, заявленому позивачем, не може відповідати критеріям розумності та справедливості, оскільки стягнення з боржника штрафних санкцій спрямоване на дотримання договірної дисципліни і має компенсаційний характер, попри те не може бути джерелом збагачення кредитора та те, що неспівмірність заявленої до стягнення суми неустойки, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
З огляду на викладене та на всі фактичні обставини справи, встановлені судом, беручи до уваги погашення під час розгляду справи відповідачем суми основного боргу, відсутність доказів понесення позивачем збитків у результаті порушення відповідачем зобов'язання, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов'язання, а не безпідставне збагачення позивача, суд, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення клопотання відповідача та зменшення належних до сплати сум пені та штрафу (70 380,33 грн) на 50 % від суми простроченої заборгованості (35 190,17 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
З огляду на викладене суд задовольняє позовні вимоги частково у сумі 38 816,78 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Проте відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача суд покладає судовий збір за подання позову до суду на ТОВ "Тімбер Юкрейн" пропорційно вимогам визнаним судом обґрунтованими.
Крім того, як уже встановлено судом в ухвалі від 07.11.2025, судовий збір у розмірі 863,15 грн (3 285,55 - 2 422,40) у зв'язку із закриттям провадження в частині позовних вимог підлягає поверненню позивачу у разі звернення з відповідним клопотанням.
Керуючись ст. 74, 76-77, 129, 233, 236-241, 247, 251-252, 326-327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тімбер Юкрейн" (ідентифікаційний код 40048315, вул. 14-го Грудня, 8, м. Черкаси, Черкаська обл., 18028) на користь Приватного акціонерного товариства "Черкаський шовковий комбінат" (ідентифікаційний код 00306851, вул. В'ячеслава Чорновола, 170, м. Черкаси, Черкаська обл., 18028) 1 620,56 грн інфляційного збільшення, 35 190,17 грн штрафних санкцій, 2 006,05 грн - 3% річних та 2 383,81 грн витрат зі сплати судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Копії рішення надіслати сторонам за допомогою системи "Електронний суд".
Суддя Зоя ЗАРІЧАНСЬКА