Справа № 644/5360/24 Головуючий суддя І інстанції Ізмайлов І. К.
Провадження № 22-ц/818/4270/25 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: про позбавлення батьківських прав
27 листопада 2025 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого Яцини В.Б.
суддів колегії Гєрцика Р.В., Пилипчук Н.П.,
за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ільїчова Сергія Дмитровича, на заочне рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 13 червня 2025 року, у цивільній справі № 644/5360/24, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав,
У липні 2024 року ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Позовна заява мотивована тим, що з 24.12.2004 року по 02.10.2015 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, за час якого у них народились діти, батьком яких записаний відповідач. За рішенням суду з 12.02.2016 з відповідача стягуються аліменти на утримання дітей у розмірі 2400,00 грн. на місяць. Діти зареєстровані та проживають разом з нею, родина зареєстрована у реєстрі багатодітних сімей Індустріального району м. Харкова.
Вказала, що в ідповідач з часу розірвання шлюбу свідомо ухиляється від виконання обов'язків з виховання дітей, не проявляє заінтересованості в їх долі, не цікавиться тим, як діти зростають, їх здоров'ям, навчанням, не піклується про їх фізичний та духовний розвиток, на цікавиться їх оточенням, аліменти на утримання дітей не сплачує, фактично самоусунувся від дітей, що свідчить про системне та тривале ухилення від батьківських обов'язків і беззаперечною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 13 червня 2025 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Ільїчов Сергій Дмитрович подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати зі сплати судового збору.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини про свідоме ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини.
Вказує, що матеріалами справи доведено, що відповідач самоусунувся від виховання своїх дітей, не піклується про неї та не проявляє будь-якого інтересу.
Вважає, що матеріалами справи доведено, що спільні сторін діти проживають з матір'ю, перебувають на її утриманні, а їх батько з 2015 року, проживає окремо, та не бажає змінити ставлення до їх виховання, з метою належного фізичного, духовного і морального розвитку дітей, апелянт вважає за необхідне позбавити відповідача батьківських прав, оскільки участі у вихованні дітей не приймає, здоров'ям та розвитком не цікавиться, матеріально не утримує, враховуючи, що будь-яких перешкод для цього не існує.
Встановлені обставини ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків та досліджені докази в сукупності свідчать про його винну поведінку щодо невиконання батьківських обов'язків.
Суд першої інстанції належним чином не врахував викладене, обставини справи, а також позицію відповідача, який проживає окремо та не приймає і не має наміру приймати участі у вихованні дітей, догляді, що виключає висновки про недоцільність позбавлення його батьківських прав.
Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, за відсутності учасників справи, які були належним чином повідомлені про судове засідання, суд апеляційної інстанції відповідно до ст. 367 ЦПК України вивчив матеріали справи та перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду не повністю відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дітей на їх виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дітьми, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Матеріали справи не містять беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні дітей без поважних причин , умисне і свідоме нехтування обов'язками батька.
Колегія суддів погоджується з висновками суду про відсутність підстав для позбавлення батьківських прав, але вважає за необхідне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дітей.
Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Матеріалами справи підтверджується та судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 народилася ОСОБА_7 та ІНФОРМАЦІЯ_7 народився ОСОБА_8 , батьками яких записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження. (а.с. 14-17)
Відповідно до довідки № 156 виданої 21.10.2015 начальником комітету у справах сім'ї молоді та спорту по Орджонікідзевському району Департаменту у справах сім'ї молоді та спорту Харківської міської ради ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у будинку АДРЕСА_1 та її сім'я, яка складається з дітей: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , з 13.10.2010 знаходиться в реєстрі багатодітних сімей Орджонікідзевського району м. Харкова. З батьком дітей ОСОБА_2 . ОСОБА_1 розлучена з 02.10.2015, який з дітьми не проживає та зареєстрований в іншому місці. (а.с. 26)
Відповідно до довідки № 07 виданої 19.04.2024 начальником комітету у справах сім'ї молоді та спорту по Індустріальному району Департаменту у справах сім'ї молоді та спорту Харківської міської ради ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у будинку АДРЕСА_1 її сім'я з 13.10.2010 знаходиться в реєстрі багатодітних сімей Індустріального району м. Харкова. Сім'я складається з дітей: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с. 27)
Згідно з довідкою № 01-26/106 виданою 19.04.2024 директором КЗ «Харківський ліцей № 157 ХМР» ОСОБА_8 (3-г клас), ОСОБА_9 (7-в клас), ОСОБА_10 (9-а клас) навчаються у ліцеї з першого класу. Діти завжди чисто та охайно одягнені, забезпечені всім необхідним шкільним приладдям. Мати ОСОБА_1 відвідує батьківські збори, підтримує зв'язок з класним керівником та учителями - предметниками, брала участь у шкільних заходах. Батько ОСОБА_2 не відвідував батьківські збори. Про успіхи дітей він не цікавиться у класних керівників, з адміністрацією закладу освіти не спілкується. (а.с. 24)
На час звернення з позовом 04.07.2024 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 досяг повноліття, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_8 йому виповнилось 18 років.
З висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради № 189 від 14.04.2025 року вбачається, що розглянуто питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
Та встановлено, що після розірвання батьками шлюбу 02.10.2015 діти залишились проживати з матір'ю та згідно з інформацією закладів освіти та охорони здоров'я, мати виконує батьківські обов'язки по вихованню та догляду за дітьми. У зв'язку з повномасштабним вторгненням рф у 2022 діти в супроводі баби й діда виїхали за межі України.
ОСОБА_2 зареєстрований за іншою адресою запрошувався до департаменту служб на співбесіду, однак не з'явився, в телефонному режимі пояснив, що заперечує проти позбавлення його батьківських прав, відмовився надати докази виконання ним батьківських обов'язків. З приводу встановлення порядку участі у вихованні дітей та усунення перешкод у спілкуванні з дітьми з боку матері до Департаменту служб не звертався
ОСОБА_1 перебуває у новому шлюбі з ОСОБА_11 , однією сім'єю мешкають з 2020. Вітчим фактично виконує обов'язки батька, піклується про дітей та забезпечує необхідне батьківське виховання та має намір оформити внутрішньо сімейне усиновлення дітей.
Діти ОСОБА_12 та ОСОБА_13 надали письмові пояснення, в якій зазначили, що батько близько 10 років не бере участі їх житті, не спілкується та матеріально не допомагає. Їх вихованням постійно займаються мати, їй допомагають баба й дід, а також вітчим ОСОБА_11 , який замінив їм батька, якого вони вважають та називають батьком.
Враховуючи положення ст. 19, 164 СК України та рекомендацію Комісії, в інтересах дітей, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, як представник органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . (а.с. 103-105)
Отже з наданих документів та пояснень позивачки встановлено, що між нею та відповідачем розірвано шлюб 02.10.2015 та в 2015 році з відповідача стягнено аліменти на утримання дітей, які стягуються з пенсії відповідача і за сплатою яких, за твердженням позивачки на час звернення з позовом, утворилась заборгованість в сумі 20000,00 грн. Однак на підтвердження зазначених обставин позивачкою не надано жодного доказу.
Крім того, позивачка стверджуючи про відсутність інтересу у спілкуванні батька з дітьми посилається на ту обставину, що діти не бажаючи з ним спілкуватися самі змінили номери телефонів, що не доводить беззаперечно винної поведінки відповідача.
Як встановлено діти з початком російської агресії, тобто з 2022 виїхали за межі України де проживають разом з бабою та дідом, що на думку суду є перешкодою в особистому спілкуванні відповідача з дітьми.
При цьому, колегія суддів виходить з того, що особисті непорозуміння між матір'ю та батьком дітей самі по собі не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків. Батьки мають стримувати себе у своїх стосунках, якщо вони завдають шкоди найкращим інтересам дитини, пов'язаних з її гармонійним розвитком у безпечному середовищі, що у свою чергу є спільним обов'язком кожного з батьків.
Наданий висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача не є беззаперечним доказом для задоволення позовних вимог, оскільки такому висновку належить дати оцінку в сукупності з іншими доказами наданими при розгляді справи, тим більше, що у висновку зазначається про повнолітню особу, як неповнолітнього з рекомендаціями про позбавлення щодо нього батьківських прав його батька.
Отже суд не погоджується із висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав, оскільки цей висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батька батьківських прав.
Висновок не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.
Під час розгляду справи не було встановлено, що ОСОБА_2 виносилися попередження про неналежне виконання батьківських обов'язків і його поведінка була предметом розгляду компетентних органів.
Разом з тим, у вказаному висновку відсутні відомості, що батько не в змозі виправитися та змінити свою поведінку по відношенню до дитини найкраще.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Підстави позбавлення батьківських прав, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, стосуються випадку ухилення батька чи матері від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
При цьому, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, що передбачено частиною першою статті 6 СК України. Аналогічні норми закріплені також у статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», відповідно до якої дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.
Таким чином, особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.
Отже, ОСОБА_5 досяг повноліття та втратив правовий статус дитини до моменту звернення з позовом його матері про позбавлення батьківських прав відповідача, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки особа може бути позбавлена батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла 18 років, або після досягнення 18 років за умови звернення позовом до настання повноліття.
Відповідно до вимог ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Згідно зі ст.180 Сімейного Кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За змістом ч. 2, 3 ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, повинні забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України (статті 164-167).
Так, пунктом 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він/вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Отже, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Такі висновки суду повністю узгоджуються з позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 13 березня 2019 року, прийнятій по справі №631/2406/15-ц.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України», №10383/09, §100, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100). Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.
Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18,від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі №712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).
Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Отже, колегія суддів погоджується з доводами скарги про те, що відповідач має брати більш активну участь у вихованні та утриманні своїх дітей.
Встановлені судом обставини вказують на наявність підстав для того, аби попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов'язків щодо виховання дітей.
При цьому відповідач має зважати на те, що залишення ним поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов'язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (див. постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).
Колегія суддів, в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду змінити шляхом доповнення її резолютивної частини попередженням відповідача про необхідність змінити ставлення до своїх обов'язків щодо виховання дітей.
Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
постановив :
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ільїчова Сергія Дмитровича - задовольнити частково.
Заочне рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 13 червня 2025 року - змінити, доповнивши резолютивну частину реченням наступного змісту:
"Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та малолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , поклавши на Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради контроль за виконанням ним батьківських обов'язків".
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 09 грудня 2025 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді колегії Р.В. Гєрцик.
Н.П. Пилипчук.