79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"26" листопада 2025 р. Справа №921/221/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Желік М.Б.
суддів Галушко Н.А.
Орищин Г.В.
за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства “Холдер Агро» від 26.06.2025 (вх. №01-05/1980/25 від 30.06.2025)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.06.2025 (повний текст складено 06.06.2025, суддя Андрусик Н.О.)
у справі №921/221/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Магістр-Д», місто Тернопіль
до відповідача Приватного підприємства “Холдер Агро», село Васильків Чортківського району Тернопільської області
про стягнення 471 045 грн. 35 коп.
за участю представників: не з'явилися.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 03.06.2025 у справі №921/221/25 позов задоволено; стягнуто з Приватного підприємства “Холдер Агро» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Магістр-Д» - 400 869 грн. 84 коп. боргу, 29 264 грн. 67 коп. інфляційних нарахувань, 40 911 грн. 68 коп. - 20 % річних та 3 532 грн. 85 коп. в повернення судового збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, скаржник звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.06.2025 у справі №921/221/25 в частині задоволення позовних вимог про стягнення з ПП “Холдер Агро» 40911,68 грн. - 20% річних, 29264,67 грн. інфляційних витрат скасувати та ухвалити нове рішення, яким в цій частині зменшити загальний розмір 20%річних, інфляційних нарахувань, стягнутих з ПП “Холдер Агро» до 5%; судові витрати покласти на ТОВ “Магістр-Д».
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2025 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді - Орищин Г.В., Галушко Н.А.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 апеляційну скаргу ПП “Холдер Агро» залишено без руху та встановлено апелянту строк протягом 10 днів з дня вручення ухвали для усунення недоліків, а саме для надання доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн.
18.07.2025 скаржник подав докази сплати судового збору в розмірі 3633,00 грн. Зарахування сплаченого судового збору до спеціального фонду державного бюджету підтверджується випискою, сформованою в Автоматизованій системі документообігу суду 25.07.2025.
З 14.07.2025 до 08.08.2025 колегія суддів перебувала у щорічній основній відпустці.
11.08.2025 ухвалою Західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства “Холдер Агро» від 26.06.2025 (вх. №01-05/1980/25 від 30.06.2025) на рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.06.2025 у справі №921/221/25; призначено розгляд справи на 10.09.2025; встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу до 05.09.2025; витребувано матеріали справи №921/221/25 в Господарського суду Тернопільської області.
Представник ТОВ “Магістр -Д» 19.08.2025 подав через систему “Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення господарського суду Тернопільської області від 03.06.2025 у цій справі без змін.
02.09.2025 ухвалою Західного апеляційного господарського суду у зв'язку з перебуванням головуючого судді Желіка М.Б. з 09.09.2025 по 10.09.2025 у відпустці змінено дату та час судового засідання у справі № 921/221/25 з 10.09.2025 о 11 год. 20 хв. на 01.10.2025 о 11 год. 40 хв.
04.09.2025 представник ТОВ “Магістр-Д» через систему “Електронний суд» подав заяву про проведення розгляду справи призначеного на 01.10.2025 без участі позивача та його представника. При цьому зазначив, що підтримує подані у відзиві на апеляційну скаргу обґрунтування щодо безпідставності апеляційної скарги та вважає, що оскаржене рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.06.2025 у цій справі є таким, що винесене з врахуванням усіх обставин справи, є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просить залишити його без змін.
29.09.2025 ухвалою Західного апеляційного господарського суду у зв'язку з перебуванням головуючого судді Желіка М.Б. з 30.09.2025 по 01.10.2025 у відпустці змінено дату та час судового засідання у справі № 921/221/25 з 01.10.2025 о 11 год. 40 хв. на 22.10.2025 о 12 год. 00 хв.
22.10.2025 ухвалою Західного апеляційного господарського суду розгляд апеляційної скарги відкладався з підстав зазначених у ній.
19.11.2025 представник ТОВ “Магістр-Д» через систему “Електронний суд» подав заяву про участь у судовому засіданні призначеному на 26.11.2025, яка ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 24.11.2025 задоволена. У поданій заяві представник зазначив, що у випадку неможливості участі представника в режимі відеоконференції, переривання зв'язку, тощо, при можливості провести розгляд справи за наявними матеріалами без участі позивача та його представника.
В судове засідання 26.11.2025 представники сторін участі уповноважених представників не забезпечили.
Докази, що містяться в матеріалах справи свідчать про їх поінформованість про розгляд апеляційної скарги у межах даної справи в суді апеляційної інстанції.
За приписами пункту 2 частини першої та пункту 3 частини другої статті 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом. Статтею 43 ГПК України встановлений обов'язок добросовісного користування учасниками судового процесу процесуальними правами.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі “Пономарьов проти України»).
Вжиття заходів для ефективного розгляду та вирішення судового спору є обов'язком не тільки для держави, але й для осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі “Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Враховуючи те, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалась судом обов'язковою, учасники були належним чином та завчасно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, достатність матеріалів справи для їх розгляду по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними матеріалами.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, а рішення Господарського суду Тернопільської області скасуванню, з огляду на наступне.
Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Магістр-Д» звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Приватного підприємства “Холдер Агро» про стягнення 400 869 грн. 00 коп. боргу, 29 264 грн. 67 коп. інфляційних нарахувань, 40 911 грн. 68 коп. 20% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу нафтопродуктів №350 від 01.07.2024 в частині здійснення оплати переданого у власність товару.
Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виснував наступне:
- у зв'язку з визнанням відповідачем позову у частині стягнення суми основного боргу, беручи до уваги відсутність доказів проведення оплати товару переданого у власність, що відповідачем визнається, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у розмірі 400 869,00грн основного боргу.
- виходячи з п. 5.2. договору, строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару, отриманого на підставі видаткової накладної №5960 від 24.09.2024 на суму 180 369 грн. 00 коп. настав 28.09.2024, а товару, отриманого на підставі видаткової накладної №6192 від 02.10.2024 на суму 220 500 грн. 00 коп. настав 06.10.2024.
- за невиконання відповідачем умов договору в частині оплати переданого у його власність товару позивачем за період з жовтня 2024 року по лютий 2025 року включно на суму 180 369 грн. 00 коп. боргу нараховано 13 167 грн. 49 коп. інфляційних втрат, а на суму 220 500 грн. 00 коп. боргу 16 097 грн. 18 коп. інфляційних втрат.
- з'ясувавши обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснивши оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, зокрема щодо визначення періоду прострочення виконання грошового зобов'язання та суми боргу по кожній з партій товару, перевіривши методику та правильність проведених позивачем нарахувань інфляційних втрат, враховуючи встановлений факт невиконання відповідачем зобов'язання щодо проведення розрахунків за товар , строк оплати якого закінчився (п.5.2 договору), перевіривши вказані у розрахунках позивача суми простроченого зобов'язання, період їх нарахування, судом встановлено, що такі є вірними, відтак заявлені до стягнення 29 264 грн. 67коп. інфляційних нарахувань, як обґрунтовані та правомірні підлягають до задоволення.
- п.7.3 договору сторонами погоджено та визначено інший розмір процентів, ніж той, що визначено у ч.2 ст.625 ЦК України, а саме: 20% річних, що не суперечить вказаній статті закону, а також принципу свободи укладення договору (ст.627 ЦК України).
- проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. Згідно здійсненого розрахунку, позивачем за період з 28.09.2024 до 07.04.2025 на 180 396 грн. 00 коп. боргу нараховано 20% річних в розмірі 18 950 грн. 15 коп., а за період з 08.10.2024 до 07.04.2025 на суму боргу 220 500 грн. нараховано 20% річних в розмірі 21 961 грн. 53коп.
- здійснивши перевірку правильності розрахунку заявлених до стягнення відсотків річних, судом встановлено, що такі в розмірі 20% здійснено арифметично вірно, відтак позовні вимоги в цій частині як правомірні, підлягають до задоволення.
- розглядаючи можливість зменшення відсотків річних, визначених договором суд зазначає, що в межах даної справи відповідачем належним чином не обґрунтовано та не надано суду належних доказів на підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру 20% річних. Так, відповідачем не підтверджено наявність значного розміру невиконаних обов'язкових платежів чи скрутного фінансового становища підприємства станом на 31.12.2024 за даними балансу, адже, як вбачається з графи 1420, непокритий збиток склав на кінець звітного періоду 176409,0; в той час як на початок звітного періоду (01.01.2024) такий збиток становив 188594,9. Також, з графи 2350 звіту про фінансові результати за 2024 рік вбачається, що чистий збиток за звітний період (2024 рік) склав 12185,9; в той час як за аналогічний період попереднього року такий показник склав 32 288,1, тобто, майже в три рази більше.
- показники фінансової діяльності Приватного підприємства “Холдер Агро» мають тенденцію до зменшення збитковості, що дає підстави суду дійти висновку про покращення фінансового стану господарської діяльності відповідача.
- судом також враховано, що відповідачем не підтверджено добросовісності своєї поведінки у спірних правовідносинах, оскільки отримавши у власність товар у період вересня-жовтня 2024 року, впродовж 7 місяців ним не проведено жодного платежу за товар. Така поведінка боржника свідчить про відсутність добросовісних дій, спрямованих на погашення заборгованості та відновлення порушених прав контрагента на отримання коштів за товар.
- при цьому, заявлені позивачем 20% річних не є надмірно великими порівняно із заборгованістю і такі становлять 40 911,68 грн., тобто лише 10 % від суми боргу, що відповідає критеріям розумності, справедливості та пропорційності, відтак обставини очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних відсутні.
- визнання ж позову відповідачем не є достатньою підставою для зменшення розміру відсотків річних.
- з урахуванням наведеного, у даному випадку суд не вбачає підстав для ухвалення рішення про зменшення відсотків річних, які правомірно нараховано позивачем за порушення відповідачем грошових зобов'язань з оплати товару відповідно до п.7.3 договору та ст.625 ЦК України.
Узагальнені доводи апелянта, заперечення іншої сторони.
Не погоджуючись із висновками місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача 40 911,68 грн. - 20% річних та 29 264,67 грн. - інфляційних втрат, відповідач Приватне підприємство “Холдер Агро» подало апеляційну скаргу в якій зазначає про необґрунтованість та безпідставність висновків господарського суду, які здійсненні без врахування положень ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, а також правових висновків Верховного Суду у даних правовідносинах, що є підставою для скасування оскарженого в частині рішення з огляду на наступне:
- інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання. Неустойка має на меті стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватися на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
- наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо надмірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
- судом першої інстанції при винесенні рішення не враховано, що відповідачем визнано позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, а також те, що порушення відповідачем зобов'язань за спірним договором відбулося через скрутне матеріальне становище, а саме наявність податкового боргу, заборгованість із виплати заробітної плати.
- відтак, враховуючи ступінь виконання зобов'язання відповідачем, а саме зобов'язання з оплати товару виконані частково, а також те, що матеріали справи не містять доказів заподіяння позивачу збитків в наслідок не виконання зобов'язань відповідачем, а пеня є лише санкціями за невиконання зобов'язань, а не основним боргом, а тому отримувати додаткове збагачення у вигляді сплати підвищеного розміру процентів нарахованих на основну суму боргу є неприпустимими, у суду були наявні усі підстави для зменшення розміру завалених до стягнення штрафних санкцій.
Заперечуючи вимоги апеляційної скарги ТОВ “Магістр-Д» у відзиві на скаргу зазначає наступне:
- скаржник просить суд апеляційної інстанції застосувати до даних правовідносин не релевантну практику Верховного суду, зокрема, у справі № 902/417/18, оскільки у вказаній справі відповідач здійснив часткову оплату товару до подання позову, а після відкриття провадження доплатив усю суму боргу, окрім того сума основного боргу становила 98 381,92 грн., а штрафних санкцій 71 137,02 грн.
- натомість, у справі, що розглядається відповідач не сплатив основного боргу строк оплати якого настав (відповідно до дати товарно-транспортних накладних по кожній із партій товару та умов укладеного між сторонами договору). Більше того, розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій становить лише 10% від суми основного зобов'язання, що визнається відповідачем. А відтак, підстави для зменшення заявлених до стягнення сум штрафних санкцій відсутні.
- Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо імплементації положень актів права Європейського Союзу щодо акцизного податку» від 18.07.2024 №3878-IX збільшено ставки акцизного податку на дизельне паливо з 177,6 євро (що діяла в період з 01.09.2024 по 31.12.2024) до 215,7 євро (яка діє з 01.01.2025 по 31.12.2025), тобто на 38,1 євро за 1000 літрів пального. Вказане вплинуло на підвищення цін на дизельне пальне. Підтвердження тенденції до зростання цін на дизельне пальне також спостерігається і на офіційному сайті Мінфіну.
- з огляду на зазначене, подання апеляційної скарги на переконання позивача є нічим іншим, як намаганням скаржника відтермінування виконання зобов'язання за рішенням суду, що ставить позивача у ще більш невигідне становище та заподіює йому додаткових збитків.
- просить розглянути справу без участі позивача та його уповноваженого представника за наявними матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судом за результатами оцінки доказів.
01.07.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Магістр-Д», як продавцем та Приватним підприємством “Холдер Агро», як покупцем укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів №350, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупця нафтопродукти (бензин, дизельне паливо, та інші нафтопродукти), мастила (далі товар), а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату згідно з умовами цього договору (п.1.1, 2.1.1, 2.2.1 договору).
Згідно з п.1.2 договору, продавець передає покупцю товар на підставі накладної на відпуск товару; право власності на переданий товар переходить до покупця після підписання накладної представником покупця.
Відповідальною особою покупця за прийняття партії товару є Слободян Наталія Дмитрівна (п.1.3 договору).
Пунктом 4.1 договору передбачено, що поставка нафтопродуктів здійснюється партіями на умовах EXW або СРТ згідно з домовленістю з покупцем, на конкретну партію товару.
Загальна сума договору дорівнює сумарній вартості товару отриманого покупцем згідно накладних (п.5.1 договору).
Згідно з п.5.2 договору, покупець перераховує грошові кошти, що підлягають оплаті на розрахунковий рахунок продавця, а у випадку готівкового розрахунку - шляхом внесення готівки через касу на АЗС підприємства. За умовами договору, оплата за товар здійснюється шляхом проведення передоплати (на підставі виставленого продавцем рахунку) або на підставі видаткової накладної - протягом трьох календарних днів з дати отримання товару.
Ціна товару є договірною й вказується з урахуванням ПДВ в рахунках чи накладних, виписаних продавцем (п.5.5 договору).
Пунктом 6.1 договору передбачено, що покупець здійснює приймання товару по кількості та якості відповідно до Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики №281/171/578/155, відповідно до діючого законодавства України, а також згідно з умовами даного договору й додаткових угод до нього.
Відповідно до п.7.3 договору у випадку, якщо покупець прострочив виконання грошового зобов'язання, останній на вимогу продавця, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 20% річних від простроченої суми (у відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України).
Договір набув чинності з 01.07.2024 та діє до 31.12.2026, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх виконання (п.10.1 договору).
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання взятих на себе договірних зобов'язань, ТОВ “Магістр-Д» поставлено, а ПП “Холдер Агро» через уповноважену особу прийнято 4090 літрів палива дизельного класу С на суму 180 369,00 грн. (з ПДВ) згідно з видатковою накладною №5960 від 24.09.2024 та 5000 літрів палива дизельного класу Е на суму 220 500,00 грн. (з ПДВ) згідно з видатковою накладною №6192 від 02.10.2024. Видаткові накладні підписано обома сторонами без жодних зауважень чи заперечень, зокрема щодо якості, кількості, асортименту та ціни товару, а їх підписи скріплені печатками.
Поставка товару здійснювалася автотранспортом ТОВ “Магістр-Д», а саме автоцистерною STEYR, д.н.з. НОМЕР_1 (водій ОСОБА_1 ) та автомобілем марки VOLVO, модель FN420, д.н.з. НОМЕР_2 з причепом марки GENERAL TRAILERS, модель TX34TW (водій ОСОБА_2 ), що підтверджується копіями товарно-транспортних накладних №240924/7 від 24.09.2024 та №241002/3 від 02.10.2024.
З метою оплати товару позивачем виставлено відповідачу рахунок №2890 від 24.09.2024 на суму 180 369 грн. та рахунок №2992 від 02.10.2024 на суму 220 500 грн. Всього на суму 400 869 грн. 00 коп.
Дані господарські операції з продажу нафтопродуктів позивачем відображено в податкових накладних, котрі зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних за №467 від 24.09.2024, за №79 від 03.10.2024 та в Єдиному реєстрі акцизних накладних - акцизні накладні форми “П» №6912 від 02.10.2024, №702 від 24.09.2024.
Докази сплати відповідачем вартості отриманого товару матеріали справи не містять.
На основну суму боргу позивачем нараховано відповідно до п.7.3 договору та заявлено до стягнення інфляційні втрати в розмірі 29 264 грн. 67 коп. та 20% річних в розмірі 40 911 грн. 68 коп.
Відповідач просив суд, на підставі ч.3 ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України, зменшити розмір нарахованих 20% річних до 5%. На підтвердження важкого матеріального становища відповідачем долучено до справи баланс підприємства на 31.12.2024, згідно з яким збиток підприємства склав 176 409,0 (графа 1420). За даними Звіту про фінансові результати за 2024 рік, збиток підприємства склав у звітному періоді 12 185,9 (графа 2350).
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
Судова колегія в порядку положень ч.1 ст.269 ГПК України зазначає, що справа переглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а саме в частині стягнення на користь позивача з відповідача 40 911,68 грн. - 20 % річних та 29 264,67 грн. - інфляційних втрат.
Відповідно до положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язань (неналежне виконання).
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У силу вимог частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 по справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Законодавець в главі 24 ГК України (яка підлягає до застосування до даних правовідносин з огляду на момент виникнення спірних правовідносин, дату звернення позивача до суду та дату винесення оскарженого рішення) врегулював загальні засади відповідальності учасників господарських відносин таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 № 519).
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 ЦК України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Слід зазначити, що Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22, від 24.01.2024 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі № 910/18091/23 та від 05.11.2024 у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 712/4975/22, з огляду на що колегія суддів виснує про відсутність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення розміру інфляційних втрат, а також відсутність підстав для відмови у стягненні зазначених сум з врахуванням не належного виконання відповідачем умов договору постачання щодо строків оплати вартості поставленого товару.
Щодо зменшення розміру відсотків річних нарахованих на суму основного боргу колегія суддів зазначає наступне.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
З огляду компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Підставами для зменшення розміру господарських санкцій можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
При вирішенні цього питання суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
Колегія суддів погоджується із висновками місцевого господарського суду в частині того, що відповідачем належним чином не обґрунтовано та не надано суду належних доказів на підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру 20% річних, а заявлені суми не є надмірно великими порівняно із заборгованістю і такі становлять 40 911,68 грн., тобто лише 10 % від суми боргу, що відповідає критеріям розумності, справедливості та пропорційності.
В контексті зазначеного, спростовуючи доводи скаржника слід зазначити, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відтак, твердження про важке фінансове становище відповідача саме по собі не може свідчити про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій визначених відповідно до умов укладеного між сторонами договору. Окрім того, як вірно відмітив місцевий господарський суд із поданого до матеріалів справи балансу підприємства показники фінансової діяльності мають тенденцію до зменшення розміру збитку, що дає підстави суду дійти висновку про покращення фінансового стану господарської діяльності відповідача.
В той же час, судом не встановлено, а відповідачем не підтверджено вчинення добросовісних дій, спрямованих на погашення заборгованості та відновлення порушених прав контрагента на отримання коштів за товар, з врахуванням дати виникнення зобов'язання щодо оплати поставленого товару (на підставі видаткової накладної № 5960 - 28.09.2024, на підставі видаткової накладної № 6192 - 06.10.2024).
Загальні висновки суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч.1 ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження доказами, що містяться в матеріалах справи, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги Приватного підприємства “Холдер Агро» не підлягають до задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції скасуванню.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи висновки суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні вимог апеляційної скарги судові витрати слід покласти на відповідача у повному обсязі.
Керуючись ст.ст.86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1 В задоволенні вимог апеляційної скарги Приватного підприємства “Холдер Агро» від 26.06.2025 (вх. №01-05/1980/25 від 30.06.2025) - відмовити.
2.Рішення Господарського суду Тернопільської області від 03.06.2025 у справі №921/221/25 - залишити без змін.
3. Судові витрати залишити за скаржником.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Повна постанова складена 08.12.2025
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Галушко Н.А.
суддя Орищин Г.В.