ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.11.2025Справа № 910/3113/24
За позовом ІНФОРМАЦІЯ_2;
до ІНФОРМАЦІЯ_3;
про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_4.
Суддя Мандриченко О. В.
Секретар судового засідання Григоренко С. В.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1, в порядку самопредставництва;
Від відповідача: ОСОБА_2, адвокат, довіреність №124-Д від 10.03.2025.
ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі також - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі також - відповідач) про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_4, з яких ІНФОРМАЦІЯ_5 інфляційних втрат та ІНФОРМАЦІЯ_6 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання щодо повернення суми попередньої оплати за державним контрактом № НОМЕР_1 про закупівлю послуг за державні кошти від 07.10.2022.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2025, у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 28.05.2025 постановлено касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 задовольнити частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2024 у справі № 910/3113/24 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
20.06.2025 матеріали справи № 910/3113/24 надійшли до Господарського суду міста Києва та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.06.2025, справу передано для розгляду судді Мандриченку О. В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2025 вирішено прийняти справу № 910/3113/24 до розгляду, а підготовче засідання призначити на 22.07.2025.
21.07.2025 до господарського суду від ІНФОРМАЦІЯ_3 надійшли додаткові пояснення з урахуванням висновків викладених у постанові Верховного Суду від 28.05.2025.
13.08.2025 до господарського суду від ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшли додаткові пояснення з урахуванням висновків викладених у постанові Верховного Суду від 28.05.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2025 розгляд справи № 910/3113/24 здійснено у закритому судовому засіданні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/3113/24 до судового розгляду по суті.
Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 25.11.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 25.11.2025 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.
25.11.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ІНФОРМАЦІЯ_7 між ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі також - замовник) та ІНФОРМАЦІЯ_3 був укладений державний контракт № НОМЕР_1 (далі також - контракт).
За умовами пункту 1.1 контракту відповідач зобов'язується надати позивачу послуги з ремонту виробів спеціального призначення за номенклатурою, у кількості в терміни та за цінами, які зазначені у календарному плані надання послуг (додаток 1 до контракту), що є невід'ємною частиною контракту, а позивач зобов'язується прийняти та оплатити ці послуги.
Відповідно до пункту 3.1 контракту, у редакції додаткової угоди від ІНФОРМАЦІЯ_10 НОМЕР_3, договірна ціна послуг на момент укладення контракту становить ІНФОРМАЦІЯ_9.
Пунктом 4.1 контракту визначено, що замовник здійснює оплату послуг з ремонту виробу за цим Контрактом, шляхом перерахування коштів на рахунок виконавця у наступному порядку:
- позивач має право здійснювати попередню оплату за контрактом у разі надходження коштів на рахунок позивача (підпункт 4.1.1);
- за письмовим погодженням між сторонами, відповідно до належним чином оформленого рішення позивача, з метою виконання завдань щодо відсічі збройної агресії, забезпечення недоторканості державного кордону та захисту держави в умовах воєнного стану та у період проведення операції об'єднаних сил, позивач має право здійснювати попередню оплату у розмірі 97% від вартості послуг за контрактом, але не пізніше терміну надання послуг за контрактом, встановленого календарним планом надання послуг (додаток № 1 до контракту) згідно з пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 169 "Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану" (зі змінами). Відповідач у строк протягом 30-ти днів з моменту закінчення ремонту виробів, повинен надати позивачу документи, що підтверджують фактичне надання послуг, визначені в пункті 4.3 контракту (підпункт 4.1.2).
Контракт набирає чинності з моменту підписання його двома сторонами і діє до 31.12.2024, у частині розрахунків до повного виконання сторонами фінансових зобов'язань по цьому контракту, з питань гарантійних зобов'язань до закінчення гарантійного терміну. Продовження строку дії Контракту не звільняє відповідача від сплати штрафних санкцій (пункт 10.1 контракту, у редакції додаткової угоди № 6 від 30.11.2023).
Відповідно до платіжного доручення № НОМЕР_4 від ІНФОРМАЦІЯ_12 позивач перерахував на рахунок відповідача попередню оплату в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_11.
За умовами додатку 1 до контракту ремонт всіх виробів (33 одиниці) мав бути здійснений відповідачем у строк до 12.12.2022. Додатком 1 додаткової угоди № 1 від 28.12.2022 до контракту зазначений строк продовжено до 10.03.2023.
05.04.2023 відповідач передав позивачу вироби з ремонту у кількості ІНФОРМАЦІЯ_13, тобто станом на 10.03.2023, кінцевий строк виконання робіт, відповідачем не було надано позивачу послуги, обумовлені контрактом, тому, позивач зазначав, що відповідач є таким, що прострочив виконання робіт.
Зважаючи на прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач направив відповідачу претензію № 1 (вих. № 717/4/12387) від 14.12.2022, у якій, запропонував на підставі пункту 7.2 контракту добровільно сплатити штрафні санкції за неповернення попередньої оплати ІНФОРМАЦІЯ_15, а також повернути попередню оплату у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_14.
26.12.2022 відповідачем на вимогу позивача було повернуто невикористану частину попередньої оплати у сумі ІНФОРМАЦІЯ_16.
Вказані кошти були повторно сплачені позивачем на рахунок відповідача 10.03.2023, що підтверджується платіжною інструкцією № НОМЕР_5 від ІНФОРМАЦІЯ_17 на суму ІНФОРМАЦІЯ_16.
Позивач звернувся до відповідача із претензією № 2 (вих. № 717/413486) від 12.03.2023 щодо неналежного виконання умов контракту, в якій зазначив про закінчення терміну, наданого контрактом для надання послуг та пропонував сплатити штрафні санкції.
Відповідач на претензію надав відповідь від 22.03.2023 № 11/2-1047, у якій виклав пропозицію внести зміни до контракту шляхом продовження строку надання послуг до 15.05.2023 з урахуванням висновку Торгово-промислової палати України про істотну зміну обставин.
Наведені обставини встановлені на підставі доказів, що містяться у цій справі, а також судами під час розгляду справи № 910/5550/23 за первісним позовом ІНФОРМАЦІЯ_2 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_18 та за зустрічним позовом ІНФОРМАЦІЯ_3 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про внесення змін до державного контракту, та справи № 910/7378/23 за позовом ІНФОРМАЦІЯ_2 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про стягнення ІНФОРМАЦІЯ_19.
Судом встановилено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2023 у справі № 910/5550/23, яке набрало законної сили, первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ІНФОРМАЦІЯ_2 пеню за прострочення термінів надання послуг у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_20. В частині позовних вимог про стягнення пені за прострочення термінів надання послуг у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_21, пені за не повернену попередню оплату у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_22, трьох відсотків річних у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_23 - відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ІНФОРМАЦІЯ_3 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про внесення змін до державного контракту № НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_7 про закупівлю послуг за державні кошти, укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо визначення нового терміну надання послуг - 15.05.2023 відмовлено.
Також встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі № 910/7378/23, яке набрало законної сили, позов задоволено частково. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ІНФОРМАЦІЯ_2 штраф в розмірі ІНФОРМАЦІЯ_24, пеню за прострочення термінів надання послуг у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_25. В іншій частині позову відмовлено.
У подальшому відповідач отримав лист Центрального управління забезпечення наземними системами озброєння ІНФОРМАЦІЯ_1 № НОМЕР_6 від ІНФОРМАЦІЯ_26 із пропозицією повернути кошти попередньої оплати у ІНФОРМАЦІЯ_16. На виконання зазначеного листа відповідачем відповідно до платіжної інструкції від ІНФОРМАЦІЯ_10 № 109 повернуто позивачу невикористану частину попередньої оплати за контрактом у сумі ІНФОРМАЦІЯ_16.
У зв'язку з наведеним, позивач, звертаючись з позовом до суду у цій справі, просить стягнути з відповідача 3% річних у сумі ІНФОРМАЦІЯ_27, а також ІНФОРМАЦІЯ_28 інфляційних втрат, які нараховані за несвоєчасне повернення попередньої оплати за період з 01.09.2023 по 17.12.2023.
Узагальнені доводи відповідача, який заперечує проти задоволення позовних вимог, полягають у тому, що контрактом не передбачено строк, у який виконавець зобов'язаний повернути замовнику суму попередньої оплати, крім того, цивільним законодавством також не передбачено повернення попередньої оплати за чинним договором підряду в межах строку його дії, тому, з огляду на відсутність у відповідача обов'язку з повернення суми попередньої оплати, вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з простроченням строку повернення суми попередньої оплати є безпідставними.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Контракт, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Як свідчать обставини справи, за умовами контракту ремонт всіх виробів (33 одиниці) мав бути здійснений виконавцем у строк до 12.12.2022.
Додатковою угодою № 1 від 28.12.2022 до контракту зазначений строк було продовжено до10.03.2023.
Натомість, відповідачем передано позивачу вироби з ремонту 05.04.2023 у кількості ІНФОРМАЦІЯ_13, тобто станом на 10.03.2023, кінцевий строк виконання робіт, відповідачем не було надано позивачу послуги, обумовлені контрактом, тому відповідач є таким, що прострочив виконання робіт.
Зважаючи на прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач направив відповідачу претензію № 1 (вих. № 717/4/12387) від 14.12.2022, у якій, з-поміж іншого, запропонував добровільно сплатити штрафні санкції за неповернення попередньої оплати на підставі п. 7.2 контракту, а також повернути попередню оплату.
Суд вказує, що постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 169 "Деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану" (яка була чинна на момент укладення контракту), втратила чинність згідно постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 № 1275, а попередня оплата була повторно внесена позивачем на рахунок відповідача 10.03.2023, тобто поза межами дії постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 169.
При цьому, підпунктом 4 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України № 1275 від 11.11.2022 ?Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану? установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану, оборонні закупівлі товарів, робіт і послуг, що розпочаті до набрання чинності цією постановою, завершуються в порядку, що діяв до набрання чинності цією постановою.
Відповідно до частин першої, другої статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
У частині першій статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (частина перша статті 251 Цивільного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 зазначила, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 Цивільного кодексу України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору. Поняття "строк виконання зобов'язання" і "термін виконання зобов'язання" охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання (пункти 32 - 35).
У цій справі сторони окремо погодили строк виконання зобов'язання, зазначений строк за домовленістю сторін було продовжено до 10.03.2023.
Попередня оплата позивачем на рахунок відповідача внесена платіжною інструкцією № НОМЕР_5 від ІНФОРМАЦІЯ_17.
Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов'язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб'єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).
Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Як встановлено судом, у справі № 910/5550/23 розглядався спір за зустрічним позовом ІНФОРМАЦІЯ_3 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про внесення змін до державного контракту № НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо визначення нового терміну надання послуг - 15.05.2023 і рішенням Господарського суду міста Києва від 16.11.2023, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції від 25.04.2024 у цих вимогах було відмовлено.
Враховуючи викладене, виходячи із принципу добросовісності - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору, суд дійшов висновку, що правомірність перебування попередньої оплати у розпорядженні виконавця обмежується терміном виконання ним зобов'язання, тобто строками виконання такого, визначеними державними замовниками у сфері оборони у державних контрактах (договорах) про закупівлю товарів, робіт і послуг.
За обставинами цієї справи строк виконання зобов'язання до настання спірних правовідносин продовжувався сторонами, а після повторного внесення позивачем на рахунок відповідача 10.03.2023 попередньої оплати, закінчення строків виконання зобов'язання виконавцем та заперечення замовника проти чергового його продовження, у відповідача не було правових підстав утримувати суму попередньої оплати.
Таким чином термін надання послуг сплив 10.03.2023, а виконавцем не було підтверджено послуги на вказану суму, 12.03.2023 виконавцю була виставлена претензія № 2 вих. № 717/4/3486 з вимогою про повернення коштів попередньої оплати та сплати штрафних санкцій.
Оскільки відповідачем не було повернено грошові кошти, тому позивач повторно звернувся до виконавця з претензією № 3 вих. № 717/4/5239 від 11.04.2023 з вимогою про повернення коштів попередньої оплати та сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 530 Цивільного кодексу України не визначено, яку саме форму повинна мати вимога про виконання зобов'язання, тому позивач може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою тощо.
Отже, претензія, в розумінні статті 530 Цивільного кодексу України, є вимогою позивача про виконання відповідачем свого зобов'язання щодо повернення коштів попередньої оплати.
ІНФОРМАЦІЯ_10 відповідачем було повернена на рахунки ІНФОРМАЦІЯ_2 невикористана попередня оплата у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_8 за вказаним Договором.
У призначенні платіжного доручення виконавець прямо зазначив, що це "Повернення невикористаної частини авансового платежу по Держ. контр НОМЕР_2 від ІНФОРМАЦІЯ_7".
Водночас, з вказаної вище суми лише ІНФОРМАЦІЯ_30 були простроченою дебіторською заборгованістю та зараховані позивачем як повернення коштів, а решта ІНФОРМАЦІЯ_31 були повернені відповідачу як надмірно сплачені.
При цьому суд вказує, що відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Як встановлено судом, відповідач є таким, що прострочив виконання свого грошового зобов'язання з повернення попередньої оплати.
При зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_27 за період з 01.09.2023 по 17.12.2023 та інфляційні у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_29 за період з 01.09.2023 по 17.12.2023.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за встановлений судом період прострочки відповідачем зобов'язання з повернення попередньої оплати з за період з 01.09.2023 по 17.12.2023 вказує, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_27.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.
Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону, індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, як збільшення суми основного боргу за період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, за період прострочення з 01.09.2023 по 17.12.2023, вказує, що такі позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_29.
Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до частини 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як вказано в статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено що, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
В статті 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ІНФОРМАЦІЯ_2 підлягають задоволенню у повному обсязі.
З огляду на наведене, судові витрати у справі покладаються на відповідача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_7) на користь ІНФОРМАЦІЯ_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_9) інфляційні втрати у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_32, 3 % річних у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_33, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_34., витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_35 та витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги у розмірі ІНФОРМАЦІЯ_36.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 08.12.2025.
Суддя О.В. Мандриченко