Справа № 610/1371/25 (1-кс/610/425/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/818/1314/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
01 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові апеляційну скаргу представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 25 червня 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора про арешт майна у межах кримінального провадження № 12025221080000158 від 04.04.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України, -
Цією ухвалою задоволено клопотання начальника Балаклійського відділу Ізюмської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_6 .
Накладено арешт на тимчасово вилучене 20.06.2025 року в ході огляду місця події майно: автомобіль марки «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_8 , позбавивши права на відчуження, розпорядження та користування цим майном.
Визначення місця зберігання вищевказаного майна доручено стороні обвинувачення.
На зазначену ухвалу слідчого судді представник власника майна - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просила її змінити в частині визначення місця зберігання арештованого автомобіля за адресою місця проживання власника ОСОБА_8 , що, на її думку, забезпечить належне збереження автомобіля, не порушуючи прав власника майна. Вказувала на те, що ОСОБА_8 придбав цей автомобіль добросовісно, а про будь-які кримінальні обставини йому не було відомо. Також посилалась на практику ЄСПЛ.
В судове засідання в суд апеляційної інстанції прокурор не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями телефонного повідомлення, причин неявки суду не повідомив.
01 грудня 2025 року до канцелярії Харківського апеляційного суду надійшла заява адвоката ОСОБА_7 , в якій вона просила розглянути її апеляційну скаргу без її участі, а також без участі ОСОБА_8 . Вимоги апеляційної скарги підтримала в повному обсязі.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 422 та ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду справи, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
На підставі ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі сторін та без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
В апеляційні скарзі представника власника майна ставиться питання про скасування ухвали слідчого судді в частині зміни місця зберігання арештованого майна, яке належить ОСОБА_8 ..
23.06.2025 року прокурор звернувся до слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області з клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно.
В обґрунтування клопотання прокурор зазначав, що 20.06.2025 року при огляді місця події було виявлено та вилучено вищевказаний автомобіль, який зберіг на собі сліди вчинення кримінального правопорушення та містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а також є предметом, що був об'єктом кримінально протиправних дій, набутим кримінально протиправним шляхом, тому на нього доцільно накласти арешт з метою збереження як речового доказу, який визнаний таким за постановою слідчого, та недопущення його знищення, пошкодження, приховування, перетворювання або відчуження. Вважав, що для досягнення повноти, всебічності та неупередженості розслідування вищезазначеного кримінального правопорушення, к зв'язку з необхідністю проведення ряду судових експертиз, які вимагають відповідного доступу до об'єкта дослідження, необхідно здійснити накладення арешту на виявлений автомобіль.
Постановляючи ухвалу про задоволення клопотання прокурора, слідчий суддя суду першої інстанції дійшов висновку, що вищевказане майно, відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України та ст. 170 КПК України. Отже слідчий суддя дійшов висновку, що прокурор надав достатньо доказів того, що не застосування арешту до майна у цьому кримінальному провадженні може призвести до його зникнення та настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
Поряд з цим, слідчий суддя доручив дізнавачу, слідчому, прокурора визначити місце зберігання арештованого майна.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком слідчого судді в частині визначення місця зберігання арештованого майна, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «Жушман проти України» № 13223/05 від 28.05.2009 р. зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».
Згідно положень ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі " Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).
Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").
Відповідно до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Згідно ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому п. 1 ч.2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані, лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до абзацу 2 ч. 10 ст. 170 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
З матеріалів судового провадження вбачається, що у слідчого судді були достатні підстави вважати, що вищевказане майно може відповідати критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України.
Разом з тим, ч. 4 ст. 173 КПК України, передбачає, що у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Слідчий суддя на цій стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті і не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких є накладення арешту на майно.
Зважаючи на вищевикладене, враховуючи фактичні обставини цього кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя суду першої інстанції, накладаючи арешт на вищевказане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати необґрунтованими.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, - власником майна не надано та колегією суддів не встановлено.
Крім цього, істотних порушень норм КПК України, що можуть стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено.
Колегія суддів не погоджується з висновком слідчого судді в частині визначення місця зберігання автомобіля марки «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , та вважає, що обраний слідчим суддею спосіб забезпечення кримінального провадження є неналежним, оскільки в значній мірі обмежує законні права та інтереси власника майна ОСОБА_8 щодо належного зберігання його транспортного засобу, оскільки слідчий суддя не зазначив саме місця де цей транспортний засіб повинен зберігатися.
Крім того, належить врахувати, що в клопотанні про накладення арешту на майно прокурор зазначав, що власником транспортного засобу марки «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , є саме ОСОБА_8 , що підтверджується відомостями свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (арк. 41).
Належить врахувати, що в оскаржуваній ухвалі слідчий суддя також встановив, що, що власником автомобіля є саме ОСОБА_8 ..
Поряд з цим, з матеріалів судового провадження вбачається, що ОСОБА_8 проживає в АДРЕСА_1 , де є відповідні умови для безпечного зберігання автомобіля марки «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
За наведених обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 і дійшла висновку щодо необхідності задоволення її апеляційних вимог та скасування ухвали слідчого судді в частині визначення місця зберігання зазначеного транспортного засобу.
Отже, відповідно до вимог ст. ст. 170, 173 КПК України, колегія суддів вважає за можливе змінити спосіб забезпечення арешту майна шляхом передачі транспортного засобу марки «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , на відповідальне зберігання власнику ОСОБА_8 .
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 25 червня 2025 року в частині визначення способу накладення арешту на автомобіль марки «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , підлягає скасуванню, з постановленням нової ухвали в цій частині. Відповідно, апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Колегія суддів також враховує, що обраний судом захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, а його межі у часі окреслені строками досудового розслідування, які в свою чергу чітко регламентуються нормами ст. 219 КПК України.
У подальшому, за наявністю певних процесуальних підстав та фактичних обставин, що можуть бути встановлені під час досудового розслідування, власник майна має право звернутися із клопотанням про скасування цього арешту, згідно положень ст. 174 КПК України.
Керуючись ст. ст. 98, 170, 171, 172, 376, 392, 395, 404, 405, 407 ч.3 п.1, 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Клопотання представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 про поновлення пропущеного процесуального строку для апеляційного оскарження ухали слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 25.06.2025 року задовольнити, поновивши їй цей строк.
Апеляційну скаргу представника власника майна. - адвоката ОСОБА_7 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 25 червня 2025 року в частині визначення місця зберігання автомобіля «Mercedes-Benz», 1998 рокі випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_8 - скасувати та в цій частині постановити нову ухвалу.
Передати автомобіль Mercedes-Benz», 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 , йому на відповідальне зберігання зі збереженням за адресою: АДРЕСА_1 .
Попередити ОСОБА_8 про кримінальну відповідальність за ст.388 КК України про необхідність збереження арештованого майна.
В решті ухвалу слідчого судді Балаклійського районного суду Харківської області від 25 червня 2025 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :