вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"09" грудня 2025 р. м. Київ Справа № 911/3689/25
Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Полістіл» б/н від 05.12.2025 року (вх. №8202 від 08.12.2025) про забезпечення позову відповідно до ч. 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України шляхом накладення арешту на грошові кошти та все майно
Товариство з обмеженою відповідальністю “Полістіл» звернулось до Господарського суду Київської області з заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви відповідно до ч. 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) б/н від 05.12.2025 року (вх. №8202 від 08.12.2025 року) шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «НВН ПЛЮС», які знаходяться на його рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, або підлягають передачі або сплаті йому і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також на все майно, яке належить ТОВ «НВН ПЛЮС» на праві власності, в межах ціни позову в розмірі 1949504,81 грн., без обмеження/позбавлення права користуватись ними.
В обґрунтування поданої заяви позивач зазначає, що 03.06.2024 між ТОВ «ПОЛІСТІЛ» (за договором - «Продавець») та ТОВ «НВН ПЛЮС» (за договором - «Покупець») укладено Договір №07/06.1П (далі - Договір).
ТОВ «ПОЛІСТІЛ» на виконання своїх зобов'язань за Договором поставлено ТОВ «НВН ПЛЮС» товар загальною вартістю 1946325,87 грн. Однак, в порушення умов укладеного Договору ТОВ «НВН ПЛЮС», товар оплачений частково та з порушенням термінів оплати. У зв'язку з чим, за ТОВ «НВН ПЛЮС» утворилась заборгованість у сумі 1746325,87 грн.
Заявник вважає, що існує обґрунтований ризик утруднення виконання рішення суду про стягнення з боржника заборгованості за поставлений товар та штрафних санкцій за порушення строків оплати за Договором та можливе порушення прав і законних інтересів заявника. Зі слів заявника, боржник систематично протягом тривалого часу не виконує взяті на себе грошові зобов'язання за Договором №07/06.01П від 03.06.2024 та не реагує на неодноразові вимоги заявника про погашення простроченої заборгованості за отриманий товар в сумі 1746325,87 грн.
Боржник не звертався до заявника щодо узгодження питання оплати простроченої заборгованості, не вчиняє будь-яких дій щодо часткової оплати заборгованості, від боржника не надходило будь-яких повідомлень про неможливість виконання зобов'язань з будь-яких об'єктивних (незалежних від нього) причин. Водночас, як зазначено заявником, рухоме майно боржника (виробниче обладнання) є предметом застави за зобов'язанням боржника перед АТ “Перший Український Міжнародний Банк», а транспортний засіб, що належать боржнику є предметом застави перед ТОВ “ПОРШЕ МОБІЛІТІ».
Вказані обставини свідчать про свідоме протиправне ухилення боржника від виконання взятих на себе зобов'язань щодо оплати отриманого протягом серпня-вересня 2025 року товару та є підставами вважати, що боржник не здійснюватиме погашення існуючої простроченої заборгованості та існування ризику ухилення від виконання боржником рішення суду в майбутньому.
Заявник зазначає, що попри неодноразові вимоги та направлену претензію, боржник не погасив заборгованість, що свідчить про відсутність наміру виконувати зобов'язання навіть у позасудовому порядку. Крім того, заявнику стало відомо про передачу боржником в заставу рухомого майна, що належить Боржнику та підтверджується витягом з державного реєстру рухомого майна №100573677 від 05.12.2025, що створює реальну загрозу неможливості стягнення. Боржник має обмежені основні засоби, а господарська діяльність здійснюється переважно за рахунок оборотних коштів, що легко вивести з рахунків або переказати на інші компанії. Оскільки Боржник тривалий час не виконує грошові зобов'язання, існує ризик примусової ліквідації, зміни підконтрольних власників або реєстраційних даних.
Враховуючи те, що предмет спору - грошові кошти, а активи боржника можуть бути відчужені або виведені, вжиття заходів забезпечення позову, на думку заявника, є необхідним для запобігання втрати предмета стягнення.
Частиною 1 ст. 140 ГПК України встановлено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом вищенаведеної норми, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
З урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 73 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Згідно ст. 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (п. 1); забороною відповідачу вчиняти певні дії (п. 2).
Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Таким чином, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 21.03.2018 року у справі №904/5971/17, постанові від 07.06.2018 року у справі №910/23468/17, постанові від 04.06.2018 року у справі №910/23741/17, постанові від 04.05.2018 року у справі №910/339/18.
В поданій заяві про забезпечення позову позивачем не наведено доводів на обґрунтування доцільності вжиття заходів забезпечення позову, а лише висловлене припущення щодо ймовірності виникнення обставин, які можуть призвести до невиконання у подальшому судового рішення.
Позивачем не надано суду будь-яких документальних доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову.
Припущення позивача, що майно може бути відчужене є безпідставними та такими, що жодним чином не підтверджені належними та допустимими доказами. Зокрема, позивачем не наведено доказів, що відповідачем фактично вчиняються дії щодо відчуження майна, натомість, позивач лише висловив припущення можливого, в майбутньому, відчуження майна боржника.
Як вказує заявник, рухоме майно боржника (виробниче обладнання) є предметом застави за зобов'язанням боржника перед АТ “Перший Український Міжнародний Банк», а транспортний засіб, що належать боржнику є предметом застави перед ТОВ “ПОРШЕ МОБІЛІТІ». Так, заявнику стало відомо про передачу Боржником в заставу рухомого майна, що нележить боржнику та підтверджується витягом з державного реєстру рухомого майна №100573677 від 05.12.2025, що створює реальну загрозу неможливості стягнення.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу», застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання або в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
Згідно ст. 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Відповідно до ч. 3 ст. 577 Цивільного кодексу України, застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Таким чином, передача майна в заставу за вже існуючим кредитним договором від 16.12.2024 року здійснена до звернення заявника до суду з заявою про забезпечення позову. Застава рухомого майна вже існує станом на момент звернення до суду з даною заявою, що, на думку суду, не може бути доказом, який свідчить про здійснення дій по відчуженню боржником майна, що спрямовані на уникнення від виконання грошових зобов'язань перед заявником.
Судом встановлено, що позивачем не доведено належними доказами, що невжиття заходів забезпечення позову, зазначених у заяві, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Позивачем не обґрунтовано необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення відповідачем будь-яких дій, спрямованих на уникнення виконання рішення у даній справі, та не надано на підтвердження своєї позиції належних та допустимих доказів щодо наявності фактичних обставин, з якими процесуальний закон пов'язує необхідність застосування заходів забезпечення позову. Забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому.
Саме лише посилання в заяві на потенційну загрозу у позивача в ускладненні відновлення порушених прав без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. В заяві про забезпечення позову містяться загальні міркування про загрозу відчуження майна, виведення грошових коштів з рахунку боржника, ймовірність припинення діяльності або ліквідації, зміни підконтрольних власників або реєстраційних даних, без надання будь-яких доказів та без зазначення фактичних обставин, на підтвердження викладеного в заяві.
Таким чином, заявляючи про необхідність вжиття заходів до забезпечення позову, позивач не навів обставин, з якими законодавство пов'язує необхідність для їх вжиття та не підтвердив їх належними доказами.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Враховуючи викладене, позивачем не наведено достатніх обґрунтувань та не доведено належними доказами, яким чином невжиття заходів до забезпечення позову може призвести до утруднення або до неможливості виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
За таких обставин, зважаючи на безпідставність та необґрунтованість, заява про забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Полістіл» б/н від 05.12.2025 року (вх. №8202 від 08.12.2025) задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 136, 139, 140, 234, 235 ГПК України, суд
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Полістіл» б/н від 05.12.2025 року (вх. №8202 від 08.12.2025) про забезпечення позову відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ «НВН ПЛЮС», які знаходяться на його рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, або підлягають передачі або сплаті йому і знаходяться у нього чи в інших осіб, а також на все майно, яке належить ТОВ «НВН ПЛЮС» на праві власності, в межах ціни позову в розмірі 1949504,81 грн., без обмеження/позбавлення права користуватись ним відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання відповідно до ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена протягом 10 днів з моменту складення повного тексту шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Д.Г. Заєць