Справа № 502/2106/25
09 грудня 2025 року м. Кілія
головуючого судді: ОСОБА_1 ,
за участю секретаря: ОСОБА_2
прокурора: ОСОБА_3
захисника: ОСОБА_4
обвинуваченого: ОСОБА_5
розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження № 12025162150001006 за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 307 КК України,
На розгляді Кілійського районного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження № 12025162150001006 за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 307 КК України.
У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке мотивоване тим, що під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29.08.2025 постановлено застосувати щодо ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з утриманням у ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» до 27.10.2025 з визначенням розміру застави у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 121120,00 грн, який було продовжено, а відтак є необхідність у вирішенні питання про його продовження під час судового розгляду. У зв'язку з тим, що наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_5 зокрема може переховуватися від суду чи незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, у якому обвинувачується, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, сторона обвинувачення звертається до суду з клопотанням про продовження стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком 60 днів.
В судовому засіданні прокурор клопотання підтримав з підстав викладених у ньому.
Обвинувачений та його захисник проти клопотання заперечували, та вважали за необхідне обрати більш м'який запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Розглянувши клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, заслухавши думку учасників провадження з приводу заявленого клопотання, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення..
Ухвалою слідчого судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29.08.2025 постановлено застосувати щодо ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з утриманням у ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор» до 27.10.2025 з визначенням розміру застави у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 121120,00 грн, та надалі запобіжний захід продовжено.
За висновком Конституційного Суду України, викладеним в рішенні від 23.11.2017 № 1-р/2017, продовження дії заходів забезпечення кримінального провадження, а саме запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту та тримання під вартою, обраних під час досудового розслідування, без перевірки судом обґрунтованості підстав для їх застосування, суперечить вимогам обов'язкового періодичного судового контролю за застосуванням запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність (ч. 2 ст. 29 Конституції України).
Крім того, Конституційний Суд України зазначив, що висновки слідчого судді щодо будь-яких обставин, які стосувалися суті підозри, обвинувачення та були взяті до уваги при обґрунтуванні запобіжного заходу, обраного під час досудового розслідування, для суду на стадії судового провадження не є преюдиційними. На стадії судового провадження суд має перевірити обґрунтованість застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого, пов'язаного з обмеженням його права на свободу та особисту недоторканність, та прийняти вмотивоване рішення, незважаючи на те, чи закінчився строк дії ухвали слідчого судді, постановленої на стадії досудового розслідування про обрання такого запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Вирішуючи клопотання прокурора про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою; зокрема, при продовженні строку тримання під вартою суд оцінює підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин справи.
Як зазначено в рішенні ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
В рішенні «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 зазначено, що тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи. Так, Національні судові органи повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину, переховування від суду, вчинення іншого правопорушення.
Так, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 370 КК України, а саме, незаконне придбання, зберігання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, що відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення на строк від чотирьох до восьми років.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 , у зв'язку з вчиненням тяжкого злочину та з метою уникнення притягнення останнього до кримінальної відповідальності, може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, а також вчинити інше кримінальне правопорушення тобто існує наявність ризиків, визначених п.п. 1,3,5 ст. 177 КПК.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
ОСОБА_5 є особою раніше судимою: 16.05.2006 Кілійським районним судом за ч.ч. 1, 2 ст. 186, ч. 1 ст. 309, ст. 70 КК України до 4 років позбавлення волі. Звільнений 04.06.2009 на підставі ст. 81 КК України, не відбутий термін 7 місяців 23 дні. 10.08.2010 Кілійським районним судом за ч. 2 ст. 186 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки. В силу ст. 71 КК України приєднано 1 місяць позбавлення волі, не відбутий за вироком Кілійського районного суду від 16.05.2006, та остаточно призначено покарання у вигляді 4 років 1 місяця позбавлення волі. Звільнений 09.07.2013 на підставі ухвали Малиновського районного суду м. Одеси за ч. 3 ст. 82 КК України у зв'язку з заміною не відбутого терміну покарання на виправні роботи строком 1 рік 3 місяці 5 днів, згідно ухвали Кілійського районного суду від 01.09.2014 знятий 3 обліку УДО на не відбутий строк 2 місяці 19 днів. 30.07.2019 Кілійським районним судом за ч. 3 ст. 185 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, іспитовий строк 3 роки.
Зазначене характеризує ОСОБА_5 як особу, яка в дійсності може вчинити інше кримінальне правопорушення, а також переховуватися від суду та незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні.
Враховуючи, що ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні тяжкого злочину, та з урахуванням ризиків, визначених п.п. 1,3,5 ст. 177 КПК, суд приходить до висновку про необхідність продовження відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки такий запобіжний захід в даному випадку є виправданим заходом.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність зазначених прокурором ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, стороною захисту не надано.
Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 183 КПК України, в ухвалі слідчого судді, суду зазначаються які обов'язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно із ч. 4 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Положеннями ч. 5 ст. 182 КПК України передбачено, що розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину визначається в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Виходячи з прецедентної практики ЄСПЛ, уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що підозрюваний може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа.
У контексті справи «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 ЄСПЛ зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого.
Суд враховує характер інкримінованого кримінального правопорушення, дані про особу підозрюваного, та приходить до висновку, що необхідно визначити розмір застави у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатної особи, оскільки, на думку суду, такий розмір застави є достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків і таким, що не суперечить положенням ч. 5 ст. 182 КПК України та вимогам ст. ст. 178, 182, 183 КПК України, позиції Європейського суду з прав людини.
Керуючись ст. ст. 177,178,183,194,314,331 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задовольнити.
Продовжити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів з утриманням в ДУ «Ізмаїльський слідчий ізолятор», тобто до 06 лютого 2026 року із визначенням розміру застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 121120 гривень (40 х 3028 грн. = 121120 гривень).
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу. Підозрюваний звільняється з-під варти після внесення застави.
У разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:
1) прибувати до слідчого, прокурора та суду за першою вимогою;
2) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
3) не залишати місце свого проживання без дозволу слідчого, прокурора або суду;
4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон.
Роз'яснити обвинуваченому наслідки невиконання вказаних обов'язків, а саме: у разі, якщо він, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, суду, без поважних причин не повідомив про причину своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави суд вирішує питання про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу.
Строк дії ухвали становить 60 (шістдесят) днів і обчислюється з 09 грудня 2025 року. Ухвала суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою припиняє свою дію 06 лютого 2026 року.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'яти днів з дня її проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.
Суддя ОСОБА_1