Справа № 164/1036/25 Провадження №11-кп/802/548/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
03 грудня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження №12025030590000179 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 на вирок Маневицького районного суду Волинської області від 03 червня 2025 року щодо ОСОБА_8 ,
Вказаним вироком суду ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та житель АДРЕСА_1 , громадянин України, з професійно-технічною освітою, неодружений, непрацюючий, відповідно до ст.89 КК України судимості не має,
засуджений за ч.1 ст.121 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ст.75 КК України засудженого ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі звільнено з випробуванням, якщо він протягом 3 (трьох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст.76 КК України зобов'язано засудженого ОСОБА_8 повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 скасувано, звільнивши його з-під варти негайно в залі судового засідання.
Вироком вирішено питання речових доказів та арештованого майна.
Згідно з вироком суду ОСОБА_8 визнаний винним та засуджений за те, що він 20 березня 2025 року, біля 19 години 10 хвилин, в смт. Колки Луцького району Волинської області, перебуваючи в кімнаті будинку за місцем постійного проживання, що по АДРЕСА_1 , в стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин до ОСОБА_11 , які виникли після спільного розпивання алкоголю, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень іншій людині та бажаючи їх настання, утримуючи в правій руці ніж, наніс ним один удар по тілу ОСОБА_11 , спричинивши останньому тілесні ушкодження у вигляді ножового проникаючого поранення задньої поверхні грудної клітки справа з наявністю рани, розміром 3.0х1.5 см, в підлопатковій ділянці справа, правобічним гемо-пневмотораксом, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення.
Не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації дій обвинуваченого, прокурор оскаржує вирок суду у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Вказує на те, що ОСОБА_8 ножем умисно заподіяв потерпілому тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність особи обвинуваченого та його діяння. Посилається на те, що ОСОБА_8 раніше неодноразово судимий, до нього неодноразово застосовувались покарання, не пов'язані з позбавленням волі та зі звільненням від відбування з випробовуванням, однак це не запобігло вчинення ним нового тяжкого злочину. Зазначає, що місцевий суд не застосував норму закону України про кримінальну відповідальність, а саме ч.5 ст.72 КК України, оскільки 21.03.2025 ОСОБА_8 був затриманий у порядку 208 КПК України і перебував під вартою до 03.06.2025. Просить вирок суду скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі строком на шість років. У відповідності до вимог ст.72 КК України в строк покарання ОСОБА_8 зарахувати строк його попереднього ув'язнення з 21.03.2025 по 03.06.2025.
Заслухавши доповідача, який виклав суть обвинувачення, доводи апеляційної скарги, прокурора, яка подану апеляційну скаргу підтримувала, просила скасувати вирок суду та ухвалити новий, обвинуваченого та його захисника, які подану апеляційну скаргу заперечували та просили вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до підлягає часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до положень ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за встановлених і викладених у вироку обставин, обґрунтовані доказами, які досліджено судом у порядку, передбаченому ст.349 КПК України.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, за згодою учасників судового провадження, керуючись вимогами ст.349 КПК України після з'ясування думки обвинуваченого, який повністю визнав себе винним у вчиненні кримінальних правопорушень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися, і докази стосовно яких судом, згідно із ч.3 ст.349 КПК України, не досліджувалися.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що до обвинуваченого ОСОБА_8 безпідставно застосовано положення ст.75 КК України є необґрунтованими.
Відповідно до положень ст.ст.50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Призначене покарання за своїм видом та розміром повинно бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
Визначені цією нормою Кодексу загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Положеннями ст.414 КПК України регламентовано, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Приписами ст.75 КК України визначено, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_8 , а також звільняючи його від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, на підставі ст.75 КК України, в повній мірі дотримався вказаних вимог закону.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання з випробуванням, місцевий суд у відповідності до вимог ст.ст.50, 65 КК України в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до вимог ст.12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину, дані про його особу, який посередньо характеризується за місцем проживання, що він згідно ст.89 КК України не судимий, має постійне місце проживання та інші обставини, що впливають на ступінь відповідальності.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , місцевий суд обґрунтовано визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне відшкодування завданого збитку.
До обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, суд відніс вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
Також, апеляційний суд звертає увагу і на позицію потерпілої сторони, який у поданій до місцевого суду заяві підтвердив, що будь-яких претензій до обвинуваченого з приводу спричинення йому тілесних ушкоджень не має, йому все пробачив, просив ОСОБА_8 суворо не карати та не призначати йому покарання у виді реального позбавлення волі.
При цьому суд апеляційної інстанції відмічає, що позиція потерпілого в суді не є обов'язковою для суду, натомість враховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст.65 КК України, і не має над ними юридичної переваги.
На підставі вказаних обставин місцевий суд прийшов до висновку про можливість застосувати до основного покарання, призначеного обвинуваченому, положення ст.75 КК України.
Врахувавши наявність декількох обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого, лише однієї обставини, яка обтяжує покарання ОСОБА_8 , з урахуванням вищенаведених даних про особу винного, його ставлення до вчиненого, який вину визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому та повністю відшкодував потерпілому завдані збитки, посткримінальну поведінку винного, ступінь тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення, позицію потерпілого сторони, який просив не призначати покарання, яке слід відбувати реально, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого переконання про можливість виправлення обвинуваченого без відбування призначеного покарання з випробуванням та про застосування до обвинуваченого положень ст.75 КК України, та покладення на нього обов'язків, встановивши при цьому максимальний іспитовий строк 3 роки, що дозволить здійснювати контроль за його поведінкою зі сторони уповноваженого органу з питань пробації.
Таке покарання, на переконання суду апеляційної інстанції, повністю відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, а також принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання та буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню ним нових злочинів.
На думку суду апеляційної інстанції, у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб'єктів кримінально-правових відносин.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Конституційний Суд України в своєму рішенні зазначив: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного».
Справедливість покарання повинна визначатися з точки зору врахування інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, у тому числі й потерпілих. Однією із умов досягнення цієї мети є відшкодування завданого злочином збитку або усунення заподіяної шкоди.
Апеляційний суд вважає, що наведена сукупність обставин та даних про особу обвинуваченого дає обґрунтовані підстави дійти висновку, що визначена ОСОБА_8 форма відбування покарання є справедливим та виваженим заходом примусу, а також, що вона забезпечить його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Разом з тим, переглядаючи вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги прокурора, щодо не застосування норми закону України про кримінальну відповідальність, а саме ч.5 ст.72 КК України, то апеляційний суд вважає такі доводи обґрунтованими з огляду на таке.
Так, відповідно до ч.5 ст.72 КК України попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.
З матеріалів провадження вбачається, що 21.03.2025 ОСОБА_8 був затриманий у порядку ст.208 КПК України і перебував під вартою до 03.06.2025.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що на підставі ч.5 ст.72 КК України у строк покарання ОСОБА_8 слід зарахувати термін його попереднього ув'язнення з 21.03.2025 по 03.06.2025 із розрахунку, що один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Вирок Маневицького районного суду Волинської області від 03 червня 2025 року щодо ОСОБА_8 - залишити без змін.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_8 у строк покарання термін попереднього ув'язнення з 21.03.2025 по 03.06.2025 із розрахунку, що один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Головуючий
Судді: