вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
09 грудня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/1173/25
Господарський суд Закарпатської області у складі судді Пригуза П.Д.
за участю секретаря судового засідання Повідайчик Т.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу
за позовом: Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс", код ЄДРПОУ ВП - 45554542, адреса філії - 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, 156,
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Дудаш Івана Васильовича, РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,
про стягнення коштів,
Зміст позовних вимог.
Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс", код ЄДРПОУ ВП - 45554542, звернулось з позовною заявою до Господарського суду Закарпатської області до відповідача Фізичної особи - підприємця Дудаш Івана Васильовича, РНОКПП - НОМЕР_1 , з позовними вимогами стягнення суми боргу в розмірі 1 191 948.81 грн, з яких: 917 959.08 грн - заборгованість за поставлений товар; 55 440.02 грн - інфляційних втрат; 218 549.71 грн - пеня.
Обґрунтування позовних вимог.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на таке.
1) 05.12.2023 між сторонами спору був укладений договір купівлі-продажу №UUB-9753-2, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар, яким є необроблена деревина, і сплатити за нього ціну відповідно до договору.
На виконання умов договору продавцем було здійснено продаж лісопродукції на суму 934 777.20 грн. Підтвердженням здійснення поставок згідно договору слугують товарно-транспортні накладні, які долучені додатками до матеріалів справи.
2) Позивач зазначає, що покупцем здійснено часткову оплату за лісопродукцію: 07.03.2024 на суму 16 818.12 грн, що підтверджується журналом ордером.
Позивач також зазначає, що станом на дату звернення з даним позовом до суду покупець всупереч умовам договору купівлі-продажу №UUB-9753-2 від 05.12.2023 свій обов'язок щодо оплати в повному обсязі поставлену лісопродукцію не виконав. Стан фінансових розрахунків між контрагентами відображає акт взаємних розрахунків. Отже, у Фізичної особи - підприємця Дудаш Івана Васильовича є заборгованість перед філією "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України" на суму: 1 191 948.81 грн., з яких: 917 959.08 грн - заборгованість за поставлений товар; 55 440.02 грн - інфляційних втрат, 218 549.71 грн - пеня, для стягнення якої позивач і звернувся до суду.
Позиція відповідача у справі.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, хоча був своєчасно та в належний спосіб повідомлений про відкриття провадження у справі. Так, ухвала суду від 30.10.2025 була направлена відповідачу рекомендованою міською поштою з повідомленням і отримана відповідачем 07.11.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.
Суд зазначає, що приписами ч. 2 ст. 14 ГПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 13 ГПК України).
Відповідно до частин третьої та сьомої ст.120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі №904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення особи і на неї, як на суб'єкта господарської діяльності, покладається обов'язок належної організації отримання поштової кореспонденції, пов'язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Отже, судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про відкриття провадження та необхідність подання заяв по суті справи.
Відповідно до правової доктрини та ст. 2 та ст. 14 ГПК України суд керується засадами диспозитивності при здійсненні господарського судочинства.
Учасникам справи процесуальний закон покладає тягар доказування на сторони, надаючи їм право виявляти процесуальну активність та ініціативу у розвитку процесу для досягнення мети правосуддя.
Кожна сторона справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).
Відтак, відповідно до положень ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України у зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами справи, яких суд вважає достатніми для ухвалення судового рішення.
Суд виходить з презумпції правомірності правочину на підставі якого виникли правовідносини та обставин, оскільки відповідач, не зважаючи на вимоги господарського суду, без поважних причин відзиву не подав та не заперечив обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Відповідач згідно правил ст. 165 ГПК України позбавляється права заперечувати проти таких обставини під час розгляду справи по суті.
Процесуальні дії суду.
Ухвалою суду від 14.10.2025 позовну заяву Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс", код ЄДРПОУ ВП - 45554542, до відповідача Фізичної особи - підприємця Дудаш Івана Васильовича, РНОКПП - НОМЕР_1 , про стягнення 1 191 948.81 грн. боргу (вх. №023.1-05/1271/25 від 13.10.2025 року) - залишено без руху для усунення недоліків позовної заяви, а саме - сплатити судовий збір за реквізитами, вказаними на веб-сайті Господарського суду Закарпатської області та докази сплати надати суду.
На виконання вказаної ухвали суду від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви по справі №907/1173/25 (вх. №02.3.1-02/9230/25 від 21.10.2025 року), за результатами розгляду якого суд дійшов висновку, що позивач усунув недоліки поданої позовної заяви в повному обсязі.
Ухвалою суду від 30.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Рішення та постанови ухвалюються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.
Згідно з частиною 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судом.
Судом встановлено, що 05.12.2023 дійсно між сторонами спору був укладений договір купівлі-продажу необробленої деревини №UUB-9753-2 (далі по тексту - договір), згідно умов п. 1.1. якого, за результатами аукціону, продавець (позивач у справі) зобов'язується передати у власність покупця (відповідач у справі), а покупець зобов'язується прийняти наступний товар, яким є необроблена деревина, що реалізована під час аукціону, яка відповідає умовам цього договору і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в розділі 4 договору.
Право власності на Товар переходить до покупця з моменту виконання умов поставки відповідно до цього договору (п. 1.4. договору).
Пунктом 3.1. договору передбачено, що термін поставки за договором - від 01 січня 2024 до 31 березня 2024 року.
Відповідно до п. 3.2. договору, поставка товару за даним договором здійснюється окремими частинами (партіями товару) згідно з графіком поставки.
Згідно з п. 4.1. договору, загальна вартість товару, що є предметом цього договору, встановлена в гривні та складає 993 151.36 грн з ПДВ. Зміна вартості товару не допускається, окрім випадків, коли сторони погодили зміну умов поставки товару відповідно до п. 3.3. договору.
Покупець здійснює оплату (передоплата 100% вартості) кожної партії товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця в сумі, що зазначається в рахунку протягом 5 робочих днів після отримання рахунку з урахуванням умов, визначених п. 4.2. договору, якщо інше не обумовлено сторонами згідно з пунктом 4.6. договору (п. 4.4. договору).
Пунктом 4.6. договору передбачено, що сторони можуть домовитись про оплату партії товару після поставки, але в строк не більше 10 робочих днів з моменту поставки відповідної партії товару, про що сторонами укладається додаткова угода до цього договору.
Згідно з умов п. 5.2., 5.3. договору, продавець зобов'язаний протягом 5 робочих днів передати покупцеві партію товару після отримання на свій рахунок 100% передоплати за партію товару або здійснити відвантаження партії товару відповідно до графіку поставки, з урахуванням п. 4.6. договору. Під час передачі кожної партії товару продавець передає покупцеві наступні документи: товаро-транспортна накладна, рахунок-фактура на оплату товару.
Датою передачі партії товару продавцем та прийому її покупцем, тобто датою поставки, вважається дата виконання продавцем своїх зобов'язань по поставці згідно погоджених сторонами умов поставки.
Пунктом 6.1.1. передбачено, що продавець має право на своєчасне отримання грошових коштів за продану партію товару відповідно до умов договору. Покупець, в свою чергу згідно з п. 6.4.1. договору, зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі сплатити продавцеві грошові кошти в якості оплати за партію товару на умовах та у спосіб, що передбачені договором.
Відповідно до п. 7.4. договору, за несвоєчасну або неповну оплату партії товару, в тому числі у випадку здійснення оплати партії товару покупцем на умовах відтермінування платежу, покупець сплачує продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого прострочення.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (п. 9.1. договору).
Даний договір діє до 31 березня 2024 включно. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Товаро-транспортними накладними, які містяться в матеріалах справи, підтверджується поставка товару позивачем на користь відповідача на суму 934 777.20 грн.
Журналом-ордером №2 по рахунку 31 підтверджується часткова сплата боргу відповідачем на користь позивача у розмірі 16 818.12 грн.
Судом встановлено, що позивач направляв відповідачу претензію щодо сплати заборгованості, в якій просив сплатити борг у розмірі 917 959.08 грн за договором №UUB-9753-2 DSL 05.12.2023 року.
Розрахунком суми боргу ФОП Дудаш І.В. станом на 13.10.2025 підтверджується наявність суми боргу у розмірі 917 959.08 грн, інфляційних нарахувань у розмірі 55 440.02 грн, штрафних санкцій у розмірі 218 549.71 грн
Мотивувальна частина.
Правове обґрунтування і оцінка (висновки) суду.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Положеннями ст. 11 ЦКУ передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 15 ЦКУ, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; зміна правовідношення; припинення правовідношення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст.202 ЦК).
Статтею 204 ЦКУ передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 2 статті 214 Цивільного кодексу України передбачено, що особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.
Згідно положень ст. 509 ЦКУ, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦКУ).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦКУ).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦКУ).
Частиною 1 ст. 604 ЦКУ передбачено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦКУ).
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦКУ, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Згідно з ст. 615 ЦКУ, у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 626 ЦКУ, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦКУ).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).
Згідно ст. 631 ЦКУ, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Нормою ст. 638 ЦКУ передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною 1 ст. 651 ЦКУ передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (ст. 653 ЦКУ).
Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦКУ).
Судом встановлено, що за своєю суттю договір №UUD-9753-2 від 05.12.2023 є договором купівлі-продажу (поставки).
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст. 655 ЦКУ, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦКУ).
Приписами ст. 662 ЦКУ передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦКУ).
Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 ЦКУ).
Відповідно до положень ст. 689 ЦКУ, покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Згідно ст. 691 ЦКУ, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Відповідно до положень ст. 692 ЦКУ, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Мотивована оцінка судом аргументів учасників справи.
Судом встановлено, що дійсно 05.12.2023 дійсно між сторонами спору був укладений договір купівлі-продажу необробленої деревини №UUB-9753-2 (далі по тексту - договір), згідно умов п. 1.1. якого, за результатами аукціону, продавець (позивач у справі) зобов'язується передати у власність покупця (відповідач у справі), а покупець зобов'язується прийняти наступний товар, яким є необроблена деревина, що реалізована під час аукціону, яка відповідає умовам цього договору і сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в розділі 4 договору.
Відповідно до п. 3.2. договору, поставка товару за даним договором здійснюється окремими частинами (партіями товару) згідно з графіком поставки.
Згідно з п. 4.1. договору, загальна вартість товару, що є предметом цього договору, встановлена в гривні та складає 993 151.36 грн з ПДВ. Зміна вартості товару не допускається, окрім випадків, коли сторони погодили зміну умов поставки товару відповідно до п. 3.3. договору.
Покупець здійснює оплату (передоплата 100% вартості) кожної партії товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця в сумі, що зазначається в рахунку протягом 5 робочих днів після отримання рахунку з урахуванням умов, визначених п. 4.2. договору, якщо інше не обумовлено сторонами згідно з пунктом 4.6. договору (п. 4.4. договору).
Пунктом 4.6. договору передбачено, що сторони можуть домовитись про оплату партії товару після поставки, але в строк не більше 10 робочих днів з моменту поставки відповідної партії товару, про що сторонами укладається додаткова угода до цього договору.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами (п. 9.1. договору). Даний договір діє до 31 березня 2024 включно. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Товаро-транспортними накладними, які містяться в матеріалах справи, підтверджується поставка товару позивачем на користь відповідача на суму 934 777.20 грн.
Журналом-ордером №2 по рахунку 31 підтверджується часткова сплата боргу відповідачем на користь позивача у розмірі 16 818.12 грн.
Судом встановлено, що належними і допустимими доказами у справі підтверджується поставка позивачем товару відповідачу на загальну суму 934 777.20 грн; відповідачем здійснено лише часткову оплату поставленого товару на суму 16 818.12 грн.
Відтак сума боргу складає - 917 959.08 грн.
Відповідач відзиву на позовну заяву та інших заяв по суті справи не подав, не заперечив наявність непогашеної заборгованості.
Відтак, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення 917 959.08 грн основного боргу - повністю.
Щодо стягнення інфляційних нарахувань та пені.
Відповідно до п. 7.4. договору, за несвоєчасну або неповну оплату партії товару, в тому числі у випадку здійснення оплати партії товару покупцем на умовах відтермінування платежу, покупець сплачує продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день такого прострочення.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦКУ).
Належне виконання зобов'язання є одним із фундаментальних принципів цивільного права. Зміст цього принципу полягає в тому, що виконання має бути проведене: 1) належними сторонами; 2) щодо належного предмету; 3) у належний спосіб; 4) у належний строк (термін); 5) у належному місці.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (штрафу, пені); відшкодування збитків та моральної шкоди (ч.1 ст.611 ЦК).
Сплату неустойки (штрафу) та відшкодування збитків характеризуються загальним поняттям "санкція" - визначена міра майнових чи інших невигідних для особи наслідків невиконання вимог закону та / або умов договору.
Частиною 1 ст. 549 ЦКУ передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Судом встановлено, що позивачем нараховані відповідачу пеню в сумі 218 549.71 грн та інфляційні втрати в сумі 55 440.02 грн.
Здійснивши самостійний арифметичний розрахунок пені та 3% річних, суд зазначає, що такий проведений коректно.
Разом з тим, суд зазначає, що загальна сума штрафних санкцій у цій справі є надмірною в порівнянні з основною сумою боргу.
Суд звертає увагу на те, що наявність у сторони договору можливості стягувати із покупця надмірні грошові суми у вигляді штрафу та пені змінює їхнє дійсне правове призначення. Штраф та пеня мають на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не можуть становити непомірний тягар для іншої сторони і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для постачальника, а для боржника - фактором втрати чи поглиблення його економічної (фінансової) неспроможності.
Таку правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 по справі №7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, як зазначає Верховний Суд, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафу та пені є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Така правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 року.
Таким чином, суд доходить висновку, що накладення і стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені у повному розмірі 218 549.71 грн, без сумнівів може бути обтяжливим для нього.
Позивач у своїй позовній заяві не навів доказів щодо того, що внаслідок порушення відповідачем строків виконання зобов'язання постачальнику завдано збитків або, що розмір завданих йому збитків перевищує розмір нарахованих штрафів згідно умов договору.
Суд також враховує той факт, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 було введено в Україні воєнний стан у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, що є форс-мажорними обставинами (обставини непереборної сили) до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності. Також суд враховує той факт, що позивачем оплачено частково наявну заборгованість у розмірі 16 818.12 грн, що підтверджується журналом-ордером №2, який міститься в матеріалах справи.
Таким чином, поточна неплатоспроможність та війна - об'єктивні причини, які на переконання господарського суду цілком імовірно будуть перешкоджати в майбутньому Відповідачеві виконати свої грошові зобов'язання.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, яке випливає із загальних норм процесуального права та завдань господарського судочинства, що полягає у досягненні в господарських відносинах справедливості, ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів їх учасників, необхідності забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, з власної ініціативи та на власний розсуд вправі вирішити питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Дотримуючись принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази, наведені ними аргументи, поведінку сторін та інші обставини згідно норм ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України (подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).
Верховний Суд у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19 зауважив, що суд може вирішити питання про зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних і за власною ініціативою, а не тільки за клопотанням заінтересованої особи.
Сукупність обставин у конкретних правовідносинах може вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦКУ, стаття 233 ГКУ), так і підстави, які хоча й прямо не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Суд звертається до аналогічних висновків ОП КГС ВС в постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
На підставі викладеного, враховуючи економічні і правові інтереси сторін у швидкому виконанні рішення і збереженні платоспроможності сторін як гарантії виконання судового рішення, суд дійшов висновку щодо необхідності зменшення розміру належної до сплати пені з 218 549.71 грн. до 150 000.00 грн., що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань повному погашенні боржником до часу винесення судового рішення основної заборгованості. Цей захід суду є проявом справедливого балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання штрафу ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Таким чином, суд задовольняє частково позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій, зокрема задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача - 150 000.00 грн пені та 55 440.02 грн інфляційних втрат.
Висновки суду.
Матеріалами справи підтверджується порушення прав позивача відповідачем стосовно прострочення виконання ним власних обов'язків за договором купівлі - продажу необробленої деревини №UUB-9753-2 від 05.12.2023 року. Так, відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов'язання. Матеріалами справи підтверджується наявність непогашеної заборгованості у розмірі 917 959.08 грн - основного боргу.
Відповідач заяв по суті справи, власного контррозрахунку позовних вимог до суду не подав. Відтак, суд задовольняє позовні вимоги - частково.
Згідно ч.2, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.
Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 ГПК України сторонами доказів.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України», зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відтак з урахуванням усіх встановлених обставин та зроблених правових висновків, враховуючи аргументи позивача та подані ним докази, суд вказує, що існують підстави для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення судом.
Розподіл судових витрат.
Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).
Відтак, оскільки спір виник через правопорушення Відповідача, на Відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору у розмірі 14 303.39 грн. повністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Дудаш Івана Васильовича, РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс", код ЄДРПОУ ВП - 45554542, адреса філії - 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, 156, суму заборгованості у загальному розмірі 1 123 399.10 грн (один мільйон сто двадцять три тисячі триста дев'яносто дев'ять гривень 10 копійок), з яких: 917 959.08 грн (дев'ятсот сімнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят дев'ять гривень 08 копійок) - сума основного боргу; 55 440.02 грн (п'ятдесят п'ять тисяч чотириста сорок гривень 02 копійок) - інфляційні нарахування та 150 000.00 грн (сто п'ятдесят тисяч гривень 00 копійок) - пеня.
3. Судові витрати покласти на відповідача у справі.
4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Дудаш Івана Васильовича, РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Карпатський лісовий офіс", код ЄДРПОУ ВП - 45554542, адреса філії - 88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, 156, сплачений судовий збір у розмірі 14 303.39 грн (чотирнадцять тисяч триста три гривень 39 копійок).
5. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Згідно ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 09.12.2025 року.
Суддя Пригуза П.Д.