Справа № 164/1287/25 Провадження №11-кп/802/769/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
08 грудня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу Маневицького районного суду Волинської області від 25 листопада 2025 року (ЄРДР № 12025030000000030),
Ухвалою Маневицького районного суду Волинської області від 25 листопада 2025 року задоволено частково клопотання прокурора про продовження обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів до 23 січня 2026 року включно із визначенням застави в розмірі 150 (сто п?ятдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 454200 (чотириста п?ятдесят чотири тисячі двісті) гривень.
В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов?язання відмовлено.
Мотивуючи рішення в частині продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , суд першої інстанції послався на продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме: що обвинувачений може здійснити спроби переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні. Суд першої інстанції також послався на тяжкість інкримінованого обвинуваченому злочину, а також дані, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_8 .
Водночас місцевий суд, беручи до уваги, що прокурором як у поданому до суду клопотанні, так і в судовому засіданні не доведено чому, на його думку, запобіжний захід, передбачений ст. 182 КПК України, не може бути застосований до обвинуваченого ОСОБА_8 , враховуючи обставини, встановлені в ході судового розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою, вважав за доцільне відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України при постановленні ухвали про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов?язків, передбачених КПК України.
Крім того, відмовляючи в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_7 про зміну обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу з тримання під вартою на особисте зобов?язання, суд послався на те, що стороною захисту не надано будь-яких нових даних, які б давали суду підстави змінити та застосувати до обвинуваченого більш м'який запобіжний захід, зокрема особисте зобов'язання.
В апеляційній скарзі прокурор просить ухвалу суду скасувати, ухвалити нову ухвалу, якою клопотання прокурора задовольнити повністю та продовжити строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 на строк 60 днів без можливості внесення (визначення) застави.
В обґрунтування апеляційної вимоги посилається на те, що місцевий суд продовжуючи обвинуваченому ОСОБА_8 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів та визначивши розмір застави, не взяв до уваги того, що відповідно до п.п.1, 2 ч.4 ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді застави не може бути застосований відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , оскільки, даний злочин був вчинений із застосуванням насильства та спричинив загибель людини.
Заслухавши доповідача, який виклав суть ухвали та доводи апеляції, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу з викладених в ній підстав, захисника та обвинуваченого, які кожен зокрема заперечили проти апеляції та просили залишити ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали справи за доводами апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з апеляційної скарги, прокурор не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині визначення розміру застави, оскільки вважає, що запобіжний захід у вигляді застави не може бути застосований відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , так як останній обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, яке було вчинено із застосуванням насильства та спричинило загибель людини, колегія суддів вважає такі твердження необґрунтованими з огляду на таке.
Так, порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, визначено ст. 422-1 КПК України.
Згідно ч.1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Ст. 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
У відповідності до положень ч.4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Згідно п.3 ч.5 ст. 182 КПК України розмір застави, щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину визначається в межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції визначивши заставу у розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 454 200 (чотириста п'ятдесят чотири тисячі двісті) гривень, врахував дані про особу обвинуваченого, його майновий та сімейний стан, конкретні обставини справи, а також тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення.
На переконання колегії суддів, місцевий суд, прийнявши обґрунтоване рішення про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, належним чином оцінив і наявність обставин для застосування альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави та відповідність її розміру, меті застосування запобіжного заходу, що не ставить під сумнів його дієвість.
Колегія суддів вважає, що встановлений у оскаржуваному судовому рішенні розмір застави для обвинуваченого ОСОБА_8 є небажаним для втрати, а відтак, достатнім для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні прокурора.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що у даному конкретному випадку, продовження обвинуваченому строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням застави, забезпечить виконання обвинуваченим ОСОБА_8 процесуальних обов'язків у кримінальному провадженні.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги сторони обвинувачення.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи колегією суддів не встановлено.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 422 - 1 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а ухвалу Маневицького районного суду Волинської області від 25 листопада 2025 року, якою обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів до 23 січня 2026 року включно із визначенням застави в розмірі 150 (сто п?ятдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 454200 (чотириста п?ятдесят чотири тисячі двісті) гривень - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді