вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
07 листопада 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/1000/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Мірошниченка Д.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Любомльскої міської ради, м. Любомль Волинської області
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП", с.Сторожниця Ужгородський району Закарпатської області
про стягнення 15 250,00 грн
Представники сторін не викликались
Відділ культури, туризму та охорони культурної спадщини Любомльскої міської ради звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" про стягнення 15 250,00 грн заборгованості за договором на закупівлю товарів № 798 від 23.10.2024, обґрунтовуючи позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем умов договору в частині поставки оплаченого товару.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/1000/25 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д.Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2025.
Відповідно до частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з частиною 3 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 12 ГПК України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 2 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною 3 статті 247 ГПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, виходячи з того, що справа № 907/1000/25 за ціною позову (до ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) відноситься до малозначних справ, а обсяг та характер доказів у справі не потребують розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін, така підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 08.09.2025 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом семи днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив п'яти днів з дня отримання відзиву на позов.
Згідно з частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Судом встановлено, що ухвала суду від 08.09.2025 про відкриття провадження у справі була направлена відповідачу до його електронного кабінету, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа та така отримана 09.09.2025.
Відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданим йому процесуальним правом.
Згідно з частиною 2 статті 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 ГПК України України).
Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до частини 9 статті 165, частини 2 статті 178, частини 1 статті 202 ГПК України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Судом також враховано, що згідно з приписами пункту 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У частині 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
23.10.2024 між Відділом культури, туризму та охорони культурної спадщини Любомльскої міської ради (далі також - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" (далі також - постачальник) укладено договір на закупівлю товарів № 798 (далі - договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов'язуються передати замовнику у власність товар - паливо за довірчим документом - талоном, а замовник зобов'язуються оплатити i прийняти вказаний товар на умовах даного договору. Талон на паливо є довірчим документом встановленого зразку та форми, одноравового використання, що посвідчує право на одержання визначеної в ньому кількості та марки пального на АЗС. Талон має ступінь захисту та обов'язкові реквізити.
Відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (талони) на отримання товару відповідно "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами", затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 та Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти i нафтопродуктів на підприємствах i організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту i зв'язку України, ,Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №281/171/578/155 від 20.05.2008 (пункт 1.5 договору).
Найменування товару: дизельне паливо (Євро-5) (талони), бензин А-95 (Євро-5) (талони) для забезпечення роботи генераторів, код ДК 021:2015:09130000-9: Нафта і дистиляти (пункт 1.2 договору).
Відповідно до пункту 2.1 договору його сума становить 15 250,00 грн з ПДВ.
Умови оплати передбачені розділом 3 договору, зокрема, оплата товару здійснюється замовником в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника. Ціна одного літру товару вказується у рахунку та видатковій накладній (пункт 1.1 договору).
Порядок здійснення оплати: 100% післяоплата (пункт 3.3 договору).
Порядок поставки товару узгоджений сторонами у розділі 4 договору.
Відповідно до пункту 4.2 договору поставка довірчих документів (талонів) на товар (партії товару) здійснюється згідно письмової або електронної заявки (шляхом використання e-mail замовника та/або постачальника, вказаних у розділі 12 даного договору) замовника постачальником, у строк, що не перевищує 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання письмової або електронної заявки постачальником.
Постачальник відпускає товар на підставі та в обмін на довірчі документи (талон) згідно кількості зазначених у них літрів i виду товару. Відпуск товару на підставі талонів (карток) здійснюється в межах терміну дії талону. Tepмін дії довірчого документа (талону/картки) не менше 12 календарних місяців з моменту поставки відповідної партії товару.
Tepмін поставки необхідної кількості партій товару: до 20.12.2024.
Місце поставки (передачі) товару: 44301, Волинська область, Ковельський район, м.Любомль, вул. Незалежностi, 23 або відділення Нової пошти № 2 за адресою: Волинська область, Ковельський район, м. Любомль, вул. 1-го Травня, 18 (пункти 4.4-4.6 договору).
Згідно з пунктом 4.9 договору право власності на товар (партію товару) переходить у момент фактичного отримання замовником довірчих документів (талонів), що підтверджується видатковою накладною, підписаною уповноваженими представниками та скрапленою печатками (за наявності) обох сторін.
Судом встановлено, що відповідно до видаткової накладної №0004/0002231 від 07.11.2024 позивачу було передано товар в кількості 300 л на загальну суму 15 250,00 грн з ПДВ.
Відповідно до Специфікації №0004/0002231-С відпущених скретч-карток на нафтопродукти по купюрах до видаткової накладної №0004/0002231 від 07.11.2024 позивачу відпущено скретч-картки на бензин, а саме:
- скретч-картка УкрДТ 20 л. номіналом 20 л. у кількості 5 одиниць;
- скретч-картка УкрА95 10 л. номіналом 10 л. у кількості 20 одиниць.
Таким чином, загальна кількість відпущених скретч-карток на дизпаливо - 5 одиниць на 100 л. та на Бензин А-95 - 20 одиниць на 200 л.
Оплата позивачем товару підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкції № 831 від 12.11.2024 на суму 5 200,00 грн, № 830 від 12.11.2024 на суму 4 850,00 грн та № 832 від 12.11.2024 на суму 5 200,00 грн.
Як стверджує позивач, у зв'язку із закриттям АЗС "ANP - Авіас плюс" реалізувати оплачений товар не є можливим.
Внаслідок чого замовник звернувся до постачальника із листом-претензією № 79/01-10 від 22.05.2025 з вимогою відшкодувати завдані збитки в сумі 15 250,00 грн за невикористані скретч-картки, надісланою відповідачу рекомендованим повідомленням.
Однак, така претензія залишена відповідачем без відповіді та виконання, що і стало підставою для звернення Відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Любомльскої міської ради з даним позовом до суду.
За положеннями частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в статтях 509, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є змішаним правочином з елементами договорів поставки та зберігання, укладеним в письмовій формі.
В силу статті 712 ЦК України, частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Порядок та строки оплати товару у відносинах поставки врегульовано загальними норми статей 692 та 693 ЦК України.
Так, відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За умовами статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
За встановленими у справі обставинами відповідачем, як постачальником за договором передано, а позивачем, як покупцем прийнято у власність визначений умовами договору товар (дизельне паливо та бензин А-95) в асортименті, кількості та за ціною, що визначені договорі та специфікації (додаток №1 до договору) на загальну суму 15 250,00 грн.
Таким чином, суд констатує, що зобов'язання між сторонами договору в частині обов'язку відповідача передати у власність позивача визначений договором товар припинилося відповідно до статті 599 ЦК України його виконанням, проведеним належним чином, відповідно до умов укладеного сторонами договору.
Відповідно до частини 1 статті 667 ЦК України якщо право власності переходить до покупця раніше від передання товару, продавець зобов'язаний до передання зберігати товар, не допускаючи його погіршення.
Таким чином, з урахуванням пункту 4.9 договору, за яким визначено, що право власності на товар (партію товару) переходить у момент фактичного отримання замовником довірчих документів (талонів), що підтверджується видатковою накладною, підписаною уповноваженими представниками та скрапленою печатками (за наявності) обох сторін, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Глави 66 ЦК України, якими врегульовано правовідносини зі зберігання майна та правові наслідки неповернення майна зі зберігання поклажодавцю.
Як визначено у частині 3 статті 294 ГК України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. При цьому, в силу частини 1 такої статті, товарним складом визнається організація, що здійснює зберігання товарів та надає пов'язані із зберіганням послуги на засадах підприємницької діяльності.
В порядку частини 4 статті 294 ГК України до регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення ЦК України.
Згідно з частиною 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до частини 1 статті 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Частиною 2 цієї статті визначено, що якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення
Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (стаття 948 ЦК України); зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (частина 1 статті 942 ЦК України).
Частиною 1 статті 949 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (частина 1 статті 953 ЦК України).
За змістом приписів пункту 1 частини 1 статті 951 ЦК України у разі втрати (нестачі) речі завдані поклажодавцеві збитки відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості.
Суд враховує, що для відшкодування збитків підлягають доведенню такі елементи:
1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку дію/бездіяльність, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
4. Вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
При цьому, визначальним для вирішення спору у справі, що розглядається, є встановлення всієї сукупності елементів складу цивільного правопорушення.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 ЦК України).
При цьому, приписи частини 7 статті 193 ГК України та статті 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що відповідач на виконання умов укладеного між сторонами договору отримав на зберігання товар (бензин А-95 та дизельне паливо) на загальну суму 15 250,00 грн який не було повернуто позивачу із зберігання.
Доказів повернення оплаченого покупцем товару по договору в повному обсязі матеріали справи не містять, відтак суд доходить висновку про порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повернення зі зберігання позивачу у встановленому в законі та визначеному у договорі порядку (на підставі та в обмін на облікові картки-талони, видані відповідачем позивачу, які є товарно-розпорядчим документом на товар).
За таких обставин, враховуючи ненадання відповідачем доказів наявності у останнього належного позивачу товару та/або настання обставин, що об'єктивно унеможливлювали б своєчасне виконання обов'язку постачальника повернути покупцю із зберігання товар, сума 15 250,00 грн підлягає до відшкодування позивачу, як сума понесених ним збитків.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення.
Розподіл судових витрат.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача в сумі, яка мала бути сплачена позивачем при зверненні до суду з даним позовом із врахуванням положення частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" щодо застосування коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною 2 цієї статті, в електронній формі.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 221, 236, 238, 240, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП" (89421, Закарпатська обл., Ужгородський район, с. Сторожниця, вул. Молодіжна, буд. 9, код ЄДРПОУ 44858321) на користь Відділу культури, туризму та охорони культурної спадщини Любомльскої міської ради (44301, Волинська обл., Ковельський район, м. Любомль, вул. Незалежності, буд. 23, код ЄДРПОУ 42025918) 15 250,00 грн (п'ятнадцять тисяч двісті п'ятдесят гривень 00 коп.) збитків, а також 2 422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно зі статтею 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 09.12.2025.
Суддя Д.Є. Мірошниченко