ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.12.2025Справа № 911/2314/25
за позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна Паливна заправна компанія»
про стягнення заборгованості 15 300,10 грн,
Суддя Зеленіна Н.І.
Без виклику представників сторін.
До Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» №35-28/7-51 від 07.07.2025 року (вх. №6607 від 17.07.2025) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна Паливна заправна компанія» про стягнення заборгованості за договором №02.4-14.24-102 від 11.09.2020 року про надання послуг з забезпечення стрем'янок у сумі 15300,10 грн., з яких 5817,60 грн. основного боргу, 6284,01 грн. пені, 537,21 грн. 3% річних та 2661,28 грн. інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №02.4-14.24-102 про надання послуг з забезпечення стрем'янок від 11.09.2020.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 18.07.2025 передано матеріали справи №911/2314/25 за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у матеріалах справи документами.
28.08.2025 в системі «Електронний суд» відповідач сформував письмовий відзив, в якому не заперечив факт наявності заборгованості за договором №02.4-14.24-102 про надання послуг з забезпечення стрем'янок від 11.09.2020 перед позивачем, зазначивши, що несплата заборгованості у розмірі 5817,60 грн. за договором зумовлена об'єктивними обставинами непереборної сили. Враховуючи майновий стан ТОВ «Авіаційна Паливна заправна компанія» зазначив про зменшення 3 %річних.
03.09.2025 через систему «Електронний суд» позивач подав письмову відповідь на відзив.
04.09.2025 до суду від відповідача надійшли письмові заперечення, в яких Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаційна Паливна заправна компанія» просило суд відмовити у задоволенні вимог та зменшити розмір неустойки, 3 % річних та інфляційних втрат.
09.10.2025 через систему «Електронний суд» відповідач подав додаткові пояснення у справі, в яких просив суд визнати зобов'язання за договором №02.4-14.24-102 про надання послуг з забезпечення стрем'янок від 11.09.2020 припиненими шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.
Позивачем, 03.11.2025 через систему «Електронний суд» подано заяву про закриття провадження у частині вимог про стягнення заборгованості в сумі 5817,60 грн. та стягнення з Відповідача 6284,01 грн. пені, 537,21 грн. 3% річних та 2661,28 грн. інфляційних втрат.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Між Державним підприємством «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - Позивач, Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авіаційна Паливна заправна компанія» (далі - Відповідач, Замовник) укладений договір №02.4-14.24-102 про надання послуг з забезпечення стрем'янок від 11.09.2020, за умовами якого Виконавець (за наявності технічної можливості) надає Замовнику послугу з забезпечення стрем'янок авіаційних для виробничих цілей, при здійсненні ним заправки повітряних суден за цінами, передбаченими в договорі.
Відповідно до п.2.1 договору послуги надаються Виконавцем за письмовими заявками Замовника, які підписуються керівником Замовника або уповноваженою ним особою за умови надання Виконавця копії документу, що підтверджує такі повноваження.
На підставі письмової заявки Замовника від 25.01.2022 №01 Виконавець за період з 01.02.2022 по 24.02.2022 надав Замовнику послуги у січні-лютому 2022 році, що підтверджується звітом щодо надання послуги по використанню стрем'янки авіаційної на базі служби наземного обслуговування Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
За умовами п.4.3 договору Замовник зобов'язаний оплатити надані Виконавцем послуги на розрахунковий рахунок Виконавця не пізніше 20 числа місяця, що слідує за звітним.
Відповідач, в порушення умов договору №02.4-14.24-102 про надання послуг з забезпечення стрем'янок від 11.09.2020 не оплатив вартість наданих послуг, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка на момент звернення позивача до суду з позовом становила 5817,60 грн.
Вказане слугувало підставою звернення до суду з даним позовом.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що відповідач 12.09.2025 та 18.09.2025 звернувся до позивача з заявами №35-22-170 від 17.09.2025 та №35-22-165 від 11.09.2025 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.
Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Відповідно до частини п'ятої статті 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 Цивільного кодексу України): - бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); - бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо); - строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Суд зазначає, що умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме - відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, не передбачена чинним законодавством, зокрема статтею 601 Цивільного кодексу України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №910/21652/17, від 11.09.2018 у справі №910/21648/17, від 11.10.2018 у справі №910/23246/17, від 15.08.2019 у справі №910/21683/17, від 11.09.2019 у справі №910/21566/17, від 25.09.2019 у справі №910/21645/17, від 01.10.2019 у справі №910/12968/17, від 05.11.2019 у справі №914/2326/18.
Зважаючи на викладені обставини, оскільки відповідач надіслав позивачу заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, позивач подав до суду заяву про закриття провадження у справі в частині стягнення заборгованості в сумі 5817,60 грн.
Пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження в справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
У зв'язку з наведеними обставинами, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі, в частині позову на суму 5817,60 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Умовами договору сторони погодили, що у разі наявності Відповідачем прострочення заборгованості перед Виконавцем, позивач нараховує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу включаючи день оплати. Пеня нараховується у порядку, встановленому чинним законодавством до моменту повного погашення простроченої заборгованості за цим договором включаючи день оплати (п.5.4).
Відповідно до статті 625 Господарського кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.
Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.
Враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення 6284,01 грн. пені, 537,21 грн. 3% річних та 2661,28 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, 3 % річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Отже, у розумінні положень статті 625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Окрім того, суд зазначає, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань та особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Щодо посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 суд зазначає, що у вказаній справі викладена правова позиція, щодо права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Проте, у вказаній постанові судом було надано оцінку правовідносин, в яких сторонами в договорі було збільшено розмір відсотків річних за ст.625 Цивільного кодексу України. В той же час, у даній справі сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з розміром, визначеним у ст.625 Цивільного кодексу України.
Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов'язання відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.
Разом з тим інфляційні витрати не є неустойкою або штрафними санкціями, в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України з огляду на що, у суду відсутні підстави для зменшення розміру нарахованих позивачем інфляційних витрат.
З огляду на наведене, у суду відсутні підстави для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Слід враховувати, що сторони, укладаючи договір, погодили всі його істотні умови, в тому числі ціну та строки оплати наданих послуг. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором, погодився із відповідними зобов'язаннями, які взяв на себе підписанням договору.
Згідно статті 551 ЦК сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований Всім кого це стосується, згідно якого на підставі ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Водночас вказаний лист носить загальний інформаційний характер та є лише одним з документів, необхідних для доведення форс-мажору та припинення відповідальності за невиконані зобов'язання під час дії обставин форс-мажору, які стороні потрібно довести під час судового спору, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. Неможливість виконання договірних зобов'язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.
Суд наголошує, що з метою засвідчення дії форс-мажорних обставин відповідач мав звернутися у встановленому законом порядку до ТПП, де пройти процедуру засвідчення форс-мажору згідно з регламентом ТПП.
Однак, відповідач такі дії не вчинив, відповідного Сертифікату про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо неможливості виконання ним зобов'язань з оплати послуг за договором суду не надав.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
Суд, оцінивши наведені відповідачем доводи, дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені у даній справі.
Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Щодо розподілу судового збору, суд зауважує наступне.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України «Про судовий збір».
У п. 5 ч. 1 ст. 7 цього Закону прямо встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у т.ч. в апеляційній та касаційній інстанціях.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як однієї з основних засад судочинства. Отже, будь-яке рішення господарського суду має прийматись з дотриманням цих принципів, які закріплені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Принцип рівності перед законом і судом в процесуальному аспекті означає рівність суб'єктивних процесуальних прав усіх учасників судового процесу незалежно від їх правового статусу та майнового стану. У матеріальному аспекті принцип рівності повинен розумітися так, що до всіх учасників процесу матеріальний закон має застосовуватися однаково (право є застосуванням рівного масштабу до різних осіб).
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту: за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
У даній справі, суд вирішив спір лише у частині вимог про стягнення 3% річних, інфляційних нарахувань та пені, тому відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу судовий збір лише за розгляд позовних вимог в цій частині, тобто, в сумі 1501,32 грн.
Натомість витрати на сплату судового збору в сумі 921,08 грн відповідач не зобов'язаний відшкодовувати позивачу, оскільки в цій частині судовий збір підлягає поверненню з Державного бюджету України після звернення позивача до суду з відповідною заявою.
Суд відзначає, що всього до відшкодування позивачу з Державного бюджету України підлягають 921,08 грн судового збору. Однак таке відшкодування має здійснюватись за наявності підстав, визначених у п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», зокрема, за клопотанням особи, яка його (судовий збір) сплатила - позивача Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль».
Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача у розмірі 1501,32 грн.
Керуючись статтями 129, 231, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу у розмірі 5817,60 грн.
2. Позовні вимоги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» - задовольнити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна Паливна заправна компанія» (03110, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 11, код ЄДРПОУ 33354582) на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08300, Київська обл., Бориспільський р-н., с. Гора, вул. Бориспіль-7, код ЄДРПОУ 20572069) 6284 (шість тисяч двісті вісімдесят чотири) грн. 01 коп. - пені, 537 (п'ятсот тридцять сім) грн. 21 коп. - 3% річних, 2661 (дві тисячі шістсот шістдесят одна) грн. 28 коп. - інфляційних втрат та 1 501 (одна тисяча п'ятсот одна) грн. 32 коп. - витрати по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.І. Зеленіна