Справа № 953/4097/22 (1-кп/953/293/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2448/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
03 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 на ухвал Київського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2025 року, якою продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави стосовно ОСОБА_6 , у кримінальному провадженні №12020220460000772 від 16.04.2020 року, за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст. 28 - ч.1 ст. 347, ч.1 ст. 14, ч.2 ст. 28 - ст. 348, ч.2 ст. 28 - ч.2 ст. 194 КК України,-
Цією ухвалою продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто до 16 січня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Також цією ж ухвалою відмовлено в задоволенні клопотань обвинуваченого ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу та про закриття кримінального провадження.
На зазначену ухвалу суду обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник - адвокат ОСОБА_7 , подали апеляційні скарги, в яких просили її скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_6 інший запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою або визначити розмір застави.
Обґрунтовуючи апеляційні скарги посилалися на відсутність доказів існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України. Зазначали, що суд першої інстанції не навів підстав неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу стосовно ОСОБА_6 . Вважали, що клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не відповідає вимогам КПК України. Поряд з цим, захисник посилався на практику ЄСПЛ.
В судове засідання в суд апеляційної інстанції прокурор не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчать відомості телефонного повідомлення, причин неявки суду не повідомив.
Враховуючи вимоги ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали суду за відсутністю сторони, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення апеляційного розгляду без участі прокурора.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які підтримали свої апеляційні скарги та просили їх задовольнити, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що в провадженні Київського районного суду м. Харкова перебуває об'єднане кримінальне провадження № 12020220460000772 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 28 - ч.1 ст. 347, ч.1 ст. 14, ч.2 ст. 28 - ст. 348, ч.2 ст. 28 - ч.2 ст. 194, ч.2 ст. 28 - ст. 348 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 28 - ч.2 ст. 194 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 28 - ч.2 ст. 194 КК України.
12.11.2025 року прокурор звернувся до Київського районного суду м. Харкова з клопотанням про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без визначення розміру застави.
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на вагомість наявних доказів про вчинення ОСОБА_6 інкримінованих йому дій, а також на продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливість запобігання спробам підозрюваного: переховуватися від суду; незаконно вплинути на потерпілих та свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення. Також прокурор зазначав, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не забезпечить належної поведінки обвинуваченого та не відверне тих тяжких наслідків, які можуть настати у разі не застосування до обвинуваченого умов ізоляції від суспільства.
Вирішуючи питання про продовження строку тримання ОСОБА_6 під вартою, суд першої інстанції зазначив, що враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченому, покарання, яке загрожує у разі визнання його винним, відомості про особу обвинуваченого, суд вважав, що ризики, передбачені п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, які стали підставою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , доведені прокурором, продовжують існувати та на даний час не зменшились. Існування вказаних ризиків виправдовує тримання особи під вартою, а також свідчить про неможливість їх запобіганню шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, у тому числі домашнього арешту.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками слідчого судді з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та відомості, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Перевіряючи доцільність продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою та продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливість запобігання спробам обвинуваченого: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно вплинути на потерпілих, свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та відомості про особу підозрюваного.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні умисних тяжкого та особливо тяжких злочинів, передбачених 1 ст. 14, ч.2 ст.28 - ст. 348, ч.2 ст. 28 - ч.2 ст. 194, ч.2 ст. 28 - ч.1 ст. 347, ч.2 ст. 28 - ст. 348 КК України, один з яких, є особливо тяжким злочином у сфері злочинів проти авторитету органів державної влади, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років або довічне позбавлення волі.
Згідно відомостей про особу обвинуваченого вбачається, що він офіційно не працевлаштований, отже не має офіційних джерел отримання прибутку, не одружений, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв'язків, раніше притягався до кримінальної відповідальності.
Враховуючи підвищену суспільну небезпечність інкримінованого підозрюваному злочину, який було вчинено ОСОБА_6 , згідно обвинувачення, та усвідомлюючи можливість отримання покарання у вигляді позбавлення волі на значний термін, є ймовірність того, що він може переховуватись від суду; незаконно вплинути на потерпілих та свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин вчинення дій, згідно обвинувачення, які інкримінуються обвинуваченому ОСОБА_6 , а саме, вчинення умисного злочину, спрямованого на свідоме знищення майна людей, а також злочинів проти авторитету органів державної влади, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема права власності, а також життя та здоров'я населення, яке, відповідно до ст.3 Конституції України є найвищою соціальною цінністю в Україні.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Зазначене вказує на неможливість в цьому конкретному випадку застосування до підозрюваного іншого більш м'якого запобіжного заходу.
При встановленні наявності ризику впливу на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками та потерпілими, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, статті 95, 224 КПК).
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що на цьому етапі досудового розслідування підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
За таких обставин доводи сторони захисту про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не ґрунтуються на наявних матеріалах провадження.
Доводи захисника щодо відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України свідчать про необґрунтованість вимоги апеляційної скарги про обрання іншого запобіжного заходу, оскільки обрання будь-якого запобіжного заходу без встановлення ризиків є процесуально незаконним. За таких обставин, колегія суддів позбавлена процесуальної можливості задовольнити вимоги апеляційної скарги, а доводи захисника ґрунтуються суто на його суб'єктивних оціночних судженнях.
Поряд з цим, в оскаржувані ухвалі зазначено, що досліджені під час судового засідання ризики свідчать, що менш суворий запобіжний захід, не пов'язаний з тимчасовою ізоляцією, може негативно відобразитись на здійсненні судового провадження.
Тобто, суд першої інстанції обґрунтував підстави неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу стосовно ОСОБА_6 , що поза розумним сумнівом спростовує такі твердження захисника.
Таким чином, зазначені у апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких захисник просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Отже, доводи апеляційної скарги захисника щодо необґрунтованості ухвали суду першої інстанції є безпідставними, оскільки судом було належним чином перевірено та досліджено докази, надані прокурором та стороною захисту, враховані докази, які вказують на обґрунтованість підозри, а також відомості, які характеризують особу обвинуваченого, його вік та його сімейний стан. При цьому, висновки суду належним чином мотивовані та наведені обґрунтовані підстави для продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Щодо доводів стосовно наявності у ОСОБА_6 захворювань, які унеможливлюють перебування його під вартою, колегія суддів вважає за необхідне роз'яснити, що наявність захворювань, які унеможливлюють перебування підозрюваного в умовах СІЗО повинні підтверджуватися відповідними висновками судово-медичної експертизи, щодо проведення якої підозрюваний має процесуальне право заявляти клопотання слідчому.
Відсутність вищевказаного висновку судово-медичних експертів позбавляє суд апеляційної інстанції процесуальної можливості враховувати зазначені доводи, без їх підтвердження певними висновками експертів, як підстави для скасування або зміни раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Проте, сторона захисту не позбавлена процесуальної можливості заявляти клопотання суду першої інстанції щодо призначення медичної експертизи з метою встановлення хворіб, які перешкоджають подальшому перебуванню обвинуваченого під вартою.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що застосування до ОСОБА_6 іншого, менш суворого виду запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не буде достатнім для запобігання ризикам, передбаченим п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційних скарг обвинуваченого та захисника.
Керуючись ст. ст. 376, 392, 393, 404, 405, ст.407 ч.3 п.1, ст.ст. 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2025 року- залишити без змін.
Роз'яснити обвинуваченому процесуальне право заявляти клопотання в суді першої інстанції щодо призначення медичної експертизи з метою встановлення хворіб, які перешкоджають подальшому перебуванню під вартою.
Повторно звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків судового розгляду, з урахуванням тривалого перебування обвинуваченого під вартою та заяв обвинуваченого на необхідність надання медичної допомоги.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді :