просп. Науки, 5, м. Харків, 61612, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
09 грудня 2025 року м.Харків Справа № 913/132/25
Провадження № 4/913/132/25
Господарський суд Луганської області у складі судді Ірини ГОЛЕНКО, розглянувши матеріали позовної заяви б/н від 21.04.2025
Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м. Київ
до відповідача - Старобільського обласного психоневрологічного інтернату, с. Бутківка Старобільського району Луганської області
про стягнення 139507 грн 99 коп.
Без виклику (повідомлення) учасників справи,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» звернулося до Господарського суду Луганської області через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» з позовною заявою до Старобільського обласного психоневрологічного інтернату про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу № 11-1224/21-БО-Т від 13.12.2021 у сумі 139507 грн 99 коп., з яких: 83639 грн 39 коп. - основний борг, 17667 грн 39 коп. - пеня, 7211 грн 31 коп. - 3% річних, 30989 грн 90 коп. - інфляційні втрати.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням відповідачем договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого природного газу.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2025 позовну заяву передано на розгляд судді Голенко І.П.
Господарський суд Луганської області ухвалою від 28.04.2025 відкрив провадження у справі, вирішив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи, а також встановив сторонам строки для подання процесуальних заяв по суті.
Суд ухвалою від 29.04.2025 зупинив провадження у справі № 913/132/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 908/1162/23 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту судового рішення, ухваленого за результатами такого розгляду.
Суд ухвалою від 16.10.2025 поновив провадження у справі.
Ухвали суду від 28.04.2025, 29.04.2025, 16.10.2025 надсилались позивачу та відповідачу в їх електронні кабінети підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» та були отримані ними 28.04.2025, 29.04.2025, 16.10.2025, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Відповідачу такожбули надіслані ухвали на електронні пошти star.opni@gmail.com, staropni@i.ua , які отримані ним, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.
Крім того, суд намагався повідомити відповідача про розгляд справи шляхом передачі телефонограми від 28.04.2025 за номером телефону 0669139376 за допомогою застосунку для дзвінків і обміну повідомленнями Telegram, проте особою було повідомлено, що у минулому вона була керівником відповідача, але зараз відношення до нього не має.
Отже, судом вжиті всі можливі заходи для повідомлення відповідача про розгляд судової справи.
Відповідач у встановлений судом строк правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, у зв'язку з чим справа розглядається за наявними у ній матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
28.10.2025 позивач подав через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» пояснення № 39/10-2810/1, у яких зазначає, що споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів (п. 2.4 договору). Постачальник із застосуванням ресурсів Інформаційної платформи Оператора ГТС та споживач здійснюють щоденний моніторінг фактично відібраного споживачем обсягу природного газу. Саме споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що укладений між Оператором(ами) ГРМ та або/Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача. Отже, на підставі зазначеного слідує про інформованість споживача щодо фактично спожитих обсягів природного газу.
У листі оператора ГРМ «Луганськагаз» від 20.04.2022 № 01-02-52/360 зазначено, що у зв'язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України оператор втрачає можливість безпечно та контрольовано проводити на території Луганської області свою діяльність та виконувати свої договірні зобов'язання.
Контроль над Старобільськом Луганської області було втрачено 28.02.2022, поставка природного газу за заявлений період відбулась ще під контролем України, відповідно, не ставиться під сумнів отримання природного газу саме відповідачем.
Верховним Судом у справі №908/1162/23 розглядались правовідносини, що виникли під час окупації, в той час коли в даній справі поставка і споживання відбулось під контролем України.
Щодо неоформлених актів позивач зазначає, що ця обставина не звільняє сторону від відповідальності та не спростовує факт отримання природного газу.
13.11.2025 позивач подав через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» клопотання № 39/10-1311/6 про зупинення провадження у справі № 913/132/25 на підставіч. 7 ст. 228 ГПК України до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 280/5808/23.
В обґрунтування клопотання позивач зазначає, що у висновку постанови у справі № 908/1162/23 не враховано той факт, що на момент спірних правовідносин були відсутні правові підстави для поширення дії положень статей 13 і 131 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відсутнє окреме рішення Кабінету Міністрів України про введення відповідних обмежень господарської діяльності на цих територіях. Рішення Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України не може замінювати собою рішення Кабінету Міністрів України про введення обмежень, передбачених статтями 13 та 131. Тому висновки постанови № 908/1162/23 не можуть бути застосовані до даних правовідносин.
Водночас 05.11.2025 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду скеровано на розгляд Великої Палати справу № 280/5808/23 з метою відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше ухвалених постановах Касаційного господарського суду від 07.03.2024 у справі № 910/9680/23, від 23.10.2023 у справі № 908/1162/23 та від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23.
Згідно із ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини справи.
13.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», ЕІС-код - 56Х930000010610Х (далі - постачальник, позивач) та Старобільським обласним психоневрологічним інтернатом, ЕІС-код - 56XS000035А3Y00Т (далі - споживач, відповідач) укладено договір постачання природного газу № 11-1224/21-БО-Т, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.3 договору за цим договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України.
Згідно із п. 1.4 договору споживач підтверджує та гарантує, що на момент підписання цього договору у споживача є в наявності укладений договір на розподіл природного газу між споживачем та оператором газорозподільної мережі (далі - Оператор ГРМ) та присвоєний оператором ГРМ персональний ЕІС-код та/або укладений договір транспортування природного газу між споживачем та оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) та присвоєний оператором ГТС персональний ЕІС-код (якщо об'єкти споживача безпосередньо приєднані до газотранспортної мережі). Відповідальність за достовірність інформації, зазначеної в цьому пункті, несе споживач.
У п. 1.5 договору передбачено, що у разі якщо об'єкти споживача підключені до газорозподільних мереж, розподіл природного газу, який постачається за цим договором, здійснює(ють) оператор(и) газорозподільних мереж, а саме: АТ «Луганськгаз», з яким (якими) споживач уклав відповідний договір.
Постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з 01.11.2021 по грудень 2022 року (включно), в кількості 72,503 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях: жовтень 2021 - 0,00 тис. куб. м, листопад 2021 - 7,500 тис. куб. м, грудень 2021 - 10,0 тис. куб. м, січень 2022 - 10,373 тис. куб. м, лютий 2022 - 9,245 тис. куб. м, березень 2022 - 6,510 тис. куб. м, квітень 2022 - 3,782 тис. куб. м, травень 2022 - 0,700 тис. куб. м, червень 2022 - 0,700 тис. куб. м, липень 2022 - 0,700 тис. куб. м, серпень 2022 - 0,6500 тис. куб. м, вересень 2022 - 0,600 тис. куб. м, жовтень 2022 - 4,246 тис. куб. м, листопад 2022 - 7,500 тис. куб. м, грудень 2022 - 10,0 тис. куб. м (п. 2.1 договору).
Відповідно до п. 2.1.3 договору загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії договору.
Згідно з п. 2.3 договору підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до Реєстру споживачів постачальника (надалі - Реєстр або Реєстр споживачів), розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС відповідно до вимог Кодексу ГТС.
У пункті 2.4 договору передбачено, що споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу і своєчасно обмежувати (припиняти) використання природного газу у разі перевищення замовлених обсягів або своєчасно надавати постачальнику для оформлення відповідну додаткову угоду на коригування замовлених обсягів за цим договором.
Режим використання природного газу протягом розрахункового періоду споживач визначає самостійно в залежності від своїх власних потреб (п. 2.5 договору).
У п. 3.1 договору передбачено, що постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС (п. 3.2 договору).
Відповідно до п. 3.4 договору постачальник із застосуванням ресурсів Інформаційної платформи Оператора ГТС та споживач здійснюють щоденний моніторинг фактично відібраного споживачем обсягу природного газу.
Згідно із п. 3.5 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
У п. 3.5.1 договору передбачено, що споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.
На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також акт), підписані уповноваженим представником постачальника (п. 3.5.2 договору).
Відповідно до п. 3.5.3 договору споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.
Згідно із п. 3.5.4 договору у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.
Сторони у п. 3.6 договору визначили, що звірка фактично використаного обсягу газу за цим договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений споживачу обсяг газу згідно з даними Інформаційної платформи Оператора ГТС.
У п. 4.1 договору сторони передбачили, що ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ 13658,42 грн., крім того податок на додану вартість за ставкою 20%, крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи 124,16 грн. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом 136,576 грн., крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 163,89 грн. за 1000 куб. м.
Всього ціна газу за 1000 куб. м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на цим договором становить 16554,00 грн.
Загальна вартість цього договору на дату укладання становить 1000178 грн 88 коп., крім того ПДВ 200035 грн 78 коп., разом з ПДВ 1200214 грн 66 коп. (п. 4.3 договору).
Відповідно до п. 5.1 договору оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюєтьсяспоживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70%грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.
Згідно із п. 5.3 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього Договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати споживачем 100% вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період, та 100% оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові періоди.
Споживач зобов'язаний самостійно контролювати власне використання природного газу за цим договором (п. 6.2 договору).
У п. 7.1 договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
У разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п. 7.2 договору).
Відповідно до п. 13.1 договору даний договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору.
У п. 13.5 договору сторони передбачали повідомляти одна одну рекомендованим листом з повідомленням про зміну власних платіжних реквізитів, ЕІС-коду, адреси, номерів телефонів, факсів у п'ятиденний строк з дня виникнення відповідних змін.
Договір постачання природного газу № 11-1224/21-БО-Т від 13.12.2021 підписаний сторонами та скріплений їх печатками.
На виконання умов договору позивач поставив відповідачу природний газ у грудні 2021 року - лютому 2022 року.
На підтвердження поставки відповідачу природного газу у січні-лютому 2022 року позивач надав акти приймання-передачі природного газу:
-від 31.01.2022 в обсязі 8,15113 тис.куб.м на суму 134933 грн 77 коп.;
-від 28.02.2022 в обсязі 5,05252 тис.куб.м на суму 83639 грн 39 коп.
Акти приймання-передачі природного газу від 31.01.2022 та 28.02.2022 підписані ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг».
Позивач зазначає, що проекти актів направлялись відповідачу, але в зв'язку з повномасштабним вторгнення РФ на територію України та як наслідок, переїздами компанії, зміною офісу, переміщенням серверу, докази направлення актів було втрачено.
Водночас, позивач на підтвердження поставки природного газу відповідачу та його споживання надав дані з Інформаційної платформи щодо остаточної алокації відборів споживача з EIC-кодом56XS000035А3Y00Тв періоди з 18.12.2021 по 31.12.2022, які надало ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» у листі № ТОВВИХ-24-16724 від 01.11.2024, а саме:
-з 18.12.2021 по 31.12.2021 - 2480,00 м3;
-з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 8151,13 м3;
-з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 5052,52 м3 ;
-01.03.2022 - 0,00 м3.
Споживач з ЕІС-кодом 56XS000035А3Y00Т у період з 18.12.2021 по 28.02.2022 був закріплений за постачальником ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (ЕІС-код 56X930000010610X).
Всього у період з грудня 2021 по лютий 2022 року поставлено природний газ в обсязі 15,6836 тис. куб. м на загальну суму 259627 грн 07 коп.
Відповідач частково розрахувався за отриманий природний газ у загальній сумі 175987 грн 68 коп., а саме: 28.01.2022 у сумі 41053 грн 91 коп. за природний газ, поставлений у грудні 2021 року, 134933 грн 77 коп. за природний газ, поставлений у січні 2022 року (інформація від 04.11.2024 № 77/4-11/136142/2024 АТ «Ощадбанк» про надходження коштів, сальдо з бухгалтерського рахунку позивача).
Решту суми заборгованості за договором відповідач не сплатив, у зв'язку з чим позивач звернувся з цим позовом до суду про стягнення з відповідача основного боргу за лютий 2022 року в сумі 83639 грн39 коп., пені в сумі 17667 грн 39 коп. за період з 16.04.2022 до 15.10.2022, 3% річних у сумі 7211 грн 31 коп. за період з 16.04.2022 до 28.02.2025, інфляційних втрат у сумі 30989 грн 90 коп. за період з травня 2022 року до лютого 2025 року.
АТ «ОГС «Луганськгаз» листом № 01-02-52/360 від 20.04.2022 повідомило ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» керуючись умовами договору № 1910000182 про істотну зміну обставин, зокрема, про втрату фізичного доступу та відсутність контролю над такими об'єктами: ГРС м. Старобільськ з 28.02.2022.
Дослідивши обставини справи, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ст. 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
У ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це (ст. 664 ЦК України).
Відповідно до п. п. 27, 31, 37 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» природний газ, нафтовий (попутний) газ, газ (метан) вугільних родовищ та газ сланцевих тощо, газ колекторів щільних порід, газ центрально-басейнового типу (далі - природний газ) - суміш вуглеводнів та невуглеводневих компонентів, що перебуває у газоподібному стані за стандартних умов (тиск - 760 міліметрів ртутного стовпа і температура - 20 градусів за Цельсієм) і є товарною продукцією; постачальником природного газу є суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; споживачем є фізична особа, фізична особа-підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом. Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Правовідносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС), регулюються Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 (далі - Правила).
Відповідно до п. 3 розділу І Правил постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи.
Споживач самостійно контролює власне газоспоживання та для недопущення перевищення підтвердженого обсягу природного газу в розрахунковому періоді має самостійно і завчасно обмежити (припинити) власне газоспоживання. Постачальник має право оперативно контролювати обсяг споживання природного газу споживачем, використовуючи інформаційну платформу Оператора ГТС або інформацію споживача, а також шляхом самостійного контролю обсягів споживання природного газу на об'єкті споживача (п. 11 розділу ІІ Правил).
Відповідно до пп. 19 п. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» Оператор газотранспортної системи (Оператор ГТС) - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).
24.12.2019 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову № 3011 «Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ «Оператор ГТС України», на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу Товариству з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» (03065, м. Київ, проспект Гузара Любомира, 44, код ЄДРПОУ 42795490).
Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1378/27823 (далі - Кодекс ГТС).
Відповідно до п. 1 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб'єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об'єктах газової інфраструктури, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб'єктами ринку природного газу, на національному рівні використовується система кодування, рекомендована Європейською мережею операторів газотранспортних систем (ENTSOG).
Для кодування використовується ЕІС-код.
Кожному суб'єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код.
Згідно з п. 4 глави 2 розділу IV Кодексу ГТС оператор газорозподільної системи присвоює EIC-коди всім споживачам, що приєднані до газорозподільної системи відповідного оператора та відповідних ЕІС-кодів їх точок комерційного обліку (за необхідності).
У п. 1 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС передбачено, що для забезпечення електронної взаємодії та документообігу між суб'єктами ринку природного газу, у тому числі для організації замовлення та супроводження послуг транспортування природного газу в умовах добового балансування газотранспортної системи, а також між суб'єктами ринку природного газу та операторами торгових платформ оператор газотранспортної системи зобов'язаний створити та підтримувати функціонування інформаційної платформи.
Інформаційна платформа має бути доступною всім суб'єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов'язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом. Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (п. 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).
Факт укладання договору постачання природного газу № 11-1224/21-БО-Т від 13.12.2021 між сторонами спору підтверджується матеріалами справи та документально не спростовується відповідачем.
Суд на підставі наявних у справі матеріалів встановив, що відповідач у період з 18.12.2021 по 28.02.2022 був закріплений за постачальником ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (лист № ТОВВИХ-24-16724 від 01.11.2024 ТОВ «Оператор газотранспортної системи України»), що також не спростовується сторонами спору.
Надані позивачем акти приймання-передачі природного газу від 31.01.2022, 28.02.2022 до уваги судом не приймаються, оскільки відсутні докази їх відправлення відповідачу.
Проте, фактичне виконання позивачем зобов'язання щодо поставки відповідачу природного газу в обсязі 5,05252 тис. куб. м на загальну суму 83639 грн 39 коп. у лютому 2022 року та його споживання відповідачем підтверджується належними доказами, зокрема, листом ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» від 01.11.2024 № ТОВВИХ-24-16724 та даними з Інформаційної платформи щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS000035А3Y00Т, доступ до якої має також відповідач.
Отже, відповідач мав можливість дізнатися з Інформаційної платформи Оператора ГТС про спожиті обсяги природного газу за спірний період.
Матеріали справи не містять доказів відсутності доступу споживача до відомостей Інформаційної платформи Оператора ГТС за спірний період часу.
Відповідач не надав суду доказів того, що використані позивачем дані, розміщені Оператором ГТС на Інформаційній платформі щодо остаточної алокації відборів газу відповідача за лютий 2022 року, є неповними чи недостовірними або такими, що відрізняються від даних самого споживача, тобто дані Інформаційної платформи ніяким чином документально не спростував.
Крім того, суд також враховує, що умовами договору передбачено, що споживач зобов'язується самостійно контролювати обсяги використання природного газу (п. 2.4, п. 6.2 договору); режим використання природного газу споживач визначає самостійно (пункт 2.5 договору); сторони договору здійснюють щоденний моніторинг фактичного відібраного споживачем обсягу природного газу (пункт 3.4 договору).
Отже, оскільки природний газ був переданий та отриманий споживачем у спірний період,обов'язок відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає в силу закону (статті 655, 692, 712 ЦК України, частини 1 статті 265 ГК України) та не залежить від факту надсилання (або не надсилання) позивачем акту приймання-передачі природного газу.
При цьому, п. 5.1 договору не звільняє відповідача від оплати за отриманий природний газ у разі відсутності акту приймання-передачі, оскільки у такому випадку фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору, яким передбачено, що обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.
Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивач правомірно визначив обсяг спожитого відповідачем природного газу у спірний період відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС.
За поставлений природний газ у лютому 2022 року відповідач не розрахувався.
Судом встановлено, що місцезнаходженням відповідача згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: Луганська область, Старобільський район, с. Бутківка, вул. Заводська, буд. 2А.
Кабінет Міністрів України постановою від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» установив, що перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.
Територія Старобільської міської територіальної громади є тимчасово окупованою з 28.02.2022 відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, яким затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.
Наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, яким був затверджений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані Російською Федерацією, та встановлена аналогічна дата тимчасової окупації зазначеної вище території, втратив свою чинність від 20.03.2025 на підставі наказу Міністерства розвитку громад та територій № 376 від 28.02.2025.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення заборгованість у сумі 83639 грн 39 коп. за поставлений відповідачу природний газ у лютому 2022 року, місцезнаходження якого з 28.02.2022 окуповане.
У статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (в редакції до 19.03.2022, коли виникли спірні правовідносини у лютому 2022 року) визначався правовий статус тимчасово окупованої території України, і за цією нормою тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Датою початку тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя є 20 лютого 2014 року.
Частина перша ст. 3 Закону до 19.03.2022 визначала, що для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Зміст наведеної норми дає підстави вважати, що для цілей зазначеного Закону до 19.03.2022 тимчасово окупованими визнавалися виключно території, пов'язані з Кримським півостровом, його акваторією та прилеглим морським простором, тобто виключно території, щодо яких існувала окупація Російською Федерацією, і не поширювалося це визначення на інші регіони України, зокрема, с. Бутківка Старобільського району Луганської області.
Стаття 131 Закону до 19.03.2022 була викладена в наступній редакції: На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.
Таким чином, положення статей 3, 131 Закону у зазначеній редакції визначали виключно територію Кримського півострова як зону дії особливого режиму тимчасової окупації та встановлювали конкретні заборони й обмеження для здійснення господарської діяльності саме на цій території, не поширюючи відповідних обмежень на інші регіони України.
15.03.2022 Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» № 2138-IX, який набрав чинності 20.03.2020.
Відповідно до внесених змін до ст. 3 Закону частину першу цієї статті було доповнено новими положеннями, якими розширено визначення тимчасово окупованих територій. Зокрема, пункт 3 викладено в такій редакції:
"3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України".
Зазначеними змінами законодавець істотно розширив сферу дії Закону, визначивши тимчасово окупованими не лише території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, а й інші сухопутні, морські та повітряні території України, щодо яких у період воєнного стану Рада національної безпеки і оборони України ухвалює відповідне рішення, введене в дію Указом Президента України.
Таким чином, після внесення цих змін режим тимчасової окупації перестав обмежуватися виключно територією Кримського півострова й став поширюватися на будь-які частини України, фактично захоплені або контрольовані державою-агресором під час воєнного стану.
Із 20.03.2022, у зв'язку з набранням чинності Законом № 2138-ІХ, було внесено зміни й до ст. 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Так, статтю 131 Закону змінено та доповнено новою частиною: «Положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.
В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.»
Відтак, з 20.03.2022 законодавець установив гнучкий механізм застосування обмежень, передбачених ст. 131, дозволивши саме Кабінету Міністрів України поширювати дію цих положень на інші тимчасово окуповані території, визначені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, тобто ті, що визнаються такими в умовах воєнного стану рішенням РНБО, введеним у дію указом Президента України (пізніше в порядку, визначеному КМУ). Таким чином, після цих змін режим економічних, фінансових та митних обмежень перестав стосуватися лише Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і набув універсального характеру, охоплюючи будь-які території України, тимчасово окуповані під час воєнного стану.
Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1 зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобтодо події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
На момент виникнення спірних правовідносин (лютий 2022 року) Закон України № 2138-ІХ від 15.03.2022 «Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» (набрав чинності 20.03.2022) не був чинний, тому положення ст. 131 Закону в редакції від 15.03.2022 щодо заборони переміщення товару трубопроводним транспортом на тимчасово окуповану територію у с. Бутківка Старобільського району Луганської області не можуть поширюватися на спірні правовідносини щодо поставки природного газу відповідачу, оскільки вони виникли до набрання чинності цим Законом.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у справі № 908/1162/23 дійшла висновку, «що для поширення особливого правового режиму, передбаченого статтями 13 та 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на нові тимчасово окуповані території можливе застосування відповідних обмежень на підставі самого загальновідомого факту окупації. Для поширення дії статей 13 та 131 Закону не є необхідним прийняття спеціального рішення Кабінету Міністрів України, яким би було офіційно запроваджено обмеження, передбачені цим правовим режимом».
Водночас, суд звертає увагу на те, що застосування певних законодавчих обмежень на новітимчасово окуповані території здійснюється після набрання чинності Закону України № 2138-ІХ від 15.03.2022 «Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України» (з 20.03.2022).
Отже позивачу не було заборонено у лютому 2022 року здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу. Тому обсяг природного газу 5,05252 тис.куб.м, поставлений у лютому 2022 року, зокрема, і 28.02.2022, позивач поставив відповідачу правомірно.
З урахуванням проведеного аналізу змін до законодавства, суд приходить до висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у цій справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України. Крім того, станом на дату прийняття рішення відсутня інформація у Єдиному державному реєстрі судових рішень щодо прийняття Великою Палатою Верховного суду до свого провадження справи № 280/5808/23.
Отже, враховуючи встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, позивач належним чином обґрунтував правомірність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений природний газ у лютому 2022 року в сумі 83639 грн 39 коп., тому ця вимога є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 17667 грн 39 коп. за період з 16.04.2022 до 15.10.2022 суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою (ч. 1 ст. 546 ЦК України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За умовами п. 7.2 договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4. цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Суд перевіривши розрахунок пені позивача, прийшов до висновку, що він є обґрунтованим, арифметично вірним, здійснений з дотриманням вимог законодавства, у зв'язку з чим вимога позивача про стягнення пені в сумі 17667 грн 39 коп. за період з 16.04.2022 до 15.10.2022 підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 7211 грн 31 коп. за період з 16.04.2022 до 28.02.2025 та інфляційних втрат у сумі 30989 грн 90 коп. за період з травня 2022 року до лютого 2025 року суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц).
За приписами п. 7.2 договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що розрахунок зроблено арифметично вірно з дотримання вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, тому є обґрунтованим.
Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річниху сумі 7211 грн 31 коп. за період з 16.04.2022 до 28.02.2025 та інфляційних втрат у сумі 30989 грн 90 коп. за період з травня 2022 року до лютого 2025 року підлягають задоволенню.
Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими, такими, що підтверджені матеріалами справи, а тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Відповідач ніяким чином не спростував заявлені позовні вимоги.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на відповідача.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Керуючись ст. ст. 2, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Старобільського обласного психоневрологічного інтернату (92720, Луганська область, Старобільський район, с. Бутківка, вул. Заводська, буд. 2А, ідентифікаційний код 03190142) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, ідентифікаційний код 42399676) основний борг у сумі 83639 грн 39 коп., пеню в сумі 17667 грн 39 коп., 3% річних у сумі 7211 грн 31 коп., інфляційні втрати в сумі 30989 грн 90 коп., судовий збір у сумі 2422 грн 40 коп., видати позивачу наказ після набрання рішенням законної сили.
У відповідності до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано - 09.12.2025.
Суддя Ірина ГОЛЕНКО