Справа № 944/9/22
Провадження №1-кс/944/916/25
08.12.2025 рокум.Яворів
Слідчий суддя Яворівського районного суду Львівської області ОСОБА_1 , з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні, у залі суду, у місті Яворові, клопотання старшого слідчого СВ Яворівського РВП ГУ НП у Львівській області майор поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором Яворівської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_4 ,про накладення арешту на тимчасово вилучене майно у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42021142350000034 від 09.11.2021, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.367 КК України,
Старший слідчий СВ Яворівського РВП ГУ НП у Львівській області майор поліції ОСОБА_3 за погодженням з прокурором Яворівської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_4 , звернувся до слідчого судді Яворівського районного суду Львівської області з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно покликаючись на те, що слідчим відділенням Яворівського відділу поліції ГУ Національної поліції у Львівській області проводиться досудове розслідування по матеріалах кримінального провадження, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42021142350000034 від 09.11.2021, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.367 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що в ході здійснення представницьких повноважень щодо дотримання вимог земельного законодавства встановлено ймовірний факт службової недбалості посадовими особами ГУ Держгеокадастру у Львівській області під час вилучення з постійного користування земель лісового фонду із кадастровими номерами земельних ділянок: 4625886400:02:000:0314, 4625886400:03:000:0307, 4625886400:03:000:0542, 4625886000:03:000:0007, 4625886000:03:000:0008, 4625886000:03:000:0009, 4625886000:03:000:0011, які перебувають у постійному користуванні Яворівського ДЛГП ЛГП «Галсільліс».
Наведене вказує на те, що в діях невідомих осіб, можуть міститися ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам.
25.04.2024 постановою старшого слідчого СВ Яворівського РВП ГУ НП у Львівській області ОСОБА_3 , земельні ділянки з вищезазначеними кадастровими номерами, визнано речовими доказами у межах даного кримінального провадження.
Земельні ділянки з кадастровими номерами 4625886400:02:000:0314, 4625886400:03:000:0307, 4625886400:03:000:0542, 4625886000:03:000:0007, 4625886000:03:000:0008, 4625886000:03:000:0009, 4625886000:03:000:0011, самі по собі або в сукупності з іншими речами та документами мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні та не становлять собою і не включають до себе речей та документів, які містять охоронювану законом таємницю.
Так, з метою недопущення їх продажу чи передачі у іншу власність існує необхідність у накладенні арешту на вказані земельні ділянки.
Слідчий в судове засідання не з'явився, скерував на адресу суду заяву, у якій просить справу слухати у його відсутності. Клопотання підтримує, просить таке задовольнити.
Треті особи в судове засідання не з'явились, про день та час судового розгляду клопотання були повідомлені належним чином, про причини неявки не повідомили.
Відповідно до ч.1 ст.172 КПК України слідчий суддя вважає за можливе проводити судовий розгляд даного клопотання у відсутності учасників кримінального провадження.
З урахуванням заяви слідчого відповідно до ч.4 ст.107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.
Дослідивши матеріали клопотання слідчий суддя дійшов наступного.
Слідчий суддя встановлено, що в провадженні СВ Яворівського ВП ГУНП України у Львівській області перебуває кримінальне провадження відомості про яке 09.11.2021 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42021142350000034, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.367 КК України.
Слідчий у клопотанні вказує, що наявні достатні підстави вважати, що вказані земельні ділянки з кадастровими номерами 4625886400:02:000:0314, 4625886400:03:000:0307, 4625886400:03:000:0542, 4625886000:03:000:0007, 4625886000:03:000:0008, 4625886000:03:000:0009, 4625886000:03:000:0011, можуть бути відчужені в іншу приватну власність, з метою недопущення її продажу чи передачі у іншу власність існує необхідність у накладенні арешту на вказані земельні ділянки.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя, повинен діяти відповідно до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Слідчий суддя, з дотриманням принципу змагальності та диспозитивності, зобов'язаний розглянути заявлене клопотання лише у межах його доводів та вимог, якими у даному випадку є арешт визначеної земельної ділянки.
Згідно з п.7 ч.2 ст.131 КПК України, заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Відповідно до ч.5 ст.132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.
Відповідно до ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Згідно з вимогами п.1 ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
За змістом ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому п.1 ч.2 цього Кодексу, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу), а також розумність та співрозмірність обмеження права власності, завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно з ч.11 ст.170 КПК України, заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу (ч.1 ст.173 КПК України).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи певний вид обтяження, зокрема арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак наявні докази у кримінальному провадженні мають давати слідчому судді впевненість у тому, що у цьому кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Обмеження права користування, володіння чи розпорядження власністю може бути лише обмежене Законом і має бути виправданим для кожного випадку окремо. Право власності є непорушним.
Частиною першою статті 316 ЦК України установлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 КК України - службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб карається штрафом від двохсот п'ятдесяти до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Об'єктивна сторона включає в себе наявність наступних складових: 1) діяння у формі невиконання чи неналежного виконання службовою особою своїх службових обов'язків через недбале чи несумлінне ставлення до них (дія чи бездіяльність); 2) суспільно небезпечні наслідки у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.
Згідно зі статтею 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Разом із тим, земельна ділянка - це частина земельної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами суб'єктів власності. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки (ст.79 Земельного Кодексу України).
Відповідно до п.2 ч.3. ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора.
Отже, процесуальний закон ставить в чітку залежність застосування заходів забезпечення кримінального провадження з обов'язком слідчого довести слідчому судді, що такі заходи виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який слідчий зазначає у своєму клопотанні.
Посилання слідчого, як на підставу подання клопотання про арешт майна, на те, що зазначена земельна ділянка може бути відчужена в приватну власність, як вказано в клопотанні, то такі доводи слідчий суддя вважає необґрунтованими.
Слідчий суддя, суд при вирішенні питання про накладення арешту на майно з метою збереження речових доказів повинні перевірити наявність достатніх підстав вважати, що вилучене майно, яке визнано речовим доказом, відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь.
Так, зокрема, в рішенні у справі «Новоселецький проти України», Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення згаданого вище права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (п.101). Формальне посилання на положення статті 98 КПК України не може розцінюватися як відповідне обґрунтування того, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи внаслідок накладення арешту на належне такій особі майно.
Окрім цього, у матеріалах кримінального провадження відсутня постанова слідчого про визнання речовим доказом земельної ділянки, що не може виступати підставою для накладення арешту у розумінні частини 2 статті 173 КПК України.
Отже, під час розгляду клопотання про накладення арешту на земельну ділянку у кримінальному провадженні не доведено необхідності арешту майна та подане клопотання не містить будь-яких доказів існування ризиків, передбачених кримінальним процесуальним законом.
Зазначене узгоджується зі ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Як неодноразово зазначав ЄСПЛ у своїх рішеннях, судам необхідно визначати необхідність втручання в мирне володіння майном, визначення підстав та умов такого втручання й про критерії визначення хиткої межі для дотримання балансу між суспільними і приватними інтересами, щоб не покласти на одну зі сторін непомірного тягаря.
Згідно з ч.3 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
Так, вимоги ч.1 ст.173 КПК України зобов'язують слідчого суддю, суд відмовити у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України.
Враховуючи зміст клопотання про арешт майна і заявлену підставу та мету для його арешту, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, викладених слідчим у клопотанні, слідчий суддя вважає, що слідчим не доведено, що без арешту вказаного майна не можливо проведення слідчих дій, а також не доведено необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, про який ідеться в клопотанні, що він виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи осіб, що є правові підстави для такого арешту, а також можливі наслідки здійснення арешту, а саме обмеження права власності, є розумними і співрозмірними із завданням кримінального провадження.
Таким чином, на підставі викладеного, слідчий суддя дійшов до висновку, що слідчим не доведено наявність передбачених законом правових підстав та необхідності накладення арешту на майно, а тому в задоволенні клопотання необхідно відмовити в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст.2, 7, 98, 131, 132, 167, 170-173, 309, 372 КПК України, слідчий суддя,
У задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Яворівського РВП ГУ НП у Львівській області майор поліції ОСОБА_3 , погоджене прокурором Яворівської окружної прокуратури Львівської області ОСОБА_4 , про накладення арешту на тимчасово вилучене майно у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42021142350000034 від 09.11.2021, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.367 КК України відмовити.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена безпосередньо до Львівського апеляційного суду в порядку та строки, передбачені КПК України.
Слідчий суддя ОСОБА_1