"09" грудня 2025 р. с-ще Тиврів 145/1467/25
1-кп/145/167/2025
Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 ,
У провадженні Тиврівського районного суду Вінницької області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025025080000073 від 29.07.2025 за обвинуваченням ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 310, ч. 2 ст. 309 КК України.
09.12.2025 прокурором подано до суду клопотання про продовження відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Клопотання мотивовано тим, що 15.08.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 310, ч. 2 ст. 309 КК України.
17.09.2025 ОСОБА_4 ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області обрано міру запобіжного заходу у виді домашнього арешту, що 07.08.2025 був скасований Вінницьким апеляційним судом та ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 15.10.2025 з одночасним визначенням застави у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області 13.10.2025 продовжено ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 11.12.2025 та залишено визначений ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07.10.2024 (справа №145/1073/25) розмір застави - 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Однак, ризики які встановлені слідчим суддею під час досудового розслідування та судом під час підготовчого судового засідання, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, не змінились та продовжують існувати, а саме: ОСОБА_4 не має стабільного джерела доходів і в нього відсутні стійкі соціальні зв'язки, вчинив рецидив злочинів під час перебування під адміністративним наглядом, у період непогашеної судимості, а тому він може в будь-який момент без зайвих труднощів покинути місце свого проживання, при цьому усвідомлюючи загрозу застосування реальної міри покарання у разі визнання його винним судом, може здійснити спроби переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, що є ризиком, передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України; за відсутності жодного контролю ОСОБА_4 вільно пересуваючись, може незаконно впливати на свідка у даному кримінальному провадженні ОСОБА_5 з якою останній знайомий, з метою спонукання шляхом погроз, вмовляння до дачі неправдивих показань або відмови від участі у кримінальному провадженні, що негативно вплине на хід досудового розслідування та його результати, оскільки у ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_4 уже визнавався винним 17.09.2025 Тиврівським районним судом Вінницької області, у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 173-2 КУпАП відносно ОСОБА_5 , що є ризиком, передбаченим п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України; може продовжити вчинити інші кримінальні правопорушення, зважаючи на те, що ОСОБА_4 ніде офіційно не працює, не має постійного місця проживання, а також вчинив два епізоди кримінальних правопорушень у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, перебуваючи під адміністративним наглядом, після засудження та відбування покарання в місцях позбавлення волі за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст.307, 309 КК України, що є ризиком, передбаченим п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Отже, застосування жодного іншого більш м'якого запобіжного заходу, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти наявним ризикам.
Просить продовжити строк тримання ОСОБА_4 під вартою строком ще на 60 днів, із можливістю внесення застави у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 клопотання про продовження строку тримання під вартою підтримав та просить його задоволити.
Обвинувачений ОСОБА_4 заперечив щодо задоволення клопотання прокурора, вказав, що має соціальні зв'язки, до його затримання офіційно працював на пилорамі, після скоєння ним злочинів нікуди не втікав, у нього взагалі не має закордонного паспорта, він не має наміру чинити тиск на свідка з якою проживав у цивільному шлюбі, а також вказав, що хоче служити в лавах ЗСУ.
Суд, вислухавши учасників судового розгляду, дійшов висновку, що клопотання прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.
Частиною 3 ст. 331 КПК України визначено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двохмісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення.
Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції», і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожна людина має право на свободу і особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, зокрема, у випадку законного арешту або затримання особи, здійсненого з метою її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею злочину або її втечі після його вчинення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, не допускається автоматичне продовження строків тримання під вартою (справи «Тейс проти Румунії», «Чанєв проти України»).
У той же час, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси поваги до особистої свободи.
На підставі викладеного, суд під час вирішення питання про наявність підстав для задоволення клопотання враховує у своїй сукупності доведеність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, тяжкість та підвищену суспільну небезпеку інкримінованих злочинів, тяжкість можливого покарання, наявність таких ризиків як можливість підозрюваного (обвинуваченого) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-які речі чи документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків та інших підозрюваних, продовжити свою злочинну діяльність, а також перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, а також особу підозрюваного (обвинуваченого).
Установлено, що ОСОБА_4 обґрунтовано звинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, що відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином та за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, та у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 310 КК України, що відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином та за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до семи років.
Станом на теперішній час, ризики, які стали підставою обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою не змінились та не зменшились. Обвинувачений з огляду на суворість покарання, яке йому може бути призначено за вироком суду у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих йому злочинів, а саме двох епізодів кримінальних правопорушень у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, а також відсутність у ОСОБА_4 міцних соціальних зв'язків, свідчать про те, що він може переховуватись від суду.
Суд вважає, що суворість покарання сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого ОСОБА_4 переховуватися від суду у співставленні до особи обвинуваченого та інших обставин справи (ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду шляхом усного допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).
Разом з цим, станом на теперішній час судовий розгляд кримінального провадження триває. Хоча судом визнаний обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, водночас цей порядок може бути змінений, тож достатня вірогідність того, що ОСОБА_4 , не будучи обмеженим у вільному спілкуванні зі свідками, з якими є знайомим, може здійснювати на них вплив з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм відомі та може іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню (ризик передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України).
Обставини викладені в обвинувальному акті щодо вчинення ОСОБА_4 двох епізодів кримінальних правопорушень у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, перебуваючи під адміністративним наглядом, після засудження та відбування покарання в місцях позбавлення волі за вчинення аналогічних кримінальних правопорушень, передбачених ст.307, 309 КК України, свідчать, що особа не робить належних висновків та може продовжити вчиняти кримінальні правопорушення (ризик передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України).
При вирішенні даного клопотання відповідно до приписів ст. 178 КПК України, суд враховує дані, що характеризують обвинуваченого як особу.
Також судом установлено що ОСОБА_4 неодружений, на утриманні має одну неповнолітню дитину, проживає зі співмешканкою, яка є свідком кримінального провадження та щодо якої останній вчиняв домашнє насильство, що не може бути свідченням наявності у нього стійких соціальних зв'язків та факторів стримуючого характеру, які на нього могли б впливати та запобігати вчиненню протиправних дій у подальшому.
Суд враховує, що відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Вирішуючи питання щодо застосування інших більш м'яких запобіжних заходів до обвинуваченого суд вважає, що наразі, такі підстави відсутні, отож з урахуванням особи обвинуваченого, тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, стадії судового провадження, незважаючи на існування презумпції невинуватості, суд зазначає, що інший більш м'який запобіжний захід не спроможний запобігти вказаним вище ризикам, існування яких доведено та забезпечити виконання обвинуваченим належної процесуальної поведінки.
За таких обставин, суд вважає, що клопотання слід задовольнити.
Відповідності до ст. 183, 194 КПК України слідчий суддя, суд при постановлені ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі слідчого судді, суду зазначаються, які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Слідчий суддя, суд при постановлені ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні за наявності певних обставин.
Суд вважає за необхідне залишити визначений ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07.10.2024 (справа №145/1073/25) розмір застави - 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не є завідомо непомірним для нього, з покладенням на обвинуваченого відповідних обов'язків, враховуючи обставини кримінальних правопорушень, даних про його особу, ризиків доведених у судовому засіданні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 177, 183, 197, 199, 331, 376 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 - задоволити.
Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_4 у виді тримання під вартою продовжити на строк 60 діб, тобто до 06 лютого 2026 року включно.
Розмір застави в сумі 121120 (сто двадцять одна тисяча сто двадцять) гривень 00 копійок визначений ухвалою Вінницького апеляційного суду від 07 жовтня 2025 року (справа №145/1073/25) залишити без змін.
У разі внесення застави підозрюваним чи іншим заставодавцем відповідно до ч. 5 ст.194 КПК України покласти на ОСОБА_4 обов'язки:
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- прибувати до суду за першою вимогою;
- не покидати межі Вінницького району Вінницької області, без дозволу суду;
- утримуватися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні з приводу обставин інкримінованих кримінальних правопорушень;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Визначити строк дії покладених на обвинуваченого обов'язків до 06 лютого 2026 року включно.
У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у виді застави.
У разі невиконання обвинуваченим покладених на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.
Ухвала в частині продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, прокурором безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
У решті ухвала остаточна та оскарженню не підлягає.
Копію ухвали направити для виконання до ДУ «Вінницької установи виконання покарань (№1)», вручити прокурору, обвинуваченому.
Розгляд справи відкласти на 22 грудня 2025 року на 14:00.
Суддя ОСОБА_1