Справа № 163/719/25
Провадження № 1-кп/163/156/25
08 грудня 2025 року Любомльський районний суд Волинської області
в складі головуючого судді ОСОБА_1
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 в режимі відеоконференції,
розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області кримінальне провадження № 12024030560000319 про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Прага Чеської Республіки, проживаючого по АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, середньої освіти, одруженого, фізичної особи-підприємця, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України,
ОСОБА_4 , перебуваючи на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи військовозобов'язаним та придатним до проходження військової служби, 19 липня 2024 року в категоричній формі відмовився отримувати під особистий підпис персональну повістку про призов на військову службу під час мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022, та про явку о 14:45 годині 20 липня 2024 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що по АДРЕСА_2 , для відправки по мобілізації у складі команди НОМЕР_1 ЦПП для проходження військової служби у Збройних Силах України за мобілізацією. Всупереч приписам ст.65 Конституції України, ст.22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, ОСОБА_4 без поважних причин ухилився від призову під час мобілізації і о 14 годині 20 липня 2024 року до пункту збору для відправки для проходження військової служби не з'явився.
Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні свою вину за інкримінованим обвинуваченням не визнав. Показав, що він є членом релігійної групи Свідки Єгови та будь-яка військова служба є для нього неприйнятною і він не підлягає кримінальній відповідальності за ст.336 КК України, а тому просить кримінальне провадження відносно нього закрити.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 в судовому засіданні висловила аналогічну з її підзахисним позицію; зазначила, що винуватість її підзахисного не доведена.
Прокурор висловив позицію про повне доведення винуватості ОСОБА_4 у інкримінованому злочині; що покарання слід призначити у виді реального позбавлення волі.
Винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення за ст.336 КК України доведена дослідженими доказами, із аналізу та оцінки яких встановлено таке.
Кримінальне провадження за ознаками ст.336 КК України зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 23.07.2024 року за №12024030560000319, що підтверджено відповідним витягом.
Підставою для внесення відповідних відомостей в ЄРДР було повідомлення в.о.начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про вчинення кримінального правопорушення від 22.07.2024, що зареєстроване у відділенні поліції № 1 (м.Любомль) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області за №3690 від 22.07.2024.
Військовим квитком серії НОМЕР_2 стверджено, що ОСОБА_4 є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку з 18.01.2006 року.
Відповідно до картки обстеження та медичного огляду від 18 липня 2024 року та довідки військово-лікарської комісії № 893 від 18 липня 2024 року ОСОБА_4 визнаний придатним до військової служби.
19 липня 2024 року о 13:00 годині ОСОБА_4 вручено повістку за підписом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 , завірену гербовою печаткою, про явку на 14:00 годину 20.07.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_4 , що по АДРЕСА_2 , від одержання якої ОСОБА_4 відкрито в присутності свідків відмовився, що підтверджується копією даної повістки та акту про відмову військовозобов'язаного отримати бойову повістку від 19.07.2024.
ОСОБА_4 включений в поіменний список резервістів (військовозобов'язаних), які призвані і відправлені ІНФОРМАЦІЯ_5 від 20 липня 2024 року, проте із наявної на ньому відмітки вбачається, що у пункт збору на 20 липня 2024 року він не прибув.
Неприбуття ОСОБА_4 у пункт збору згідно повістки підтверджено його особистими показаннями в суді, актом неявки військовозобов'язаного до ІНФОРМАЦІЯ_3 від 20.07.2024.
Про факт неявки ОСОБА_4 у пункт збору та складення відповідного акту повідомлено начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 рапортом начальника відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_3 від 20 липня 202 року.
Із листа РО "Релігійний центр Свідків Єгови в Україні" вбачається, що ОСОБА_4 з 5 червня 1994 року є присвяченим охрещеним служителем РО Свідки Єгови в Україні.
ОСОБА_4 звертався до ІНФОРМАЦІЯ_4 та Любомльської місцевої державної адміністрації про заміну йому виконання військового обов'язку альтернативної службою у зв'язку із релігійними переконаннями.
На виконання ухвали суду отримано інформацію, згідно з якою відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 20.10.2024 року № 887, ОСОБА_4 призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період до військової частини НОМЕР_3 . Під час слідування до зазначеної військової частини ОСОБА_4 залишив місце призначення (втік), у зв'язку з чим ІНФОРМАЦІЯ_7 було повідомлено уповноважені правоохоронні органи, за результатами чого відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024140160000934 від 05.12.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України.
Показання свідка ОСОБА_6 не стосується суті обвинувачення у даній справі, однак останній підтвердив, що ОСОБА_4 вже понад 30 років є членом релігійної організації Свідки Єгови.
На підставі цих доказів судом встановлено, що ОСОБА_4 є військовозобов'язаним, визнаний придатним до військової служби, не мав правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, був належним чином оповіщений про призов на військову службу під час мобілізації та явку у встановлений час та місце у пункт збору для відправки для проходження військової служби, куди не з'явився без поважних причин.
Оцінкою доказів з токи зору їх належності, допустимості, достовірності, а в сукупності - достатності та взаємозв'язку суд виснуває про повну доведеність винуватості ОСОБА_4 в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України.
Що стосується посилання обвинуваченого про його належність до релігійної організації Свідків Єгови та відсутність пістав для притягнення його до відповідальності за ухилення від військової служби, суд встановив таке.
Законодавство України не передбачає виключення з обов'язку проходити військову службу за призовом під час мобілізації, яке ґрунтується на релігійних або інших переконаннях. Такі переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації у значенні ст. 336 КК України.
Призов за мобілізацією може зумовлювати виконання військового обов'язку небойового характеру, що не потребує носіння та використання зброї (ремонт техніки, вивезення поранених, будівництво укріплень тощо).
Впроваджена законом неможливість відмовитися від військової служби через переконання означає, що таке обмеження має застосовуватися пропорційно до мети, що переслідується, навіть під час захисту Вітчизни від агресії. Міркування, пов'язані з переконаннями, не можуть бути повністю виключені під час війни, тому призов на військову службу під час мобілізації автоматично не скасовує права на сумлінну відмову від носіння або використання зброї.
Україна запровадила альтернативи військовій службі в мирний час, і громадяни України можуть безперешкодно ними скористатися. Проте у воєнний час, під час мобілізації та оборонної війни обов'язок захисту України, яка зазнала агресивного нападу з боку Російської Федерації покладається на всіх громадян України незалежно від їхнього віросповідання.
Суд вважає, що призов за мобілізацією може зумовлювати виконання військового обов'язку не лише в бойовій обстановці, але може бути пов'язаний з іншими видами несення цієї служби (як-от будівництво укріплень, вивезення поранених, ремонт техніки тощо).
Повідомлену обвинуваченим інформацію про те, що він як свідок ОСОБА_7 за своїм віросповіданням узагалі не може виконувати будь які функції в армії, оскільки змушений буде носити військову форму, суд оцінює як категоричну відмову від виконання обов'язку із захисту України загалом.
У час, коли Україна здійснює самооборону, коли існування самої держави є під загрозою, кожен громадянин України повинен усвідомлювати необхідність пошуку балансу між потребами держави й інтересами громадянина. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необхідність врахування «особливої суспільної потреби» і «пропорційно переслідуваної законної мети» у випадках, пов'язаних із необхідністю виконання певного обов'язку, і свободою віросповідання.
Існування особливої суспільної потреби є очевидним, оскільки Україна веде оборонну війну, а не агресивну, Україна зазнала нападу з боку держави, яка є значно більшою за площею і кількістю населення, лінія активних бойових дій і лінія кордону, з боку якого може відбутися потенційний напад противника, вимірюється тисячами кілометрів.
Суд не вдається до аналізу рішень ЄСПЛ в контексті відмови від військової служби через релігійні переконання, оскільки жодне з рішень цього суду не стосувалося оцінки дій держави і громадянина в контексті такої масштабної війни, яка ведеться проти України, з урахуванням ресурсів обох держав, характеру нападів, кількості обстрілів, кількості порушень норм міжнародного гуманітарного права та кількості вчинюваних державою-агресором воєнних злочинів, у тому числі проти жінок і дітей.
В Україні було оголошено загальну мобілізацію всіх військовозобов'язаних осіб, тобто йдеться не про військову службу за призовом, яка має місце в мирний час (як у справах ЄСПЛ), а про військову службу за мобілізацією для відсічі ворожої збройної агресії.
При оцінці позиції обвинуваченого ОСОБА_4 , який є свідком Єгови, суд виходить з необхідності балансу між свободою віросповідання та обов'язками громадянина перед державою. У цьому контексті постає певний філософський парадокс, коли релігійно мотивована мораль окремого громадянина вступає у суперечність із природним правом і обов'язком держави на самозбереження.
Обвинувачений посилається на Боже слово: «Кесареве - Кесарю, а Боже - Богові», який у християнській традиції означає розмежування обов'язків перед державою та обов'язків перед Богом. Сам по собі цей принцип передбачає баланс між світською владою та духовним життям особи, однак не звільняє громадянина від виконання законних обов'язків перед своєю державою.
Суд бере до уваги посилання обвинуваченого на вчення ОСОБА_8 щодо заборони насильства, помсти та агресії. Проте його вчення не забороняють права на оборону, а спільноту - права на захист невинних та збереження життя. Релігійні переконання не можуть тлумачитись як абсолютна заборона будь-якої участі у функціонуванні оборонних механізмів держави, багато з яких не передбачає тримання зброї в руках.
Покликання обвинуваченого на пророче вчення Ісаї про "перекують мечі свої на лемеші, а списи свої - на серпи; не підійме меча народ проти народу, і більше не будуть навчатися війни" не виключає його застосування в контексті оборонної діяльності, яка в багатьох випадках здійснюється без зброї для обслуговування тих хто зі зброєю. Суд підкреслює, що навчання обороні не є тотожним навчанню війни, яка за своєю суттю є агресивною та загарбницькою. Таким чином, виконання військового обов'язку сприяти обороні держави зокрема і у ненасильницький спосіб не суперечить релігійним принципам.
Суд зазначає, що гіпотетична ситуація, за якої всі громадяни, посилаючись на віросповідання, відмовилися б від виконання будь-яких обов'язків, пов'язаних з обороною держави, навіть без застосування зброї, призвела б до неможливості функціонування держави як суверенного суб'єкта та її беззахисності перед зовнішньою агресією. Така перспектива суперечила б як основним завданням держави, так і фундаментальному принципу збереження життя.
У разі реалізації такого сценарію держава втратила б здатність до самозбереження та захисту своїх громадян, що спричинило б втрату суверенітету. Ліквідація державності не лише виключає подальшу можливість вільного виконання громадянських обов'язків (принцип "віддавати кесареве кесарю"), але й унеможливлює реалізацію усіх конституційних прав і свобод, включаючи саму свободу віросповідання. Натомість закономірно виник би новий «кесар», який міг би окупувати державу, і в такому разі, керуючись описаним принципом, особа через релігійні переконання була б змушена підкоритися новій владі. По суті це означало б зречення власного народу, нації та держави.
Таким чином, збереження державного суверенітету є фундаментальною передумовою для забезпечення прав громадян. Свідома відмова від сприяння обороні, в тому числі без зброї, що призводить до втрати державності та можливої окупації, створює ситуацію, в якій особа, змушена підкорятися владі окупанта, по суті, зраджує принципу захисту свого народу та нації.
Суд зазначає, що вимогам Конституції України відповідає саме системний підхід, який узгоджує інтереси особистості та держави. Так, у мирний час це реалізується через інститут альтернативної (невійськової) служби, прямо передбаченої статтею 35 Конституції України. Цей механізм є конституційним компромісом, що дозволяє реалізувати право на свободу світогляду та віросповідання, не ставлячи під загрозу обороноздатність держави у воєнний час.
Такий висновок суду ґрунтується на тлумаченні чинного законодавства, яке є узгодженим із Конституцією України та спрямоване на пошук справедливого балансу у питаннях, що стосуються віри, моралі та військового обов'язку.
Обираючи міру покарання обвинуваченому, суд враховує характер і тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікаря нарколога-психіатра не перебуває.
До пом'якшуючих обставин суд відносить те, що обвинувачений має батька з інвалідністю першої групи; щирі релігійні переконання, що підтверджені в судовому засіданні- з 1992 року він є членом релігійної організації «Свідки Єгови» і протягом усього цього періоду не змінював своїх переконань, має міцні соціальні зв'язки.
Обтяжуючі обставин за обвинуваченням не інкримінувались і судом не встановлені.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд також враховує досудову доповідь органу пробації, складеної з урахуванням соціально-психологічної характеристики обвинуваченого, оцінки ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення: обвинувачений не становить високої небезпеки для суспільства чи для окремих осіб.
Разом з тим, ухилення від мобілізації є серйозним порушенням законодавства, оскільки загрожує безпеці держави та може вплинути на її обороноздатність.
Покарання за таке правопорушення має бути достатнім для відповідності його суспільній небезпечності, мати попереджувальний ефект та запобігати вчиненню подібних злочинів у майбутньому. Саме тому санкція статті 336 Кримінального кодексу України передбачає єдиний основний вид покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років.
Однак конкретне покарання встановлюється судом з урахуванням всіх обставин справи.
Беручи до уваги встановлені у цій справі обставини, наявність пом'якшуючих покарання обставин, позитивну характеристику обвинуваченого ОСОБА_4 , його сталі соціальні зв'язки, релігійні переконання та життєві орієнтири, суд приходить до висновку про можливість призначення йому покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.
Керуючись положеннями ч.1 ст. 69 КК України, суд вважає за можливе перейти до призначення іншого, більш м'якого виду основного покарання, ніж передбачено санкцією статті 336 КК України - у виді реального обмеження волі.
Долю речових доказів та документів належить вирішити згідно зі ст.100 КПК України.
Процесуальні витрати у справі відсутні.
Запобіжний захід щодо обвинуваченого не застосовано, клопотання про застосування такого заходу не заявлено і суд не вбачає підстав для його застосування з власної ініціативи.
Керуючись ст.ст.373, 374, 615 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, і за цим законом, на підставі ч.1 ст.69 КК України, призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.
Строк відбуття покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Документ - повістку про виклик військовозобов'язаного ОСОБА_4 - залишити в матеріалах кримінального провадження №12024030560000319.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом 30 днів із дня його проголошення через Любомльський районний суд.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Головуючий : суддя ОСОБА_1