Номер провадження: 22-ц/813/659/25
Справа № 522/5095/23
Головуючий у першій інстанції Шенцева О.П.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
11.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2023 року за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилалався на те, що 22 березня 2019 року о 12 годині 50 хвилин ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом, а саме екскаватор-навантажувачем «JCB 4CX SITEMASTER», номерний знак НОМЕР_1 , під час руху по шляхопроводу Одеського морського торгівельного порту заднім ходом, не пересвідчився в безпечності маневру, в результаті чого скоїв зіткнення з вантажним автомобілем «КАМАЗ 5410» номерний знак НОМЕР_2 з прицепом «VAN HOOL» номерний номер НОМЕР_3 , який після зіткнення продовжив рух по інерції та скоїв наїзд на транспортний засіб «МАЗ» номерний знак НОМЕР_4 . В результаті зіткнення транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а громадянин ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 21 січня 2020 року, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21.02.2020 року, ОСОБА_2 визнано винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та провадження закрито. Постанова набрала законної сили.
Власником пошкодженого автомобіля «КАМАЗ 5410», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1988 року випуску є позивач ОСОБА_1 .
Транспортний засіб екскаватор-навантажувач «JCB 4CX SITEMASTER», номерний знак НОМЕР_1 на праві власності належить Одеській філії ДП «Адміністрація морських портів України», а особа, що ним керувала та скоїла ДТП, в цей час виконувала свої трудові обов'язки. ОСОБА_2 є працівником Одеській філії ДП «Адміністрація морських портів України», а тому в силу вимог ст. 1172 ЦК України відповідач є особою, відповідальною за відшкодування завданої позивачу шкоди внаслідок ДТП.
Цивільно-правова відповідальність водія екскаватора-навантажувача ОСОБА_2 на час скоєння ДТП застрахована не була , оскільки Закон України «про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачає страхування цивільно-правової відповідальності водія екскаватора-навантажувача.
На підставі викладеного позивач просила поновити строк позовної давності у зв'язку з поважністю його пропуску та стягнути з відповідача на його користь відшкодування: матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 129 706,12 гривень; витрат на евакуацію в розмірі 15 000 гривень; витрат на зберігання пошкодженого транспортного засобу в розмірі 13 800 гривень; судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13000 гривень; судового збору в розмірі 1585,07 гривень.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково.
Стягнуто з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (ЄДРПОУ 38727770) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 129 706,12 гривень.
Стягнуто з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на евакуацію в розмірі 15 000 гривень.
Зобов'язано ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) після сплати на його користь Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» присуджених грошових коштів, передати на користь Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (ЄДРПОУ 38727770) залишки автомобіля «КАМАЗ 5410», номерний знак НОМЕР_2 .
Стягнуто з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1585,07 гривень.
Стягнуто з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000 гривень.
В задоволенні решти вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована наступними доводами:
Щодо пропуску позивачем строку позовної заяви. З матеріалів справи вбачається, що дорожньо-транспортна пригода, в якій пошкоджено належний позивачу транспортний засіб «Камаз 5410», номерний знак НОМЕР_6 . сталася 22.03.2019 року, що з урахуванням норм цивільного законодавства та практики Верховного Суду свідчить про те, що строк позовної давності для звернення Позивача з позовом про відшкодування майнової шкоди, завданої наслідок вказаної ДТП сплив у 2022 році, а саме 22.03.2022 року. У зв'язку з викладеним, висновки суду першої інстанції щодо спливу одного року при розгляді судами справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 хибними. оскільки строк позовної давності у даному разі не пов'язаний з притягненням особи до адміністративної відповідальності через ДТП. Разом з тим, й жодна із наведених Позивачем обставин, якими він обґрунтовує поважність причин пропуску позовної давності у даній справі, не підпадає під ознаки вичерпних підстав визначених ст.ст. 263, 264 ЦК України, та не свідчить про те, що строк позовної давності зупинявся або переривався.
Щодо матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 129 706,12 грн. У якості доказу розміру шкоди, завданої внаслідок ДТП! Позивачем надано висновок експерта №21-2360 від 28.08.2021 року Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - Висновок). Вказаний Висновок був виготовлений на виконання ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 24.03.2021 року у справі N6522/11124/20 про призначення експертизи. Для з'ясування вартості автомобіля «КАМАЗ 5410» Відповідач поставив чіткі запитання до Експерта, відповіді на які мають значення у вирішенні цього спору, однак, експерт надав відповідь лише на 4 запитання, хоча в ухвалі від 24.03.2021 судом поставлено 9 запитань. Тобто, експертом не надана відповідь на такі важливі для правильного вирішення справи запитання: 1. Яка вартість транспортного засобу Камаз-5410 після ДТП? 2. Яка утилізаційна вартість пошкодженого транспортного засобу Камаз-5410 на дату оцінки? Також звертає увагу апеляційного суду на те, що було встановлено лише матеріальні збитки, які свідчать про економічну недоцільність та технічну неможливість відновлення транспортного засобу «КАМА3 5410». а отже право щодо застосування статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» унеможливлюється. Таким чином, відшкодуванню підлягає різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, однак ні в якому разі не сума ринкової вартості автомобіля Камаз-5410. У зв'язку з тим, що експертом не надано відповіді на важливі для справи питання, він не може вважатися повним та належним доказом, відповідно на підставі такого висновку експерта є неможливим правильно та відповідно до чинного законодавства встановити дійсні обставини справи, визнати розмір завданої шкоди та, як наслідок, судом постановлено незаконне та необґрунтоване рішення по справі в цій частині.
Щодо відшкодування витрат на евакуацію в розмірі 15 000,00 грн. Задовольняючи вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача витрат на евакуацію в розмірі 15 000 грн., суд зазначив наступне: «Крім того, позовні вимоги про стягнення з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_4 про відшкодування витрат на евакуацію в розмірі 15 000 гривень підлягають задоволенню, оскільки витрати підтверджуються матеріалами справи». Проте, судом не досліджено наданий Позивачем на обґрунтування стягнення даної суми доказ-квитанцію по оплаті 15 000 грн., яка не містить ідентифікуючих ознак, зокрема неможливо зрозуміти, що послуги були надані саме Позивачу та те, що був евакуйований саме транспортний засіб Камаз-5410, який пошкоджений внаслідок ДТП, що сталась 22.03.2019 року.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу. Звертаємо увагу апеляційного суду, що Позивачем у справі не було подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат разом із першою заявою по суті справи, тобто позовною заявою. Адже, встановлена Договором на надання правової допомоги плата за надані послуги не є попереднім (орієнтовним) розрахунком понесених витрат, з є зазначенням фіксованої ціни за Договором. Також, Позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокати, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги та акту прийому-передачі виконаних робіт.
В судовому засіданні суду апеляційного інстанції, присутній представник ОСОБА_1 , адвокат Румянцев Олександр Геннадійович заперечував проти доводів апеляційної скарги.
Присутні представники Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) - Андреєв Андрій Едуардович, ОСОБА_5 підтримали доводи апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення на таких підставах.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Ухвалюючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, визнаючи причини пропуску строку позовної давності поважними та поновлюючи строк для захисту порушеного права ОСОБА_1 , стягуючи з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо транспортної пригоди в розмірі 129 706,12 гривень, стягуючи з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на евакуацію в розмірі 15 000,00 гривень, Зобов'язуючи ОСОБА_1 після сплати на його користь Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» присуджених грошових коштів, передати на користь Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» залишки автомобіля «КАМАЗ 5410», номерний знак НОМЕР_2 , стягуючи з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000 гривень, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції виходив з того, що застосовуючи наведені вище положення ЦК України щодо позовної давності, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практику Європейського суду з прав людини, враховуючи характер спірних правовідносин, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, а також принцип справедливості, добросовісності і розумності, з огляду на фактичні обставини справи, а саме, тривалий судовий розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно третьої особи ОСОБА_2 , тривалий судовий розгляд цивільної справи № 522/11124/20 суд дійшов висновку про наявність у позивача ОСОБА_1 поважних причин пропуску позивачем строку позовної давності та необхідність захисту порушеного права позивача.
Таким чином, оскільки позовні вимоги в частині заподіяння шкоди є обґрунтованими, та такими, що вважаються пред'явленими в межах строку позовної давності, то суму шкоди в розмірі 129 706,12 гривні слід стягнути з відповідача.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 22 березня 2019 року о 12 годині 50 хвилин ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом, а саме екскаватор-навантажувачем «JCB 4CX SITEMASTER», номерний знак НОМЕР_1 , під час руху по шляхопроводу Одеського морського торгівельного порту заднім ходом, не звернувся за допомогою до сторонньої особи, не пересвідчився в безпечності маневру, в результаті чого скоїв зіткнення з вантажним автомобілем «КАМАЗ 5410» номерний знак НОМЕР_2 з прицепом «VAN HOOL» номерний знак НОМЕР_3 , який після зіткнення продовжив рух по інерції та скоїв наїзд на транспортний засіб «МАЗ» номерний знак НОМЕР_4 . В результаті зіткнення транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а громадянин ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження.
Зазначена подія була зафіксована співробітниками поліції та кваліфікована як порушення п. 10.9 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність заст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 21 січня 2020 року, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21.02.2020 року, ОСОБА_2 визнано винним в скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та провадження закрито. Постанова набрала законної сили.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24 березня 2022 року у справі №522/11124/20 призначено судову автотоварознавчу експертизу по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа ОСОБА_2 про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
28 серпня 2021 року експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України наданий висновок № 21-2360 автотоварознавчої експертизи по дослідженню автомобіля КАМАЗ-5410, д/н НОМЕР_2 , пошкодженого в результаті ДТП яка сталась 22.03.2019 року та надані наступні висновки:
1.Ринкова вартість транспортного засобу КАМАЗ 5410, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1988 року випуску, на дату пошкодження (22.03.2019) без урахування пошкоджень отриманих внаслідок ДТП, становить 129706,12 гривні.
2.Коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу КАМАЗ 5410, номерний знак НОМЕР_2 становить Ез=0,70.
3. Проведення ремонтних відновлювальних робіт транспортного засобу «КАМАЗ 5410», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1988 року випуску, пошкодженого в результаті ДТП від 22.03.2019, згідно технології зводу-виробника позбавлено технічного сенсу.
4.Вартість матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортному засобу «КАМАЗ 5410», реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 129706,12 гривень.
Власником пошкодженого автомобіля «КАМАЗ 5410», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1988 року випуску є позивач ОСОБА_1 .
Транспортний засіб екскаватор-навантажувач «JCB 4CX SITEMASTER», номерний знак НОМЕР_1 на праві власності належить ОФ ДП «АМПУ», а ОСОБА_2 керував цим транспортним засобом, оскільки виконував трудові обов'язки. В свою чергу Одеська філія ДП «АМПУ» є філією ДП «Адміністрація морських портів України».
Колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникання цивільних прав та обов'язків є завдання матеріальної та моральної шкоди іншій особі.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 1187 цього Кодексу, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
Частиною 1 ст. 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до п. 14 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення ст. 1192 ЦК України.
Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.
Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації.
Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).
Згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у разі пошкодження внаслідок дій винної особи окремих деталей, вузлів, агрегатів транспортного засобу розмір реальних збитків необхідно визначати виходячи з вартості запасних частин і відновлювального ремонту.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ст. 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду».
За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст.1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.
Отже, з урахуванням ч. 1 ст. 1172 ЦК відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу шкоду, заподіяну його працівником.
Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі №6-108цс13, підтриманою у постановах Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №373/1773/18-ц (провадження №61-17948св19), від 20 листопада 2019 року у справі №501/2298/16-ц (провадження №61-31268св18), від 05 вересня 2018 року у справі №534/872/16-ц (провадження №61-11969св18).
У справі, що переглядається встановлено, що 22 березня 2019 року о 12 годині 50 хвилин ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом, а саме екскаватор-навантажувачем «JCB 4CX SITEMASTER», номерний знак НОМЕР_1 , під час руху по шляхопроводу Одеського морського торгівельного порту заднім ходом, не звернувся за допомогою до сторонньої особи, не пересвідчився в безпечності маневру, в результаті чого скоїв зіткнення з вантажним автомобілем «КАМАЗ 5410» номерний знак НОМЕР_2 з причепом «VAN HOOL» номерний знак НОМЕР_3 , який після зіткнення продовжив рух по інерції та скоїв наїзд на транспортний засіб «МАЗ» номерний знак НОМЕР_4 . В результаті зіткнення транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а громадянин ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження.
Зазначена подія була зафіксована співробітниками поліції та кваліфікована як порушення п. 10.9 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність заст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 21 січня 2020 року, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21.02.2020 року, ОСОБА_2 визнано винним в скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та провадження закрито. Постанова набрала законної сили.
Частиною 4 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно із ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Власником пошкодженого автомобіля «КАМАЗ 5410», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1988 року випуску є позивач ОСОБА_1 .
Власником транспортного засобу екскаватор-навантажувач «JCB 4CX SITEMASTER», номерний знак НОМЕР_1 , який керував ОСОБА_2 під час дорожньо-транспортної пригоди, є Одеська філія ДП «АМПУ» яка є філією ДП «Адміністрація морських портів України».
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зокрема, просив суд стягнути матеріальну шкоду, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 129 706,12 гривень.
При визначення розміру матеріальної шкоди в розмірі 129 706,12 гривень посилався на те, що в справі №522/11124/20 за позовом ОСОБА_1 до Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа ОСОБА_2 про стягнення шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 24 березня 2022 року було призначено судову автотоварознавчу експертизу.
28 серпня 2021 року експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України наданий висновок № 21-2360 автотоварознавчої експертизи по дослідженню автомобіля КАМАЗ-5410, д/н НОМЕР_2 , пошкодженого в результаті ДТП яка сталась 22.03.2019 року та надані наступні висновки:
1.Ринкова вартість транспортного засобу КАМАЗ 5410, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1988 року випуску, на дату пошкодження (22.03.2019) без урахування пошкоджень отриманих внаслідок ДТП, становить 129706,12 гривні.
2.Коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу КАМАЗ 5410, номерний знак НОМЕР_2 становить Ез=0,70.
3. Проведення ремонтних відновлювальних робіт транспортного засобу «КАМАЗ 5410», реєстраційний номер НОМЕР_2 , 1988 року випуску, пошкодженого в результаті ДТП від 22.03.2019, згідно технології зводу-виробника позбавлено технічного сенсу.
4.Вартість матеріального збитку, завданого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортному засобу «КАМАЗ 5410», реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 129706,12 гривень.
Враховуючи вищевказане експерте дослідження, суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав до стягнення з відповідача до користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 129 706,12 гривень.
В апеляційні скарзі КП Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» не погоджується із розміром завданих позивачеві збитків в результаті дорожньо-транспортної пригоди.
Порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано ст. 30 Закону №1961-IV, який згідно зі ст. 8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.
Якщо ж транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди та витратам з евакуації транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.12.2024 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Румянцева Олександра Геннадійовича задоволено частково.
Призначено у даній цивільній справі судову транспортно-товарознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено наступне питання:
1. Визначити ринкову вартість/утилізаційну вартість транспортного засобу «КАМАЗ 5410» реєстраційний номер НОМЕР_2 пошкодженого внаслідок ДТП 22.03.2019 року в стані, станом на 22.03.2019 року та на день проведення експертизи.
Проведення експертизи доручено експертам Одеського науково - дослідного інституту судових експертиз, попередивши експертів: про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 01.04.2025 року уточнено постановлені на вирішення експертові питання у зв'язку з проведенням у даній цивільній справі судової транспортно-товарознавчої експертизи в наступній редакції:
1. Якою була ринкова вартість колісного транспортного засобу «КАМАЗ 5410» реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом до моменту дорожньої транспортної пригоди, що сталася 22.03.2019, станом на той же час?
2. Якою була ринкова вартість колісного транспортного засобу «КАМАЗ 5410» реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом після дорожньої транспортної пригоди, що сталася 22.03.2019, станом на той же час?
3. Якою була ринкова вартість колісного транспортного засобу «КАМАЗ 5410» реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом після дорожньої транспортної пригоди, що сталася 22.03.2019, станом на період проведення експертизи?
20 серпня 2025 року експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України наданий висновок № 160-34-25 транспортно-товарознавчої експертизи, згідно якого встановлено:
1. Ринкова вартість колісного транспортного засобу «КАМАЗ 5410» реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом до моменту дорожньої транспортної пригоди, що сталася 22.03.2019 року, станом на той же час, ймовірно могла складати 149 529,00 гривень.
2. З причин вказаних у дослідницькій частині висновку, повідомляємо про те, що визначення ринкової вартості колісного транспортного засобу «КАМАЗ 5410» реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом після дорожньої транспортної пригоди, що сталася 22.03.2019 року, станом на той же час, не представляється можливим.
3. Ринкова вартість колісного транспортного засобу «КАМАЗ 5410» реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом після дорожньої транспортної пригоди, що сталася 22.03.2019 року, станом на період проведення експертизи, складає 18 991,00 гривень.
Таким чином, враховуючи висновок експерта № 160-34-25 від 20 серпня 2025 року, складеного на виконання ухвали Одеського апеляційного суду від 03.12.2024 року про призначення судової транспортно-товарознавчу, різниця між вартістю знищеного в ДТП автомобіля до ДТП і його вартістю після ДТП на час проведення експертизи становить 130 538 (149 529 - 18 991).
Апеляційним судом роз'яснювалось скаржнику про можливість проведення експертизи за його ініціативою в порядку ст. 106 ЦПК України або заявити відповідне клопотання до апеляційного суду.
Проте, скаржник такої ініціативи не виявив, в той час, як представник позивача ОСОБА_1 адвокат Румянцев О.Г. відповідне клопотання до апеляційного суду про призначення експертизи заявив та погодився на оплату послуг експерта.
Колегія суддів констатує, що різниця між вартістю знищеного в ДТП автомобіля до ДТП і його вартістю після ДТП на час проведення експертизи згідно з висновком експерта № 160-34-25 від 20 серпня 2025 року, складеного на виконання ухвали Одеського апеляційного суду від 03.12.2024 року про призначення судової транспортно-товарознавчу становить 130 538 грн., що перевищує розмір заявлених ОСОБА_1 в суді першої інстанції вимог про стягнення матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП у розмірі 129 706,12 гривень, визначеного на підставі висновку експерта № 21-2360 від 28 серпня 2021 року.
Також колегія суддів звертає увагу, що стягнувши з відповідача на користь позивача у відшкодування визначеного експертом матеріального збитку завданого ДТП, суд першої інстанції одночасно вирішив питання про передачу залишків знищеного автомобіля позивача відповідачу.
Тобто сума стягнення збитків від ДТП, заявлена позивачем до стягнення, яка задоволена районним судом менше розміру різниці між вартістю знищеного в ДТП автомобіля до ДТП і його вартістю після ДТП (залишків знищеного автомобіля) і крім того судом залишки автомобіля позивача, які мають певну залишкову вартість, передані відповідачу.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд першої інстанції вирішив питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду, що цілком узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2023 року у справі №125/1216/20, а саме: «Порядок відшкодування завданої позивачу шкоди мав відбуватися в порядку, визначеному статтею 30 Закону № 1961-IV, і позивач мав передати залишки транспортного засобу відповідачу як особі, яка відповідає за завдану шкоду, чим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП».
Беручи до уваги наведене, апеляційний суд виходить з того, що позивачем не оскаржується рішення суду першої інстанції, а також у зв'язку з принципом заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який відомий ще з часів римського права та існував у зв'язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище порівняно з тим, якого досягнула в попередній інстанції (постанова КЦС від 20 червня 2024 року у справі № 216/5657/22).
При таких обставинах, немає підстав для скасування рішення суду в цій частині.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно пропуску позивачем строку позовної давності.
Так, відповідно до статей 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами 3, 4 статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як визначено Прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії (пункт 19, у редакції на момент звернення до суду).
Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України корона вірусу COVID-9» (назва в редакції, чинній на дату прийняття) від 11.03.2020 року № 211 з 12.03.2020 року по 03.04.2020 року на території України встановлено карантин.
В подальшому термін його дії неодноразово продовжувалася, наразі діє адаптивний карантин і прогнозувати час його скасування доволі складно.
Запровадження карантинних заходів обумовило внесення змін до норм матеріального та процесуального права. Зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року № 540-ІХ (набрав чинності з 02.04.2020 року).
Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України доповнено п. 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню корона вірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Крім того, у статті 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року за № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, на території України введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який згодом неодноразово продовжувався у встановленому законом порядку і є чинним на цей час.
Верховний Суд у постанові від 21 червня 2023 року у справі №727/4133/22 сформував правову позицію про те, що загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач звернувся до суду з цим позовом 17 березня 2023 року, а тому трирічний строк позовної давності, який продовжується у зв'язку із воєнним станом, за дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 22.03.2019 року, не сплив.
Щодо заперечень в апеляційній скарзі на відшкодування витрат на евакуацію в розмірі 15 000,00 грн.
У відповідності до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно із ч. 1 ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апеляційний суд погоджується із задоволеною судом першої інстанції позовною вимогою про стягнення з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 про відшкодування витрат на евакуацію в розмірі 15 000,00 гривень, оскільки такі витрати підтверджуються належним та допустимим доказом по справі, який поданий через електронний суд (квитанція про оплату) та відповідачем не спростований.
За таких обставин слід дійти висновку, що в силу принципу змагальності цивільного процесу позивачем доведено його позовні вимоги, а натомість відповідач жодними доказами свої заперечення проти заявлених вимог не довів і тим самим вимоги позивача в цій частині не спростував.
Щодо заперечень в апеляційній скарзі стосовно розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, що пов'язані з розглядом справи, належать витрати 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має врахувати: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч. 3 ст. 141 ЦПК України).
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Крім того, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений в договорі у вигляді фіксованої суми не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, що узгоджується з правовою позицією, викладеній у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19.
З урахуванням викладеного, проаналізувавши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, яку позивач поніс у зв'язку з розглядом зазначеної справи, та стягнув з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000 гривень, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування.
Судом першої інстанції вірно враховано, що заявлена сторонами сума витрат на професійну правничу є співмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатами робіт в інтересах сторін, відповідає критеріям розумності їхнього розміру та справедливості з урахуванням розміру заявлених вимог.
При цьому, у відповідності до ч.1 ст.134 ЦПК України, в позовній заяві вказано про здійснення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 гривень, що спростовує вказаній доводи скаржника в апеляційній скарзі.
Отже, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, дослідивши всебічно, повно та об'єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 вересня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 04.12.2025 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: Л.М. Вадовська
Є.С. Сєвєрова