вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" грудня 2025 р. Справа№ 911/1649/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1
на рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2025
у справі № 911/1649/25 (суддя Р.М. Колесник)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
до Військової частини НОМЕР_1
про стягнення 217 950,55 грн, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна Компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі також - Товариство) звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 (далі також - ВЧ) заборгованості за договором постачання природного газу від 28.12.2023 №09-5416/24-БО-Т у загальному розмірі 217 950,55 грн, з яких: 127813,74 грн сума основного боргу, 41 747,35 грн пені, 8 159,15 грн 3% річних та 40 230,31 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу від 28.12.2023 № 09-5416/24-БО-Т, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 929 354,77 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. Однак, відповідач в порушення своїх договірних зобов'язань за отриманий природний газ в повному обсязі не розрахувався внаслідок чого утворилася сума заборгованості у розмірі 127 813,74 грн, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Київської області від 31.07.2025 у справі №911/1649/25 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» 127 813,74 грн основного боргу, 41 747,35 грн пені, 8 159,15 грн 3% річних, 40 230,31 грн інфляційних втрат та 2 615,41 грн судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами статей 11, 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610-612, 625, 627, 629, 655, 692, 712, 714 Цивільного кодексу України, статей 175, 179, 193, 216, 230, 253 Господарського кодексу України, статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та встановленими судом обставинами наявності між сторонами договірних правовідносин, належного виконання Товариством зобов'язань за договором в частині поставки товару, що є предметом договору та неналежного виконання ВЧ зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, ВЧ вказує на те, що всупереч вимогам статей 13, 43, 86 ГПК України, суд першої інстанції не врахував та не надав оцінки поданим відповідачем доказам, зокрема: копії листа-пропозиції укласти мирову угоду від 19.05.2025 № 955; доказу отримання зазначеного листа представником позивача з його підписом у реєстрі № 127 від 19.05.2025; клопотання відповідача про відкладення розгляду справи до моменту отримання відповіді від позивача.
Наведені обставини мають істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки свідчать про наявність у відповідача наміру врегулювати спір мирним шляхом, що могло призвести до закриття провадження у справі (ст. 192, 231 ГПК України). Ігнорування цих доказів є порушенням норм процесуального права.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2025 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2025 у справі №911/1649/25 та ухвалено здійснювати розгляд скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Товариству з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 05.09.2025. Ухвалою суду також витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1649/25.
05.09.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив Товариства, у якому Товариство просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтовані висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог. До того ж, сам лише факт надсилання пропозиції про укладення мирової угоди без відповіді на таку пропозицію та без відповідних процесуальних дій (наприклад, спільного клопотання про затвердження угоди) не є належним доказом наявності підстав для закриття провадження у справі у зв'язку із укладенням сторонами мирової угоди.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Надавши оцінку доводам апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 , відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та ВЧ (споживач) 28.12.2023 укладено договір постачання природного газу № 09-5416/24-БО-Т (далі договір), відповідно до умов якого:
- постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору (пункт 1.1.);
- постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг природного газу у період з січня 2024 року по 15 квітня 2024 року (включно), в кількості 50,0 тис. куб. метрів, в тому числі по місяцях (далі також розрахункові періоди): у січні 2024 року 16,0 тис. куб. метрів; у лютому 2024 року 16,0 тис. куб. метрів; у березні 2024 року 12,0 тис. куб. метрів; у квітні 2024 року 6,0 тис. куб. метрів (пункт 2.1.);
- право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі (пункт 3.1);
- приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі природного газу (пункт 3.5.);
- на підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі оператора ГТС Постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані представником постачальника (підпункт 3.5.2. пункту 3.5.);
- споживач протягом 2-х робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (підпункт 3.5.3. пункту 3.5.);
- у випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору (підпункт 3.5.4. пункту 3.5.);
- оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору (пункт 5.1.);
- у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. та/або строків оплати за пунктом 8.4. договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (пункт 7.2.).
Під час розгляду спору судом першої інстанції також встановлено, що на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 929 354,77 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів приймання-передачі природного газу, а саме:
- від 12.02.2024 за січень 2024 року на суму 345 600,14 гривень, вказаний акт підписаний обома сторонами;
- від 11.03.2024 за лютий 2024 року на суму 288 158,98 гривень, вказаний акт підписаний обома сторонами;
- від 10.04.2024 за березень 2024 року на суму 279 919,94 гривень, вказаний акт підписаний обома сторонами;
- від 10.05.2024 за квітень 2024 року на суму 15 675,71 гривень, вказаний акт підписаний обома сторонами.
Позивач звернувся до відповідача 20.03.2025 із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог № 125/3/2-6637, у якій вказував про наявність у нього невиконаного грошового зобов'язання перед відповідачем за договором постачання природного газу від 25.10.2024 № 09-7416/24-БО-Т у сумі 189 703,56 гривень та наявність у відповідача перед позивачем невиконаного грошового зобов'язання за договором постачання природного газу від 28.12.2023 № 09-5416/24-БО-Т у сумі 317 517,30 гривень.
Тому, зважаючи на те, що строк виконання зобов'язання за вказаними правочинами настав, а також на положення статті 601 Цивільного кодексу України позивач заявив про зменшення зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 на суму 189 703,56 грн за договором постачання природного газу № 09-5416/24-БО-Т від 28.12.2023 та припинення зобов'язання ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» на вищевказану суму за вказаним договором.
За доводами Товариства, у порушення своїх договірних зобов'язань, ВЧ за отриманий природний газ розрахувалась частково, перерахувавши на рахунок Товариства грошові кошти у загальному розмірі 801 541,03 грн та з порушенням строків, встановлених п. 5.1. договору. Це підтверджується долученою до матеріалів справи банківською випискою по рахунку позивача по контрагенту ВЧ за період 01.01.2024 по 07.04.2025.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, станом на 10.03.2025 заборгованість Військової частини НОМЕР_1 перед ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» за договором постачання природного газу №09-5416/24-БО-Т від 28.12.2023 становить 127 813,74 грн. Відповідач розмір заборгованості не спростовує у заявах по суті, поданих до суду першої та апеляційної інстанцій.
Предметом спору у справі, що переглядається, є стягнення грошових коштів за неналежне виконання договірних зобов'язань в частині оплати вартості поставленого товару, а також нарахованих у зв'язку з таким порушенням штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Колегія суддів апеляційного суду цілком погоджується з такими висновки місцевого господарського суду, вважає їх правильними та вмотивованими.
Так, за змістом ст. ст. 11, 509, 627 Цивільного кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами спору договір за своєю правовою природою є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов'язків, обумовлених цим договором.
Згідно з положеннями ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Приписами ст. 714 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 цього ж Кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Товариство належним чином виконало взяті на себе зобов'язання щодо поставки ВЧ природного газу на загальну суму 929 354,77 грн. Про це свідчать підписані обома сторонами Акти приймання-передачі природного газу.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 5.1. договору оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у порушення своїх договірних зобов'язань, ВЧ за отриманий природний газ розрахувалась частково та з порушенням строків оплати встановлених умовами договору, сплативши на користь позивача суму облікованої заборгованості у загальному розмірі 801541,03 гривень.
Доказів оплати за спожитий відповідачем природний газ в повному обсязі матеріали справи не містять. ВЧ не подало таких доказів ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи встановлене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Товариством заявлено вимоги про стягнення з відповідача 41 747,35 гривень пені, 8 159,15 гривень 3% річних та 40 230,31 гривень інфляційних втрат, розрахованих позивачем за загальний період прострочення з 16.04.2024 по 31.03.2025 по кожному акту окремо, з урахуванням часткових оплат.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, пунктом 7.2. договору сторони погодили, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1. та/або строків оплати за пунктом 8.4. договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Вказаний пункт договору узгоджується з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», за змістом яких платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання з оплати мало бути виконано. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Перевіривши доданий до позовної заяви Товариства розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що він є арифметично правильним та таким, що відповідає умовам договору та вимогам закону, у зв'язку з чим, вимоги Товариства про стягнення з ВЧ пені, 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю у заявленому позивачем розмірі, а саме: 41 747,35 грн пені, 8 159,15 грн 3% річних та 40230,31 грн інфляційних втрат.
Переглядаючи справу, колегія суддів також враховує, що ВЧ ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції контррозрахунок заявлених Товариством до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат не надав, доводи у цій частині не спростував.
Здійснюючи апеляційний перегляд рішення суду, колегія суддів враховує, що обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, ВЧ вказує на порушення судом норм статей 13, 43, 86 ГПК України та те, що суд першої інстанції не врахував та не надав оцінки поданим відповідачем доказам, зокрема: копії листа-пропозиції укласти мирову угоду від 19.05.2025 № 955; доказу отримання зазначеного листа представником позивача з його підписом у реєстрі № 127 від 19.05.2025; клопотання відповідача про відкладення розгляду справи до моменту отримання відповіді від позивача.
Надаючи оцінку доводами апеляційної скарги, колегія суддів зауважує, що за змістом ч. 2 ст. 277 ГПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Частиною 3 ст. 277 ГПК України встановлено перелік порушень норм процесуального права які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. До цього переліку не вміщено пункту щодо неврахування судом бажання відповідача укласти мирову угоду.
Так, відповідно до ст. 192 ГПК України, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов'язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.
Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії.
Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Отже, за змістом ст. 192 ГПК України, саме укладена сторонами мирова угода враховується судом під час розгляду спору, а не власне намір однієї зі сторін її укласти.
До того ж, мирова угода може бути укладена сторонами на будь-якій стадії судового розгляду, а також на стадії виконання рішення суду. Тому, реалізувати своє право на укладення мирової угоди сторони можуть у будь-який час, коли досягнуть згоди.
Таким чином, під час апеляційного перегляду спору доводи ВЧ про порушення судом першої інстанції норм процесуального права не підтвердились.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 , колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2025 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Колегія суддів також враховує доводи відзиву на апеляційну скаргу у тій мірі, у якій вони узгоджуються з висновками суду, зробленими за наслідками апеляційного провадження.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Військову частину НОМЕР_1 .
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2025 у справі №911/1649/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 31.07.2025 у справі №911/1649/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи №911/1649/25 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська