вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" грудня 2025 р. Справа№ 910/4430/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг»
на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2025
у справі № 910/4430/25 (суддя В.В. Сівакова)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ»
про стягнення 63 401,97 грн, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» (далі - ТОВ «Авентус Лізинг», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» (далі - ПАТ «СК «УСГ», відповідач) про стягнення страхового відшкодування у розмірі 63 401,97 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2025 у справі №910/4430/25 у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Рішення суду першої інстанції вмотивовано положеннями, передбаченими Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Цивільного кодексу України, недоведеність позовних вимог, з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.12.2023 у справі № 759/28079/21.
Суд першої інстанції виходив з відсутності фактичних та правових підстав для покладення на ПАТ «СК «УСГ» обов'язку зі стягнення страхового відшкодування у розмірі 63 401,97 грн, оскільки відповідач, сплативши на користь ОСОБА_1 , яка діяла від імені позивача, суму страхового відшкодування, належним чином виконав обов'язок, передбачений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а тому зобов'язання відповідача по виплаті страхового відшкодування є припиненими в силу приписів Цивільного кодексу України, узгоджена сума страхового відшкодування є остаточною та перегляду, оскарженню не підлягає.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою, ТОВ «Авентус Лізинг» вказує на неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції та як наслідок помилкового застосування п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Суд також не звернув увагу на відсутність повноважень у ОСОБА_1 на укладення будь-яких угод на шкоду ТОВ «Авентус Лізинг», а саме, зменшення суми страхового відшкодування у розмірі 63 401,97 грн.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.
Скаржником в апеляційній скарзі було викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване отриманням копії оскаржуваного рішення через підсистему «Електронний суд» лише 04.08.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2025 поновлено ТОВ «Авентус Лізинг» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2025 у справі №910/4430/25; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Авентус Лізинг» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2025 у справі № 910/4430/25; розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; ПАТ «СК «УСГ» встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 05 вересня 2025 року; витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4430/25.
Відповідач скористався правом, наданим ст. 263 ГПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник ПАТ «СК «УСГ» наголошує, що при погодженні й виплаті власнику пошкодженого в ДТП транспортного засобу заподіяної шкоди, вдруге здійснення виплат (доплат), Законом не передбачено; ОСОБА_1 , яка була уповноважена представляти інтереси позивача перед ПАТ «СК «УСГ», подавши заяву про виплату страхового відшкодування та в подальшому власноручно підписавши протокол узгодження про розмір страхового відшкодування від 25.10.2024 в сумі 93 398,03 грн, фактично погодилась із розміром та способом страхового відшкодування; відповідач посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.03.2018 у справі № 569/13697/15-ц, постанові від 06.06.2018 у справі № 357/3729/17, постанові від 04.09.2019 у справі № 572/324/17, постанові від 01.04.2020 у справі № 686/24003/18, якими підтверджується правова позиція щодо відсутності підстав для здійснення доплати страхового відшкодування після досягнення згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування та відповідно, підписання договору.
29.08.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника ТОВ «Авентус Лізинг» надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в тексті якої останній зазначає, що страхове відшкодування безпідставно зменшено на 63 401,97 грн, що перебуває у межах страхової суми (ліміту відповідальності) страховика ПАТ «СК «УСГ» та просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу позивача задовольнити в повному обсязі.
01.09.2025 матеріали справи № 910/4430/25 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом, з вироку Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27.08.2024 у справі № 206/2442/24 вбачається, що 26.02.2024 близько 17 години 04 хвилини водій ОСОБА_2 , керуючи технічно справним автобусом «РУТА СПВ-17» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався по тротуару вул. Зимових Походів (молодо гвардійська) в м. Дніпро в світлий час доби, за маршрутом № 5 (ж/м «Придніпровський» (вул. Кольська) - вул. Молодогвардійська (м'ясокомбінат), при цьому перевозячи пасажирів. Під час виїзду з тротуару на проїзну частину вул. Зимових Походів в м. Дніпро навпроти будівлі 30А по вул. Зимових Походів водій ОСОБА_2 , не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху при відсутності зовнішніх факторів, які б змушували його порушити вимоги правил дорожнього руху України, не діяв таким чином щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху та проявляючи кримінальну протиправну недбалість, коли повинен був та міг передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змінам, маючи об'єктивну можливість завчасно виявити автомобіль «Opel Zafira» реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався в попутному напрямку, з перевищенням дозволеної швидкості для руху, а саме зі швидкістю не менше 122 км/год, не переконавшись у безпеці подальшого руху та що його дії не створять перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не надавши переваги у русі вищевказаному попутному транспортному засобу, приступив до виконання маневру лівостороннього повороту у напрямку слідування маршрутом № 5 (ж/м «Придніпровський»(вул. Кольська) - вул. Молодогвардійська (м'ясокомбінат) в напрямку ж/м «Придніпровський» та виїхав на смугу для руху по напрямку до вул. Хорватської в м. Дніпро, де допустив зіткнення своєю лівою боковою частиною автомобіля з передньою частиною автомобіля «Opel Zafira» реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «Opel Zafira», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя у момент заподіяння, внаслідок яких 02.03.2024 він помер в КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. I.I. Мечникова» ДОР.
Також внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажири автобуса «РУТА СПВ-17», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зазнали тілесних ушкоджень.
З вироку вбачається, що допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, в межах висунутого йому обвинувачення, визнав повністю, погодившись з юридичною оцінкою інкримінованого йому правопорушення та надав суду пояснення щодо обставин вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення. У вчиненому обвинувачений щиро розкаявся, при призначенні покарання просив врахувати стан його здоров'я, а також те, що потерпілим були відшкодовані збитки, спричинені ушкодженням здоров'я, що підтверджується наданими ними розписками. Також ним частково була відшкодована матеріальна і моральна шкода потерпілій ОСОБА_1 (дружина померлого), що підтверджується квитанцією про перерахування коштів.
Даним вироком встановлено, що ОСОБА_2 вчинив необережний тяжкий злочин, допустився злочинної недбалості, порушив вимоги п. п.п. 10.1, 10.2 Правил дорожнього руху, які перебували, з технічної точки зору, у причинному зв'язку з подією даної ДТП. У даній дорожній обстановці водій автобуса ОСОБА_2 мав технічну можливість запобігти виникненню даної ДТП виконанням вимог п.п. 10.1, 10.2 Правил дорожнього руху.
Разом з цим, районний суд також врахував, що загиблим водієм автомобіля «Opel Zafira», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_3 також було допущено порушення ПДР, а саме недотримання вимог швидкісного режиму в межах населеного пункту (автомобіль рухався зі швидкістю не менше 122км/год). Водій ОСОБА_3 порушив вимоги п.п. 12.4, 12.9б Правил дорожнього руху, які, згідно із висновком експерта №КСЕ-19/121-24/10069 від 17.04.2024, перебувають, з технічної точки зору, у причинному зв'язку з подією даної ДТП. Водій ОСОБА_3 мав технічну можливість запобігти виникненню даної ДТП виконанням вимог п. п. 12.4, 12.9б Правил дорожнього руху.
Отже, вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 27.08.2024 у справі № 206/2442/24 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Посилання позивача на те, що відповідачем не подано жодного доказу притягнення водія автомобіля «Opel Zafira», реєстраційний номер НОМЕР_2 до адміністративної відповідальності правомірно відхилено судом першої інстанції, оскільки відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в зв'язку із смертю особи.
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль «Opel Zafira», реєстраційний номер НОМЕР_2 , власником якого є позивач, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 05.10.2023.
Згідно поданого позивачем звіту № 159874 від 14.09.2024 про оцінку вартості матеріального збитку, складеного експертом Цурпаленко Є.В. встановлено, що матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля «Opel Zafira», реєстраційний номер НОМЕР_2 в результаті його пошкодження у ДТП на дату оцінки КТЗ (26.02.2024) складає 195 196,06 грн.
Зі змісту звіту № 159874 від 14.09.2024 вбачається, що вартість відновлювального ремонту становить 478 592,08 грн, яка більша ринкової вартості автомобіля на момент пошкодження, яка складає 195 196,06 грн, а вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу становить 194 764,37 грн.
Тож, пошкоджений автомобіль «Opel Zafira», реєстраційний номер НОМЕР_2 було виставлено на аукціон Audatex в мережі Інтернет для визначення його вартості та відповідно до Зобов'язуючої пропозиції визначення вартості майна (б/в або у пошкодженому стані) найвища пропозиція склала 2 000,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що цивільна правова відповідальність водія автобуса «РУТА СПВ-17» реєстраційний номер НОМЕР_1 відповідно до договору (полісу) серії № ЕР/218581381 від 23.12.2023 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, застрахована ПАТ «СК «УСГ» із встановленим лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 130 000,00 грн, розмір франшизи встановлено в сумі 3 200,00 грн.
Спеціальним законом, що регулює питання виплати страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та яким керується страховик цивільно-правової відповідальності є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
20.06.2024 набрав чинності новий Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 3720-IX, який введено в дію з 01.01.2025.
У ч. 6 розділу 6 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 3720-IX від 20.06.2024 зазначено, що дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону.
Таким чином, до правовідносин за полісом ЕР/218581381 застосовуються норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01.07.2004.
Згідно зі ст. 12.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Оскільки умовами полісу ЕР/218581381 розмір франшизи встановлено у сумі 3 200,00 грн, тому страхове відшкодування підлягає зменшенню на його розмір.
За твердженнями позивача, належний розмір страхового відшкодування мав бути визначений у розмірі: 192 196,06 грн (вартість ТЗ до ДТП) (тут позивачем допущено помилку, оскільки згідно наявного у справі звіту № 159874 від 14.09.2024 вартість ТЗ до ДТП становила 195 196,06 грн) - 2 000,00 грн (вартість ТЗ після ДТП) - 3 200,00 грн (франшиза) = 186 996,06 грн.
Проте, враховуючи страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, заподіяну майну потерпілого 160 000,00 грн, визначена полісом № ЕР/218581381 від 23.12.2023, на думку позивача, належне страхове відшкодування, яке підлягало виплаті складає: 160 000,00 грн (страхова сума) - 3 200,00 грн (франшиза) = 156 800,00 грн. Однак відповідач сплатив лише 93 398,03 грн, а тому невиплаченим залишається грошове зобов'язання у розмірі 63 401,97 грн (156 800,00 грн - 93 398,03 грн).
Положення статті 22 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Також, статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Частиною 1 статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Разом з цим, згідно з пунктом 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.
Статтею 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Позивач вважає, що порядок розрахунку страхового відшкодування у випадку фізичного знищення транспортного засобу є вичерпним та визначений у ст. 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та може бути зменшений лише на розмір франшизи, яка у даному випадку складає 3 200,00 грн.
Проте, відповідач зменшив страхове відшкодування на підставі п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і такі дії, на думку позивача, є незаконними, оскільки положення наведеної норми не може розповсюджуватись на порядок розрахунку страхового відшкодування у випадку фізичного знищення транспортного засобу, оскільки такий випадок розрахунку міститься у ст. 30 цього Закону.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що з такими твердженнями позивача неможливо погодитися, оскільки сам лише факт фізичного знищення транспортного засобу не виключає необхідність застосування розподілу відповідальності серед кількості осіб, з вини яких завдано шкоду та й це не передбачено Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 24.10.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» видано довіреність № 149, якою уповноважено ОСОБА_1 здійснювати від імені ТОВ «Авентус Лізинг» наступні дії:
Бути представником та представляти інтереси Товариства перед ПАТ «СК «УСГ» з питань отримання компенсації на власний банківський рахунок, для безпосередньої оплати ремонтних робіт за договором страхування цивільної відповідальності автовласників за спричинене пошкодження автомобілю OPEL ZAFIRA, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4 , внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 26 лютого 2024 року, згідно протоколу про адміністративне правопорушення.
Для виконання представницьких функцій за цією довіреністю, представнику надається право:
- подавати та/або отримувати будь-які документи, в тому числі довідки, заяви, скарги тощо;
- підписувати документи від імені Товариства;
- отримувати належне Товариству відшкодування у вигляді грошових сум за даним страховим випадком;
- виконувати всі інші юридично значимі дії, пов'язані з виконанням цієї довіреності;
- засвідчувати копію цієї довіреності своїм підписом.
25.10.2024 ОСОБА_1 звернулась до ПАТ «СК «УСГ» із заявою про виплату страхового відшкодування, в якій відповідно до ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» просила здійснити відшкодування оціненої шкоди завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 26.02.2024 за адресою: АДРЕСА_1 внаслідок якої було завдано шкоду транспортному засобу «Opel Zafira» з номерним знаком НОМЕР_5 шляхом перерахування коштів на вказаний нею рахунок в Приватбанку.
Цього ж дня 25.10.2024 між ПАТ «СК «УСГ» та ОСОБА_1 було укладено протокол-узгодження про розмір страхового відшкодування наступного змісту:
1. За випадком, що мав місце 26.02.2024 з транспортним засобом «Opel Zafira», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить потерпілій особі, та транспортним засобом "Рута СПВ-17", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , відповідальність якого застрахована, в ПАТ «УСГ» за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності засобів наземних транспортних засобів № ЕР-218581381 від 23.12.2023 розмір матеріального збитку завданий потерпілій особі становить 96 598,03 грн.
2. Розмір суми страхового відшкодування дорівнює 93 398,03 грн (за вирахуванням франшизи відповідно із Полісом ОСПЦВ).
3. Виплату страхового відшкодування буде здійснено у відповідності із чинним законодавством України, на розрахунковий рахунок згідно заяви потерпілої особи, відповідно до умов ст. 36.2 Закону Украйни «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
4. Після одержання страхового відшкодування потерпіла особа будь-яких претензій матеріального та нематеріального характеру до ПАТ «СК «УСГ» не має і в подальшому мати не буде.
ПАТ «СК «УСГ» складено страховий акт № ССЦВ-3252 від 15.11.2024, відповідно до якого розмір страхового відшкодування склав суму 93 398,03 грн.
Також, з матеріалів справи вбачається, що 18.11.2024 ПАТ «СК «УСГ» перерахувало на рахунок ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 93 398,03 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 84547 від 18.11.2024.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку апеляційним доводам позивача щодо відсутності належних повноважень у ОСОБА_1 від імені ТОВ «Авентус Лізинг» надавати згоду на розмір страхового відшкодування, дійшов висновку щодо їх необґрунтованості, оскільки матеріали справи містять довіреність № 149 від 24.10.2024, з якої вбачається, що ТОВ «Авентус Лізинг» уповноважило ОСОБА_1 підписувати документи від імені Товариства та отримувати належне Товариству відшкодування у вигляді грошових сум за даним страховим випадком.
Крім того, колегією суддів досліджено та встановлено, що позивачем доказів в підтвердження відкликання або скасування довіреності № 149 від 24.10.2024, а також доказів визнання недійсним протоколу-узгодження про розмір страхового відшкодування від 25.10.2024 не подано.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (відповідний висновок, викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17).
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що позивач, відрахувавши суму страхового відшкодування, яка була отримана ОСОБА_1 на підставі вищевказаних документів, від загальної суми страхового відшкодування, яке на його думку підлягає відшкодуванню позивачу, тим самим погодився із тим, що ОСОБА_1 діяла від імені позивача.
Згідно зі статтею 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що відповідач, сплативши на користь ОСОБА_1 , яка діяла від імені позивача, суму страхового відшкодування, належним чином виконав обов'язок передбачений у Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а тому зобов'язання відповідача по виплаті страхового відшкодування є припиненими в силу приписів Цивільного кодексу України. Після сплати узгодженої суми всі зобов'язання страховика щодо виплати страхового відшкодування за цим страховим випадком вважаються припиненими, а заявлена в подальшому вимога до страхової компанії суперечить як його попередній поведінці, так і засадам розумності та диспозитивності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.12.2023 у справі №759/28079/21.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2025 у справі № 910/4430/25 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» має бути залишена без задоволення.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Слід зазначити, що усі доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг», викладені у апеляційній скарзі, були ретельно досліджені колегією суддів і наведених вище висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову, не спростовують.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Лізинг» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2025 у справі №910/4430/25 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2025 у справі №910/4430/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/4430/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська